25 ліття Рев. Укр. Партії (Р.У.П.)

О.Гермайзе

В історії українського революційного руху, так само як і в історії розвитку соціялістичних ідей на Україні, яскраво обрисовується значіння тої організації, що іменувалося Р.У.П. («Ерупе», «Руп»).

Закладена вона була в 1900 році, отже в біжучому році минає 25 років з часу її існування.

Ініціяторами ії засновання були, розуміється, представники української революційної молоди. Ця молодь виростала під двома, не досить розріжненими впливами. З одного боку зазнавала вона вплив від драгоманівського соціялізму з його здоровим практицизмом, але з ухилами в бік Прудонівського та Бакунінського анархізму. З другого боку великий ідейний слід полишав на українській молоді революційний націоналізм, що глибоко входив у свідомість українського інтелігента.

Український рух тих часів шукає класового опертя для себе, соціяльної бази, і, об’єктивно кажучи, знайти її було дуже важкою задачею.

Виразної соціяльної групи на Україні, що підтримувала б і активно боролась за українські національні домагання не було та й не могло бути. Українську свідомість розумілось, як інтелігенську опозицію, що хапалась одночасно за все в спробах утворення своєї теорії, своєї ідеології. Залюбки бралися спомини з історії автономістичної боротьби української козацької старшини, з’єднувалися з новим демократизмом, національний етнографізм і культурництво поєднувалися з ідеями активного соціялізму. В оцій роботі ідеологічних шукань повстають і виразні постаті теоретиків того часу і попередніх десятиліть. Виразний і здоровий соціялістичний ухил розвивається невпинно по лінії, що її вести розпочав з 70-х ще років М. Драгоманов. Націоналістично-хуторянську, на ліберальному демократизмі побудовану, громадську лінію веде Ол. Кониський, нарешті формується, в великій мірі аполітичне культурництво, талановитим речником якого являється Б. Грінченко.

Розуміється, що українська молодь в кінці XIX ст. з своїми соціялістичними прагненнями, зазнаючи на собі вплив отих попередніх ідейних течій та шукань, не могла одразу на певну путь послідовного соціялізму прийти. Соціяльна база, що живила собою ідеї українського національного відродження кінець-кінцем була базою українського селянства.

В цьому і сила і слабість крилася українського руху, як політичної сили і як певної ідеології.

В далеких можливостях селянство мусіло повстати, як потужна сила, та й у ті часи величезна числова маса трудового селянства на арені політичної боротьби під час заколотів або навіть під час загального голосування, очевидно, була б найважливішим чинником подій, і як така імпонувала політичним і громадським діячам. Але той, хто не брав на увагу моменти диференціяції села, що все зростала й творила глибокі класові протиріччя в самому ж селі, той не був гарантований від небезпеки заплутатися і в протилежностях стремлінь ріжних груп українського селянства.

Історія українських політичних партій наповнена постійним розколом, внутрішньою боротьбою і об’єктивне пояснення цього явища може бути тільки те, що творення дрібних політичних груп та групок відбивало в собі складний процес формування, нових соціяльних груп, що повставали на ґрунті невпинної диференціяції села.

Революційна Українська Партія заснувалася, як революційна організація. Бойовим отже в ній був її революційний настрій; на це, на революційну форму боротьби робився натиск, а не на соціялістичний зміст стремлінь та пропаганди. І перше видання /20/ партії – брошура «Самостійна Україна», що вийшла того же таки 1900 року було революційне духом, закликами до боротьби, рішучістю, але вузьке-націоналістичним змістом. Перший літературний виступ одразу почав собою історію розколу партії. Та група, що склала «Самостійну Україну» в розріз пішла в своїх тенденціях з основною групою, що цілком стояла на соціялістичному ґрунті і свідомо хотіла уникнути манівців вузького націоналізму. Націоналістичні елементи, «самостійницькі» настроєні, відходять від Р. У. П. та утворюють крайнє шовіністичну, революційну методами, партію під назвою «Українська Народня Партія». Це та сама група, що в 1905 році невдало пробувала закласти динамітного патрона під пам’ятник Пушкинові в Харкові на бульварі, пояснюючи свій вчинок тим. що не годиться, щоби в столиці Слобожанщини стояв бюст «кацапського поета», тоді як немає ще пам’ятника Шевченкові.

Після першого розколу Р.У.П., партія розвиває величезну агітаційну та організаційну роботу. Галичина та Буковина явилися тими закутками, недосяжними для російської жандармерії, де можна було провадити спокійно видання партійних органів. В 1902 році в Чернівцях на Буковині починає виходити місячний журнал «Гасло» – «чосопись Р.У.П., присвячена теоретичним і тактичним справам партії». Тоді ж там, у Чернівцях організується також місячний, агітаційний, для селян призначений журнал «Селянин», – «практичний орган Р.У.П., присвячений переважно інтересам сільського українського пролетаріяту» та у Львові починає виходити місячник «Добра Новина» – «практичний орган Р.У.П. для промислових українських робітників».

Крім часописів, інтенсивно друкуються популярні для широких народніх мас, а також і для інтелігенції, брошури. Варто перелічити хоч би найголовніші з тої популярної на Україні 20 років тому нелегальної літератури. Для селян вупущені були такі книжечки, «Дядько Дмитро», «Чи є тепер панщина», «Власна земля», «Страйк і бойкот», «Народня справа», «Доля працюючого люду», «Дума про похід ситого князя Оболенського на голодних селян», «Павуки та мухи» Лібкнехта і инші. Одночасно видається і історико-революційна серія брошурок, як то – «Козаччина», «Велика революція у Франції», «Революція 1848 р. у Франції» і т.д.

Для більш свідомого читача, а так само для інтелігенції випускалися такі книжки, як «Аграрна програма Французської Робітничої Партії», П.Ляфарг «Селянська посілість і економічна революція», А.Бебель «Студенти і соціялізм», В Лібхнехт «Державна зрада і революція», Ф.Ласаль «Програма робітників», К.Кавтський «Соціяльна революція», «Паризська комуна» і т. д.

Своєрідним типом видань Р.У.П. була агітаційна белетристика, що її постачав Волод. Винниченко (В. Деде). Його оповідання «Салдатики», «Роботи», «Боротьба» користувалися особливо великою популярністю і ширилася в величезному числі серед українського селянства та робітництва.

Цей огляд літератури Р.У.П. був би неповний, коли б ми не сказали ще про численну літературу, що її випускала Р.У.П„ друкуючи на Російській Україні. Це переважно прокламаційна література. Організація Р.У.П. мала свій Центральний Комітет і Комітети місцеві, що звалися «Вільними Громадами». В Галичині знаходився «Закордонний Комітет Р.У.П.», і він відав друком та виданням тої літератури, що назви деяких з числа її ми оце понаводили.

«Вільні Громади» – місцеві, тоб-то комітети партії видавали ввесь час прокламації, і та продукція була досить великою. Київська та Полтавська Вільні Громади спромоглися на добре устатковані друкарні, і техніка їхніх видань була, треба сказати, бездоганна. Прокламації друкувались чітко, розбірно, без жадної помилки, з потрібним підкресленням жирним шрифтом, курсивом чи розбивкою з чепурненько-розставленими заголовками, епіграфами, абзацами. Силу прокламацій друкувалося на гектографі. /21/ Зміст цієї літератури був неоднаковий.

В ній то оцінювали політичне становище, то вели загальну анти-самодержавну й соціялістичну агітацію, то нарешті зверталися з закликом з приводу певних подій. Японська війна, подія 9 січня 1905 року, царський маніфест 17 жовтня 1905 року, чергова мобілізація запасних, або призов новобранців, розруха на економіях та цукроварнях, нарешті навіть недуже значна якась подія в маєтку чи в селі, що на неї варто було б звернути увагу робочого чоловіка – все це давало тему для прокламації
Р.У.П.

Найбільш інтенсивну агітаційну та організаційну діяльність виявляла Р.У.П. на Київщині, тоді – на Полтавщині та Чернігівщині, далі на Харківщині, навіть на далекій Кубані.

Російська жандармерія вже в перші роки існування Р.У.П. нотує в своїх звітах факт великого поширення на Полтавщині брошур та відозв Р.У.П., коли в 1902 р. на межі Полтавщини та Харківщині розпочалися відомі селянські розрухи, було встановлено, що в тому районі перед вибухом ширився «Дядько Дмитро» та инша ерупістська література. Автор цієї статті зібрав великий матеріял про територіяльне розпросторення агітаційної літератури Р.У.П., і той матеріял яскраво свідчить і про ге¬ографічну широту, де література ширилася, і про інтенсивність, з якою це робилося.

Теоретично та ідеологічно ерупісти на початку своєї діяльности не мали ще виразної своєї лінії.

В останньому числі за р. 1902 «Гасла», свого теоретичного органу, редакція його так невиразно формулює «мету партії»: «ідеал самостійної не підлеглої української республіки робочих мас з усуспільненням засобів продукції, націоналізацією землі і диктатурою пролетаріяту, власне – соціялістична держава».

Дальше редакція робить недзвичайно цінне признання, що Р.У.П. має «до певного степеня» «характер аграрно-соціялістичний».

«Не відмовляючись від роботи серед промислового робітництва, – пише далі редакція, – де агітаційну справу налагоджено вже роботою російських, польських та жидівських соціялістів, Р.У.П. головним чином звертається до села».

Отже Р.У.П. брала на себе поважне завдання – обслуговувати село і сільський пролетаріят у першу чергу. Провідники Р.У.П. вже поволі виростали й випростувались з ліберально-демократичних впливів старого українства: натомісць сильний вплив на них мали тепер інтернаціональні ідеї соціял-демократії. Поетичний речник сільського пролетаріяту В.Винниченко цілком примикає до Р.У.П., як один з її активніших членів.

Але соціял-демократичні симпатії ще не цілком у ерупістів викристалізувались. В 1-му номері «Гасла» редакція органу в передмові повторює, солідоризуючись з нею, ревізіоністську Бернштайнівську фразу: «мета для нас ніщо, рух все». Р.У.П не може навіть виразно одмежувати своєї лінії від роботи російських народників – с.-р’ів, часто вихваляє їх і солідаризується навіть з бунтарсько-терористичною тактикою с.-р’ів.

Харківський процес 1902 р. Хоми Качури, що зробив замах на вбивство харківського губернатора кн. Оболенського за директивами Гершуні, дав змогу Р.У.П.-істам висловитись і в своїх журналах і в відозвах з приводу способів політичної боротьби, що входили в тактичну програму с.-р’ів, і треба сказати про ту тактику ерупісти писали з великим співчуттям й визнанням її рації.

Що ближче до революції 1905 року, то все сильніше виявляються впливи марксизму на ідейних провідниках Р.У.П. Ми бачимо, як література Р.У.П. починає вже постійно виходити з заголовком «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», тоді як раніше на ерупістських відозвах або зовсім не було епіграфів, або стояв відомішій шевченківський заклик: «Борітеся — поборете!» – заклик, що його згодом присвоїли собі виключно у. с.-р’и.

Р.У.П. починає виразно відмежовувати себе від ліберальної опозиції, глузливо висміюючи її і виявляючи /22/ тим високий рівень своєї політичної свідомости. Так само іде на розрив Р.У.П. з лібералізмом «поступово-демократичних» кол українського громадянства. Нарешті Р.У.П. приймає в своїх виданнях цілковито інтернаціональну політичну фразеологію революційного марксизму; навіть підписується, як українська соціял-демократія Р.У.П. Агітатори Р.У.П. робляться вже пропагандистами наукового соціялізму, і інтереси пролетаріяту становлять основу інтересів і прагнень Р.У.П. Ерупісти знаходять співчуття не тільки серед селян, але також і серед міського пролетаріяту. В майстернях та заводах Київа, в залізничних майстернях на Чернігівщині на фабричних підприємствах Полтавщини всюди знаходимо ми ерупістські робітничі, організації, і інтересно, що Р.У.П. має вплив навіть на не-українське робітництво. Напр., в м. Макарові під Київом існує немала організація єврейського робітництва (столярів), що виконує партійну роботу Р.У.П., маючи з нею найближчі організаційні звязки та ширячи її партійну літературу.

Проте, основним завданням діяльности Р. У. П. лишається обслуговування сільсько-господарського пролетаріяту. «Треба – пише «Гасло» – з’днати рух міських робітників і селянства».

Оглядаючись тепер на минуле, не можна не визнати, що оце основне стремління Р.У.П. було вірне з погляду революційних завдань того часу, так само як і що-до тактики і форм боротьби. В наслідок ріжних історичних обставин пролетарський рух на Україні кінця XIX ст. не мав на собі українських національних рис, був одірваний від руху сезонового сільсько-господарського пролетаріяту та класових шукань сільського батрацтва і трудового селянства. Ерупісти брали на себе завдання як раз заповнити цю прогалину в революційній роботі. Але тут висовувалася складна і трудно-розрішима проблема порозуміння з иншими пролетарськими на Україні організаціями. У російських соціял-демократів на Україні було багато невірного упередження проти української форми революційної роботи. Українство спиратися може тільки на селянство, селянство криє дрібно-буржуазні тенденції, от-же українство в усіх своїх формах і проявах є виключно дрібно-буржуазний та націоналістичний рух, через те ніякого погодження з ними не може бути у провідників пролетаріяту. Я вже не кажу про те, що багато з російських соціял-демократів, виховані на «общерусской» культурі, вважали «вздорными», недоречними й смішними всякі домагання, що ставили українці в сфері культурного відродження українства.

Оце все і поклало неперехідну межу між марксистами-українцями з Р.У.П., з одного боку, та російськими соціял-демократами, з другого. Одначе, в рядах Р.У.П. вже в середині 1904 року, гостро стало питання про негайну потребу об’єднання всіх соціял-демократичних організацій на Україні в одну партію. Такою вважалося партію, що керувала молодим пролетарським рухом в цілій Росії – Р.С.-Д.Р.П.

Внутрі-партійна дискусія на тему про єднання Р.У.П., вже цілком соціял-демократичної на той час організації, з Р.С.-Д.Р.П. приводить до нового розколу. Група меншости, що складалася з дуже активних ерупістів (Басок-Меленевський, Довженко і инші) відколюються від Р.У.П., утворюючи, так званий «Український соціял-демократичний союз Р.С.-Д.Р.П. – «Спілку». На перших порах «Спілка» з честю продовжує основне завдання, що стояло в Р.У.П. – проводити організацію сільсько-господарського пролетаріяту та селянства під марксистськими гаслами міського пролетаріяту, але що далі, то все слабішала у них енергія праці саме серед селян. Ради «Спілки» поповнюються людьми, далекими від українства, мова видань робиться виключно російською, колишні організатори «Спілки» одстають від неї, переходячи до тої групи, що переформувала стару Р.У.П. (У.С.-Д.Р.П.), а де – хто з визначних колишніх ерупістів і фундаторів «Спілки» в пізніші часи переходить навіть на роботу /23/ «самостійників» епохи великої війни.

Та група Р.У.П.-істів„ що не перейшла до «Спілки», утворює У.С.- Д.Р.П. – партію, що про неї треба вже спеціяльно говорити, бо її діяльність кінчиться партійними розколами часів нашої революції, що поставили окремі течії цієї партії по два протилежні боки революційних барикад.

Така в загальних рисах коротка історія організації Р.У.П. В побіжній журнальній статті немає змоги детально висвітлити її інтересну діяльність, так само, як оглянути ідеологічні хитання та непевності в її теоретичній та тактичній лінії. Автор цієї статті готує розвідку, де думає детально освітлити цю сторінку нашого революційного руху, а тим часом і те, що оце ми сказали дає змогу робити де які висновки.

Український революційний рух, поскільки він виявився в новіші часи, обертається в своїй теорії та практиці навколо села та селянства, як соціяльної та політичної сили. Цим пояснюються непевні хитання провідників українського руху, широкий діяпазон політичних симпатій і невитриманість тактичної лінії. Цим у великій мірі треба пояснювати і постійні розпади та розколи українських політичних угруповань, що в селі чи навколо села не знаходили тривкої соціяльної бази для своєї політичної робити, а весь час шукали її, переходячи дорогу помилок і цінних досягнень.

Історія Р.У.П. являється яскравим прикладом цих помилок і досягнень. Р.У.П. формується тоді, коли пролетаріят на Україні стає вже серйозною політичною силою, і коли українські ідеологічні шукання, зустрівшись з цією силою, мусять поставити руба проблему з’єднання в революційній боротьбі міста і села, промислового, фабрично-заводського робітництва з робітництвом сільсько-господарським.

На всю широчінь цю проблему виставила тільки наша революція, коли в новому синтезі, в нових незнаних формах революційної творчости намітився величезної ваги союз трудящих міста і села. Пом’ятаючи сучасне і згадуючи революційну історію чверть-століття, ми, бачучи всі помилки попередніх діячів, повинні їхню діяльність спогадати словом вдячних послідовників, що новими способами розвязують питання, що так боліли старшому революційному поколінню. /24/

Джерело: Життя й революція. – 1925. – №3. – Стор. 20-24.

0 Responses to “25 ліття Рев. Укр. Партії (Р.У.П.)”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Квітень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Тра »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: