Непальська революція та перспективи поширення маоїстських рухів у країнах Південної Азії

Денис Пілаш

Південна Азія, яка охоплює сім незалежних держав (Республіка Індія, Ісламська Республіка Пакистан, Народна Республіка Бангладеш, Федеративна Демократична Республіка Непал, Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка, Королівство Бутан та Республіка Мальдіви), на початку ХХІ ст. стала ареною розгортання антисистемних рухів ліворадикального спрямування – подібно до Латинської Америки, що також характеризується високим рівнем соціально-класового розшарування населення та разючими показниками коефіцієнту Джині. Підґрунтям для цього стала колоніальна спадщина й контрасти соціально-економічного розвитку регіону.

Ситуація в Південній та Південно-Східній Азії суперечлива: на тлі високих темпів економічного зростання, успіхів частини країн регіонів в індустріалізації та високотехнологічних секторах, проблеми відсталості селянських районів виглядають ще контрастніше. Рух до лідерства у сфері інформаційних технологій може суміщатися зі збереженням пережитків кастової, релігійної та етнічної сегрегації. Країни Індійського субконтиненту, попри усі спроби завершити «зелену революцію», залишають за собою сумнівне лідерство за чисельністю безземельного селянства.