Дискусія УРДП з Краєвою ОУН

Відступаємо сторінки нашої газети для проголошення листування поміж ЦК Української Революційно-Демократичної Партії (УРДП) та одним з провідників краєвої ОУН П.Полтавою. В такий спосіб хочемо причиниться до вияснення найосновніших питань визвольної боротьби українського народу.

Редакція „Впереду”

ПОВІДОМЛЕННЯ ЦК УРДП

Весною 1949 року ЦК УРДП мав можність зв’язатися через Закордонне Представництво УГВР з революційним підпіллям в Краю. Кур’єрами зв’язку УГВР передано до краю всі головні видання УРДП, тобто „Наша Боротьба” числа 1-5, „Революційний Демократ” числа 1-4, статті, інформаційні матеріяли, написані для українського підпілля українськими та чужинецькими авторами, та кореспонденцію від УРДП. Так само передано для краєвого підпілля перші три числа „Впереду”. ЦК УРДП дістав офіційне повідомлення, що всі матеріяли тоді передані до Краю дійшли на місце свойого призначення та одночасно одержав через ЗП УГВР пошту з краю.

Поміж матеріялами, переданими до краю, находився лист тов. Бабенка, в якому він з дорученням ЦК УРДП з’ясовував деякі ідеологічні та політичні питання. ЦК УРДП вважає своїм обовязком видрукувати лист тов. Бабенка до революційного підпілля в Україні та відповідь з краю, написану провідним членом ОУН в Краю П.Полтавою, яку ЦК УРДП одержав з поштою через ЗП УГВР.

Листування з Краєм кладе початок теоретичній дискусій, яка матиме велике значіння як для Краю, так і для еміґрації. Сьогодні найважніше питання для української еміґрації — це уточнити свої позиції і провести їх до такого стану, щоб вони були однаково актуальні і чинні і в Україні, на еміґрації. А це повинно відбуватися під кличем: „Обличчям до Краю!” Саме цій справі повинна сприяти дискусія, про яку інформуємо і про яку будемо інформувати в майбутньому українське громадянство.

На чужині, жовтень 1950.

ЦК УРДП

ЛИСТ БАБЕНКА

Наявність українського революційного підпілля з позиціями, які викладені в працях О.Горнового й П.Полтави, має, на нашу думку, виключне значення не тільки для української справи, але й з погляду всесвітньо-історичного. Як з відколу Тіто світ переконався, що для Москви ходить насамперед про панування над іншими народами, а не про комунізм, так ідеологічні позиції УПА (Горновий — Полтава) переконують революційні сили світу, що большевизм внутрі СССР остаточно перетворився на реакцію й контрреволюцію. Позиції Горнового — Полтави розкрили світові тенденції розвитку політичних сил в підсовєтських країнах. Поширення большевизму на світ ніхто тепер не розглядає як навічне закріплення його панування, а тільки як терористичний шквал, спроможний змести капіталізм, може навіть приватну власність взагалі, але й підготовити сили, що повалять сам большевизм й імперіялістичну Москву. Ці сили вчитимуться в УПА й УГВР і чи не судилося теперішньому українському повстанню відограти ролю, подібну до тої, яку відограло еспанське повстання проти Бонапарта: воно — маленьке, але непереможне, ЗАПОЧАТКУВАЛО кінець його імперії, що простягалась від Гібралтару до Росії й від Гамбургу до Египту.

Але особливе значення наявність українського революційного підпілля матиме для української справи. Можна з певністю сказати, що коли сьогодні позиції укр. визвольної справи не ясні, якщо внутрішній стан українського народу, послабленого й деморалізованого большевизмом, не дає підстав для оптимізму, то збереження до вирішального моменту бодай двох-трьох криївок і бодай сотні підпільщиків-кадровиків, політично вишколених і організаційно вправних, передрішує цілу українську справу. Бо з падінням большевизму уся підсовєтська організаційна система розпадеться в пух і прах (як матерія від атомової бомби) і тоді збережена когорта революціонерів, випробуваних і певних в собі, абсолютно опановуватиме ідейно-організаційну порожнечу післябольшевицької дійсности і розгортатиме свої сили такими темпами, як німецький рейхсвер з стотисячного осередку в слушний час розгорнувся був в міліонні армії. Тим разючіші були б наслідки, якби українське підпілля могло тепер ще й поширитися, а надто, якби воно спромоглося пересадити в наддніпрянську Україну хоч пару криївок. Існували ж колись в царській Росії цілими десятиліттями підпільні розбійницькі ватаги. Чому не можуть протриматися осередки повних самопосвяти революціонерів? Закріплення підпілля в наддніпрянській Україні означатиме принциповий і ґенеральний пролом в большевизмі, бо перед війною таке явище було б немислиме.

Що до ідеологічних Ваших позицій просимо уточнити Ваше ставлення до реакційних рухів і напрямків (Франко, Де Ґоль, Дюї, Черчіль і т.д.). Ці напрямки байдужі до визвольної і боротьби поневолених народів і рахуються тільки з існуючими а не потенціяльними силами, а міжнародні їхні позиції старі (сильна єдина неділима Росія і т.д.). Підтримувати українську визвольну справу будуть тільки ліві рухи. Не так дивляться націоналісти на еміґрації: вся, навіть демократична частина її. Вони по старому шукають меценатів для української справи серед урядів, а не серед народів.

Цікаво почути Вашу думку, чому прихильники приватної власности, яких так багато на еміґрації і що є також в краю, не змогли дати ідейного натхнення українському протибольшевицькому повстанню, бо в нас тут іще твердять, що Ви з тактичних тільки міркувань стоїте на таких позиціях (але ж перед ким треба прикриватись такою тактикою???). Або кажуть іще, що то тільки Горновий—Полтава так думають, а як думає ціла УПА, а тим паче ціла Україна, то ще „побачимо”. Взагалі еміґрантщина б’є не по Ваших позиціях, а по нас, що популяризують ті позиції (є лінія відповідних партійних середовищ, в тому в числі й бандерівського, називати нас „неокомуністами”. Це слово — „Український неокомунізм” пущене тут Донцовим. Цим словом назвав він праці Горнового—Полтави, доводячи, що то все написано на еміґрації. Таким чином побічно ОУН (Бандери) називає неокомуністами й Вас). Дуже добре було б, якби Ви написали про це статтю, може спеціяльно для „Впереду”. Тут потрібна ясність насамперед. Українська визвольна справа на еміґрації відродиться з виразної конвенції, а не з організаційної метушні та політиканства. Большевицька аґентура боїться на еміґрації лівих течій і всіма силами штовхає українство вправо. Зрештою те саме є певне і у Вас. З нашого погляду відхід Ваш хоч на крок вправо відразу погасив би інтерес до Вас в цілому світі, бо тоді Вас трактували б як „петлюрівщину”, а такі речі світ бачив уже тридцять років тому, при чому в оригіналі, а не в запізнілому повторенні. Світ цікавиться Вами й цінить Вас саме як революцію на большевицьку реакцію, а не як реакцію на революцію.

Хотілось би почути від П.Полтави його думку з приводу такого протиріччя й його праці „Концепція самостійної України”. Він пише: „Щоб повністю зліквідувати клясову боротьбу, треба знищити саму основу існування кляс, тобто, у випадку капіталістичних країн треба знищити інститут приватної власности на знаряддя й засоби виробництва, а в випадку большевнцького СССР — політичну монополію большевицької партії, диктаторський тоталітарний большевицький режим”. Але „у випадку капіталістичних країн знищити інститут приватної власности” зможе очевидно той, хто власности не має й не визнає, тобто робітні кляси з соціялістичною свідомістю. Полтава ж не визнає клясової боротьби й соціялізму. Хто ж тоді, на його думку, нищитиме інститут приватної власности „у випадку капіталізму?” І далі: як же П.Полтава в Україні нищитиме клясу большевицьких вельмож, якщо він принципово відкидає ідею клясової боротьби? Він, правда, скаже, що в Україні кляса большевицьких вельмож є російська. Ну, гаразд. А що він скаже про скинення кляси большевицьких вельмож в Росії?.. П.Полтава мусить, на мою думку, зрозуміти, що його розходження з соціялістами не в тому, що вони за соціялізм, а він проти (до речі, як визначить П.Полтава той устрій з суспільною власністю на засоби виробництва, який він обстоює для України?), що вони за клясову боротьбу, а він проти, — а в тому, що Полтава являє собою (може стихійно) вищий етап соціялістичного руху. Соціялісти боряться в умовах капіталізму за ліквідацію приватної власности й кляс, а Полтава прийшов здерти з безклясового суспільства змертвілу шкаралупу большевицького тоталітаризму, який ідею клясової боротьби довів до абсурду й до злочинства, відорвався через це від суспільства, звироднів і розплачується тепер за це звиродніння. Бо не всюди визвольні соціяльні рухи чекає доля сталінізму. Взагалі у П.Полтави (в противагу П.Горнового) є багато протиріч і їх треба якось вияснити. Цікаво, що газета „Українська Трибуна”, доки вона належала ОУН (Бандери), друкувала з праці Полтави тільки ті фрагменти, де він виступає проти соціялізму, але оминала ті, де д він виступає за суспільну власність.

Чи створив большевизм відданих йому не за страх, а за совість людей? Хто вони і їхні впливи в суспільстві?

Цікаво почути Вашу думку на Національну Раду. Інформуємо нашу. Національна Рада є створена як зговір всіх партій, крім гетьманців (вони, очевидно, проти участи в республіканському витворі). Складається Нац. Рада з трьох рівних секторів, по 12 осіб в кожному, всього — 36 осіб: 1) Сектор націоналістичний (бандерівці й мельниківці), 2) Демократичний УНДО, УНДС (витвір навколо уряду УНР) і  3) Соціялістичний (старі соціялісти й ми. Від нас відкололась тепер група Багряного, ідейні позиції якого подібні трохи до демократичного центру, трохи до націоналізму).

Ми вітали створення Нац, Ради і брали активну участь в її творенні, бо розглядали її як консолідацію укр. політичних сил, які НКВД хоче будь що поколоти й посварити. Національна Рада могла б відограти певну ролю в мобілізації укр. еміґрації (коло двох міліонів) навколо визвольної справи. Але всі партії, крім нашої, дивляться на Нац. Раду /2/ як на уряд майбутньої України (навіть бандерівці, які через це так пристрасно хочуть захопити Нац. Раду в свої руки). Ми були солідарні з партіями Нац. Ради доки вони не прийняли деклярації, яка протирічить нашій програмі (і позиціям краєвого підпілля, яких тоді, правда, ще не було тут). Ми хотіли, щоб Нац. Рада принаймні обминула соціяльні питання і не вимагала від нас програмової капітуляції. Але інші партії зіґнорували наше законне бажання і відсунули нас від співпраці. Інші партії в Нац. Раді (в тому числі й бандерівці) висловились за приватну власність на землю (селянську), за „індивідуальні підприємства” (хоч націоналізованих не зачеплено). А в міжнародніх питаннях за орієнтацію на „демократичний світ” (капіталізм), не поставивши йому навіть умов що до самостійности України і її соціяльного устрою. На мою думку доля Нац. Ради така ж, як і її партій (а вони репрезентують вчорашній день України). Національну Раду творитимете Ви в Україні, а не ми на еміґрації. Але цю, еміґрантську, треба використати і поставити перед нею умови і завдання: вона мусить якщо не прийняти Ваші позиції, то (мінімум!) обминути соціяльний устрій майбутньої України, а не помагати большевикам, виступаючи як реставратори.

Кільки слів для характеристики ОУН (Бандери).

Недавно тут був наш реферат про випущену УГВР книгу „Позиції українського визвольного руху” (статті (Горлового — Полтави — Кужеля). Бандерівці виступали з такими думками: в краю боряться не за те, про що говорить прелегент. Те, що написали Горновий — Полтава, то тактичний маневр, бо в Україні багато голів сільрад, колгоспів, бригадирів і т.д. і для них треба саме так писати. Горновий — Полтава думають так, як і ми, а не як ці неокомуністи. Після нашого реферату бандерівці влаштували корреферат, де нас названо оборонцями сталінських колгоспів, „неокомуністами” і було віддано закляттю. Хоч оборонцями колгоспів і „неокомуністами” названо нас, але насправді Горнового — Полтаву. Правда, наші наївні опоненти огорожували Вас, запевняючи, що видані УГВР статті з краю написані нами на еміґрації. Взагалі проти УПА і Ваших позицій ніхто тут не насмілюється виступати, тож б’ють по нас.

Далі. Бандерівці популяризують УПА в Еспанії Франко, серед де-ґолістів у Франції, взагалі серед реакційних кіл, ховаючи від них правдиві Ваші позиції. Але ж ми друкуємо в лівій європейській пресі (і в США) статті про позиції УПА і спираємось на цитати з Горнового —- Полтави. Це загрожує компромітацією ОУН (Бандери) навіть серед реакціонерів, не кажучи вже, що ОУН (Бандери) компромітує УПА там, де вона справді може мати успіх (ліві напрямки). Реакція цікавиться УПА тільки як протибольшевицькою, але не як українською національно-визвольною справою. Навіть Керенський каже — „наши повстанцы в западных областях России”. Ви мусите допомогти бандерівцям вийти з фальшивого становища, бо вони вважають, що Ви є їхнє крайове відгалуження, а, з другого боку, б’ють і провокують нас за те, що популяризуємо Ваші ідеї.

Донцов продовжує орієнтувати еміґрацію на фашистські ідеї („лучші люди”, орієнтація на европейську реакцію, типу еспанської і т.д.). Бандерівці орієнтуються на Донцова. Як це сполучити з позиціями Горнового — Полтави?

Щоб опанувати Нац. Раду, ОУН (Бандери) увійшла в спілку з гетьманцями і разом влаштовують погроми проти „соціялістів, що засіли з в Нац. Раді”. Як Ви дивитесь на спілку ОУН (Бандери) з українськими монархістами? Бандерівці хочуть перетворити Національну Раду на свій „Верховний Совєт”. В демократичних умовах це утопія й компромітація. Національна Рада може існувати тільки як договореність партій, або взагалі не існуватиме. Після відходу від ОУН (Бандери) групи Лебедя, ця організація котиться по шляху фашизації. Там фактично все опановують реакціонери зі Східніх Земель, які реакційніші навіть від Донцова і тим гіпнотизують Бандеру й галичан (це ж мовляв, люди з-під совєтів). А пишуть ці люди з-під совєтів так: „… не завели революцію в раковину з калом, а сама революція 1917 р. була раковиною з калом. Український народ не потребував в 1917 р. революції, бо він фактично вже користувався всією поміщицькою землею” („Визвольна політика”, орган ОУН (Бандери), а пише це член проводу Бандери М.М.). Цікаво як би Україна відпала від Росії без революції 1917 р.?

В нашій партії виникла дискусія з приводу поради Вам деяких наших товаришів розспустити ОУН. Зрозуміло, що коли мова йде про знешкодження реакційного (донцовського типу) націоналізму, то тут розходжень не може бути не тільки між нами, але, на мою думку, і нас з Вами. Але організаційно наші товариші підходять невірно. Не можна наше підпілля ні на одну секунду лишати без партії. Партія, а не військо й не ревком (УГВР) є душа підпілля. З практики військового запілля 1919 р. (проти Деникіна) знаю особисто, що коли за спиною повстанського загону не було партії, або було де-кільки партій, то була або отаманія, або загони кололися. Для незрівняно важчого протибольшевицького підпілля цей принціп тим більш зобов’язуючий. Тут ліквідація партії була б рівнозначна ліквідації запілля. Те саме й створення кількох партій, „по типу Національної Ради”, як сказав один з наших товаришів, наляканий бандерівським терором, бувший видатний бандерівець. Це перенесення умов еміґрації на протибольшевицьке підпілля звучить дуже наївно. Звичайно, можна (і навіть треба) мати ідеологічні розбіжності, але не можна мати кількох організацій. Боятися тоталітаризму немає чого, бо тоталітаризм виростає не з природи партії, а з природи революції, яка визначає й природу партії. Італійські карбонарії мали централізовану військову організацію (монопартію), а вибороли демократичну державу. Большевики були абсолютно демократичною партією аж до 1917 року (виросли на ідеях XIX століття), а створили тоталітарну державу, бо сам характер революції вимагав від них того, якщо вони хотіли послідовно виконувати свою програму (ліквідація капіталізму й приватної власности в відсталій країні, а до того ще й міжнародні обставини (т.зн. „капіталістичне оточення”). Наша революція з природи своєї демократична, бо покликана звільнити безклясове суспільство від тоталітарної шкаралупи. А цьому новому безклясовому суспільству не потрібна ні під яким оглядом диктатура, і тут природи нашої революції не змінить не тільки один, а десятки Бандер.

Подумайте що до можливости створення разом з усіма спорідненими течіями на еміґрації єдиної української визвольно-революційної партії. Нам це дало б можливість і організаційно (а не тільки ідейно) репрезентувати Вас перед визвольними рухами світу, а Вам — стати через нас під оборону революційних сил світу. Ця організація може б об’єднувала людей різних ідеологічних напрямків — матеріялістів і ідеалістів, марксистів і націоналістів (обов’язково без накидання одної якоїсь ідеології іншим і без заборони будь-якої ідеології). Політична плятформа — політичні позиції УПА (Горновий — Полтава) . . . . .

Привіт Вам, наші дорогі Брати, надія й гордість наша!

А.Бабенко

Травень 1949

ЛИСТ П.М.ПОЛТАВИ

Шанований громадянине Бабенко.

Пошту, адресовану до УПА і нашого визвольного підпілля в Україні, ми отримали. Дякую за всі привітання і побажання для нас. Дякую теж за всі надіслані нам матеріяли. Такі матеріяли для нас дуже цінні. Вам, які добре знаєте підсовєтські умови, напевно не важко зрозуміти, як жадібно ми вчитуємося у всяке вільне слово, у всяку неконтрольовану большевицькою Москвою свобідну думку. Тимбільше це стосується Вашої молодої партії, яка, як нас інформують надіслані Вами матеріяли та наші друзі з-за кордону, репрезентує погляди значної частини східно-української еміґрації, що вже виросла і виховалася в підсовєтських умовах. Нам було теж приємно стверджувати, що Ваші видання часто вигідно відрізняються від еміґрантської літератури в тим, що в них трохи менше безплідної, часто цілком негідної, лайливої полеміки. Це, а теж серйозна проблематика, що нею Ви займаєтеся у Ваших публікаціях, по-нашому, — дуже позитивне явище на тлі теперішньої української еміґраційної дійсности.

На жаль, умови нашої боротьбі такі, що це моє письмо до Вас не буде таким, яким хотілось би його написати. По-перше, я ще не мав змоги прочитати всіх Ваших матеріялів. Прочитав деякі з них. По-друге, в кожного з нас, в тому числі і в мене, така завантаженість різною щоденною практичною революційною роботою — з одного боку, і так в останній час натискає ворог, з другого боку, що просто важко всьому дати раду. Прошу тому пробачити, що буду писати цілком коротко. Сподіюся, що це не остання нагода переслати до Вас письмо. Другим разом я, чи хто небудь інший з моїх друзів, можливо, буде мати змогу написати більше.

Хочу торкнутися двох питань, які, по-мойому, обов’язково вимагають вияснення.

Перше питання: Чи УПА та сьогоднішнє визвольне українське підпілля в Україні стоять на точці зору марксизму? Чи переходить па позиції марксизму ОУН на Українських Землях. Чи Горновий — це „старий марксист”, як це характеризується його у виданнях Вашої партії, та чи Полтава — „націоналіст, який переставляється в бік марксизму” (чи як там у Вас про це пишеться)?

Друге питання: Чи існують протиріччя в поглядах Полтави, викладених ним в його „Концепції самостійної України”?

До питання першого.

Скажу відразу, що яке небудь зв’язування УПА, ОУН і всього сьогоднішнього українського визвольного руху в Україні з марксизмом, називання деяких провідних людей нашого руху, відомих закордоном із своїх публіцистичних праць, марксистами, — є глибокою помилкою. Цю помилку однаково роблять як люди з Вашої партії, так і люди з середовища націоналістів, оскільки вони обвинувачують нас в „націонал-комунізмі”.

Чому нас, тобто сьогоднішнього українського визвольного руху в Україні, не вільно зв’язувати з марксизмом чи „націонал-комунізмом”?

По-перше, тому, що ми рішуче відкидаємо марксівську ідеологію як цілість. Конкретно, ми: а) не зв’язуємо себе з жодною філософською доктриною, в тому числі і з діялектичним матеріялізмом, який, як відомо, становить філософічну основу марксизму; б) відкидаємо марксівський історичний матеріялізм, як історіософічну доктрину; в) відкидаємо марксівський погляд на клясову боротьбу, як основу всього історичного процесу; г) відкидаємо марксівську ідею пролетарської революції і диктатури пролетаріяту; д) відкидаємо марксівське розуміння нації і весь марксівський інтернаціоналізм; е) відкидаємо марксівський погляд на генезу і характер держави. Ми тільки в основному погоджуємося з критикою капіталізму, що її зробив Маркс, та оцінюємо позитивно (але не в цілості) соціялістичну (т.зн. формовану соціялістами різних відтінків) концепцію перебудованого суспільства що мала б прийти на зміну суспільству капіталістичному, /3/ суспільства, що в ньому була б знищена експлуатація людини людиною, суспільства без визискувачів і визискуваних, суспільства, що в ньому були б знищені самі основи виникання паразитарних і експлуататорських кляс в їх дотеперішньому вигляді. В цих двох пунктах — в погляді на капіталізм та в концепції безклясового суспільства — ми щонайвище тільки до деякої міри наближуємося до соціялістичних теорій, в тому числі і до марксизму. Говорю, що ми щонайвище тільки до деякої міри „наближуємося” до соціялістичних теорій тому, що свої погляди ми сформували не як „учні Маркса”, не як послідовники соціялізму, без найменшого захоплення марксизмом, в боротьбі з марксизмом, як цілісною ідеологією, в боротьбі з усіми практичними шкідливими наслідками марксизму на українському грунті. Ці свої погляди ми формували і формуємо цілком емпірично, виходячи з наших націоналістичних ідеологічних позицій. Оскільки не помиляюся, переважна більшість англійських лейбуристів не вважає себе марксистами, хоч англійська лейбуристська партія — це соціялістична партія, і в її вірую є напевне багато елементів марксизму. На якій же тоді основі можна зв’язувати з марксизмом нас, учасників сьогоднішнього українського визвольного руху в Україні, якщо наше становище до марксизму таке, як це ми вище з’ясували, тобто коли ми виступаємо проти марксизму майже по всіх лініях? Такий погляд на нас цілком невірний. Ми рішуче спростовуємо такі твердження про нас.

По-друге, сьогоднішній повстанський і підпільний визвольний рух в Україні не вільно зв’язувати з марксизмом також тому, що, як про це вже коротко згадано, він, цей рух, виник, формувався і діє сьогодні іменно як рух боротьби проти марксизму, як рух боротьби проти розкладових, руїницьких наслідків марксизму в політичній думці української інтелігенції в період останнього півсторіччя, проти розкладових наслідків марксизму в самостійницько-державницькій свідомості нашого народу, як рух боротьби проти російських большевиків та їх українських вислужників — найлютіших ворогів нашого народу, що виступають під прапором марксизму. Не вільно нас зв’язувати з марксизмом тому, що наш рух виник, сформувався і діє як протидія тим українським політичним силам, які, зв’язавшись з марксизмом, гальмували або гальмують процес національно-політичного відродження українського народу, скеровували визвольні змагання українського народу в невластивому напрямі. Не вільно нас зв’язувати з марксизмом тому, що ми є в найповнішому значенні цього слова рух національний, а не клясовий чи клясово-інтернаціональний, як цього вимагав би марксизм. Хіба ж можна легковажити всі ці обставини. По-мойому, ці обставини треба рішуче враховувати, коли хтось береться визначувати характер нашого руху. По-мойому, не враховувати цих обставин значило б промовчувати найважливіше про наш рух для того, щоб свідомо перекручувати правду про нього.

Якщо таке наше становище до марксизму, то, ясна річ, не можна говорити ні про марксівські позиції УПА та нашого підпілля, ні про переставлювання ОУН в бік марксизму. Нічого подібного на ділі немає.

Грубою помилкою є теж твердити, що „Горновий— це старий марксист”. Горновий — провідний член ОУН на Українських Землях, націоналіст. Ми обидва (він мій особистий друг) щиро сміялися, коли читали у виданнях Вашої партії таку його характеристику. Про себе мені зайво писати — про це говорить весь цей мій лист.

УПА, ОУН, все сьогоднішнє українське визвольне підпілля в Україні за своїм ідейним змістом є організаціями націоналістичними, вони стоять на націоналістичних позиціях.

Чому ми називаємо себе націоналістами? В чому полягає наш націоналізм? Тому, що довкруги поняття націоналізму існує таки доволі велика плутанина (в першу чергу з причини тих нападів, що їх зазнає націоналізм як з боку різних інтернаціоналістів, так і з боку великодержавних імперіялістів різних мастей), — я коротко зупинюся над цим.

Націоналістами ми вважаємо себе, по-перше, тому, що в основі всієї нашої ідеології, всього нашого розуміння історичного процесу лежить а) погляд на націю як на найвищий і найміцніший тип органічної людської спільноти — вищий і міцніший за суспільну клясу, погляд на націю як на природне і вічне явище людського світу, погляд на націю як на підмет історії в її міжнародному розрізі; та б) погляд на національну державу як на ту форму політичної організації народу, яка єдина забезпечує йому найкращі можливості всебічного розвитку, а теж погляд, що система вільних національних держав усіх народів світу є найкращою формою міжнародного ладу в світі.

По-друге, ми називаємо себе націоналістами тому, що в нашій діяльності ми керуємося таким єдиним і найвищим гаслом: „Добро української нації — найвищий наказ”.

Наш націоналізм ми рішуче протиставляємо а) всякому імперіялізмові; б) всякому шовінізмові; в) всякому тоталітаризмові. Ми є проти імперіялізму, проти шовінізму і всякої національної нетерпимости, за здоровий патріотизм, за демократію. Наше найвище гасло „Добро української нації — найвищий наказ” ні в якій мірі не є скероване проти жодного другого народу, оскільки ми відкидаємо всякий імперіялізм і шовінізм. Ми стоїмо за національні держави всіх народів на їх етнографічних територіях, ми є за найтісніше міжнародне співробітництво в рамках системи вільних національних держав, ми є проти всякої міжнаціональної боротьби і ворожнечі.

Ось є ті підставові елементи нашої ідеології, на яких ми сьогодні твердо стоїмо і які, по-нашому, завжди характеризували, характеризують і характеризуватимуть наш рух як рух з ідейного погляду націоналістичний, які завжди характеризували, характеризують і будуть характеризувати нас як націоналістів. Такі є сьогодні в найкоротшому викладі ідеологічні позиції нашої ОУН в Україні. Під впливом цієї ідеології діє УПА і все наше визвольне підпілля. З цих позицій ми ведемо успішну боротьбу як проти всякого утопійного чи розкладового з національного погляду, ворожого поневоленим народам інтернаціоналізму в різних його відозмінах, так і проти всякого великодержавного імперіялізму. Ми вважаємо, що в наш час це є єдина ідеологія, яка може дати поневоленому народові силу встоятися перед натиском як зліва, так і справа. Очевидно до цього треба ще додати ту прогресивну соціяльну і політичну програму, що її має наш рух (безклясове суспільство та демократія). Ми переконані, що в такому вигляді наша ідеологія є найвірнішою ідеологією поневоленого народу, який в нашу переломову епоху національно-визвольних і соціяльних революцій — в епоху еманципації поневолених народів зпід ярма світового імперіялізму та в епоху звільнення працюючих з пут капіталістичного визиску та рабства — бореться за своє справжнє національне і соціяльне визволення.

У виданнях Вашої партії я зустрічав твердження, підпирані різними цитатами, oо, мовляв, теперішній націоналістичний рух в Україні не є вже рухом націоналістичним, що сьогоднішня ОУН в Україні це вже так би мовити не ОУН, а щось цілком інше, зокрема, що ОУН на Українських Землях цілком інша від ЗЧ ОУН і т.д.

Скажу коротко: так складалися історичні обставини, що український націоналістичний революційний рух виник і доволі довго існував як рух молоді. З огляду на це треба вважати за цілком нормальне явище ту обставину, що в нас постійно проходила і продовжує дальше проходити ідейна еволюція. Наш рух дозріває разом з дозріванням його учасників. Тому інколи ревізуємо наші позиції, поглиблюємо їх, доповняємо. Але чи це негативне явище, коли політичний рух вносить такі зміни в свої позиції, які говорять тільки про його дозрівання? По-мойому, це — позитивне явище. Ми, учасники цього руху, цього не встидаємося і не закриваємо. Цей факт далі дає нам чи не найбільшої впевности щодо того, що ми справимося з усіми завданнями, що їх перед нами ще поставить історія. Ми віримо теж, що певні розходження, які заіснували між ОУН в Україні і ЗЧ ОУН — це тільки тимчасове явище, викликане головно ізольованістю обидвох частин нашої організації. Ці розходження — ми всі на Землях віримо в це і до цього всіма силами будемо змагати — будуть ліквідовані на базі досвіду ОУН на Землях, на базі успіхів ОУН в Україні, в ім’я сформування українського націоналістичного руху — найпередовішого і найздоровішого руху як на українському грунті, так і в ширшому маштабі.

Оскільки собі пригадую, в одному з видань Вашої партії признається за націоналізмом тільки ту заслугу, що він побудував підпільну мережу в Україні. Це невірно. Кожний об’єктивний дослідник українського самостійницького руху за останні десятиліття повинен добачити ще й інших заслуг за ОУН на полі розбудови українських самостійницьких позицій. Що ж до майбутнього, то — побачимо. Віримо, що перед нами — і саме перед нами, перед наше організацією — ще великі діла на полі визвольної боротьби. Ми до них готуємося. Коли ж прийдеться нам впасти на полі бою, то впадемо з свідомістю, що ми добре, як належить справжнім патріотам і націоналістам-революціонерам, виконали свій обов’язок перед Україно і нашим поневоленим українським народом. А інше, в тому числі і оцінка нашої боротьби, буде належати до майбутніх поколінь.

До другого питання.

Конкретно. Оскільки точно собі пригадую зміст Вашого листа (в даний момент не маю його під руками), ідеться про те, як погодити ідею національної солідарности, примат національного моменту з клясовою боротьбою, без якої, наприклад, не може бути сьогодні знищена в СССР кляса большевицьких вельмож.

По-мойому, таких протиріч в згаданій статті немає. Клясової боротьби ми, націоналісти, не заперечуємо, бо ж вона реальний факт, бо без боротьби в житті неможливий ніякий прогрес, в тому числі і соціяльний. Якщо клясова боротьба сприяє оздоровленню внутрішніх відносин в середині народу і не загрожує його національній незалежності, або якось основніше не підриває його сили, то ми вважаємо таку боротьбу за цілком здорове явище. Коли ж клясова боротьба прибирає такі форми, або вибухає в такий час, що ставить під загрозу національну незалежність народу на його національній території, або якимсь іншим чином небезпечна для народу як цілости, то тоді ми, які ставимо вище всього інтереси народу як цілости, оцінюємо таку боротьбу негативно. Вважаємо добро народу як цілости найвищою вартістю (в даном разі під добром народу розуміємо насамперед національну незалежність), і відповідно до цього оцінюємо клясову боротьбу. В такому дусі викладаються ці справи і в „Концепції Самостійної України”.

Якщо ж ідеться про клясу большевицьких вельмож, то треба пам’ятати, що у випадку України вона складається у величезній більшости з кольонізаторського російського елементу /4/ Проти неї на практиці ми боремося в першу чергу як проти національних поневолювачів українського народу і щойно в другому пляні як проти соціяльних паразитів. Українці, що їх можна зараховувати до цієї кляси, — це звичайно запроданці большевицької Москви. їхні вислужники, і тому боротьбу проти них ми ведемо в першу чергу як проти вислужників большевицьких окупантів. Це все надає нашій бсротьбі передовсім національно-визвольного характеру. Тим не менше вона має виразно і соціяльно-визвольний характер. Ми використовуємо соціяльні протиріччя сьогоднішнього підсовєтського суспільства, ми ведемо нашу боротьбу в ім’я ясно окреслених соціяльних цілей, ми одверто виступаємо проти кляси большевицьких вельмож. Це необхідне для нашого національного і соціяльного визволення. Це необхідне для визволення народу як цілости. В даному випадку ми розглядаємо клясову боротьбу, як один з найважливіших елементів стратегії нашої визвольної революції. Кляса большевицьких вельмож буде знищена в Україні шляхом національної і соціяльної визвольної революції, що проходить рівночасно. Ми розгортаємо рівночасно і національну і соціяльну революцію. Клясова боротьба в даному випадкові йде виразно по лінії інтересів нашого народу як цілости.

На цьому буду кінчати. Другим разом, коли будуть кращі для цього можливости, я, або хтонебудь з моїх друзів, напишемо більше.

З поля визвольного бою в Україні пересилаю Вам і всій Вашій партії наш революційний привіт! Вам особисто і всім Вашим друзям бажаю якнайкращих успіхів в праці в ім’я спільної всім українським патріотам справи — в ім’я визволення нашого прибитого віками неволі, поневоленого, але як же обдарованого і прекрасного українського народу. Раді б бачити людей з Вашої партії побіч нас, плече об плече, на фронті безпосередньої активної боротьби проти московсько-большевицьких окупантів на Українських Землях.

З пошаною до Вас

в.р. П.М.Полтава

ЗАВВАГИ ДО ЛИСТА П.М.ПОЛТАВИ

Полемічний тон листа П.М.Полтави, його дискусія навколо речей часом не актуальних (напр., диктатура пролетаріяту і т.д.), а також зрозумілі емоції і сантименти до колишніх однопартійців на еміґрації, трохи затемнюють ідейний сенс його листа. Щоб краще зрозуміти істоту його думок, треба розрізняти два моменти: політично-програмовий і ідеологічний. В програмових питаннях П.М.Полтава стверджує все, що він і інші ідеологи ОУН на Землях писали досі, а саме: 1) Самостійна Україна, 2) Демократія, 3) Безклясове суспільство, 4) Орієнтація не на капіталізм і імперіялізм, а на „суспільство без визискувачів і визискуваних”, „проти імперіялістів всіх мастей”, як каже П.М.Полтава в іншому місці.

З наведеного видно, що в політично-програмових питаннях УРДП не має розходжень з ОУН на Землях. Саме так ми її розуміли, саме так популяризували й популяризуємо серед української еміґрації й чужинецького світу й саме за це дістали від ОУН (Бандери) назву „націонал-комуністів”, оборонців колгоспів і т.д.

Щодо питань ідеологічних. Публіцисти УРДП ніде ніколи не говорили, що „УПА та визвольне українське підпілля в Україні стоять на точці зору марксизму”. Так само ніде в виступах публіцистів УРДП не сказано, що Полтава — „націоналіст, якій переставляється в бік марксизму”. В „Революц. Демократі” ч. 2, 1948 р., сказано, що „ … перебудовується в бік соціялізму”. Тільки щодо Горнового закиди П.М.Полтави вірні. Не знаючи біографії О.Горнового і виходячи тільки з публіцистичних його праць, ми один час називали Горнового революційним марксистом і виходцем з марксівської комуністичної школи. Але останнім часом і в характеристиці Горнового ми були обережнішими. В ч. 3 (12) „Вперед”, в передмові до статті Горнового, було сказано: „На Полтаві почувається націоналістична школа, на Горновому — марксівська”. Ми й тепер тої думки, що праця О.Горнового „На большевицькому ідеологічному фронті” (див. книга „Позиції укр. визвольного руху”) є марксівська. І якщо Горновий думає інакше, то це нічого не говорить. Один персонаж у Мольєра теж думав, що він говорить поезією, в той час як він говорив прозою.

Візьмемо для прикладу одну цитату із згаданої праці О.Горнового. На стор. 120 („Позиції… “) О.Горновий пише: „ … не може бути ніякого переходу до комунізму, КОЛИ В СССР НЕ ПОБУДОВАНО ЖОДНОГО СОЦІЯЛІЗМУ. КОЛИ В СССР НЕМАЄ СУСПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТИ НА ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА, КОЛИ ІСНУЄ ЖАХЛИВА ЕКСПЛУАТАЦІЯ ЛЮДИНИ, КОЛИ НЕ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ РОЗПОДІЛ ЗА ПРАЦЕЮ (від кожного за його здібностями, кожному за його працею), — не може бути й мови про який-небудь перехід до комунізму” (підкреслення О.Горнового). Тут О.Горновий приймає за аксіому такі марксівські положення (і відповідно виховує українського читача в краю): 1) Комунізм є дальша, вища стадія соціялізму, 2) Соціялізм є „від кожного за його здібностями, кожному за його працею”, 3) Принципова різниця між державною й суспільною власністю (в умовах тоталітаризму), 4) Ствердження, що в СССР не має соціялізму, а „існує жахлива експлуатація людини” (соціялізм, за Горновим заперечує експлуатацію) і т.д.

Різницю в поглядах Полтава й Горнового ми так само не вигадували, а виводили з їхніх праць. В той час як Полтава увесь час воює з марксизмом, як з зброєю большевизму, Горновий протиставляє марксизм большевизмові, б’є большевизм марксизмом. Напр., на стор. 104 „Позицій…” він каже: „Якщо сьогодні сталінські вельможі ще далі горлають про марксизм, то це тільки з метою маскувати свою реакційність й імперіялізм”. За Горновим марксизм є ворожий реакційності й імперіялізмові, за Полтавою — марксизм є зброя імперіялістів-большевиків. Або: „У сталінській ідеології жодне положення марксизму — ні корінне, ні другорядне — не зберигло своєї сили” (стор. 116). Тут Горновий розмежовує большевизм і марксизм, Полтава — ототожнює. Або: „Таким чином крутити з марксизмом сталінським вельможам щораз важче, бо ВЛАСНЕ МАРКСИЗМ Є ТІЄЮ ТЕОРІЄЮ. ЯКА НАЙСИЛЬНІШЕ Б’Є ПО НИХ САМИХ, ЯКА ЦІЛКОВИТО ЗАПЕРЕЧУЄ БОЛЬШЕВИЦЬКУ ТЕОРІЮ І ДЕМАСКУЄ ЇХНЮ ПРАКТИКУ”. За Горновим марксизм є зброя поневолених і демаскує поневолювачів, а в Полтави виходить ніби навпаки.

Довідка П.М.Полтави, що О.Горновий є старий член ОУН, а не виходець з марксівської школи, тільки підтверджує нашу стару думку: в українській дійсності наукові марксівські арґументи в боротьбі з большевизмом є такі сильні, що до них змушений вдатися навіть один з старих націоналістів О.Горновий і змушений на тих арґументах виховувати молоде покоління націоналістів в краю. Зрозуміло також чому в капіталістичному світі марксівські арґументи проти большевизму не прийняті: марксизм викриває експлуататорську суть не тільки большевизму, але й старого капіталізму (саме на цьому грунті він виріс). А це, звичайно, невигідно тим, хто бореться не проти експлуатації взагалі, а тільки проти нового типу експлуатації, за повернення до капіталістичної експлуатації.

Є певним непорозумінням в нашій дискусії з П.М.Полтавою те, що під марксизмом він розуміє речі, які для України втратили актуальність: диктатура пролетаріяту, клясова боротьба (хоч проти сталінських вельмож і Полтава мусить її визнати, особливо для Росії) і т.д. Ці моменти і для українських марксистів не є актуальними. Небезпечним в позиціях націоналізму є не критика марксизму. Марксизм критикують і інші школи, що боряться проти експлуатації і поневолення — така критика є тільки корисна, бо змушує людину думати. Небезпечним в позиціях націоналізму є засліплення ненавистю до соціялізму й марксизму, що свідчить про приналежність націоналістичної ідеології до арсеналу експлуататорів і поневолювачів. ОУН на Землях від цього потроху видужує; бо очевидно почуває протиріччя між своєю історичною місією — організатора визвольної боротьби поневолених і старою ідеологією ОУН, що нею наділив українців (за посередництвом Донцова) европейський фашизм, який ніякою мірою не репрезентував поневолених. Щоб усунути ті протиріччя, П.М.Полтава тепер пише: „в двох пунктах — в погляді на капіталізм та в концепції безклясового суспільства — ми… наближуємося до соціялістичних теорій в тому числі й до марксизму”. (Чи повернувся б у Бандери язик сказати щось подібне) ? Ми не кажемо, що це марксизм, але це вже ставлення до марксизму й соціялізму властиве всім визвольним рухам, — як до ідеології хай з погляду Полтави, помилкової, але визвольної, отже й союзної, а не ворожої.

П.М.Полтава закидає нам, що ми визнаємо „за українським націоналізмом тільки ту заслугу, що він побудував підпільну мережу в Україні”. П.М.Полтава має очевидно на увазі ч. 2 „Вперед”, де в статті Ів.М-ка „Націоналізм поневоленої нації” сказано: „За довгі роки більш сприятливого існування під Польщею український націоналізм не створив ні одної теоретичної праці, яка дорівнювала б тому, що створено тепер в криївках, під землею, за кілька післявоєнних років Цю творчість вивчають тепер передові революційні сили світу”. Здається в цій цитаті нічого не перебільшено.

Дуже важливим моментом в листі П.М.Полтави є ствердження „певних розходжень” між ОУН в Україні і ЗЧ ОУН. В очах української еміґрації це реабілітує ОУН в Україні за ту негідну (а іноді й підозрілу) поведінку, якою відзначилися за роки після війни ЗЧ ОУН. Для нашого ж руху дуже важливим є таке місце з листа Полтави про розходження з ЗЧ ОУН: „Ці розходження будуть ліквідовані на базі досвіду ОУН на землях, на базі успіхів ОУН в Україні”, тобто, тільки тоді коли ОУН (Бандери) прийме програму ОУН в Краю. Цим самим стверджується, що обороняючи програму краєвої ОУН, ми в ПРОГРАМОВИХ питаннях ніде не перекручували.

Ми розуміємо причину надто полемічного, щодо нас і дуже лагідного щодо партії Бандери тону листа П.М.Полтави. Він хоче вірити, що еміґрантське відгалуження націоналізму (ЗЧ ОУН) стане на крайові позиції і рух, який певний час носив ім’я Бандери, не потребуватиме відмежовуватись від нього Ми хотіли б цю віру П.М.Полтави розділити, але не маємо до того підстав. Один час ми припустились були такої ж ілюзії: коли вийшли друком „Позиції українського визвольного руху”, а надто коли сам Бандера видрукував ч. 10 „Ідея і чин” та де-які інші матеріяли з краю. Але ми скоро переконалися, що то було те саме, що Сталін робить тепер з творами Маркса: ніде ніхто не знайде в продажу видрукуваних ОУН (Бандери) краєвих матеріялів, або, якщо й знаходить, то не шкідливі для партії Бандери. Зате ціла бандерівська преса повна нападів на програму ОУН на Землях, під виглядом нападів на нас.

Біда Бандери в тому, що він, як і його вчитель Сталін, більше вірить не в ідею, а в апарат, не в етику, а в тактику й сприт. Можемо запевнити Бандеру, що його це заведе так само, як завело Сталіна. Організація і апарат виростають навколо живої ідеї, а не навпаки. Навпаки виростає тільки дешева й повна протиріч апологія, придатна (якийсь час) задурювати стероризованих, але не збуджувати вогненну віру в правду і її перемогу.

Нове покоління націоналістів в Україні, виховане на ідеях краєвої ОУН, дедалі більше відходить від ідей ЗЧ ОУН, визвольний рух в краю тим більше матиме шансів успішно розгортатись по всіх соборних землях, чим скорше одмежується від усього того, на чому ще уперто держиться печать фашизму.

А.Бабенко /5/

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 4 (13), 1950. — Стор. 2-5.

Advertisements

0 Responses to “Дискусія УРДП з Краєвою ОУН”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Вересень 2011
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Жов »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: