Про пролєтаріят

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Пролетаріат і багатство — це протилежності. Як такі, вони утворюють якесь єдине ціле, бони обоє породжені світом приватної власності. Вся справа в тому, яке саме становище кожний з цих двох елементів займає всередині протилежності. Недосить оголосити їх двома сторонами єдиного цілого.

Приватна власність як приватна власність, як багатство, змушена зберігати своє власне існування, а тим самим і існування своєї протилежності — пролетаріату. Це — позитивна сторона антагонізму, задоволена в собі самій приватна власність.

Навпаки, пролетаріат як пролетаріат змушений скасувати самого себе, а тим самим і протилежність, що його зумовлює, — приватну власність, — яка робить його пролетаріатом. Це — негативна сторона антагонізму, його неспокій в ньому самому, скасована і скасовуюча себе приватна власність.

Імущий клас і клас пролетаріату становлять одне й те саме людське самовідчуження. Але перший клас почуває себе в цьому самовідчуженні задоволеним і утвердженим, сприймає відчуження як доказ своєї власної могутності і має в ньому видимість людського існування. А другий клас почуває себе в цьому відчуженні знищеним, бачить в ньому своє безсилля і дійсність нелюдського існування. Клас цей, за висловом Гегеля, є в рамках відринутості обурення проти цієї відринутості, обурення, яке в цьому класі неминуче викликається суперечністю між його людською природою і його життєвим становищем, що є відвертим, рішучим і всеосяжним запереченням цієї самої природи.

Таким чином, в межах всього антагонізму приватний власник являє собою консервативну сторону, пролетар — руйнівну. Від першого йде дія, спрямована на збереження антагонізму, від другого — дія, спрямована на його знищення.

Правда, приватна власність у своєму економічному русі сама штовхає себе до свого власного скасування, але вона робить це тільки шляхом несвідомого розвитку, який від неї не залежить, проти її волі відбувається і природою самого об’єкта зумовлюється, тільки шляхом породження пролетаріату як пролетаріату, — цього убозтва, що усвідомлює своє духовне і фізичне убозтво* цієї знелюдненості, що усвідомлює свою знелюдненість і через те саму себе скасовує. Пролетаріат виконує вирок, який приватна власність, породжуючи пролетаріат, виносить собі самій, так само як він виконує вирок, що його наймана праця виносить самій собі, створюючи чуже багатство і власні злидні. Здобувши перемогу, пролетаріат аж ніяк не стає абсолютною стороною суспільства, бо він здобуває перемогу, тільки скасовуючи самого себе і свою протилежність. З перемогою пролетаріату зникає як сам пролетаріат, так і протилежність, що його зумовлює, — приватна власність.

Якщо соціалістичні письменники визнають за пролетаріатом цю всесвітньоісторичну роль, то ні в якому разі не через те, що вони, як запевняє нас критична критика, вважають пролетарів богами. Скоріше навпаки. Оскільки в пролетаріаті, який уже оформився, практично закінчено абстрагування від усього людського, навіть від видимості людського; оскільки в життєвих умовах пролетаріату всі життєві умови сучасного суспільства досягли найвищої точки нелюдськості; оскільки в пролетаріаті людина втратила саму себе, однак разом з тим не тільки дістала теоретичну свідомість цієї втрати, але й безпосередньо змушена обурюватися проти цієї нелюдськості велінням невідхильної, нічим уже не прикрашуваної, абсолютно владної нужди, цього практичного вияву необхідності, — то через усе це пролетаріат може і повинен сам себе визволити. Але він не може визволити себе, не знищивши своїх власних життєвих умов. Він не може знищити своїх власних життєвих умов, не знищивши всіх нелюдських життєвих умов сучасного суспільства, сконцентрованих в його власному становищі. Він недаремно проходить сувору, але загартовуючу школу праці. Річ не в тому, в чому в даний момент бачить свою мету той чи інший пролетар або навіть весь пролетаріат. Річ в тому, що таке пролетаріат насправді і що він, відповідно до цього свого буття, історично змушений буде робити. Його мета і його історична справа якнайбільш ясно і незаперечно визначаються наперед його власним життєвим становищем, так само як і всією організацією сучасного буржуазного суспільства. Немає потреби багато говорити тут про те, що значна частина англійського і французького пролетаріату вже усвідомлює своє історичне завдання і весь час працює над тим, щоб довести цю свідомість до цілковитої ясності.

1845 рік

Джерело: Фрідріх Енгельс і Карл Маркс. Святе сімейство, або Критика критичної критики. — Розділ четвертий. — Критичний коментарій №2. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1956. — Стор. 38-39.

Advertisements

0 Responses to “Про пролєтаріят”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2013
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Бер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: