Вибрані листи: Енґельс Бебелеві (28 жовтня 1882)

Енґельс Бебелеві

28 жовтня [1882 р.]

Статтю я прочитав досить побіжно…[1] Інакше я помітив би французький вплив у тому, як він уявляє собі революцію… Тут дістає своє втілення фраза про „Єдину реакційну масу”. Всі офіціяльні партії об’єднуються тут в одну купу, а ми соціялісти там, у струнких лавах. Велика рішуча битва, перемога по всій лінії відразу! Справді ж справа не відбувається так просто. /238/ Справді революція починається якраз навпаки — з того, що величезна більшість народу, а також і офіціяльні партії, об’єднуються проти уряду, що через те стає ізольований, скидають його, і лише тоді настає великий поділ народу, а разом із тим і змога нашого панування і то лише після того, як ті з офіціяльних партій, що залишаються ще можливі, одна за одною знищать себе, діючи одна проти одної.

Якби ми захотіли почати революцію відразу ж з її останньої дії, нам довелося б дуже погано. /239/

Примітки

[1] Мова йде про Фольмарову статтю, надруковану в №№34-35 цюріхського „Соціяль-демократа” під заголовком „Скасування виняткового закону”. Стаття була написана дуже радикально. На запитання, що корисніше для партії, — чи скасувати закон проти соціялістів, чи зберегти його, Фольмар висловлюється, що корисніше останнє, бо це штовхає на рішучу боротьбу. Та словесний радикалізм ще не означає справжньої революційности. Енґельс зазнавши хиби Фольмарового розуміння революції, накреслює в загальних рисах справжній перебіг революції.

Про революцію й неправильність уявлення про „єдину реакційну масу” Енґельс писав також у листі від 12 червня 1883 р. Еґернштайнові, де говорив, що ця фраза може бути придатна для деклямації, або для  с п р а в ж н ь о- р е в о л ю ц і й н о ї  ситуації. „Іронія історії, що працює на нашу користь — писав Енґельс у цьому листі — саме в тому, що серед різних елементів цієї февдальної і буржуазної маси, в наших інтересах відбувається постійне тертя, чвари, сутички, що вони, отже, становлять пряму протилежність одноманітній масі; дурні уявляють, що впоралися з цим,, називаючи всіх їх „реакційними”. Навпаки. Всі ці всілякого роду лодирі повинні спочатку перегризтися один з одним, знищити й скомпроментувати один одного й тим підготовити ґрунт для нас перше, ніж вони почередно один за одним доведуть свою нездатність. Одна з найбільших помилок Ляссалевих була та, що він в аґітації цілком забував ту крихітку, що її він засвоїв із діялектики Геґеля. Він завжди бачив лише одну сторону так само, як і Лібкнехт, але цей останній випадково помічав правильну сторону, тим то остаточно він перевищував великого Ляссаля”. Далі Енґельс відзначає, що з уявленням про єдину реакційну масу, сполучене й уявлення про те, що коли почнеться революція і Бісмарків режим упаде, то соціяль-демократи негайно прийдуть до влади. „Це дурниці — писав Енґельс. Революція є довготривалий процес (порівняй 1642-46 р.р. і 1789-93 р.р.), і щоб умови вистигли для нас, а ми для них, всі проміжні партії почередно повинні прийти до влади і оскандалитися. І тоді прийдемо ми й може бути теж тимчасово будемо розбиті. Хоч я не вважаю це за можливе за нормального перебігу речей” (Архів Маркса й Енґельса, т. І, стор. 346-347).

В листі до Еґернштайна від 27 серпня 1883 р. Енґельс знову повертається до питання про революцію і її перебіг: „Велика помилка німців — пише Енґельс — та, що вони уявляють собі революцію як щось таке, що можна закінчити за ніч. Насправді вона являє собою довготривалий процес розвитку мас Із прискореним темпом руху. Всяка революція, що її закінчено, усувала лише вже заздалегідь безнадійну реакцію (1830 р.) абож приводила прямо до протилежного ніж те, до чого змагалися (1848 р. Франція)” (Архів Маркса й Енґельса, т. І, стор. 349).

А в ґ у с т  Б е б е л ь (1840-1913) — видатний діяч німецького робітничого руху, політичний провідник німецького пролетаріяту протягом сорока років. З професії токар, Бебель ще замолоду посів видатне становище в робітничому русі. З 1863 р. голова політично-освітньої робітничої організації в Ляйпціґу. 1867 р. був обраний в Північно-німецький райхстаґ. З того часу майже ввесь час ніс на собі важкий обов’язок представника пролетаріяту в буржуазному парляменті. Коли Маркс 1882 р. бувши в Швайцарії, дістав повідомлення про смерть Бебеля (фалшиве, як виявилося пізніше), він писав Енґельсові: „Це жахливо, величезне нещастя для нашої партії. Цілком виняткова людина серед німецької робітничої кляси, можна сказати навіть серед европейської.” 10.V.1883 р. Енґельс писав Бебелеві: „Що ти волів би не засідати в райхстаґу, цьому я охоче вірю, але ти бачиш, до чого призводить твоя відсутність. Уже багато років тому Бракке писав мені: „З-поміж усіх нас по суті один лише Бебель мав справжній парляментський такт.” І це завжди потверджувалося. Атому нічого не вдієш. Доведеться тобі при першій нагоді знову обняти свій пост… Аґітаторська й парляментська діяльність із часом, звичайно, дуже надокучає. Це те саме, що давати оголошення, робити рекляму і їздити, як вояжер. Успіх приходить лише повільно. А для декого ніколи не приходить. Та інакше нічого вробити не можна, і хто вже за це взявся, мусить довести до кінця, або вся попередня робота піде нанівець”.

„Спогади* Бебелеві є незаміниме джерело для кожного, хто вивчає історію німецького робітничого руху.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 238-240.