Роман Тиса
Можна припустити, що втома від політики, втома від революції (за аналоґією з так званою “combat fatigue”), що вона, як кажуть буржуазні соціолоґи, охоплює маси у постреволюційний період, наступає зовсім не внаслідок перенапруження мас чи їхньої неготовности підтримувати активну творчу діяльність протягом тривалого часу, а внаслідок неможливости мас до цієї творчої діяльности реґулярно долучатися. Відлучення мас від влади і конфіскація у них панівною верхівкою права на самовизначення викликають апатію. Ентузіязм, що він так необхідний для рішучого проведення радикальних суспільних перетворень; — ентузіязм, народжений першими перемогами, і який після перших перемог має перерости в своєрідний автоматизм позитивної дії, в умовах, коли маси не мають змоги розпоряджуватися власною долею, згасає — маси «втомлюються». Наступає царство пасивности. Подолати цю пасивність можна тільки через безперервну політичну емансипацію аж до відмирання відчуженої політики та тріюмфу самодіяльности. Це процес має розгортатися пліч-о-пліч з боротьбою за визволення праці, так само відчуженої в буржуазному суспільстві як і політика. Очевидно, що такий розвиток призведе до зникнення політики в буржуазному розуміння слова та радикального переосмислення самого поняття. Разом з ним, можливо, відбудеться переосмислення таких понять як ентузіязм, втома (і від політики теж), аполітичність, (політична) пасивність.
Вперед 
…”буржуазні соціологи”, “буржуазне суспільство”, “в буржуазному розумінні цього слова”… а чи не боїться автор впасти в залізобетонний догматизм марксизму-ленінізму? 😉
Щодо рецептів подолання “втоми від політики” я теж не зовсім зрозумів: “Подолати цю пасивність можна тільки через безперервну політичну емансипацію аж до відмирання відчуженої політики та тріюмфу самодіяльности.” Тобто “втому” можна подолати лише за допомогою емансипації від “буржуазного” суспільства? Більше схоже на гасло, ніж на рецепт.
Взагалі-то, різні фази психологічного стану будь-якого суспільства (не лише т. зв. буржуазного) є об’єктивними, як і залежність від фізіології окремих індивідів. Відповідно перманентний ентузіазм не можливий в принципі, бо призводить до виснаження так само, як і перенапруження у безперервній боротьбі…
Як подолати “постреволюційну” апатію? Як би це банально не звучало, НМД, роз’яснювальною роботою і терпінням… Спад соціальної активності, рано чи пізно, зміниться новим циклом активності.і саме до нього треба готуватись.
Автор вже давно впав в нього і почувається в тому бетонованому доґматизмі наче у Маркса за пазухою (чи як риба в воді?). Якщо-ж серйозно, то перш, ніж ґрунтовно відповідсти на ваші коментарі (хоча, можливо, така відповідь і не знадобиться), треба дещо з’ясувати.
От ви словосполучення «марксизм-лєнінзм» пишете без лапок. Ви визнаєте істнування такого напрямку в суспільно-політичній думці?
Якщо ця пропозиція — чи варіянт — подолання «втоми від політики» вам видається схожим радше на гасло, то нічого страшного я в цьому не бачу. Так, це своєрідне гасло. Гасла є рецептами. Тільки виписують їх не в аптеці для лікування окремо взятої людини, а в політиці для — образно кажучи — «лікування» суспільства в цілому.
Що-ж до «ріжних фаз психолоґічного стану», то був такий псіхіятр на ім’я Франц Фанон. Так от він, досліджуючи — на, так би мовити, матеріялі мешканців спочатку своєї рідної Мартиніки, а потім своєї «другої батьківщини» Алжиру — психолоґічні розлади людей, простежив стійкий зв’язок між місцем людини у суспільстві (її клясовою приналежністю) та характером її розладів, її психолоґічним станом (а відтак, і його фазами). За результатами своєї медичної практики Фанон не знайшов «суспільства взагалі». Так що твердження про «будь-яке суспільство», разом з «об’єктивною» вірою в істунвання «суспільства взагалі» (і «людини взагалі»), а ви пишете, що «різні фази психолоґічного стану … є об’єктивними», я залишаю на вашому науковому сумлінні (чи, може, правильніше було б у цьому випадку взяти слово «наукове» у лапки?).
Ви називаєте буржуазне суспільство «так званим буржуазним суспільством». Ви заперечуєте, що воно є об’єктивною дійсністю? Ви заперечуєте його істнування? Ви вважаєте його вигадкою «марксистів-лєніністів»? Щось на кшталт гіпербореї? Може, поділу на бідних і багатих теж не істнує?
З ваших слів про «перманентний ентузіязм» та його «принципову неможливість» я зрозумів, що ви бачите перед собою не стільки безперервний процес, що він передбачає методичну роботу, з одного боку, та поступове розгортання та охоплення всього суспільства — з иншого, скільки своєрідний «рейв», на якому для підтримання у натовпу стану ейфорії протягом багатьох годин застосовується не тільки музика (на великій гучності), але й, наприклад, амфетаміни. Якщо так, то, очевидно, що в цьому невеличкому тексті йдеться не про відчужені форми дозвілля; і якщо в мене в голові й оберталися якісь метафори чи аналоґії, які я розмив спробу перекласти на мову політичної теорії, то вони були чим завгодно, але тільки не виснажливими танцюльками (чи виснажливою працею — адже хтось, потенційно, може мислити і в таких катеґоріях: типу, «радість через працю» чи «праця звільняє»).
Що-ж до «роз’яснювальної роботи», то це саме те, з чим я не можу не погодитись. Така робота відома ще під иншою назвою: «політична освіта». Власне в тому то й полягає завдання — уникнути спаду соціяльної активности через залучення мас до керування власним життям і життям всього суспільства, Ну, це я вже повторююсь.