Джерела лібералізму

Роман Тиса

Ідеолоґи лібералізму з великим ентузіязмом беруться за дослідження еволюції та за пошук — а часто й вигадування — джерел різних -измів, наприклад, тоталітаризму. Коли-ж мова заходить за початки їхніх власних ідей, вони зазвичай відмовчуються. Тим більше, коли заходить за походження їхніх статків. Тому такі розвідки випадає роботи иншім.

Всім відомо, як у відповідних розділах «Капіталу» Маркс зірвав покривало з таємниці «первісного нагромадження» капіталу. І його справа не залишилась без послідовників. Слідами Маркса йде Іштван Месарош, який нагадує про походження ідейного капіталу нині правлячої кляси — буржуазії. У першому томі своєї книги «Суспільний устрій і форми свідомости» він — поміжн инших — пише й про «батька» лібералізму Джона Локка (1632-1704). Пише наступне:

«Отримуючи щороку за свою службу в уряді (на посаді члена Торгівельної ради, і це була лише одна з його посад) майже астрономічну платню приблизно в 1500 фунтів стерлінґів, Локк не втомлюється співати хвалу біднякам, що заробляють „гріш на день”. ‹…› Більше того, як справжній джентльмен, якому є, що боронити, він також хоче впорядкувати рух злидарів за допомогою драконівської системи перепусток, пропонуючи:

„Аби всі чоловіки, що вони жебракують у приморських ґрафствах без пашпортів і є каліками або старші п’ятдесяти років, а також всі та всякі чоловіки будь-якого віку, що вони жебракують без пашпортів у внутрішніх ґрафствах, які ніде не виходять до моря, висилалися до найближчих виправних палат і там утримувалися для тяжкої праці впродовж трьох років.” (Локк. «Записка про реформу закону про бідняків»)

У той час, як за жорстокими законами Генріха VIII, ‹…› хотіли відрізати лише „половину вуха” порушнику, до того-ж спійманому на порушенні вдруге, наш великий ліберальний філософ і держаний діяч, одна з головних постатей раннього анґлійськиого просвітництва пропонує поліпшити ці закони і не знаходить нічого ліпшого, як рекомендувати позбавляти правопорушника обох вух уже на перший раз. Ось що він пише:

„А підроблювач пашпорту має втратити свої вуха за фалшування на перший-ж раз, як знайдуть, що він винний у такому фалшуванні, а на другий раз його слід висилати на плантації [бути там рабом], як вчиняють зі злісними злочинцями.” (Локк. Та сама записка.)»

Не дивно, що Локк стояв за «суспільний договір» і саме за той договір, себто лад, який встиг «скластися» в Анґлії на той час — не кожний наважиться виступити проти договору, який його збагачує.