До язикової проблеми в Донбасі

Кость Німчинов

Якою мовою говорять широкі маси українського робітництва Донбасу? Які напрямки язикового розвитку в руській частині донбасівського робітництва назначаються? Який існує взаємовплив цих мовних річищ? Який характер української мови сел Донбасу та яка сила її експансії, асиміляційного впливу, на иншоязикові острови серед неї? Ось низка питань, що їх розв’язати важить під поглядом практики культосвітньої роботи на Донбасі.

Тим часом, як руським, так українським язикознавцям майже бракує матеріялів, щоби на повищі питання, хоча частково, дати відповіді. Проблема дослідити мову Донбасу має зацікавити ширші кола українських краєзнавчих робітників. Учительство Донбасу, напр., могло б стати тут у великій допомозі Українській Секції Харківської Дослідчої Катедри Язикознавства, надсилаючи на її адресу (Харків, ІНО) язикові записи, матеріяли своїх спостережень над мовою чи то селянства чи то робітництва.

Спробою подати де-який матеріял до язикової проблеми Донбасу будуть наступні рядки — виписки з блокноту язикознавця, що протягом двох тижнів принагідно мав змогу робити язикові спостереження. Спостереження ці зроблено в м. Артемівську та його околицях, у м. Єнакієвім та заводах, копальнях і селах цього району; об’єкти спостережень, однак, були також з районів: Ново-економічного, Гришинського, Слов’яносербського (Луганськ. округи), з округ Сталінської та Маріупільської.

Насамперед про українську мову села Донеччини, бо українські складові елементи мови робітництва, очевидно, у першу чергу з цього джерела походять.

Тип української говіркиДонбасу досить чистий, без великих і значних руських ціх, український тип, споріднений головними рисами з говірками Катеринославщини. Незначна кількість асимільованих руських елементів не дає права говорити тут про «змішаний» тип говірки. Особливо вражає органічність українського типу, коли прислухаєшся до базарної гутірки в Артемівську; навіть перекупки, міщанської на вигляд стати, українського місцевого вживають діялекту.

Найголовніші звукові прикмети донбаської говірки такі:

Ненаголошене е не має нахилу заховуватися в середньому піднесенні, — вимова його підвищується, що акустично дає різні відтінки звуку и схильного до е. Нахилу и під наголосом до обниженої артикуляції (акустично — до напруженого е), що засвідчено в говірках Слобожанщини, я не спостерігав.

Ненаголошене о схиляється до у після губних, а надто перед дальшим палатальним (мняким) складом або йотом: напр., худьім, пуйіхав.

В більшості випадків, що мені довелося чути від різних осіб, зубні (н, д, т, л) однаково вимовляються перед і зі старого о і старих е та ять; вимова в обидвох випадках «мняка» (язик артикулює дорсально): ніс (як у значінні рос. «нос», так і в знач. рос. «нёс») звучить однаково з мняким н — ньіс. Так само мнякі (дорсальної артикуляції) зубні приголосні в закінч. називн. відм. прикметників в множ. чоловіч. роду — дурньі коні. На цілу масу попередніх випадків я лише два рази чув тверду вимову (корональна артикуляція) відповідних приголосних перед і з о: в Єнакієвім дядько на базарі — «кавуни продані» та візник там таки — «тих хуліганів».

Губні перед йотом тверді: пйаний, бйуть, тільки раз я почув од старого селянина в Артемівську — пьадесьат (з довгим першим а); вставний після губних — н: уремньа. р — мняке: базарь, номирь, бурьак, Варька. л — напівмняке доводилося мені чути не від самих жінок, а й від чоловіків.

Дзвінкі приголосні заховуються перед глухими й у визвуці: діжка (не дішка), дід (не діт).

Найголовніші прикмети у формах словозміни такі:

Дуже поширене змішування твердих і мняких основ речівникових: всуміш зустрічаються форми — ковалеві, ковалем та ковальові, ковальом; борщем, мнячем та борщом, мнячом.

1 особа дієслів на зубний має перед закінченням зубний: ходю, крутю, просю тощо; 1 особа дієслів на задньо-небінний міняє цей звук: отже бережу (берегти), біжу (бігти).

Часті форми — ходе, робе.

1 особа множ. закінчується здебільшого на — м: ходим, робим, худім! (після х звук о схильний до у).

Інфінітиви послідовно на -ть: ходить, купить, стоять то-що.

Словарний запас та фразеологія сільської української мови — без помітних асимільованих руських елементів.

Тепер лишається схарактеризувати укр. мову Донбасу з погляду процесів язикової дифузії, яка неминуче постає в наслідок співжиття різних язикових середовищ.

Асимільованих руських елементів, як уже зазначалося, в українській мові села є обмаль. Докладніше облік їх та з’ясування поглядної ваги це справа дальніших язикових студій. Вплив української мови на инші та її індукційна сила характеризується такими фактами.

Велике село Корсунь, 18 верствов від Енакієво; національний склад — 50% українців, 50% волохів. Волохи не зденаціоналізувалися; у себе дома вживають молдаванської мови. Коли ж я слухав на зборах сільсько-госп. т-ва розмови селян між собою, або сам розмовляв з ними, то не в силі був розрізнити за вимовою волоха й українця. Точнісінько таке явище, за свідченнями корсунських учителів, спостерігається в сусідньому селі Михайлівці, де живе чималий відсоток поляків.

Мені довелося розмовляти з учнями Артемівського педтехнікуму — греками з-під Маріуполю. Коли вони навіть по-руськи розмову зачинали, так у їхній вимові виразно почувалася українська артикуляційна база, а про своїх батьків вони свідчили, що ті «по-русски» говорять похоже, як місцеві селяни.

Що-:до впливу української мови на мову руського робітництва, яке давно вже осіло на Донбасі, — так ця проблема може стати за цікаву тему язикових студій; до цього насамперед треба зібрати достатнього матеріялу. Де-що з’ясувати можуть такі дані:

У першій групі заводської школи при металург. заводі в Єнакієвім (школа з руською викладовою мовою) на 19 учнів, що я чув їх відповіді учителеві (заняття провадилися руською мовою) 8 було з яскраво виявленою українськ. артикуляційною базою — 11 з руською. В 4-ій групі тієї ж таки школи відсоток учнів з укр. артик. базою абсолютно більший, видно що дітім у семирічці перейти на укрмову буде дуже легко; от, напр., зразок відповідей на учителеві по-руські запитання — «без двох половин». Тепер з розмови із старим учителем — завідувачем школи: «Во вновь открытые украинские группы записались также дети русских, потому что, живя долго здесь, они привыкли к местной речи»… та ще — «На языке детей, родители которых давно живут здесь, заметен налёт украинской речи».

Переходячи до характеристики мови українського робітництва (про мову руської частини робітництва тут не говоритиму), слід сказати, що аналіз складників її дає підстави говорити про «змішаний» тип мови. При чому коефіцієнт того чи иншого складника «мішанини» не є помір постійний, а залежить від ступеню язикової дезорганізації даного суб’єкта.

Загалом складові частини цієї мови поділяються так: артикуляційна база (установка органів вимови, вимовлювання поодиноких характерних звуків, нахили до певних звукових типів) — українська; словництво — руське з українськими побутовими словами; фразеологія, конструкція речень, української або контаміновані русько-українські.

До звукової характеристики описуваної мови слід зазначити такі головніші прикмети: окання, або неорганічне окання, вимова проперед е, и, заховання дзвінких приголосних перед е, и, заховання дзвінких приголосних глухими та у визвуці.

Що-до словарного запасу та форм словозміни, так здебільшого тут переважає руський елемент; це саме й дає свідомість бесідникам, що мови вживають вони руської. Однако, яка тут панує плутанина й часом важко зрозумілі контамінації, почасті можуть дати уяву виписки з моїх матеріялів, що записав я підчас виступів шефів-робітників перед підшефними селянами та з підслуханих розмов у клубі (подаю в українській літературній транскрипції): «публіка будет поперєчіть»; «повєстка надослана»; «годов пйать роботав»; «шоб ревностно нє относілісь» (=щоби не ремствували); «серед ніх нікакіх острот» (=серед них немає жодного тертя, гострих відносин); такая неуладіца» (ціква контамінація руського слова «неурядица» та українського «лад»). Цікаво також, що у відділі «Под светом шахтёрки» Артемівської газети «Кочегарка», де саме містяться робкорівські дописи, часом прохоплюються українські слова (дописи друкуються по-руській), напр., «архив спалили» (зам. руського «сожгли») то-що.

Конструкція фраз по-при руських словах буває українська; наведу кілька прикладів: «за кузню я сказал»; «я буду за живой вопрос задєвать»; «саме предстоїть сезон»; «слілісь до кучі»; «я, как хазяйствєннік, застаїваю хазяйственную сторону».

Як же має відбиватися на язиковій творчості поширення оттакого русько-українського «язичія»?

Наслідком цього постає дезорганізація язикової продукції мас, що для них за ділову, поважну, мову править оте «язичіє».

Цей руїнницький процес легко зрозуміти. У осіб, що усвідомлюють свою ніби-руську мову, як щось відмінне від довколишньої стихії української мови, висновується критерій — не говорити так, як підказують способи вислову українського, — а цей критерій викликає до життя неприродні, мертвородні язикові потвори, і в кращому разі, коли у даної особи є змога частенько читати руські тексти, — дає типічну незграбну мову канцелярського штибу, зліплену з обмеженої кількости засвоєних трафаретів.

Щоб організувати мову українських пролетарських мас Донбасу в живу, творчу мову, потрібні систематичні язикомеліоративні заходи; це «язичіє» або слід справляти в річище живої, зрозумілої і поправної російської мови, або-ж підносити до первісної його основи, до такого ступеню, коли це буде жива й творча мова українська.

Здається, цей останній шлях буде доцільнішим, чому підтвердженням може бути скарга старого вчителя, з 29 літнім стажем по робітничих школах Донбасу, завідувача 7-річки в Єнакієвім: «Больших трудов стоит нам обучать детей правильному русскому языку».

Джерело: «Культура і побут» (Харків). – 15 листопада 1925 року (№ 43). – Стор. 1.