Цезаризм

Антоніо Ґрамші

Зошит 9, §‹133›. Макіавеллі. Цезаризм. Цезар, Наполеон І, Наполеон ІІІ, Кромвель та ин. Зібрати каталоґ історичних подій, що кульмінували у великій «героїчній» постаті. Можна сказати, що цезаризм або бонапартизм є відображенням тієї ситуації, коли протиборчі сторони врівноважуються у катастрофічний спосіб, себто вони врівноважуються у такий спосіб, що продовження боротьби може закінчитися не інакше як взаємним знищенням. Коли проґресивна сила А бореться з реакційною силою Б, може статися не лише так, що А переможе Б, або Б переможе А — може статися так, що перемогу не здобуде ні А, ні Б, вони вимотують одна иншу, і ззовні прийде третя сила В та підпорядкує собі те, що залишиться від А та Б. В Італії після смерті Лоренцо Пишного[1] сталось саме це, так само як це відбувалося в давні часи варварських навал. Проте цезаризм, навіть якщо він завжди виражає вихід з історико-політичної ситуації катастрофічної рівноваги сил через наділення великої особистости правами «третейського судді», він не завжди має одне й те саме історичне значення. Цезаризм може бути як проґресивним, так і реакційним, і точне значення будь-якої форми цезаризму, в кінцевому підсумку, можна відтворити, лише звернувшись до конкретної історії, а не за допомогою соціолоґічної схеми.  Проґресивним цезаризм є тоді, коли його втручання допомагає тріюмфу проґресивної сили, хай із певними компромісами, що вони роблять перемогу неповною; а реакційним він є тоді, коли його втручання допомагає перемозі реакційних сил, і в цьому випадку також хай із певними компромісами та обмеженнями, які, одначе, мають зовсім иншу цінність, значення, смисл, ніж у попередньому випадку. Цезар та Наполеон І є прикладами проґресивного цезаризму. Наполеон ІІІ (і Бісмарк) — реакційного цезаризму. Йдеться за те, аби побачити, чи в діялєктичному зв’язку «революція—реставрація» переважає елємент революції чи елємент реставрації, оскільки зрозуміло, що в історичному русі ніколи не можна повернутися назад, і не істнує «реставрації» in toto[2].