Шумськизм у Західній Україні

Сергій Анич

ДІЯЧІ ШУМСЬКИЗМУ В ХАРКОВІ

Про шумськизм бушує сьогодні в українських головах, головно тих, що опинились на еміґрації, багато «чудацьких думок», мовляв небіжчик Михайло Драгоманів, що написав був блискучу брошуру на зовсім іншу тему, бо тоді шумськизму ще не було. Ці думки, так як той «Spiritus flat ubi vult» можуть собі й дальше свобідно бушувати, бо немає під рукою писаних документів, на основі яких сумлінний дослідник і критик міг би його спокійно проаналізувати і зробити його солідну синтезу. Крім цього майже всі визначні діячі шумськівського руху, або вимордовані московськими опричниками, або караються на Соловках, Колимах чи інших Воркутах. А був це колись поважний політичний рух. Сьогодні з перспективи більш як 25 літ можна сказати, що це був перший бунт націоналів-комуністів проти Москви не лише в системі РКП (згодом ВКПб), якої складовою частиною була КПбУ, але й в системі Комінтерну як передвісник сьогоднішнього тітоізму.

Велике замішання в правильному досліді шумськизму як політичного руху вводить перемішання його з хвильовізмом, чисто літературним рухом, що його очолював Микола Хвильовий, який мало розумівся на політиці і був типовим і расовим літературним богемістом та багато клопотів спричинював тим, що боротьбу проти Москви намагались поставити на чисто політичній базі, як от сам Олександр Яковлевич Шумський і Микола Олексієвич Скрипник. Слабість шумськизму так на його політичному, як і літературному відтинку була наслідком органічної слабости українства взагалі — брак однодушности в окремих політичних таборах, брак консолідації усіх потрібних для боротьби з Москвою сил, розсвареність, безцільне ненависництво. Нехай свідчать про це факти. На літературному відтинку такі організації як Гартівці (що їх фундатором був Єллан), Ваплітівці, що згодом по розгромі «Вапліте» згуртувались довкруги журналу «Літературний Ярмарок», а далі Плужани, що їх очолював Сергій Пилипенко. Всі вони сердечно між собою сварились і жерлись, а їх опікун і «тато», тодішній наркомос О.Я.Шумський лише охкав і ахкав і як міг, намагаючись їх якось погодити.

На політичному секторі не було краще. Стрижнем політичного шумськизму були бувші українські ліві есери-боротьбісти, що свого часу влились були до КПбУ; їх очолював Шумський. Але й серед них не було згоди. От хоч би й Григорій Гринько, колишній наркомос в Україні і автор дуже ориґінальної системи нового шкільництва, дібравшись на /29/ вершини, почав бокувати від своїх приятелів, ходив увесь час «люзом», побував навіть якийсь час всесоюзним комісарем у Москві (як заступник голови держпляну) і був там зліквідований підчас єжовського терору кулею в потилицю. Колишні укапісти, що мали неабияку інтелєктуальну еліту, стояли осторонь драматичної боротьби шумськистів і приглядались, що воно з того вийде. Підтримували всеціло шумськістів бувші українські есдеки, які не пішли були з укапістами, а поодноко вливались в КПбУ, як от Вікул Сергій, добре умебльована голова. Щодо Скрипника, то він узяв на себе, як старий і досвідчений політик, ролю ментора, що намагався тримати у віжках розгуканого дуже часто Шумського, який в першу чергу був уродженим, можна сказати навіть геніяльним пропаґандистом, що шкодило йому ж самому тоді, коли треба було бути спокійним і зрівноваженим резонером — державним мужем.

Таким одиноким державним мужем і то не на пересічну міру у цілій так званій шумськівській боротьбі був М.О.Скрипник. Його трагедією було те, що з огляду на свій «кантястий» характер і шорстку поведінку він ніколи не потрапив згуртувати довкруги себе кола близько інтимних приятелів. Здається, що без спеціяльного зговорення Шумський і Скрипник поділилися ролями і завданнями. Шумський обмежився до терену України і КПбУ, а Скрипник узяв на себе заграницю і комінтернівський сектор. Для України Шумський опрацював свою платформу, яку мав списану на приблизно 60 сторінках із карток звичайного шкільного зшитка, машинодруком. Цю платформу він зачитував лише своїм довіреним і інтимним приятелям, в тому і малому гуртові із Західньої України, коли вони побували на партійній (підпільній для польської влади) конференції, яка мабуть у 1925 році відбувалась на якийсь Вуциківській «дачі» під Харковом. Був це час так званого НЕП-у і тоді РКП і КПбУ робили ставку на незаможніх селян, які мали бути заборолом проти т.зв. куркулів і середняків, що в час НЕП-у поростали дещо в пір’я і компартія боялась, що вони, порісши в це пір’я, домагатимуться політичного впливу на владу. Шумський, як бувший лівий есер, що виріс власне із середовища незаможників і знав це середовище, вхопився ідеї розбудови стрункої організації т.зв. комнезамів (комітетів незаможних селян). Маючи таку організацію, зложену із українських селян, він мав візію спершу підсилення українського елєменту в партії, а згодом скріплення його позицій в уряді. Пізнішого трику з колгоспами він тоді ще не передбачував, а деякі знавці совєтських справ навіть твердять, що плятформа Шумського, про яку Сталін напевно знав, бо хтось із «землячків» міг шепнути, кому треба було знати про її існування, рішив перекреслити небезпечні пляни Шумського і почати кампанію за колгоспами в першу чергу власне в Україні. Ті знавці казали, що Україна була взагалі для Сталіна лябораторією, де він випробовував різні свої концепції і людей, щоб опісля примінювати їх у всесоюзному мірилі[1]. /30/

Скрипник, як досвідчений і рутинований політик, орієнтувався, що українські політичні сили в системі комуністичної влади дуже слабі, невироблені і розбиті, а тому намагався зорганізувати для справи, яка була йому по серцю, відповідно сильну резерву там, де це було можливе, а передовсім в Західній Україні.

ОПАНУВАННЯ УСДП

Там дуже сильна комуністична група т.зв. пізніше розламівців, на чолі якої стояв тоді відомий із «святоюрського процесу» Васильків, стояла в дуже гострій боротьбі проти польської комуністичної партії, яка намагалась так, як Москва в Україні, взяти Комуністичну Партію Західньої України «за морду», обсадити всі важливіші партійні пости своїми варшавськими людьми або місцевими «холуями». Це Варшаві не вдавалось, бо розламівська екіпа була інтелєктуально сильна і політично зіграна, мала піддержку на низах партії серед українського робітничого і селянського елєменту (головно на півн.-західніх землях — на Волині, Холмщині, Підляшші) та піддержку за закордоном від українських робітників в Америці і Канаді, а навіть з Бразилії і Арґентини. Мабуть була це концепція Скрипника, щоб у Берліні зорганізувати т.зв. Закордонне Бюро Допомоги, на якого чолі станув Павло Ладан (інтеліґент з закінченими 6 клясами ґімназії, давніший активний робітничий організатор в Америці). Це З.Б.Д. зорганізувало в Америці і Канаді поважні фонди для піддержки розламівців і вони мали свідомість, що їх піддержують українські робітники із-за моря.

Позицію розламівців на З.У.З. дуже скріпив в комінтернівських колах факт опанування ними У.С.Д.П. Цією справою заінтересувався навіть тодішній голова Комінтерну Зінов’єв. Це сталося головно завдяки особистим зв’язкам тодішнього радника совєтського посольства у Варшаві Карла Максимовича (правдиве прізвище Саврич; згинув на Луб’янці в Москві, як кажуть, підпаливши сінник в келії, в якій згорів). Йому вдалось перетягнути групу студентської уесдепівської молоді на «радянську плятформу». Вона різними формально-правними крючками перебрала до своїх рук уесдепівські пресові органи: тижневик «Земля і Воля» і щоденник «Вперед». Таким чином розламівці мали в руках поважну пресу, бо крім тих органів мали ще літературно-політичний журнал «Нова культура» у Львові, партійний нелєґальний журнал «Наша правда» в Берліні і там же видавництво «Космос», що видало кількадесять книжок. Все це було фінансоване З.Б.Д. і це дуже роззлоблювало варшавістів.

Треба підкреслити, що до опанування УСДП ішло двома шляхами. З одного боку обробляли центральний провід партії офіційні большевики, впливаючи на її президію, а з другого ішла акція на опанування низів. Президія партії мала бути оброблена на «радянофільську» моду так, щоб звикла орієнтуватися на «радянську владу в Україні», а потім вже на Москву В перших роках після програної Визвольної Війни УНР большевицьким висланникам вдалося вплинути на провід УСДП в «радянофільськім напрямку» через московського большевика Ґольдштайна. Атмосфера «радянофільства» в центральнім проводі УСДП не давала йому звертати увагу на те, що українські комуністи з совєтського посольства у Варшаві встигли обробляти також низи у прихильнім для себе дусі. /31/

Скрипник дуже зацікавився працею КПЗУ і намагався створити із того З.Б.Д. важливий закордонний осередок, який на його думку міг багато допомогти тодішній боротьбі, що велась в Україні.

Плятформа розламівців супроти Варшави була така: Партія на З.У.З. має спиратись у першу чергу на українському робітничо-селянському елєменті, партійний апарат виключно з генеральним секретарем має бути український із забезпеченням належних прав меншинам; основний клич, за який увесь час велась запекла боротьба з Варшавою, мав бути — прилучення Західньої України до України, а не якісь автономії в рямцях Польщі, що обстоювали варшавісти, а за ними офіційна Москва.

В загально-українських справах розламівці вимагали: 1) повної українізації партійного і державного апарату в Україні; 2) придержання принципів справедливої національної політики; 3) боротьба в Україні з російським шовінізмом, що його представниками була більшість тодішнього Ц.К. КПбУ; 4) дезаовування Ларіна, члена Ц.К. РКП, що був носієм того шовінізму; 5) дезаовування устраловщини, цебто великодержавної російської теорії про єдину неділиму, що її творцем був смєновєхівський професор, еміґрант з Харбіна в Манджурії. На ті теми написано в пристойній формі ряд статтей у згаданому партійному органі «Наша Правда» в Берліні, що викликувало лють харківських русотяпів і варшавістів. Такі речі могли тоді діятись без енергійної інтервенції Комінтерну, бо його тодішній голова Зіновєв, був зайнятий тоді ще тихою боротьбою із Сталіном, який помалу прямував до своєї самодержавно-диктаторської влади.

БОРОТЬБА З МОСКВОЮ І ВАРШАВОЮ

Та не засипляли справи харківські русотяпи і руками «земляків» приготовляли затію, що мала приборкати, а згодом знищити непокірних розламівців. Тепер, коли розгорнулась шумськистська боротьба явних шумськистів на З.У.З., русотяпи в Харкові придумали діявольський плян: Коли шумськисти, щоб поширити свою базу, задумали створити Селянське Соціялістичне Об’єднання — (УРССО), русотяпський Харків устами тодішнього радника сов. посольства у Варшаві відомого Юрка Коцюбинського, почав нашіптувати, щоб до того «Об’єднання» прийняти москвофільську групу Вальницького з її органом «Воля Народа», яка пускала час до часу ліві фрази і перейшла на українську мову. Концепції такого «об’єднання» дуже противилась група радянофільсько (але в шумськівському дусі) наставлених українських послів з Волині і Холмщини.

Тут треба сказати, що Юркові Коцюбинському вдалося «набрати» шумськістів солодкими запевненнями, що прийнявши до У.Р.С.С.О. оту москвофільську групу і забравши її пресовий орган, раз на завжди її зліквідується і таким чином виріжеться дошкульний москвофільський боляк на українському тілі. До такого «об’єднання» дійсно дійшло, але майже дослівно на слідуючий день, коли москвофіли не хотіли передати свого органу «Воля Народа», прийшов розкол. «Народовольці» за підшептом Юрка Коцюбинського закрили взагалі свій дотеперішній орган і гроші совєтського посольства, які дістали від Юрка Коцюбинського, почали видавати нову газету, яку назвали «Сельроб», а себе Сельроблівицею, підкинувши своїм шумськівським опонентам демагогічну назву «Сельроб-правиця», якої ці ніколи не вживали, бо ніколи не називали себе сельробами, членами У.Р.С.С.О. Це У.Р.С.С.О. почало видавати свій окремий лєґальний орган «Наш Голос», який у своїй головці мав назву «орган У.Р.С.С.О.». /32/

Замішання у номенклятурі внесла теж польська і українська преса, яка за офіційним альманахом польського сойму з 1929 року, де під світлинами послів з У.Р.С.С.О. був напис «посли Сельроба правиці».

З появою У.Р.С.С.О. розгорнулась широка політична боротьба між шумськистами і казьонниками. Ця боротьба виявила значні впливи шумськистів головно підчас соймових виборів у 1928 р. Шумськисти здобули тоді 6 посольських і один сенатський мандат, а казьонники при великій піддержці Москви, Харкова і Варшави лише два посольські мандати.

Це вже налякало Москву і вона не на жарт взялась до ліквідації шумськистів. Заманили солодкими словами кількох із них (між ними головного теоретика шумськизму в З.У., Р.Турянського (Романа Кузьми) нібито на переговори до Москви, де зразу ж і замкнули їх у славній енкаведівській тюрмі на Луб’янці. Там вони, як пізніше передавано вістки, згинули, підпаливши у своїх келіях сінники. Ті, що остали в краю на волі, майже всі пірвали публічно з Москвою і перейшли до національного табору, здебільша до Ф.Н.Є. (Фронту Національної Єдности), що його лідером був Дмитро Паліїв, тому, що Ф.Н.Є. клав дуже виразний наголос на соціяльні, головні робітничі проблеми. Ефенівські робітничі дружини мали багато бувших шумськівських елементів і були дуже добрими національними робітничими організаціями. В Україні Єжов і Постишев знищили усіх шумськистів терором, про кого тільки було відомо.

Із західньо-українських шумськистів ніхто публічно не каявся і не просив пощади в Москві. Ціла група закінчила своє життя трагічно, але з людського і політичного становища чесно. Можна її вважати, знов вживаючи вислову Михайла Драгоманова, «пропащою силою», яка даремне пропала, затративши багато ідейного запалу, енергії і активности на фальшивому з національного становища фронті. Але подумаймо на хвилину, як сьогодні для нас із перспективи чвертьстоліття виглядала б Україна в тій дійсності, в якій вона знайшлася б без боротьби Шумського і Скрипника у Східній Україні і соборницької піддержки тієї боротьби із західньої вітки України. В тій боротьбі люди кровавились і гинули не за що інше, а за Україну, яку по свойому розуміли і любили.

Наприкінці кілька слів про Миколу Хвильового. Хвильовизм на З.У. не мав такого розголосу і зрозуміння, як у Східній Україні. Далеко більше мав зрозуміння виступ Волобуєва із його нещадною критикою господарської політики Москви щодо України. Вертаючись із своєї поїздки з австрійських Альп, куди їздив на відпочинок Хвильовий, він на запрошення верхівки західньо-українських шумськистів, вступив до Данціґу, де мав з ними зустріч. Виглядав втомлений і пригноблений і був розчарований своєю першою і останньою зустріччю з Европою. Коли Р.Турянський зробив коротку, але основну доповідь про цілі і завдання шумськизму, Хвильовий не відозвався на це ніодним словом. Або був заскочений надзвичайністю такого докладу, або як підсовєтська обережна людина не хотів перед малознаними людьми висловлювати свою думку. Одне чи друге характеристичне для нього. /33/

Примітки

[1] Коли ми тут даємо високу політичну і в сильній мірі також національну оцінку для цих українських комуністичних діячів, то ми тим зовсім не оправдуємо їхньої шкідливої для України роботи в роках 1917–20, коли доля нашої нації рішалася на полях боїв проти російсько-совєтської аґресії, з якою ішов наперед Скрипник і Хвильовий, а потім від заломання в 1919 році також гурт боротьбістів. Їх ніяк і нічим оправдати не можна, бо не витримує критики їхня оборона, що вони, мовляв, вірили в масні слова Москви про національну і соціяльну волю. Проте, вони мусіли важко пережити в своїм сумлінні свій гріх, коли побачили, що вони самі помагали рідну матір катувати і забити в кайдани через свою несовісність, як політики, бо вірили на пусте слово в щирість Лєніна, Троцького, Джєржинського і Муравйова, а не хотіли вірити в щирість батька Михайла Грушевського. Пережита в їхніх серцях трагедія привела їх, очевидно, до морального примусу в міру можливостей направляти те лихо свого народу, яке вони свого часу самі помагали Москві запровадити в Україні. В боротьбі проти московського націоналістичного походу в Україні ці діячі виявили справді велику політичну зручність і особисту відвагу.

Джерело: «Вільна Україна» (Детройт). — 1955. — №4. — С. 29-33.

Advertisements

0 Responses to “Шумськизм у Західній Україні”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Травень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: