Українська національна революція і націоналістична реакція

Є.Б. (Іван Майстренко)

Мало буває політичних лідерів, які, зрозумівши непереможну силу нового, пішли б за ним всеціло й беззастережно, розцінюючи свої колишні погляди як віджитий анахронізм.

Але ще менше буває таких політиків, які, не спромігшися зрозуміти нове, зійшли б з політичної сцени спокійно, чесно і без публіцистичних судорогів.

Коли б Степан Бандера зрозумів, що життя поставило його саме перед такою альтернативою, певно не було б ні „першоквітневого” інтерв’ю, ні міттенвальдського віча дезертирів, ні слабеньких статейок в „Укр. Самостійнику”.

„Теоретичне” опрацювання п.н. „Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс”, властиво, не заслуговувала б найменшої уваги, якби не зв’язана з ним своєрідна історична пікантерія: воно ж бо є по суті ідеологічним двобоєм еміґраційного бандерівця С.Бандери з краєвим „бандерівцем” П.Полтавою.

„Велику шкоду приносять замасковані, приховані соціялістичні тенденції, які проявляються у різних формах — просякають скрізь, намагаються навіть запустити коріння у революційно-визвольному націоналістичному русі, внести в нього ідеологічний розклад”.