Соціяльна революція та Схід

Мірсаїд Солтанґаліїв

І

Соціяльна революція в Росиї — лишень початок, один із етапів світової міжнародньої соціяльної революції. Так чи так, вона має прибрати форму революційної боротьби, відчайдушного й вирішального герцю двох непримиренних ворогів, двох суперечливих сил — міжнароднього пролєтаріяту та міжнароднього імперіялізму. Креси горожанської війни, що вона триває зараз у межах бувшої Російської монархії, треба побільшити та поглибити так своїм змістом, внутрішньо, як і своїм проявом, зовнішньо. Помалу, поступом революції, до цієї війни, що загалом є останньою людською бійнею в світі, долучать ся й мимоволі мають долучити народи й країни. Се конечне і невідворотнє. Старий світ надто втратив на силі. Він крекче й ламається. Тріськає і геть розпадається. Уся земля, всі її атоми прагнуть оновитися, стати на геть иншу ногу. Не тільки для певних индивідів людськости, а й для народів і держав як культурно-історичних ріжновидів прийшов переламний час, коли кожен із них визначає собі долю й конечно стає по той бік барикади, який він собі визначить. Хоч-не-хоч, а мусиш прийняти бій і свідомо чи мимоволі прибрати «червоного» чи «білого» кольору.

Це так — ми справді бачимо. Жовтня ще не було, а праця й капітал у Росиї, пролєтарі та буржіазія як сили, ворожі одна одній, уже диференціювали ся, визначали ся та готували ся до герцю.

Жовтень був лишень сутичкою цих сил у Росиї, коли розбита вщент на батьківщині російська буржуазія концентровала рештки сил там, де їй було вільніше, — на окраїнах Росиї і в країнах Антанти.

Та відтоді боротьба проти революції, котра ширилася і заповідалася на всесвітню, також стає міжнародньою. Проти робітників і селян Росиї ідуть походом не сама російська, а й частки буржуазії міжнародньої; спершу нарізно, а відтак гуртом. Орґанізовувала їх Ліґа Націй, де, як у фокусі, сходилися всі контрреволюційні сили світу. Ставши чорним интернаціоналом, вона згуртувала навколо себе все те, що в той чи той спосіб вадить революції і перепиняє її.

Такими зараз є загальні засновки умов розвитку міжнародньої соціяльної революції. Тільки з огляду на них можна напевне взнати форми, яких вона прибере надалі.

Однією із проблєм, котру практично порушила наша революція, є східнє питання. І нам пильно треба вирішити його. За сучасних умов і чинної міжнародньої політичної ситуації воно власне є однією з фаз природнього розвитку світової соціяльної революції. У цьому полягає його конечність. Навіть коли б ми не хотіли визнати цього, иґноруючи його, воно однак постало би перед нами всіма своїми протиріччями. Ми помилилися б і тоді, коли обмежилися лише на поверхневому вивченні проблєми — вона підлегла пильному та всебічному студіюванню, і не тільки з соціяльно-економічного, а й з міжнародньо-політичного огляду.

Ми маємо проаналізувати та визначити всі ті конкретні форми, що їх може прибрати розвиток Сходу підчас загальної міжнародньої соціяльно-клясової диференціяції у тому чи тому випадкові, і почерез це раз на все визначити наше ставлення до нього з усім дальшим.

Скільки б ми не думали, що наш загальний курс міжнародньої політики стосовно соціяльної революції цілком правильний і не потребує корективів, треба усвідомити, що східнє питання треба переглянути. Як не сумно, та досі всі заходи, що їх вживано для встановлення правильних стосунків між Радянською Росією та Сходом, були припадковими та паліятивними. Тут майже не було твердої, консеквентної і певної політики.

У гіршому разі вона була відображенням і визнанням нашої немочи, як, приміром, відкликання російських військ із Персії, і в кращому разі — співчуттям і обіцянкою підтримати революційні прагнення Сходу, як, приміром, ми зробили це по повстанню афганців проти анґлійців, але оце й усе. Більш-менш певними наші дії є від вияснення неуспіхів соціяльної революції на Заході, коли вже хід подій (поразка спартаківців у Німеччині, зрив загальної забастовки протесту проти втручання в російські справи та падіння Угорської Радянської Республіки) нарешті змусили нас визнати те, що без Сходу годі здійснити міжнародню соціяльну революцію. Але й зараз ці заходи ще не є такими певними, як цього треба за законами правильного розвитку соціяльної революції.

Цю статтю написано, щоби здебільшого повно проаналізувати це.

ІІ

Радянський лад як виражіння комунізму — се антипод буржуазно-капіталістичної державности. Вони не можуть любенько сусідити. Вони можуть лише до часу зносити один одного, терпіти доти, доки котрась із сторін не здобуде бодай найменшої переваги, а відтак неодмінно ударятиме противну сторону, що наразі є слабшою.

Через цей неодмінний і головний закон розвитку соціяльної революції російська революція від самого першу мала би стати всесвітньою, инакше ці Ради в Росиї були б лишень малою оазою в бурхливому морі імперіялізму, яку щомиті може знести смерч світової імперіялістичної вакханалії.

Керівники Жовтневої революції чудово розуміли це і намагалися спрямувати її [революцію. — Пер.] в міжнародньоінтернаціональне русло. Та инакше й не могло бути, бож тоді соціяльна революція в Росиї була би безтямною.

Та цей процес розвитку революції із тактичного огляду був хибним. Позірно, певними своїми проявами (спартаківський рух у Німеччині, угорська революція тощо), він видався правильним, але загалом був однобічним: майже всю увагу керівників революції забирав Захід. Вони вважали, що, механічно передаючи енерґію російської революції просто на Захід (себто туди, де протиріччя між клясовими интересами пролєтаріяту та буржуазії нібито найгостріші й найпримітніші, а отже є підстави для розвитку клясової революції), вони роблять Жовтень міжнародньо-соціялістичним.

Тимчасом про Схід із півтора мільярдами людськости, в’ярмленою західньоевропейською буржуазією, було геть забуто. Головний поступ міжнародньої клясової боротьби поминав Схід, а потребу революціонування Сходу розуміло небагато світлих голів, котрі власне були краплею в бурхливому морі революції.

З одного боку, Сходу не знали, а тому — з иншого боку — боялися, отже, ідею участи Сходу в міжнародній революції явно було профановано.

Міжтим стосовно міжнародньої соціялістичної революції неправильно було орієнтуватися тільки на Захід.

Так, західньоевропейські держави разом із їхньою союзницею Америкою є країнами, де міжнародній імперіялізм сконцентровав усі матеріяльні та моральні сили. Під цим оглядом саме вони мали стати територією нашої генеральної битви з капіталізмом. Проте ми ніяк не могли бути певними, що сили тільки західньоевропейського пролєтаріяту досить, щоби перемогти західньоевропейську буржуазію, — вже тому, що ця буржуазія світова, міжнародня, отже, треба революційної воли та революційної енерґії усього міжнароднього пролєтаріяту, щоби її подолати.

Ми впливали на міжнародній імперіялізм тільки через західньоевропейський пролєтаріят, розв’язавши імперіялізмові руки на Сході. Допоки міжнародній імперіялізм почерез Антанту є господарем природніх багатств Сходу — своєї кольонії, доти імперіялізм перемагатиме в усіх сутичках із робітниками метрополій на економічному ґрунті: він може задовільняти їхні економічні вимоги, цим змушуючи їх замовкнути на якийсь час.

Те, що ми марне чекали на революційну допомогу з Заходу протягом цих двох років революції у Росиї, тільки підтверджує це.

Та навіть коли б західньоевропейський робітник переміг власну буржуазію, все’дно довелося б мати справу зі Сходом: західньоевропейська буржуазія, як і її товарка в недолі — російська буржуазія — концентровала би свої сили на «окраїнах» і передусім на Сході. Її б не обійшло скористати з одвічної національно-клясової зненависти, що її плекає Схід щодо Заходу як імперіялістичного гнобителя, та орґанізувати похід чорношкірих на Европу, щоби придушити соціяльну революцію в Західній Европі.

Ми не тільки думаємо так, ми певні цього, бож дворічний досвід боротьби пролєтаріяту Росиї проти власної буржуазії досить напутив нас.

ІІІ

Аналізуючи Схід із соціяльно-економічного огляду, бачимо, що майже весь він є об’єктом експлоатації західньоевропейського капіталу, головним ресурсом його промисловости і тому є для нас багатющим стосовно революційного горіння.

Якби можна було підрахувати міру експлоатованости Сходу західньоевропейським капіталом і посередньої його участи у створенні потуги всієї чванливої буржуазної культури і цивілізації Европи та Америки, що експлоатували його і експлоатують досі, ми побачили б, що добра пайка всіх матеріяльних і духових багатств «білих» награбована на Сході та створена коштом поту і крови мільйонів трудових мас «туземців» усіх кольорів і рас.

Треба було, щоби десятки мільйонів абориґенів Америки і чорношкірі Африки загинули, а багату инкську культуру було знищено, аби зайшла сучасна «вільнолюбна» Америка з її «космополітичною» культурою «проґресу й техніки». Горді чиказькі, ню-йоркські й инші хмарочоси европеїзованої Америки було зведено на кістках «червоношкірих» і неґрів, замордованих плантаторами, та на задимленому румовищі бувших инкських міст.

Христофор Колюмб!.. Яке шановане й промовисте це ім’я для европейського імперіяліста. Він-бо «розчинив» шлях европейським хижакам до Америки. Анґлія, Франція, Еспанія, Італія та Німеччина — всі разом грабували, руйнували та пустошили «туземну» Америку, зводячи цим коштом свої капіталістичні міста і свою буржуазно-імперіялістичну культуру. Перед жорстокостями, що їх чинили европейці у «відкритій» Америці, блякнуть европейські походи Тамерлана, Чинґізхана та инших монгольських князів.

Теза, що я її висунув на початку статті, підтверджується дальшим розвитком західньоевропейського імперіялізму: вповні скориставши з «туземної» Америки, він звернув ся на Схід і Индію в його осерді, що від самої з’яви імперіялізму розпалювала в ньому бажання.

Уся історія хрестових походів і вся довга низка дальших буржуазно-імперіялістичних війн на Сході є зваженою політикою економічного зрабовання Сходу західньоевропейськими февдалами та їхнім наплодом, що зрештою була успішно впроваджена.

І коли б ми зараз взялися вивчати промисловість західньоевропейських країн на Сході найновішого періоду розвитку, тобто на початок загальносвітової імперіялістичної війни, ми побачили б, що тут Схід справді міцно придушено і він коцюбиться в обценьках міжнароднього капіталу.

Уся Азія й Африка поділені Европою на «сфери впливу», а самостійність найбільших державних утворень, як Китай, Персія та Туреччина, визнано суто декляративно.

Остання імперіялістична війна також відбивала цю політику та виражала її кульмінаційний період, коли міжнародній імперіялізм, передчуваючи свою швидку загибель, мав зітнутися сам із собою.

Зараз, коли Антанта перемогла Німеччину, східне питання начеб вирішене — господарем Сходу відтепер є Антанта.

Та вже зараз, хоча й непевно, заходять протиріччя интересів на Сході головних елєментів цього «священного союзу», і так чи так прийде до серйозної сутички між конкурентами за першість у розбійній Лізі Націй з-поміж великих імперіялістичних держав, що входять у неї.

Не можна забувати ані на хвилю, що коли Схід загалом цілком зрабовано Заходом, то таксамо тяжко лягає на нього національна буржуазія.

Ми ні на хвилю не маємо випускати з уваги, що поступ міжнародньої соціялістичної революції стосовно Сходу не викінчиться на знесенні тамтешньої влади західньоевропейського імперіялізму. Він має тривати далі, бо потому перед Сходом постає тяжке питання знесення власної, деспотичної своєю суттю й клерикально-февдальної буржуазії, яка щомиті одмінюється щодо «чужоземних» ворогів і до якого часу розводить ліберальство.

Маємо твердо пам’ятати, що Схід загалом є головним ресурсом живлення міжнароднього імперіялізму і під цим оглядом є фактором, дуже вигідним для нас (за загальносвітової соціялістичної горожанської війни) і дуже невигідним для міжнародніх імперіялістів. Західньоевропейський імперіялізм, коли забрати від нього Схід, Индію, Афганістан, Персію та инші його азійські та африканські кольонії, має захиріти і вмерти своєю смертю.

Тимчасом Схід — колиска деспотизму, й ми не убезпечені, що східній імперіялізм не віб’ється знов у силу, звільнившися від свого европейського побратима. Ми не убезпечені, що «звільнені» за нашої допомоги китайські, индійські, перські чи турецькі февдали, спрягшися з імперіялістичною Японією чи кимось ще із Европи, не підуть на своїх «визволителів», рятуючися в цей спосіб від «большевицької» зарази.

(Далі буде) *

Жизнь национальностей. — 1919. — 5 октября. — № 38 (46); 12 октября. — № 39 (47);  2 ноября. — № 42 (50) // Султан-Галиев М. Статьи. Выступления. Документы. — Казань, Тат. книж. изд-во, 1992. — С.88-97.

Примітки

* У дальших числах ґазети продовження нема. — Упор.

Перекладено з російської «Вперед’ом» за виданням: Мирсаид Султан-Галиев. Избранные труды. — Казань: Гасыр, 1998. — С. 198-203.

Advertisements

0 Responses to “Соціяльна революція та Схід”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Травень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: