Прислухаймось до голосу з України

Ми вже не раз підкреслювали на сторінках нашого часопису принципову відмінність соціяльно-економічної програми українських еміґраційних середових від програми, яку диктує українському народові нова, післяреволюційна дійсність в Україні. Не маючи ще ніяких вістей з українського підпілля, на підставі тільки досвіду, який ми винесли з нової України (без ресантиментів до неї), ми казали, що український народ не допустить реставрації в Україні не тільки капіталізму, але, ймовірно, й приватної власности на засоби виробництва взагалі. Що він бореться тільки за самостійну Україну, за ліквідацію кляси большевицьких вельмож та за демократичний безклясовий устрій, тобто, за вищий етап революції, а не за відворот назад.

Крім того ми не раз підкреслювали, що в той час, як українська дійсність дедалі все більше відмінятиметься від капіталістичної, а, разом з тим, відмінятиметься й ментальність українського народу, ментальність української еміґрації, навпаки, дедалі більше зростатиметься з капіталістичною й дедалі більше відрізнятиметься від ментальности людей на українських землях. Саме це й є основною причиною протилежности соціяльно-економічних програм еміґрації й живої України.

Потім прийшли перші матеріяли з революційного підпілля в Україні і повністю підтвердили наші твердження. Ми на ті матеріяли постійно вказували, ми їх цитували й на них спиралися не тому, що вони були для нас нечуваною новиною, ні, з подібними програмами виходили на еміґрацію під час війни представники Наддніпрянщини, з ними йшла і частина активних діячів ОУН, зокрема люди з групи Івана Мітрінґи. Отже, якщо ми демонстрували перед еміґрацією документи підпілля, то насамперед для того, щоб довести, що не тільки українці з Наддніпрянщини і не тільки ліві елементи з ОУН, ціла ОУН в реальній українській дійсності не може сьогодні стояти на інших позиціях, крім як на позиціях безклясової демократії в самостійній українській державі.

Тепер в газеті «Сучасна Україна», ч. 10 за 17. травня, оголошено документи українського підпілля, які, можна сказати, підсумовують дискусію на цю тему і. крім того, є надзвичайно повчальними для цілої еміґрації. Цими документами є «Становище проводу ОУН на Українських Землях до різних спірних або актуальних питань закордоном», а також уривки з листа одного з найвидатніших особистостей підпілля П.Полтави, який, як тепер стало відомо, героїчно поляг в боротьбі з російськими окупантами України. Лист цей — дискусія з Бандерою, який відразу зайняв непримиренне становище до ідейно-програмових позицій ОУН на Землях. Обидва документи відносяться до 1950 р., але вперше опубліковані тільки тепер. Вони не були призначені до публікації, бо серед зацікавлених кіл, зокрема в колах ЗП УГВР, жила ще надія, що керовані Бандерою ЗЧ ОУН визнають пріорітет ОУН на Землях в ідеологічно-програмових питаннях.

Оголошення документів було певне відповіддю членів ОУН, що стоять поза ЗЧ ОУН, на лист Бандери до членства ЗЧ ОУН. На цьому листі Бандери варто й нам спинитися в кількох словах. Пояснюючи, чому він відійшов від проводу ЗЧ ОУН, Бандера винуватить опозицію й ЗП УГВР за те, що вони відійшли мовляв від націоналістичних позицій та перейшли на націонал-комуністичні. Осередком націонал-комунізму на еміґрації Бандера вважає УРДП та часопис «Вперед». Сам він — Бандера залишається ніби вірним націоналістичній програмі, забуваючи, одначе, зіставити свої позиції з позиціями ОУН на Землях. Що років зо два тому, ми писали, що дискусія бандерівської преси з нами є фактично замаскована дискусія з ОУН на .Землях. Ми тоді покликались на статті Полтави, Горнового. Тепер можемо ще покликатись на постанову цілого проводу ОУН на Землях. Офіційна резолюція того проводу каже, що ЗЧ ОУН порвала з програмою ОУН в питаннях філософії, в соціяльно-економічних питаннях, та в питанні визначення внутрідержавного ладу. Дуже важливий пункт постанови про розходження в соціяльно-економічних питаннях. Критикуючи ЗЧ ОУН за обстоювання приватної власности на засоби продукції, як основи соціяльно-економічного устрою майбутньої України, провід ОУН на Землях каже, що «всі основні галузі господарства … будуть національно-державною чи кооперативною власністю … Провід ОУН переконаний, що така система відповідає українському народові, що він її хоче, що вона буде для нього корисна, що вона ні в чому не придушує одиниці в її економічній діяльності». Тепер нехай читач скаже, з ким дискутує Бандера, чи з УРДП і «Впередом» чи з ОУН на Українських Землях.

Очевидно, що й сам Бандера не сумнівається з ким він дискутує, певне ніхто з наших читачів теж не сумнівається, що Бандера рве всякі ідейні зв’язки з ОУН на Землях. Тепер виникає питання: для чого він все це робить? На нашу думку відповідь може бути тільки одна. Бандера скреслює українське підпілля з політичних терезів. Він не вірить у нього. Він ставить ставку на капіталістичних окупантів і пристосовує до їхніх уподобань свою соціяльно-економічну програму. Він думає, що в Україну прийдуть армії капіталістичної окупації, а слідом за ними Бандера посилатиме загони ЗЧ ОУН, які «опановуватимуть терени». Очевидна річ, що за таких умов програма безклясового суспільства дуже шкідлива, бо вона не подобалась би окупантам. Досвід другої війни мовляв довів, що оперувати на українських землях найлегше тому, хто не має ідеологічно-програмових розходжень з окупантом, лиш би окупант поступився в питанні української державности. Не будемо аналізувати цієї убогої програми відорваного від українського народу й від власного підпілля в Україні еміґрантського середовища. Найкращою відплатою тому середовищу є призирливе відштовхування його тими «приватними колами», на які те середовище молиться і яким хотіло б догодити.

Для нас важливо тільки вивести політичну мораль зі всієї цієї історії для цілої української еміґрації. Якщо еміґрація хоче тримати духовий зв’язок з своїм народом, вона повинна прислухатися до голосу рідних земель. Не можна одговорюватись тим, що то мовляв голос тільки з Галичини. Якщо б навіть було так (а так воно не є, бо ОУН на Землях будує свої програми на досвіді цілої України), то тим паче має рацію голос підпілля: раз так думають в Галичині, то що ж- говорити про Наддніпрянщину, яка 36 років кипить з революційному змагові!?

Важливо також не забувати вказівки українського підпілля що до зовнішньої орієнтації української визвольної боротьби. В зверненні українського революційного підпілля до української еміґрації від жовтня 1949 р., яке надруковано було в багатьох українських часописах на еміґрації, між іншим сказано: «Поширюйте скрізь концепцію побудови міжнародного ладу, спертого на системі вільних незалежних держав усіх народів … Роз’яснюйте чужинцям, що український народ бореться за здійснення передових ідей людства, за волю народів і людини, за справжню демократію, за справедливий соціяльний лад, при якому не буди ні визискувачів, ні визискуваних». Очевидна річ, що такі роз’яснення не будуть до вподоби різним «приватним колам», яким потрібні нові ринки, а не соціяльний лад без визискувачів і визискуваних. Тому підпілля звертає увагу еміґрації, що українську визвольну справу «треба ставити серед найширших мас усіх народів Заходу, на фабриках, шахтах, фармах, школах і установах». Це особливо важливий момент. Той, хто щиро підтримує в майбутній Україні лад без визискувачів і визискуваних, не може й не сміє орієнтуватись за кордоном на сили, які ведуть до реставрації капіталізму. Орієнтація на ті сили є зрада програми українського підпілля й цілої української визвольної справи.

Нарешті кілька слів про тих, хто ще й досі не хоче вірити, що друковані на еміґрації матеріяли й документи українського революційного підпілля є справжні, а не вигадані, що Полтава таки був Полтава, а не «По», але не «ва» десь з Нью Йорку. Якби це було не так. то невже Бандера сидів би мовчки й не спростовував наклепів на нього якогось «По», але не «ва»? А він сидить і не спростовує, бо сам має копії й оригінали всіх документів і матеріялів з України. Ця його постава є найкращим свідченням того, що документи підпілля є автентичні, що то є реальна програма визвольної боротьби революційних сил в Україні.

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 2 (30), травень 1953. — Стор. 1.