Ринок — це реставрація капіталізму (відповідь Ів.М-кові)

Вс.Фелікс (Всеволод Голубничий)

В своїй етапі «Ринок і безвласницьке суспільство» Ів.М-ко, виходячи з утопійного заложення, що в майбутньому післясталінському суспільстві існуватиме необмежена кількість продуктів, але й кажучи одночасно, що темпи розвитку можуть бути навіть менше теперішніх совєтських, — він займається в основному проблемою як організувати розподіл та репродукцію. Розподіл має відбуватися через вільний ринок, виробництво має бути достосоване теж лише до вимог ринку. Плян має лише стримувати від перепродукції й кризи (знову утопійне заложення, що продуктів буде так багато, що можлива буде перепродукція!). До цього додасться цілий ряд політичних свобід. Приватної власности на засоби виробництва ніби не існує, підприємства є у власності колективів.

Не заперечуємо, що така економіка цілком відрізняється від сталінської. Але чим вона відрізняється наприклад від сучасної американської? Очевидно в американському капіталізмові немає необмеженої кількости продуктів. Та цього не може бути ніде й ніколи. Також в американського капіталізму немає «усуспільненої» економіки. Але справді усуспільненої економіки немає й у Ів.М-ка. Колективна ж приватна власність в Америці дуже поширена, що більше, індивідуальна приватна власність збереглася ще тільки в сільському господарстві та в дрібному кустарному «бізнесі!» Вся решта — в руках корпорацій. Корпорації в більшості випадків є акційні товариства, які мають не одного власника, а тисячі. Самі корпорації в правному відношенні є приватними власниками. Ів.М-ко пропонує, щоб власниками були не акціонери, а самі робітники, що працюють в даному підприємстві. Що від цього суттєво міняється? Як побачимо далі — нічого. В Ів.М-ка є «плянування», що має стримувати від перепродукції. Таке «плянування» в США має кожна монополія й кожна більш-менш солідна корпорація. Ів.М-ко скаже, що в його економіці такий «плян» встановлюватиме держава. В США такий «державний плян» існує вже принаймні з 1933 року. Він, правда, не зветься пляном, бо американці не люблять соціялістичних назв. Створив цей «плян» англійський теоретик економіст Кейнз, що є сьогодні богом цілого західнього капіталізму. І Кейнз каже, що для того, щоб стримувати перепродукцію, держава мусить накладати великі податки на корпорації, різними заходами змушувати консумента складати свої гроші на збереження в банк, і т.д. Це в час. коли крива економічного розвитку йде в гору. Коли ж крива падає, коли надходить криза, держава мусить понижувати податки, стимулювати консументів до купівельної гарячки, відкривати державні підприємства, будувати шляхи, школи тощо, щоб затруднити безробітних, давати їм заробіток і тим теж стимулювати купівельну гарячку, попит на продукцію. Чим не концепція? Здається блискуча! Наше переконання таке, що Ів.М-ко своїм «пляном для стримування від перепродукції» пропонує якраз це саме. Це є концепція вільного капіталістичного ринку, регульованого державою. Цілком те саме заводять сьогодні тітовці в Югославії, доказом чого є стаття Бориса Кідріча, вміщена в цьому ч. «Вперед».

Отже, організація економіки в Ів.М-ка нічим суттєво не відрізняється від сучасної капіталістичної економіки. Про часткові наслідки цієї організації дивись наші статті в останньому числі «Впереду».

В загальному можна сказати, що ідея Ів.М-ка чудова. Якби тільки бог нам дав справді мати відразу таку кількість продукції, яку має Америка. Наше населення могло б трохи відживитись, підхарчуватись, потім нас пару разів зруйнувала б криза, населення наше поголодувало б трохи, але тоді ми може зрозуміли б краще суть капіталізму.

Але вернімось від утопії до науки. Нашою метою є перш за все продукція, бо в нас її немає. Мета всіх економічних теорій всіх часів зводиться до двох простих істин: 1) як поділити існуючий пиріг, щоб хоч приблизно всіх задовольнити, та 2) як той пиріг збільшувати. Отже, два завдання: розподіл продукції та репродукція. Про це і тільки про це маємо дискутувати, висувати концепції й програми.

Фактом є, що пиріг ще малий. Якщо ділити його за принципом Ів.М-ка, то це значить, що в його поділі будуть братії участь такі фактори: 1) вільна ринкова конкуренція, тобто — хто сильніший, той схопить більший шматок, при чому можна й іншому перегризти горло; 2) зиск — «у вільному суспільстві господарська діяльність стимулюється зацікавленням» (Ів.М-ко), тобто, привласнення надвартости, експлуатація праці. Як відомо, зиск без ринку є можливий (напр., СССР), ринок же без зиску — не можливий, бо немає сенсу продавати, щоб купувати й купувати, щоб продавати. Збільшення малого пирога, за рецептою Ів.М-ка, має відбуватися теж згідно з потребами ринку: скільки ринкові потрібно, стільки й випродукувати. Що це не означає завжди збільшення пирога, а дуже часто й його зменшення, це Ів.М-ка не обходить і в цьому випадку він свій «плян» не застосовує. Зменшення продукції відбувається не тому, що на ринку падає попит, а тому, що падає зиск. А зиск падає тому, що в консумента немає спроможности його платити. Попит падає не тому, що консумент не хоче купувати .(їсти ж хочеться завжди!), а тому, що він не спроможний платити ціну, виставлену вільно конкуруючими продуцентами. А ціни завжди включають в себе не тільки кошти виробництва, а й зиск.

Зиск — це експлуатація праці, Ів.М-ко каже, що експлуатації праці у нього не буде. А як функціонуватиме ринок без зиску, про це він мабуть ще не подумав. Б.Кідріч тут більш послідовний і відверто каже, що додаткова праця буде викидатись на вільний ринок. Індивідуальної приватної власности на засоби виробництва не буде, згода. Але буде індивідуальна приватна власність на зиск, що буде втілений в підвищеній змінній зарплатні робітника того підприємства, яке поб’є конкуренцію своєму побратимові на ринку. А в того побратима через це зарплатня буде нижча, бо частину її він віддасть переможцеві. Так існуватиме експлуатація людини людиною, хай навіть і робітника робітником. Чим суттєво це різнить нас від капіталізму? Не знаю.

Таке суспільство не буде ніяким «безвласницьким» суспільством, бо існуватиме приватна власність на додаткову працю робітника. В процесі боротьби за зиск на ринку один завод перемагатиме інший і суспільство стоятиме вічнавіч з усіми проблемами, що існують в сьогоднішньому капіталістичному світі: монополії, страйки, безробіття на зруйнованих в конкуренції підприємствах, криза, голод і соціяльна революція.

То все оце нам пропонує Ів.М-ко, коли заглянути поза всі оті його «свободи», коли подивитися в глиб проблеми? Чекаємо відповіді…

₪

Але, нам можуть сказати — критикувати легко, а як же поділити пиріг і як його збільшувати?

Дуже відрадним явищем є, що соціялістичний рух перестає бути рухом нігілістів. Ми досі тільки заперечували капіталізм, били сталінізм, аналізували й критикували. І то не тільки ми, а всі, починаючи від Маркса й кінчаючи найменшими сектами. Але сьогодні упадок капіталізму в цілому світі вже ставить на порядок денний питання: що ми пропонуємо будувати на місце того, що руйнуємо. Й відповідь треба знайти, треба дерзати, помилятись, треба дискутувати й практикувати.

Наша пропозиція в питанні розподілу й репродукції є   р о з п о д і л   і   п р о д у к ц і я   ч е р е з   п л я н.

ПРОДУКЦІЯ. Серед населення в містах і селах створюються Ради Консументів, що є виборними дорадчими органами в плянуванні. При Держпляні створюється Верховна Рада Консументів, яка затверджує плян. Сам Держплян складається з членів Академії Наук та представників трудящих. Члени Держпляну вибираються прямим і таємним голосованням всього населення країни на певний період часу, скажімо на п’ятирічку. Ради Консументів подають свої заявки в Держплян про те, скільки й яку продукцію вони потребують. Всі виробничі підприємства подають в Держплян заявки про те, що вони можуть випродукувати. Підприємства не мусять подавати таких заявок, їх ніхто про те не питає, але вони самі будуть їх подавати тому, що робітники тих підприємств є ж одночасно й консументи і якщо вони не схочуть чогось продукувати, то самі ж того й не дістануть в розподілі. Тут лежить стимул зацікавлення в продукції.

Держплян збирає всі заявки консументів і продуцентів і підсумовує. Там, де крива попиту консументів і можливостей продуцентів перехрещується, в тій точці є  п л я н. Так плян витворюється знизу вгору. Згори вниз він спускається в формі  з а к о н у, що є вже обов’язковий до виконання. Текст пляну-закону, з усіма точними обрахунками потреб і можливостей в абсолютних числах друкується спеціяльними книгами, тиражем з розрахунку принаймні один примірник на кожну родину; щоб кожен член суспільства знав, що країна потребує й що вона здібна випродукувати буквально в кожній найдрібнішій категорії /12/ продукту — від цвяха починаючи, й на турбогенераторі кінчаючи. Коли консумент знатиме, що країна не може випродукувати більше, то він і не вимагатиме, а буде задоволений. Навпаки, будучи одночасно й продуцентом, шукатиме шляхів сам, як побільшити продукцію, як замість одного цвяха зробити два, бо якщо він зробить більше, то й одержить більше. Тут лежить джерело вільної ініціятиви.

Плян-закон, що спускається на підприємства, не може бути ні мінімальний, ні максимальний, ні пропорційний. Він є ота точка перехрещення кривих потреби й можливостей (а не капіталістичного збуту й постачання). Невиконання пляну не карається кримінальне, а шельмується всенародне в пресі. Ті, хто не виконав плян, одержують при розподілі відповідно менше. Це їхня кара.

РОЗПОДІЛ. Пиріг, тобто — вся продукція, є власністю цілого суспільства-нації, а не окремих частин його (підприємств, чи індивідумів). Принцип розподілу пирога е «кожному за його працею». Зрівнялівки немає, але й сталінського поділу зарплати 100 : 1 існувати не може. Верховна Рада Консументів вирішує про оплату праці, враховуючи кваліфікацію, стаж, тяжкість праці, кількість утриманців і т.д., та загальну кількість продукції, випродукованої в даному році, й все це в докладних цифрових таблицях публікує в тих же плянових книгах, щоб, знову ж, кожен знав, чого варта його праця. Мінімальна зарплатня встановлюється законом. Кількість праці, що витрачається для здобуття основних засобів споживання (певна необхідна кількість харчів, одягу й помешкання), оплачується  к у п о н а м и,  на яких точно визначено, що по них належиться одержати. Тільки так може бути гарантований рівний мінімальний життєвий стандарт. Купони ці дійсні в усіх крамницях і грішми не оплачуються. Решта зарплатні може виплачуватись в грошах. Але в принципі, гроші, як засіб хаотичного розподілу продукції на ринку, мусять поволі зникати разом з ринком. В перспективі розвитку гроші мусять бути замінені купонами («картковою системою»), з точним визначенням, що на них належить одержати.

Ми не хочемо впадати в утопізм й твердити, що повна справедливість буде досягнута в такій системі й що всі бажання продуцента-консумента задоволені. Ми в абсолюти не віримо, бо абсолют — це межа. А в такій системі межі нема: бажання будуть рости разом з продукцією й продукція — разом з бажаннями. В нашому розумінні цей принцип і є найвищою господарською демократією.

В нарисі цієї концепції ми намагаємося виходити з  п р а к т и к и  підсовєтської дійсности. Що залишається в цій системі від сталінізму, хай вирішує сам читач. Але пам’ятаймо один реалістичний принцип: нічого не залишитись не може, бо в противному разі ми б займалися звичайним фантазуванням. В переході від сталінізму до цієї економічної системи, на нашу думку, в практиці сьогодні вже потрібні такі господарські реформи: 1) Націоналізація всіх збережень в ощадкасах і банках, що перевищують, скажімо, 10.000 крб., 2) Скасування державного боргу (облігацій), що перевищують на руках в індивідумів, скажімо, ту саму межу, 3) Скасування права спадкоємства й націоналізація успадкованого майна й грошей, що перевищують певну межу, 4) Націоналізація приватних вілл та палаців, побудованих державою для вельмож, 5) Заборона найму персональної обслуги — приватних шоферів, денщиків, домробітниць, секретарів, перукарів, лікарів, гувернанток, і т.д. Ці п’ять пунктів гарантують експропріяцію кляси вельмож. Дальшими загальнонаціональними економічними реформами сьогодні на практиці мусять бути такі: 6) Скасування проценту на грошеві ощадження, 7) Скасування всіх кредитових боргів зокрема колгоспних, та скасування проценту на борги. Кредитова система перестає існувати, а замінюється прямими державними субсидіями, або позичками, але без процентів. 8 ) Скасування оплати натурою в колгоспах. Оплата праці є уніфікована в промисловості й сільському господарстві. 9) Скасування податку з обороту й реформа всієї податкової системи. Податки стають тільки прямими, щоб кожен знав скільки він віддає своєї праці для суспільства й відповідно тому міг вираховувати, скільки він одержує назад від суспільства за працю. Податкова система уніфікується й має лише дві форми: а) податок з підприємства, тобто з працюючих в ньому, й б) податок з непрацюючих, але за винятком стариків, дітей та непрацездатних. 10) Загальнонаціональна система соціяльного забезпечення й безплатної лікарської опіки розповсюджується й на село. 11) В усіх школах, від найнижчих до найвищих, навчання безплатне. 12) Робітничі комітети на підприємствах беруть участь в керівництві підприємств. Дирекція вибирається робітниками підприємства. 13) Свобода вибору й зміни праці гарантується конституцією. 14) Примусова мобілізація молоді в трудові резерви перестане існувати разом із скасуванням інституції трудових резервів. 15) Конституцією гарантується. й на практиці існує повна свобода преси і слова, зборів і організацій. Партії й організації можуть творитися в необмеженій кількості з найрізноманітнішими програмами. Щодо партій можемо додати, що в такій системі, на нашу думку, політика, як відзеркалення клясових протиріч, перестає існувати. Партійні програми будуть містити в собі такі чи інші пропозиції щодо пляну (скажімо, одна партія доказуватиме, що треба побудувати такий завод, а інша казатиме — інший).

Так мало б виглядати нове суспільство. /13/

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 3-4 (23-24), 1952. — Стор. 12-13.