Естафета марксистської ортодоксії: Бернштайн—Кауцький—Люксембурґ—Лєнін

Карл Корш

Ніщо так яскраво не підкреслює того кричущого контрасту, що він істнував упродовж останніх тридцять років між буттям і свідомістю, між ідеолоґією і дійсністю пролєтарського руху, як останній акорд тієї великої суперечки, перші зіткнення з приводу котрої увійшли до анналів партійної історії під назвою «Дискусія стосовно Бернштайна». Пов’язана як з теорією, так і з практикою соціялістичного руху, ця дискусія вперше розгорнулась публічно — в середовищі німецької та міжнародної соціял-демократії — невдовзі після смерті Фрідріха Енґельса. Коли Едуард Бернштайн, котрий на той час вже мав за плечима важливі здобутки у царині марксизму, перебуваючи на еміґрації в Лондоні, вперше висловив уголос свої «єретичні» думки (що вони виникнули у нього після вивчення британського робітничого руху) про дійсне взаємовідношення між теорією та практикою у німецькому та загальноевропейському соціялістичному русі того часу, його думки та пропозиції і тоді, і протягом довгого часу після того невірно тлумачили та хибно розуміли однаково всі — друзі й вороги.

Вся буржуазна преса та спеціялізована література зустріла його твір «Die Voraussetzungen des Sozialismus und die Aufgaben der Sozialdemokratie» [«Передумови соціялізму та завдання соціял-демократії»] радісними піснями та хвалебними гімнами. Вождь щойно заснованої Націонал-соціялістичної партії, ідеолоґ соціял-імперіялізму Фрідріх Науманн зробив у своїй ґазеті багатозначну заяву: «Бернштайн є нашим найпередовішим аванпостом у таборі соціял-демократії». А широкі кола ліберальної буржуазії у той час охопила надія, що перший фундаментальний «ревізіоніст» марксизму з марксистського табору офіційно залишить соціялістичний рух і перейде у табір буржуазного реформізму.

Надіям буржуазії відповідали схожі настрої у таборі Соціял-демократичної партії та профспілкового руху. Разом з тим більшість керівників руху приватно зізнавалися в тому, що Бернштайнів «ревізіонізм» марксистської соціял-демократичної проґрами був нічим иншим, як публічним вибовкуванням того розвитку, який уже давно відбувався на практиці та через який соціял-демократичний рух з революційного клясового руху перетворився на суспільно-політичний реформістський рух; але вони ретельно дбали про те, аби їхні одкровення не чули сторонні. Бернштайна, який завершив свою книжку порадою партії «наважитись стати демократичною соціял-реформістською партією», похлопав по плечу старий хитрий демаґоґ з центрального комітету Іґнац Ауер — у приватному листі (опублікованому пізніше) він по-дружньому застеріг товариша: «Дорогий Едді, про такі речі ніколи не говорять уголос.» В своїх публічних промовах діячі та теоретики німецької та міжнародної соціял-демократії — всі ці Бебелі та Кауцькі, Адлери та Плєханови чи як їх там ще, — всі вони виступили проти нахабного пустомелі, що він виказав ретельно приховану таємницю. На партійному з’їзді в Ганновері 1899 року, протягом чотириденної дискусії, що її відкрила шестигодинна доповідь Бебеля, Бернштайна піддали справжньому осуду. Його мало не виключили з партії. Впродовж багато років по тому Бернштайн залишався мішенню для нищівної критики з боку членів партії та її виборців в пресі, а також на зібраннях, офіційних партійних з’їздах і профспілкових конґресах; не зважаючи на те, що Бернштайнів ревізіонізм встиг запанувати в профспілках і йому врешті-решт перестали опиратися в самій партії, ролю антикапіталістичної революційної «партії клясової боротьби» продовжували грати без жодних вагань буквально до останнього моменту, себто до завершення 1914 року дії договору про суспільний мир, за яким 1918 року розпочалось партнерство між капіталом і працею.

Для цього дворушницького ставлення до першої серйозної спроби теоретичного формулювання дійсних цілей і засобів буржуазної робітничої політики, яку фактично здійснювали її практики та теоретики, ці практики ті теоретики зі складу виконавчих комітетів соціял-демократичної партії та пов’язаних з нею профспілок мали свої поважні причини. Так само, як сьогодні працівникам апарату комуністичної партії в Росії та функціонерам всіх національних секцій Комуністичного Інтернаціоналу для приховування справжньої природи своєї політики потрібна священна леґенда про розгортання «соціялістичного будівництва у Радянському Союзі» та про «революційну» — у будь-який момент часу — природу  політики та тактики керівництва всіх комуністичних партій у всіх країнах (на підтвердження чого немає ніяких фактів), майстерним демаґоґам з числа керівників Соціял-демократичної партії Німеччини та ватажків профспілок свого часу для приховування дійсних тенденцій їхньої діяльности був потрібен священний міт про те, що рух, який вони очолюють, має — звичайно, тільки тимчасово — обмежитись тим, що він лише підправляє буржуазну державу та капіталістичний економічний лад за допомогою всіляких реформ, але «кінцевою метою» руху є соціяльна революція, знищення буржуазії та знесення капіталістичного економічно-суспільного ладу.

Посприяли реформістському й буржуазному виродженню соціялістичного руху не одні тільки демаґоґи Соціял-демократичної партії та їхні «теоретичні» захисники, що розгорнули демонстративну війну з Бернштайнівським ревізіонізмом. Насправді в тому ж самому напрямку протягом певного часу разом з ними працювали — несвідомо й проти власної волі — також радикальні революційні теоретики, такі як Роза Люксембурґ у Німеччині та Лєнін у Росії, що вони, керуючись своїми власними плянами, розпочали серйозну та безкомпромісну боротьбу з течією, речником якої виступав Бернштайн. Коли сьогодні, з висоти нового досвіду останніх трьох десятиліть, ми обглянемось на цю боротьбу всередині німецького та загальноевропейського робітничого руху, то побачимо всю траґічність того, як щиро діячі соціял-демократії — навіть Люксембурґ і Лєнін — вірили у те, що «бернштайнізм» є лише окремим порушенням по-справжньому революційної природи тодішнього соціял-демократичного руху, а також які об’єктивно непідходящі способи обрали вони для боротьби з буржуазним виродженням політики соціял-демократичної партії та профспілок.

Роза Люксембурґ завершила свою полємику проти Бернштайна, опубліковану 1900 року під назвою «Sozialreform oder Revolution?» [«Соціяльна реформа чи революція?»], катастрофічно хибним пророцтвом про те, що «Бернштайнова теорія була першою й одночасно останньою спробою теоретичного обґрунтування опортунізму». Вона тримувалась тієї думки, що в Бернштайновій книзі в теорії та в Шиппелівій позиції з питання активізму на практиці «все зайшло так далеко, що цьому вже нічим не зарадиш». І хоча Бернштайн підкреслено заявив, що він «майже повністю прийняв поточну практику соціял-демократії» (водночас вразивши своєю неймовірною відвертістю у питанні повної практичної неістотности поширеної тоді революційної фрази «кінцевої мети» та відкрито визнавши: «Кінцева мета, хай там яка вона не є, ніщо, рух — усе»), Роза Люксембурґ в ідеолоґічному засліплені спрямувала свою критичну контратаку не проти практики соціял-демократії, а проти Бернштайнової теорії, що вона була нічим иншим, як чесним вираженням фактичного характеру цієї практики. Рису, яка відрізняла соцял-демократичний рух від буржуазної реформістської політики, вона вбачала не в практиці, але в «кінцевій меті», яку додавали до цієї практики просто в якості ідеолоґії, а часто навіть в якості порожньої фрази. Вона із запалом проголосила, що «кінцева мета соціялізму становить єдиний вирішальний чинник, що він відрізняє соціял-демократичний рух від буржуазної демократії та від буржуазного радикалізму, єдиний чинник, що він перетворює весь робітничий рух не просто на відчайдушну спробу виправити капіталістичний лад, а на клясову боротьбу з цим ладом з метою його знищення». Ця загальна «кінцева мета», яка, за словами Рози Люксембурґ, має бути всім і яка на той час відрізняла соціял-демократичний рух від буржуазної реформістської політики, протягом подальшої фактичної історії показала себе тим самими нічим, чим Бернштайн, цей тверезий споглядач дійсности, давно її назвав.

Для всіх тих, кому всі факти останніх п’ятнадцяти років не відкрили очі, переконливим підтвердженням істнуючого історичного стану речей можуть слугувати публічні деклярації з цього питання, виголошені самими основними дієвими особами з нагоди різноманітних святкових «марксистських» річниць останніх часів. Серед таких, наприклад, був пам’ятний бенкет, влаштований 1924 року діячами соціял-демократичного марксизму, що вони зібрались у Лондоні з нагоди шістдесятої річниці «Міжнародного товариства трудящих» [I Інтернаціоналу — прим. пер.] та сімдесятиріччя Кауцького. Тут історична «суперечка» між «революційним ортодоксальним марксизмом» Кауцького та «ревізіоністським реформізмом» Бернштайна знайшла своє гармонійне вирішення в «словах дружби» (як про це писала ґазета «Vorwärts»), з якими сімдесятип’ятирічний Бернштайн звернувся до шановного сімдесятирічного Кауцького, та в символічних обіймах, що вони послідували за словами. «Коли Бернштайн закінчив, і двоє старих, чиї імена вже давно стали синонімом благородства для молодшого, третього покоління, обійнялись і на кілька секунд завмерли в обіймах, хто в таку хвилю міг би залишитися незворушним? Хто б хотів залишитися незворушним?» А 1930 року тепер вже сімдесятип’ятирічний Кауцький пише точнісінько в такому самому стилі в соціял-демократичній «Kampf» (Відень) на честь вісімдесятої річниці Бернштейна: «З 1880 року в партійно-політичних питаннях ми були сіямськими близнюками. Навіть у таких людей можуть іноді виникати суперечки. Були та бувають суперечки й у нас, іноді навіть серйозні. Але навіть у такі хвилі неможливо говорити про одного з нас, при цьому не думаючи про иншого.»

Ці ілюстрації з життя Бернштайна й Кауцького яскраво висвітлюють те траґічне непорозуміння, яким керувались у передвоєнні роки німецькі ліві радикали, висунувши гасло «революційна кінцева мета або реформістська щоденна практика», коли вони намагалися боротися з практичним та теоретичним буржуазним переродженням соціял-демократичного робітничого руху, хоча в дійсності цією боротьбою вони лише підтримували та прискорювали історичний розвиток, яким — граючі відповідні ролі — керували Бернштайн і Кауцький. З певними застереженнями те саме, одначе, можна сказати про ще одне гасло, під яким у той самий період російський марксист намагався розмежувати буржуазна та «революційну» робітничу політику Лєнін у своїй країні та в міжнародному маштабі. Як Роза Люксембурґ суб’єктивно бачила в собі непримиренного противника Бернштейна та в першому виданні «Реформи чи революції?» (1900) ще вимагала виключення Бернштайна з Соціял-демократичної партії Німеччини, так само і Лєнін у своїй «історично важливій» книзі [очевидно, мається на увазі «Рецензія на книгу К.Кауцького “Бернштейн и соціял-демократична проґрама”» — прим. пер.], написаній з точки зору чистої та непорочної доктрини «революційної» марксистської проґрами, суб’єктивно виступав смертельним ворогом «ренеґата» Бернштайна та всіх започаткованих ним єретичних ухилів. Але точнісінько як Люксембурґ і німецькі ліворадикальні соціял-демократи, соціял-демократ-більшовик Лєнін у боротьбі з соціял-демократичним ревізіонізмом виступив з суто ідеолоґічної плятформи, стоячи на якій, шукав забезпечення «революційности» робітничого руху не у дійсному змісті суспільно-економічної боротьби, але виключно у підпорядкуванні цієї боротьби революційній партії, озброєній вірною марксистською теорією.

З анґлійської переклав Роман Тиса

Джерело: «International Council Correspondence», Чикаґо. — Vol. 3, Nos.11-12, грудень 1937.

Advertisements

0 Responses to “Естафета марксистської ортодоксії: Бернштайн—Кауцький—Люксембурґ—Лєнін”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2011
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: