Деклярація делегації української революційно-демократичної молоді

Делегація Української Революційно-Демократичної Молоді

Европейського соціяліста напевно мусить цікавити питання: яка визвольна ідеологія могла би народитися в тоталітарному СССР, в країні, де вже 30 років існує устрій без приватної власности на засоби виробництва, де весь час при владі стоїть комуністична партія? З якою ідеологією виступають трудящі СССР проти свого поневолювача — большевизму? Яке становище займає ця ідеологія до соціяльно-політичних процесів в світі, зокрема до боротьби трудящих проти капіталізму?

На всі ці питання читач знайде відповідь в цій короткій інформаційній статті, яку пропонує читачеві УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (УРДП).

Протягом тридцяти років існування большевизму на територіях СССР і зокрема на Україні в суспільстві сталися величезні зміни, які різко відрізняють це підсовєтське суспільство від решти світу. Большевики знищили приватнокапіталістичну систему на всіх територіях, що опинились під їхнім пануванням і, за допомогою терору, ліквідували приватну власність на засоби виробництва. Все населення цих територій перетворилося на пролетарів і стало об’єктом експлуатації нової кляси большевицьких вельмож, яка виросла зі здеґенерованої большевицької партії. Ця нова кляса експлуататорів є теж зовсім новим суспільним явищем в світі. Вона не має в приватній власності засобів виробництва, але, спираючись на відсутність будь-якої демократії, спираючись на терор і тоталітарну державну систему, ця кляса розпоряджається засобами виробництва і безконтрольно керує розподілом продукції. Абсолютна більшість населення — маси трудящих — весь час знаходяться під постійним визиском, ведуть злиденне життя і не мають жадних реальних можливостей, щоб демократичним шляхом боротися з існуючим режимом.

Поряд з соціяльним поневоленням трудящих мас, існує поневолення національне. Здеґенерована большевицька партія, обіпершись на російські шовіністичні елементи, офіційно проголосила вищість російського народу над іншими народами СССР і повела серед цих народів жорстоке переслідування всіх неросійських проявів культури, науки, релігії, літератури і мистецтва, добачуючи в цьому «зв’язки з буржуазним Заходом», «націоналізм» і т.д. Національна незалежність окремих республік СССР стала звичайною фікцією і видумкою большевицької пропаґанди, подібно до пропаґанди про «соціялізм», «демократію» і «рай для трудящих», що нібито існують в СССР.

Наш політичний рух виріс в надрах саме цієї, ніде досі в світі невідомої системи, в якій зараз знаходиться не лише український народ, але і всі інші поневолені народи СССР. Всі старі політичні партії й групи, які існували до революції в Росії, сьогодні є знищені, або існують на еміґрації. Перед ІІ-ю Світовою Війною в СССР не існувало жадної орґанізованої політичної сили, яка була б опозиційна до існуючого режиму. Всесильний терор НКВД ніби переміг. Але він переміг лише старі сили, які в більшій чи меншій мірі стояли за реставрацію старого. Ці сили в боротьбі з большевизмом остаточно скапітулювали і боротьба проти большевизму з їхніх позицій сьогодні виявилась абсолютно неможливою.

В наслідок ІІ-ї Світової Війни на Україні зродилося підпілля, яке повело боротьбу з нацистським окупантом. Боротьба Української Повстанської Армії (УПА) проти нацистів в великій мірі прислужилася в розгромі Гітлера. З приходом большевиків боротьба не припинилась і ось уже п’ятий рік після закінчення війни, а українське антибольшевицьке підпілля в СССР закріпилося й існує далі. Уявна всесильність НКВД зламана і міт про неможливість вести сьогодні революційну підпільну діяльність в СССР розвіяний пятирічою боротьбою українських революціонерів.

Чим пояснюється закріплення революційного підпілля в СССР? Не лише тим, що совєтська система вийшла з війни розхитаною. Система терору навпаки стала ще досконалішою. Основною причиною створення й закріплення підпільного революційного руху на Україні є те, що на позиції революційної боротьби з большевизмом стали нові люди з новою ідеологією, а ця ідеологія в зударі з большевицькою вийшла переможно.

Український революційно-демократичний рух не зв’язує себе ні з якими рештками минулого. Всяка реставрація старого суспільного устрою в нашій країні є для нас чужа. Нашою соціяльною базою є нова, в революції народжена людина, яка не має власности на засоби виробництва, людина, яка бореться з своїм експлуататором — клясою большевицьких вельмож, і яка, одночасно, не бажає повороту старого капіталістичного устрою. Там в СССР серед цих нових людей, в новій дійсності, і серед нових обставин народилася нова ідея — ідея революційної демократії.

Виходячи саме з конкретної підсовєтської дійсности, Українська Революційно-Демократична Партія (УРДП) побудувала свою ідеологію на бажаннях і прагненнях трудящих мас українського народу. Виступаючи проти соціяльного і національного визиску і поневолення трудящих, УРДП стоїть за повалення большевицького режиму шляхом всенародньої революції в СССР. В цій революції, разом з большевицьким режимом, буде знищена остання експлуататорська кляса большевицьких вельмож. Разом з поваленням большевицького режиму буде розвалена Російська Імперія — СССР, а на її місці будуть створені самостійні національні держави окремих народів СССР в їх етнографічних межах. Народи цих держав демократичним шляхом самі висловлять свою волю про ті чи інші міждержавні формації, федерації чи бльоки. На місце поваленого большевицького режиму буде встановлена справжня соціяльна демократія, в якій будуть забезпечені за народом всі демократичні права і свободи. В економічній ділянці новий суспільний устрій буде спиратися на суспільну власність на засоби виробництва, на демократичне плянування, на широкий народній контроль над розподілом продукції і розпоряджанням засобами виробництва. Поворот до капіталізму і приватної власности на основні засоби виробництва в умовах після-большевицької дійсности є зовсім неможливим. Капіталізм для нас — давно перейдений етап і реставрація його означала б приблизно те саме, що для европейця — реставрація сьогодні февдалізму і кріпаччини. Новий суспільний устрій після розвалу СССР в суті своїй буде соціялістичним, бо буде він демократичним, безклясовим і з усуспільненою економікою.

Така в основі своїй внутрішньо-політична ідеологічна концепція УРДП. Ця ідеологія зовсім не обмежується якоюсь однією доктриною чи одним світоглядом. Вона виходить з реальної підсовєтської дійсности і достосована якраз до тієї дійсности.

Зовнішньо-політична ідеологічна концепція нашого руху базується на внутрішньо-політичній. Капіталізм, як суспільна формація, остаточно втрачає свої позиції в цілому світі. Цей процес розвалу капіталізму відчувається сьогодні в усіх світових подіях. Він іде різними шляхами — еволюційними і революційними: починаючи від перемог демократичного соціялізму в Англії й кінчаючи поразкою Чан Кай-Шека в Китаї. Останній форпост ліберального капіталізму — США — і той став на ґрунт глибоких соціяльних реформ. Опори капіталізму — колонії — сьогодні відділяються від імперій і боряться за своє національне й соціяльне визволення, створюючи незалежні держави. Всі ці події свідчать за те, що остаточний упадок капіталізму сьогодні вже неминучий.

Постає питання: який устрій має прийти на зміну ліберально-капіталістичному? Претендентами на місце ліберально-капіталістичного устрою в світі сьогодні є дві сили: комуністичні партії (большевизм) і демократичний соціялізм.

Комуністичні партії світу несуть на місце знищуваного ними ліберально-капіталістичного устрою новин суспільний устрій, основні риси якого є: ліквідація приватної власности на засоби виробництва, завершення концентрації капіталу в руках тоталітарної держави і створення нової системи клясової експлуатації, де експлуататором є нова кляса партійних вельмож і державної бюрократії. Зразок цього нового суспільного устрою є сьогодні в СССР, на який і орієнтується переважна більшість компартій світу. Шанси комуністів прийти сьогодні до влади є ще досить великі. В колоніях вони очолюють в більшості випадків народні рухи спротиву; в цивілізованих країнах, зокрема в Західній Европі, вони мають шанс прийти до влади або в наслідок інертности своїх противників — демократичних соціялістів, або за допомогою третьої війни і окупації Західньої Европи арміями СССР, як це вже сталося в Східній Европі. На випадок перемоги комуністів в окремих цивілізованих країнах, ми рахуємось з неминучістю створення в тих країнах опозиційних революційних течій, які стоятимуть не на реставраторських, а на революційно-демократичних позиціях, так як вже ця ідеологія на досвіді підбольшевицької дійсности виказала свою життєздатність в боротьбі з большевизмом.

Але прихід комуністів до влади це не лише створення нового експлуататорського і тоталітарного устрою, а також масове винищення людей, фізичний і моральний терор, цілковитий занепад культури й цивілізації. Перемога комуністів в Европі означатиме відтяження на довший час революції в СССР і повалення большевизму. Тому доводиться шукати за такими силами, які могли б протиставитись комуністам не тільки мілітарно, але в основному ідеологічно. Такою силою ні в якому разі не є капіталізм з його буржуазною «демократією», бо ця система, як ми вже ствердили, стоїть сьогодні перед остаточним розвалом. Отже, боротьба з большевизмом з позицій старого світу абсолютно не можлива. Єдиною силою в світі, яка ще могла б протиставитись большевизмові компартіям, є демократичний соціялізм.

Демократичний соціялізм в усіх його відгалузках (соціял-демократія, лейборизм і т.д.) має за собою вже великий досвід і великі традиції. Але за останні десятиліття, знаходячися посередині /9/ між силами капіталізму і комуністичних партій, демократичний соціялізм виявився досить інертною силою. Його інертність призвела до того, що великі маси робітництва (як в Франції чи Італії) пішли з комуністами, а в колоніях комуністи очолили боротьбу колоніяльних народів. Останнім часом після закінчення війни, демократичний соціялізм став проявляти більшу активність, що й відзначилось позитивно, наприклад, в Англії, де й комуністи і капіталісти терплять досі поразку. Успіхи соціялістів в Західній Німеччині, Скандинавії і інших країнах теж промовляють самі за себе. Але закордонна політика окремих імперіяльних держав, до урядів яких входять і соціялісти, вказує, що ці соціялістичні партії ще не зовсім відмовилися від буржуазної імперіялістичної й націоналістичної політики по відношенню до колоніяльних народів. Така політика йде лише на користь комуністам і допомагає їхній перемозі серед колоніяльних народів. Сьогодні вже ясно, що разом з капіталізмом розваляться й імперії, і що посилання танкових з’єднань чи королівської ляйбґвардії на придушення повстань в колоніях утримати ці колонії в імперіях все одно вже не зможе.

З загальної оцінки міжнароднього становища і з оцінки соціяльно-політичних процесів в світі, можна зробити висновок, що для демократичного соціялізму зараз наступила доба історичного іспиту: капіталізм валиться і чим більше демократичний соціялізм виявлятиме свою активність в переведенні глибоких соціяльних реформ, чим більше в своїй зовнішній політиці він стоятиме на позиціях «третьої сили», чим ближче співпрацюватимуть між собою соціялістичні партії світу, не виключаючи імперій і колоній, тим більше є шансів, що комуністи потерплять поразку і тим більше є шансів, що можна уникнути третьої війни. Соціялісти мусять зрозуміти, що для комуністів загрозою є не стільки американська атомова бомба, як скасування «закону Тефта-Гартлі», не стільки вступ Англії до Атлянтійського пакту, як націоналізація сталеварної промисловости чи надання самостійности Цейлону.

Тому, українське революційне підпілля в СССР може лише вітати поступ демократичного соціялізму в Англії, виборчі перемоги робітників в Америці, чи визнання самостійности Індії. Українські революціонери знають, що СССР і комуністи сильні лише доти, доки вони мають проти себе старий капіталістичний світ. Для українського революційного підпілля перемога соціялізму, наприклад, в Англії, означає підсилення його ідеологічних і революційних позицій в СССР; перемога соціялізму в Европі означає прискорення революції в СССР. Така є закономірність розвитку подій і вона накладає сьогодні великий історичний обов’язок на европейських соціялістів: своєю активністю врятували світ від нового большевицького рабства і тим самим допомогти трудящим і поневоленим народам СССР від цього рабства визволитись. /10/

Березень, 1949 р.

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 2, травень 1949. — Стор. 9-10.