Проґрама для гуртків самоосвіти й практичної діяльности

ЗНАННЯ Й СОЛІДАРНІСТЬ.

(ПРАПОР).

Критично мисляча особистість повинна вміти критично ставитися до істнуючої культури й прагнути, в ім’я своїх ідеалів, як до зміни істнуючого, так і до реалізації своїх ідеалів. Нема чого й казати, що ідеали мають відповідати вимогам справедливости й істини, як їх розуміють позитивісти. Отже, тільки корисні знання й проґресивна діяльність — дають особистості право називати себе розвиненою та чесною особистістю, передовою особистістю. Безсумнівно, що такі особистості є в Росії й що вони діють. Але чи може діяльність їх поодинці, не за загальним попередньо умовленим пляном, принести істотну користь? Чи може їхня діяльність у такому виді змінити істнуюче на краще. Ні й ще раз ні. Такою є єдина відповідь, що не допускає ні сумніву, ні поступку! Кращі голови кажуть: для успіху діяльности проґресивних, критичних особистостей необхідно, аби дії їхні були спрямовані одним і тим самим пляном і проґрамою. Проґрама ця має бути підсумком поглядів всіх критичних особистостей щодо видів дій. Усяка така проґрама доволі велика й ріжноманітна, тому що предмет, що вона його систематизує, є досить великим. Тому для реалізації своєї проґрама вимагає багато особистостей, одиниць, з ріжноманітними схильностями, звичками й знаннями. Інакше кажучи, діяльність для змін істнуючого на краще вимагає диференціювання діяльности проґресистів, з дотриманням умови строгої доцільности між диференційованими частинами. Без правильних постійних зносин з диференційованими частинами немислима доцільність.

Діяльність російських проґресистів можна виразити наступним коротким виразом: поширення корисних знань і умов для початків самоврядування у всіх верствах російського суспільства. Російське суспільство складається, головним чином, із трьох більших відділів або верств: освіченої, робітничої та сільської. Освічена верства складає ту частину російського суспільства, що воно матеріяльно забезпечена. Робітнича верства становить ту частину мускульних працівників Росії, яким доводиться працювати скупчено на малому просторі. На противагу цьому, сільська частина російського суспільства представляє нам трудящих, розкиданих суттю своїх занять на більші один від одного відстані. Якщо й доводиться зійтися великій масі селян в одному місці для роботи або на ярмарок, то не надовго.

Але не одні ці умови роблять ці верстви ріжними, не схожими одна на одну. Ступінь розвитку, образ занять, місце в державі й багато инших умов роблять ці кляси ріжними, для проґресивної діяльности в цих трьох клясах потрібні ріжні прийоми, потрібні деталі з ріжною підготовкою.

Тепер ясніше видна лоґічна необхідність диференціювання видів діяльности та самих діячів, себ-то їхніх підготовок.

Отже, проґресивні діячі розпадаються, за їхньою діяльністю, на три ріжні ґрупи. Це — перший ступінь диференціювання. Далі кожний відділок діяльности, у свою чергу, розпадається ще на спеціяльності, які вимагають також декількох ріжноманітних прийомів з ріжними підготовками діячів. Для цього кожна ґрупа складається з гуртків, що вони вже не діляться. Ці гуртки, складені поки із членів кляси освіченої, утворюють союз людей для діяльности за відомою раніше певною проґрамою та з певним поділом праці.

Назвемо ці гуртки — гуртки для самоосвіти й практичної діяльности.

Зв’язком між цими ґрупами, що складаються з гуртків «самоосвіти й практичної діяльности», служать загальні збори проґресивних практичних діячів, призначуваних по одному з кожного гуртка.

Ці збори мають своїм безпосереднім обов’язком завідувати касою, що вона належить всім трьом ґрупам дії. Вона складається з добровільних внесків гуртків самоосвіти й практичної діяльности й служить для здійснення тих практичних справ, котрі стосуються всіх гуртків.

Візьмемо для прикладу другу ґрупу — ґрупу «гуртків для самоосвіти й практичної діяльности», що діють у робітничій верстві. Ця ґрупа повинна мати в собі гурток, що присвятив себе на видання книг і ґазет для робітників, гурток для влаштування кас позичок, опору, гурток для орґанізації шкіл, читалень і бібліотек тощо. Ось, нехай і неповна, картина диференціювання кожної ґрупи на гуртки. Зв’язком між цими гуртками служать загальні збори ґрупи, що вона складається з представників ґруп.

Кожне велике місто й, особливо, університетське повинен мати всі три ґрупи, а отже мати й загальні збори ґрупи по всім трьом ґрупам, а також загальні збори проґрес. практ. діяльн.

Та маса молоді, що її дають нам гімназія й семінарія й инші середні навчальні заклади, представляє, у більшості випадків, людей, не тільки неспроможних вести проґресивну практичну діяльність, але навіть і таких, що не знають, що треба робити, та й чи треба взагалі.

Отже, вербувати таких людей прямо в гуртки «самоосвіти й практичної діяльности» не можна. Потрібно, отже, їм ще приготуватися, себ-то стати придатними до діяльности у гуртку. Для цього кращою установою, спроможною підготувати їх, як показала практика, може служити «територіальний гурток». Такі гуртки названі тому територіальними, що вони представляють збори молодих людей з однієї й тієї ж території або ґубернії. Тому що ці люди після виходу із середніх навчальних закладів не мають ані ідей, ані діяльности, що могла-би зв’язати їх в одну цілісну ґрупу, здатну вести разом яку-небудь діяльність; відтак, у цьому випадку ідея, що вони колишні учні одного закладу або що вони діти однієї й тієї самої ґубернії, — цілком заміняє ті єднальні ідеї й діяльности, що вони зв’язують членів гуртка «самоосвіти й практичної діяльности». До того ж, члени подібного територіального гуртка є переважно шкільні товариші, зв’язані між собою минулим дитинством і юністю. От що спочатку заміняє ідею й діяльність у територіяльному гуртку, як єднальну силу. Тільки цим і можна зв’язати молодь спочатку . Скористаємося же цією силою.

Територіальні гуртки змістом своєї діяльности мають:

a) підготовлення до серйозного вивчення корисних безпосередньо наук;

b) доставку книг та инших навчальних посібників до тієї території, з якої вони походять;

c) влаштування там бібліотек, читалень і практичних гуртків;

d) збирання статистичних матеріялів на цій самій території.

Діяльність членів заснована на строгому застосуванні засад самоврядування. Територіальний гурток має касу.

Чотири рубрики діяльности в територіальному гуртку спрямовані на те, аби розвити в юнакові саме ті боки, що є вкрай необхідними для всякого практичного діяча, себ-то що-би він міг бути корисним членом гуртка самоосвіти й практичної діяльности.

Переберемо ці рубрики:

a) що-би привчати членів до вивчення корисних безпосередньо наук, необхідною для гуртка є бібліотека книг, що їхній зміст, напрямок і спосіб викладу можна характеризувати наступними книгами.

b) ця рубрика є ніби продовженням першої: вона краще перезнайомить людей зі змістом книг, тому що з’явиться практична мета для прочитання книг, себ-то книг, що стоять у рубриці а, і крім того привчає їх до думки про необхідність практичної діяльности, навчає їх перейматися тим суспільством, у якому вони виросли.

c) ця рубрика має на меті привчити людей до пропаґанди й до здійснення своїх бажань. Навчити їх користуватися силами суспільства для здійснення своїх бажань;

d) ця рубрика змусить членів мимоволі вдивлятися в навколишнє істнуюче. Вона, незалежно спочатку від їхнього бажання, дасть їм карту сьогодення, що так необхідна для практичного діяча.

Каса-ж їм служить, крім сполучного засобу, ще тим, що має давати засіб для здійснення всіх чотирьох рубрик.

Керування-ж каси, засноване на засадах самоврядування, ознайомить кожного із принціпами самоврядування, привчить їх самоуправляти себе.

Якщо члени територіального гуртка будуть вправлятися у всіх чотирьох рубриках, то завдання територіального гуртка буде виконане, — завдання зробити з безформної маси, якою є молодь, людей, що усвідомлять непридатність істнуючого, і знають, що потрібно робити й куди направляти свої сили, що-би змінити істнуюче на більш краще; одним словом вони здатні будуть зайняти місце в гуртку «самоосвіти й практичної діяльности».

Ось устав каси й діяльности територіального гуртка:

§ І.

Ст. 1. Ціль каси давати позичку своїм членам і засоби для здійснення всіх чотирьох рубрик територіального гуртка.

Ст. 2. Кожний член гуртка має право під час комітетських зборів проглядати касові книги.

§ ІІ.

Ст. 1. Кошти каси складаються: a) з одноразового внеску членів, що вступають, який не може бути меншим за 1 р. 30 к., b) зі щомісячного внеску, розмір якого визначається самим тим, хто робить внесок.

Примітка до § ІІ. Одноразовий внесок може бути розстрочений комітетом, за бажанням члена, не більше, як на півроку.

§ ІІІ.
ПРАВЛІННЯ ГУРТКА.

Ст. 1. Усе, що стосується гуртка, вирішується загальними зборами.

Ст. 2. Обов’язок виконувати ці рішення, якщо їхня сутність того вимагає, покладається на комітет.

Ст. 3. Загальні збори збираються постійно двічі на місяць; для чинності загальних зборів необхідна присутність ⅔ членів.

Ст. 4. На додаток до постійних загальних зборів, комітет маже скликувати надзвичайні загальні збори.

§ ІV.
УМОВИ ПОЗИЧКИ.

Ст. 1. Комітет видає позичку не більше 10 рублів за раз.

Ст. 2. Комітет не видає позичку члену, який заборгував уже касі 20 рублів.

Ст. 3. Вимоги позички, що виходять за межі влади комітету, вирішуються першими прийдешніми загальними зборами.

§ V.
ПРИЙОМ ЧЛЕНІВ.

Ст. 1. Членом гуртка може бути всякий, хто знайде трьох поручителів за себе поміж членів гуртка.

Ст. 2. Особа, що бажає стати членом гуртка, заявляє про це, через своїх Поручителів, комітетським зборам.

Ст. 3. На перших прийдешніх загальних зборах комітет заявляє прізвища бажаючих вступити в члени гуртка, а також і прізвища їхніх поручителів.

Ст. 4. Загальні збори вирішують більшістю голосів прийняття нового члена.

§ VІ.
ПРО КОМІТЕТ.

Ст. 1. Члени комітету вибираються загальними зборами більшістю голосів терміном на три місяці.

Ст. 2. Одна й та сама особа не може бути обрана в рік двічі в члени комітету.

Ст. 3. Число членів комітету співвідноситься до числа членів гуртка як 1:5.

Ст. 4. Члени комітету зобов’язані збиратися не менше як раз на тиждень.

Ст. 5. Члени комітету вибирають зі свого середовища касира.

Ст. 6. Комітет може діяти самостійно тільки у нижчезазначених статтях:

a) прийом нових членів (§ V, п. 3);

b) виконання нових, тепер непередбачених рішень загальних зборів (§ ІІІ, ст. 2);

c) скликання надзвичайних зборів (§ ІІІ, ст. 4);

d) видача позичок (параґ. 4, ст. 1 і 2);

e) комітет приймає внески членів на загальних зборах, повернення ж позичок може відбуватися на комітетських зборах;

f) прийом статистичних відомостей, які члени зобов’язані, після зборів їх представити в загальні збори;

g) стежити за ходом справи в бібліотеках і читальнях, улаштованих членами цього гуртка, і доводити про це до відома загальних зборів;

h) завідування бібліотекою цього гуртка;

і) купування книг як для бібліотеки гуртка, так і для бібліотек і читалень, улаштованих членами гуртка в території, а також і відсилання останніх.

Ст. 7. Після зміни членів комітету, змінювані члени здають справи гуртка новообраним членам, у присутності загальних зборів, і відразу читають звіт про свою тримісячну діяльність.

§ VІІ.

Ст. 1. Статті цього уставу можуть скасовувати й змінювати тільки загальні збори.

Ст. 2. В 1-й параґраф, ст. 1-а 3-го, ст. 6 і 7-а 6-го параґ. і параґ. 7-й відміняються більшістю ¾ голосів, всі-ж инші статті й параґрафи відміняються простою більшістю.

─

У загальних рисах проґрама діяльности гуртків «самоосвіти й практичної діяльности» в освіченому стані:

1) Гуртки освіти й практичної діяльности.

2) Територіальні гуртки — посередники між масою освіченої кляси та гуртками №1.

3) Читання лекцій і промов, офіційно й не офіційно, для маси освіченого стану.

4) Влаштування кас.

5) Влаштування кухмайстерских і тому подібних споживчих товариств.

6) Улаштування бібліотек і читалень.

7) Участь у періодичних виданнях, ґазетах і журналах з певною проґрамою літературної діяльности.

8) Влаштування продуктивних товариств, як от: суспільств видання книг з політичних наук, товариств писання, видання або перекладів підручників тощо; товариств улаштовувачів шкіл.

І.

Ст. 1. Мета каси — дати кредит своїм членам.

2. Для зручності завідування справами каси, члени її становлять ґрупи, які носять кожна привласнену їй, для відмінності від инших, букву.

3. Ґрупа повинна мати не менш 10 і не більше 20 чоловік.

4. Кожна ґрупа вибирає для себе депутата.

5. Збори депутатів від всіх ґруп утворюють депутатські збори.

6. Депутатські збори займаються безпосереднім завідуванням касою.

ІІ.

Ст. 1. Капітал каси складається:

a) з внесків з кас, наявних у кожній ґрупі;

b) з пожертв осіб, що є членами каси;

c) з пожертв сторонніх осіб;

d) із грошей, що залишилися в наявності від колишньої каси;

e) із зібраних грошей з боржників колишньої каси.

2. Розміри внесків у касу залежать від ґрупи, яка внесок робить.

ІІІ.

Ст. 1. Каса видає позички тільки на ім’я й відповідальність ґрупи.

2. Розмір позички ґруп прямо пропорційний кількості внеску в касу цієї ґрупи.

Примітка. Крім того, розмір позички визначається величиною капіталу каси та числом вимог позичок.

ІV.

Вступ членів до каси може бути двояким чином:

Ст. 1. Вступ до істнуючої вже ґрупи однієї або декількох особистостей.

a) Кожний вступник має прийматися згодімо з рекомендацією принаймні трьох членів цієї ґрупи, після ознайомлення з усіма членами ґрупи на вечорах.

Ст. 2. Вступ цілої вже сформованої ґрупи, що бажає мати свого депутата на депутатських зборах:

a) ґрупа приймається на депутатських зборах, коли згодні на те три депутати,

b) якщо більшість членів ґрупи, що тільки вступає, входить до якої-небудь наявної ґрупи, як зазначено в ст. 1, 4-го параґ., п. а), то це надає право цій ґрупі вповноважити свого депутата прийняти нову ґрупу до каси.

V.

Ст. 1. Ґрупа вибирає із середовища свого депутата більшістю голосів, терміном на три місяці.

2. Упродовж трьох місяців депутат не міняється; тільки небажання його самого бути депутатом і хвороба дозволяють ґрупі вибирати нового депутата.

3. Одна особистість може бути депутатом тільки один раз у рік.

VІ.

Депутатським зборам належить завідувати тільки:

Ст. 1. Видачею позичок ґрупам (ст. 2 параґ. 3).

Ст. 2. Передачею каси з перевіркою на кожних депутатських зборах наступному по черзі депутатові для зберігання капіталу каси до наступних депутатських зборів.

Ст. 3. Прийомом нових ґруп (ст. 2, параґ. 4).

Ст. 4. Прийомом нових проєктів доповнень стосовно каси, представлених яким-небудь членом каси.

Ст. 5. Передачею бажань і запрошень члена однієї ґрупи бути на зборах иншої (дод. а) до ст. 1-й параґ. 7).

Примітка. Поза цими статтями депутатські збори не повинні мати самостійної дії: вони повинні дізнатися спочатку рішення ґруп.

VІІ.

Ст. 1. Кожний член каси має право бути на зборах иншої ґрупи.

a) Член однієї ґрупи, що бажає бути на зборах иншої, передає своє бажання через депутата свого гуртка, депутатові тієї ґрупи, у якій він хотів бути, а той, у свою чергу, передає день і місце зборів своєї ґрупи.

VІІІ.

Ст. 1. Всі пропоновані проєкти й доповнення, що представляються на депутатські збори, повинні передаватися депутатами на зборах ґруп.

Ст. 2. Депутатські збори повинні призначити термін, до якого ґрупи мають представляти рішення, що ставляться до цього предмета.

Ст. 3. При призначенні терміну депутатські збори керуються ступенем невідкладність проєкту або доповнення.

Ст. 4. Проєкти або доповнення можуть бути представлені депутатам на депутатських зборах за згоди більшости членів.

─

A) ДЛЯ СТВОРЕННЯ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ З РОБІТНИЧОЇ КЛЯСИ НЕОБХІДНІ:

1) Орґанізація із найвидатніших робітників ініціяторського гуртка (для даної фабрики, даного ремесла й, згодом, для даної місцевості). Ознайомлення його з теоретичним боком робітничого питання й з його практичним ходом на Заході.

2) Ціла система невеликих шкіл (від 5-10 осіб), неофіційних, таких, що мають на меті суспільний розвиток і писемність, а також низка недільних шкіл, що їх головною метою є писемність і знайомство.

3) Влаштування бібліотек народних книг при школах і при ініціяторських гуртках (тут можуть бути книги й неофіційні, що стосуються робітничого питання).

4) Влаштування кас позичок і заощаджень, взаємної допомоги (почати з невеличкої кількости осіб — хоч із ініціяторського гуртка й мало-помалу приєднати сюди й инших).

5) Влаштування споживчих артілей, загальних квартир і столів (з людей знайомих), крамничок для ремісників, складів й маґазинів для продажних виробів.

6) Влаштування продуктивних артілей (столярів, слюсарів, палітурників, ковалів, шевців, кравців тощо, носіїв, візників тощо).

7) У підготовчій роботі до страйків, каси опору для фабрик і майстерень.

8) У вишукуванні засобу до об’єднання фабрик і ремесел уже підготовлених.

B) СПОСІБ ЗНАЙОМСТВА ДЛЯ НАЙБІЛЬШОГО УСПІХУ ПРОПАҐАНДИ.

1) Влаштування на роботу працівником, майстром, техніком, переписувачем тощо на фабрики, заводи, друкарні, майстерні тощо.

2) Зняття квартир і віддача їх у наймання робітникам.

3) Особисте знайомство за допомогою навчання, замовлень, близького сусідства, медичної й адвокатської практики тощо, ходіння по місцях, що їх відвідують робітничі  маси (трактирам, шинкам, народним гулянням тощо).

(Чи немає можливости влаштувати для народу щось на кшталт клюбу, пивної з ґазетами).

C) ПІДГОТОВЧА РОБОТА.

1) Влаштування спеціяльного (добре підготовленого теоретично) гуртка для цієї діяльности.

2) Який вербує із загальноосвітніх гуртків — a) людей прямої дії, b) навчальних тощо.

3) Який вивчає народну мову, аби

4) Писати народні книги,

5) Який збирає кошти.

D) ПОСТУПОВІСТЬ ПРОПАҐАНДИ.

1) Залежність від лихварів і непевність стану; рятунок — каса.

2) Залежність від крамарів, квартирних господарок тощо; рятунок — споживчі товариства.

3) Залежність від хазяїна, майстра; рятунок (паліятивний) — страйк, даровий кредит й асоціяція.

4) Заступництво уряду взагалі капіталу у всіх його формах і грабунок самого уряду; рятунок — знайомство із західним рухом робітників, робітничі спілки національні й міжнародні.

5) Неуцтво; рятунок — школа й бібліотека.

E) СТВОРЕННЯ СИЛИ ІЗ САМОГО НАСЕЛЕННЯ.

1) Улаштування позичкових товариств, суспільних складів і крамниць, улаштування комісіонерств для гуртового продажу продуктів у перші руки.

2) Улаштування промислових артілей: зняття лісів, торф’яних боліт, озер, доріг земських (ґрунтових) і залізниць, садиб тощо.

3) Улаштування рухливих артілей: столярів, тесль, мулярів, каменотесів, ковалів, кравців тощо.

4) Улаштування продуктивних артілей (цвяхи, замки, чоботи, дерев’яні вироби, лантухи, рогожі тощо).

5) Улаштування у промислових центрах товариств доставляння праці й притулку новоприбулих.

6) Гуртові адреси й прохання про свої потреби.

7) Улаштування кас і місць схову.

8) Улаштування шкіл для дітей і дорослих, недільних, рухливих і домашніх.

9) Поширення книг за допомогою бібліотек, крамниць, ярмарків і ходебщиків зі суспільних питань, природничих наук і промислів.

10) Писання й видання таких книг і ґазет.

11) Усне поширення — роз’яснення теоретичного й практичного значення економічних і політичних сил у суспільстві, можливі й бажані зміни в землеволодінні, самоврядуванні, податях, рекрутчині, кредиті й освіті. Роз’яснення, у разі потреби, законів, уставів і положень.

12) Зв’язок із сільськими вчителями, вплив на вчительські з’їзди й семінарії.

13) Зв’язок між ріжними подібними установами.

ДІЯЧЕВІ НЕОБХІДНІ:

1) Теоретичні знання з наук природи й суспільства.

2) Практичність у справах (верткість і знання життя).

3) Моральна витримка (аскетизм), енерґія, стійкість і цілковите самовладання.

4) Безумовне повне підпорядкування себе ідеї солідарности.

5) Спеціяльні знання, що вони дають суспільне положення людині й з иншого боку знання його власної справи.

ФОРМУВАННЯ НАРОДНОЇ СИЛИ СЕРЕД СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ.

1) Звернути увагу переважно на люд відхожих промислів дрібних заводів (винокурних, цукрових, солеварних), сплавних річок, каналів тощо, вибираючи з них видатніших особистостей, даючи їм, за можливістю у систематичному порядку, знання з наук природи й суспільства, критикуючи істнуюче (у такий спосіб створюються пропаґандисти із самої проґресивної частини сільського населення).

2) Орґанізація відхожих промислів на артільних засадах, загальні каси, гуртова закупівля матеріялів і знарядь, самосуд (теслі, столяри, бурлаки, каменотеси, ковалі, рибалки, мочальники, купальщики тощо).

3) Поширення між цим людом взагалі писемности й освіта недільними школами та книгами.

4) Влаштування у промислових центрах суспільств доставляння праці й притулку для новоприбулих.

5) Влаштування в самому середовищі селян (хліборобів) позичкових товариств і суспільних складів, крамниць, комісіонерств для гуртового продажу продуктів у перші руки (у містах, на пристанях тощо).

6) Зняття лісів, торф’яних боліт, озер, доріг земських (ґрунтових) і залізниць, садиб тощо.

7) У справах суспільного землеробства й волосного самоврядування — подача ґрупових адрес.

8) Страйки й бунти на леґальному ґрунті.

9) Влаштування кас і місць схову.

10) Влаштування шкіл для дітей і дорослих, недільних, рухливих і домашніх.

11) Поширення книг за допомогою бібліотек, крамниць, ярмарків і ходебщиків з суспільних питань, природничих наук, землеробства й промислів.

12) Писання й видання таких книг і ґазет.

13) Усне поширення, особисто чи за допомогою вибраних осіб, розуміння теоретичного й практичного знання економічних і політичних сил у суспільстві; можливі й бажані зміни в землеволодінні, самоврядуванні, податях, рекрутчині, кредиті й освіті. Роз’яснення, у разі потреби, законів, уставів і положень (ідеали політичних, економічних і цивільних відносин).

14) Зв’язок із сільськими вчителями, вплив на вчительські з’їзди й семінарії.

15) Зв’язок між ріжними подібними установами.

ВИМОГИ ВІД ПРОПАҐАНДИСТІВ У СІЛЬСЬКОМУ НАСЕЛЕННІ.

1) Теоретичне знання науки про природу та суспільство з прикладанням їх до окремих явищ російського життя.

2) Досвідченість у веденні практичних справ (артілей, шкіл тощо), верткість і знання життя.

3) Знання народної мови й літератури.

4) Моральна витримка (аскетизм), енерґія, цілковите самовладання.

5) Звичка безумовно підкорятися ідеї солідарності.

6) Знання того ремесла (технічного, педаґоґічного тощо), яке може дати зручне офіційне положення й доступ до селянства.

Підготовчі загоди з цією метою:

1) Влаштування спеціяльного гуртка народників, де після загальної політичної освіти головна увага звертається на вивчення селянського життя у відношенні до промисловости (сільського господарства, суспільного устрою), землеволодіння, суду, — адміністрації, земства, вищої адміністрації, церкви й розколу (Євангеліє в тонкощах), народній освіті, цивільних й карних законів.

2) Селянська мова по місцевостях.

3) Вербування нових членів у такі гуртки.

4) Знайомство з робітниками, ведення артілей і шкіл у містах. Народна література.

1871 р.

Переклад з російської

Джерело: Я.Д.Б[аум]. Программа для кружков самообразования и практической деятельности // Каторга и ссылка. — 1930. №6.