Вибрані листи: Маркс Руґе (березень 1843)

Маркс Руґе

На буксирному судні по дорозі в Д., березень 1843 р.

Я подорожую тепер по Голландії. Судячи з тутешніх і французьких газет, Німеччина глибоко загрузла в багні і з кожним днем загрузає все глибше. Повірте мені, що і той, кому зовсім невідоме почуття національної гордості, відчуває все ж національний сором — навіть у Голландії. Найнікчемніший голландець — все-таки громадянин у порівнянні з найвидатнішим німцем. А міркування іноземців про прусський уряд! В цьому відношенні панує жахлива одностайність, ніхто не обманюється більше щодо прусської системи та її нескладної природи. Значить, деяку користь нова школа все ж дала. Пишний плащ лібералізму впав з плечей, і найогидніший деспотизм став у всій своїй наготі перед очима всього світу.

Це теж відкриття, хоч і негативне. Це — така істина, яка, принаймні, виявляє перед нами пустоту нашого патріотизму, потворність нашого державного ладу і змушує нас закривати з сорому обличчя. Ви дивитесь на мене з усмішкою і питаєте: яка користь у цьому? З почуття сорому революції не роблять. — А я кажу: сором — це вже свого роду революція; сором — це, дійсно, перемога французької революції над німецьким патріотизмом, який переміг її в 1813 році. Сором — це свого роду гнів, тільки обернений всередину. І коли б ціла нація справді зазнала почуття сорому, вона була б подібна до лева, який весь напружується, готуючись до стрибка. Правда, в Німеччині не відчувають іще навіть сорому; навпаки, ці жалюгідні люди все ще патріоти. Але чи є ще система, здатна витравити в них патріотизм у такій мірі, як ця сміховинна система новоявленого рицаря[1]? Комедія деспотизму, яка розігрується з /11/ нами, так само небезпечна для нього, як у свій час стала небезпечною трагедія для Стюартів і Бурбонів. І коли б навіть ще довгий час не розуміли, що в дійсності являє собою ця комедія, то все ж вона була б уже в певному розумінні революцією. Держава надто серйозна річ, щоб її можна було перетворити в якусь арлекінаду. Судно, повиє дурнів, можна було б ще, мабуть, полишити на якийсь час на волю вітру, але воно пливло б назустріч своїй неминучій долі саме тому, що дурні цього не підозрівають. І ця доля — грядуща революція. /12/

Примітки

[1] — Фрідріха-Вільгельма IV. Ред.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. — Київ: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1954. — Стор. 11-12.