Українська визвольна справа на міжнародній соціялістичній конференції молоді

Вс.Фелік (Всеволод Голубничий)

Українська визвольна справа — це найвищий обов’язок, який лежить на кожному свідомому членові, української нації поза кодонами батьківщини. Розповісти іншим народам правду про героїчну боротьбу українських робітників і селян, молоді й інтеліґенції проти свого експлуататора і поневолювача — большевизму, розповісти про тяжку і запеклу боротьбу українських революціонерів — підпільників, про дії героїчної УПАрмії, розповісти про мету, ідеологію й шляхи тієї боротьби, вказати представникам інших народів на спільність мети й ідей, за які боряться українські трудящі разом з усіма іншими трудящими світу, дати поштовх до зрозуміння чужинцями тих ідей, які народилися під большевизмом і перед якими большевизм ідеологічно капітулює, тобто озброїти й інші народи непереможною ідеологічною зброєю в їх боротьбі проти одного з ворогів людства — большевизму — з такими думками і завданнями виїхала трійка українських делегатів на Міжнародний З’їзд Соціялістичного Студентства.

Цей з’їзд, що його орґанізував Німецький Союз Соціялістичного Студентства (СДС), відбувався протягом десяти днів в березні ц.р., в альпейскій місцевості в Баварії. На цей з’їзд з’їхались представники академічної молоді, найактивніші керівники студентства европейських країн, майбутні й вже теперішні теоретики, ідеологи, фахівці й політики, частина яких вже тепер активно працює в підпільних революційних орґанізаціях в країнах, що попали під окупацію большевиків. На з’їзді були представники студентських соціялістичних орґанізацій дев’яти націй: Австрії, Англії, Голяндії (делегація від Бенелюксу), Данії, делегації всіх чотирьох окупаційних зон Німеччини включно з совєтською і Берліном, Нової Зеляндії, Польщі, України і Чехословаччини. На жаль, з невідомих причин, не прибули запрошені делегації Франції, Ізраелю та Індії.

Українська делегація складалася з двох представників комітету студентських осередків УРДП та одного представника Ліги Суспільного Гуманізму.

Метою з’їзду, як це заплянували його орґанізатори, була взаємна інформація про ідеологічні засади окремих орґанізацій, про стан, в якому знаходиться студентство і взагалі молодь окремих країн, зав’язання тісної співпраці і взаємнодопомоги між студентськими орґанізаціями тих країн. Побіч інформативної сторони, більша частина праць з’їзду була присвячена проблемово-іделогічним доповідям і дискусіям над ними. З восьми широких і ґрунтовних доповідей, п’ять були відчитані німцями, дві — американцями та в ході самого з’їзду, в наслідок зацікавлення українськими справами, з’їзд запропонував українцям виголосити доповідь на тему: «Методи виховання на Сході».

Не зважаючи на цілковито обмежений час для підготовки, українські представники спільно опрацювали доповідь, і вона була виголошена з великим успіхом. В цій доповіді, мабуть вперше з міжнародньої трибуни, пролунали вільні голоси українських студентів з Харкова, Києва і Львова (випадково чи ні, але українська делегація була дійсно в та кому складі), які розповіли чужинецьким студентам про «свободу» науки і виховання в СССР. Ця доповідь була чисто об’єктивна, поруч з усіми неґативами підкреслювались і позитиви совєтської школи. Деякі чужинецькі делегати з малих країн з неприхованими здивуванням і заздрістю слухали дані про кількість українських ВУЗ-ів і українського студентства. Не менше здивування викликали дані про осяги української еміґрації в галузі розбудови українських ВУЗ-ів за кордоном. Але найвищею кульмінаційною точкою зацікавлення чужинецьких студентів було обґрунтоване твердження в нашій доповіді, що економіка України навіть в своїй сьогоднішній стадії розвитку дозволяє на заведення загального безплатного навчання в усіх ВУЗ-ах і школах країни. Зах. Европа сьогодні ще не спроможна це собі дозволити. В доповіді була яскраво представлена національна політика большевизму на Україні і його соціяльна політика в галузі шкільництва — реставрація оплати за студії, що є прямою забороною вчитись в ВУЗ-ах дітям робітників і селян і перетворення вищої освіти на привілеї для кляси большевицьких вельмож. Дискусія, що вив’язалась по доповіді, була дуже цікава й абсолютно прихильна до бажань і прагнень української молоді в СССР.

Серед інших важливих і цікавих доповідей була доповідь члена Ц.К. Соціял-Демократичної Партії Німеччини д-ра Ґнойса на тему програми СПД в галузі шкільництва, доповідь посла СПД до парляменту в Бонні д-ра Мюкке про працю фракції СПД в тому парляменті, доповідь голови СДС Р.Рекнаґеля про проєкт програми в соціяльних питаннях, висунутий д-ром Цорном на конґресі СПД в Дюссельдорфі і інші. По цих доповідях відбувалися запеклі дискусії, в яких не раз брали участь і українські делегати. З цих доповідей і зокрема з дискусій по них вияснився політичний рівень і ідеологічні напрямні окремих делегацій. Хоч з’їзд і носив теоретично й ідеологічно чисто соціялістичний характер, все ж і тут існували розбіжності в ставленні до тих чи інших проблем, існувала поляризація між окремими групами і в групах, тобто існували ліві и праві крила, що є цілком позитивним явищем. Порівнюючи з минулими з’їздами, зокрема серед німецьких соціял-демократів пройшов процес яскравої поляризації, що можна лише привітати, бо тільки з перехрещення думок і ідей може народжуватись справжня викристалізована ідеологія. Зовсім окреме місце в цих ідейних двобоях не займала українська група. Вона, безперечно, знаходилась на лівому крилі. Але і тут була ясна різниця, яка лежить між зах.-европейською старою соціял-де.мократією і молодим рухом української революційної демократії. Якщо можна образно подати цю різницю, то можна сказати, що між зах.-европейською соціял-демократією і українською революційною демократією лежить большевизм: соціял-демократія є явище добольшевицьке, революційна демократія є явище по-большевицьке. Між ними є багато спільного, але й не менше різниць. Стара соціял-демократія часто відзначається або доктринерством, або нігілізмом по відношенню до дотеперішніх здобутків соціялізму, перетворює соціялізм на фетиш і догму, або заперечує все, залишаючи лише назву. Часто стара соціял-демократія є зовсім інертною силою, чисто інтеліґентським витвором теоретизування з боязню застосовувати цю теорію на практиці, або, навпаки, чисті практики, які не мають ідеологічно-напрямного стрижня. В українській революційній демократії цього нічого нема. Вона виросла монолітною ідеологією з-під большевицької дійсности, мета її боротьби — справжня народня демократія і знищення соціяльного і національного поневолення трудящих — є ясна і практично твереза. Стара соціял-демократія, за словами одного доповідачів, д-ра Мюкке, переживає зараз глибоку кризу. Вона шукає нових основ і засад боротьби вже не лише з капіталізмом, але й з новим ворогом — большевизмом. Тому й поляризація внутрі соціял-демократії є сьогодні явищем цілком позитивним.

Зокрема серед молоді, конкретно серед делегатів цього з’їзду, помітні були яскраві тендеції й вимоги перейти на більш радикальні, лівіші позиції в боротьбі з капіталізмом і большевизмом. Делегати Австрії, північних провінцій Німеччини й інші ввесь час солідаризувалися з українськими революційними демократами. Серед цих делегацій ідеї революційної демократії знайшли повне зрозуміння й підтримку. Найгостріші дискусії, зокрема над доповідями д-ра Мюкке і Р.Рекнаґеля, виявили остаточно ясність позицій серед цієї молоді: ці доповіді зустріли найгострішу критику з боку абсолютної більшости делегатів. Діяльність СПД в Бонні була гостро розкритикована німцями за політику компромісів з Ц.С.У. та іншими буржуазними партіями. Нігілістичні ідеї Цорна зустріли гострий і речевий осуд з боку лівого крила з’їзду. Окремо треба відзначити виступ на з’їзді американця д-ра Пьорвеса на тему «Світовий уряд». Д-р Пьорвес є працівник американського військового управління Баварії. В своїй доповіді він зачіпив головне питання закордонної політики США. З’їзд гостро критикував висунуті доповідачем тези і д-ра Пьорвес визнав рацію багатьом критикам. Зокрема критикували делегати ті перешкоди, які робить американська політика в питанні соціялізації в Европі, нерозуміння нею проблем Східньої Европи. Американську політику обвинувачено в імперіялізмі і т.д. Було порушено питання: який соціяльний устрій принесла б американська політика на Сході Европи на випадок розгрому большевизму? Німецькі делегати вказували, що загроза реставрації капіталізму на Сході надає сили большевицькій армії, демагогії й теророві. З усіх цих гарячих дискусій і виступів можна було зробити висновок, що зах.-европейська соціялістична молодь дійсно шукає .нових шляхів і бачить їх в радикальній політиці третьої сили. Тут в багатьох моментах діти випередили батьків.

Делегати УРДП прибули на цей з’їзд з заздалегідь виготовленою інфрормативною деклярацією, яка була видрукована в англійській і німецькій мовах та розповсюджена серед делегатів з’їзду. (Повний текст деклярації друкуємо нижче. — Ред.).

Ця деклярація викликала величезне зацікавлення й гарячі дискусії серед делегатів з’їзду. В такий спосіб українські делегати стали в центрі уваги цілого з’їзду. Дальші інформації про ідеологічні засади українського підпілля в СССР, про дії УПА, докази про можливість і потребу революції в СССР, про мету цієї революції, інформації про ідеологічні засади УРДП і т.д. — остаточно переконали багатьох делегатів у правильності позицій, на яких стоїть сьогодні український визвольний рух. В своїх виступах українські делегати остаточно і назавжди розвіяли туман, навіяний большевицькою і білогвардійською пропаґандою довкола української визвольної справи, наочними доказами розбили назавжди брехливе трактування УПА і цілого українського революційного резистансу в СРСР, як фашистського, реставраторського і реакційного руху. Абсолютна більшість чужинецьких делегатів вже раніше знали про існування українського підпілля в СССР, але про справжні ідеологічні позиції цих революціонерів інформувала чужинців українська делегація на основі останніх краєвих матеріялів. В такий спосіб всі чужинецькі делегати переконались в справедливості боротьби українського народу.

В рамках цього з’їзду відбулася двохденна конференція представників соціялістичної молоді країн Східньої і Середньої Европи. На конференції були присутні українці, поляки й чехи. Литовська орґанізація соціялістичної молоді прислала повноваження на руки української делегації заступати литовців на цій конференції. В наслідок переговорів створено Підготовчий Комітет для орґанізації соціялістичної молоді народів Східньої і Середньої Европи. В цю орґанізацію, крім вищезгаданих національностей, ще мають увійти представники мадярські, румунські, болгарські, югославські, латвийські і інші. Підготовчий Комітет вступив в зв’язок зі світовим Інтернаціональним Союзом Соціялістичної Молоді (IUSY), в наслідок чого до цього Союзу мають бути прийняті в скорому часі, як повноправні члени, національні орґанізації сошялістичної молоді вищезгаданих країн Сходу Европи. /8/

Загальні висновки з присутности і виступів української делегації на цьому Міжнародньому З’їзді Соціялістичного Студентства можна зробити слідуючі: українська визвольна справа здобула нові позиції серед молодих сил людства, які творитимуть його майбутнє. Ідеї українського революційного резистансу, виложені в краєвих матеріялах, були не лише проголошені з міжнародньої трибуни, але й знайшли відгук, зрозуміння і гаряче признання серед европейської студентської молоді, зокрема серед молоді країн, що зараз знаходяться в цілковитій чи частковій окупації під большевикамй. Українські делегати ввійшли в тісний контакт з багатьма представниками европейської преси і окремих редакцій, до українських делегатів було звернено багато прохань про дозвіл на передрук в чужій пресі деклярації УРДП, прохання про надсилання нових ідеологічних і теоретичних та інформаційних матеріялів про український революційно-визвольний рух, українські делегати одержали офіційне запрошення на черговий міжнародній конґрес молоді з доповідями про український визвольний рух і т.д. Тут пропаґанда української визвольної справи має необмежені перспективи для дії. Тому можна з певністю сказати, що українська делегація свій обов’язок перед українським визвольним рухом виконала. /9/

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 2, травень 1949. — Стор. 8-9.