Чи можлива незалежна від Росії Україна?

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Так то так, да з хати як? Ми не віднімаємо, що тенденцією українського руху є стремління утворити самостійну незалежну державу, з’єднатися, зібратися, сконституюватися яко нація. Але стремління до утворення самостійно-незалежної держави не є чимось лише українському рухові властивим, воно є тенденцією всякого національного руху. Наша марксистська програма у § 9 виставила гасло: право націй на самовизначення. А зміст сього гасла лише єдиний: право кожної нації на утворення самостійної незалежної держави, бо, як показує історичний досвід, нація самовизначалася, мала таку тенденцію, лише в самостійну державу. Але се ще не означає, що всяка нація може скластися в самостійну незалежну державу. Той же історичний досвід переконує нас, що багато націй згинуло зовсім, інші розсипалися, треті напівасимілювалися, четверті залишилися в. межах чужої держави і т. д. І той же український національний рух, його історія, його результат (гетьманщина) переконує нас, що «в сучасних умовах нинішнього світового господарства самостійна Україна не можлива».[1] — Так можуть нам сказати.

Се дуже добре, — скажемо ми, що ви пригадали зміст «абстрактної» формули «право націй на самовизначення». Краще пізно, ніж ніколи.

Але в якій мірі справедливе твердження «тез Орг. Бюра», що історичний національно-революційний рух на Україні є «політичним висловленням того факту, що самостійна Україна в умовах нинішнього світового господарства неможлива»? Дійсно, коли б се було так, то було б безглуздим змагатися за самостійну Україну. Отже, наскільки се справедливе?

На жаль, тези О. Бюра більш постулюють, подають нам «абсолютні» істини, — а не доводять. Тези розкривають реальний зміст тої допомоги, яку одержала ц. Рада від германського імперіялізму, розказують, як австро-германський імперіялізм використав український національний рух, як вони на місце Ц. Ради поставили «самостійного» гетьмана, — взагалі як Україна попала в пазурі австро-германського імперіялізму. Все се правда, — алеж чи досить сього, щоб постулювати: ergo, самостійна Україна в умовах нинішнього світового господарства не можлива? Ні, не досить. Се лише показує, які труднощі, які несподівані перешкоди виникають на шляху визвольного від пут капіталу руху взагалі, національного визвольного руху в тому числі. Ніхто не сперечається, що шлях трудний, що визвольний рух може бути використаний тим чи іншим імперіялістичним хижаком. Хіба руська революція 1905 року не була використана тією ж Германією, Францією і т.д.? Хіба нинішня революція не була використана Центральними державами? Але що б ви сказали про людей, котрі на підставі сього зробили висновки: сі факти доводять, що республіканська Росія в умовах нинішнього світового господарства не можлива, що може існувати лише монархічна Росія? Ça depend! Розуміється, ми не маємо ґарантії, що на випадок перемоги контрреволюції нам не настановлять царя. Але може й не настановлять, не можна буде настановити. Так само і з самостійністю України. Ми вже вказували на силу-силенну різних «об’єдинитєлів». Нічого несподіваного не буде, коли й об’єднають. А може й не об’єднають. Які б не були страшні Вілсони, ЛлойдДжорджі, Клемансо і пилі quanti, а «факти» можуть перемогти і «переконати» світових імперіялістів. Історія має свій шлях, який визначається не одними президентами, банкірами, «фінансовим капіталом».

Ні, таких доказів мало. На підставі їх не можна робити того висновку, який роблять «тези». Але погодимося з ними на хвилину, приймемо їх на віру, повіримо авторитетній заяві О. Бюра.

Повірмо, що самостійна Україна в умовах нинішнього світового господарства не можлива. Що ж се доводить? Що вона не можлива і в умовах майбутнього соціялістичного господарства? Адже ж «тези» говорять не про сучасну, не про буржуазну, а про майбутню Совітську Україну. Самостійна Совітська Україна можлива? Розуміється, в умовах нинішнього світового господарства «не можлива» Совітська Україна, як «не можлива» і Совітська Росія. Але чи можна зробити звідси той висновок, що «самостійна Росія в умовах нинішнього світового господарства не можлива»? Потім, ми гадаємо, що подбати про приєднання до буржуазної Росії буржуазної України — се діло Мілюкових, Родзянок і світових імперіялістів, що стоять за їх спиною. Ми гадаємо, що О. Бюро міркувало про Совітську Україну, коли воно виставило гасло об’єднання (на федеративних засадах). Отже, самостійна Совітська Україна — можлива чи ні?

Наведемо відповідну до сього аргументацію.

«7. Україна являється в сучасний момент відносно Совітської Росії форпостом контрреволюції, наслідком чого Совітська власть Фед. Рос. Сов. республіки кровно заінтересована в тіснішому союзі з повстанським робітничо-селянським урядом України. Встановлення тіснішого зв’язку між Росією й Україною докраю необхідне й тому, що, відрізана від України, робітничо-селянська Північ попадає майже у безвихідне становище. А тому, з огляду на те, що робітники і селяни України заінтересовані в існуванні совітської власти на Півночі, необхідно відстоювати встановлення федеративного зв’язку робітничо-селянської України з Росією».[2] Оце і все.

«Відрізана від України, робітничо-селянська Північ попадає майже у безвихідне економічне становище». Хай так. Який висновок треба звідси зроби ти? Ви говорите — приєднати Україну до Росії. А ми скажемо, навпаки: «самостійна Росія ні в умовах нинішнього, ні в умовах майбутнього світового господарства не можлива, бо відрізана і т.д., а тому приєднаємо Росію до України». Каравул, шовінізм, націоналізм!

Какой бы шум вы подняли, друзья,
Когда бы зто сделал я!

А ми гадаємо, що при самостійній, дійсно самостійній, не на бомазі і на словах, а на ділі самостійній Україні робітничо-селянська Північ не перебувала б у стані «майже безвихідному». В усякому разі не в гіршому, ніж при «об’єднанні». Ви думаєте, Совітська самостійна Україна не дала б хліба, цукру, вугілля і т.д.? А ми думаємо, що дасть, з більшою охотою і щирим серцем, ніж тоді, коли її приєднають із-за цукру, вугілля, хліба і т.д.

«Робітники і селяни України заінтересовані в існуванні совітської власти на Півночі». Так, заінтересовані. Але хіба ся заінтересованість не полягає якраз у тому, що совітська власть на Півночі є найбільшою і найкращою ґарантією в «нинішніх умовах світового господарства» того, що національне поневолення українського народу, народу робітників і селян, незабаром скінчиться повним визволенням? А повне визволення — се самостійність! Чи, може, ми помиляємося?

Ні, тих аргументів, які подало О. Бюро, занадто мало для висновку: самостійна Україна в умовах нинішнього світового господарства не можлива. «Теза» лишилилася не доведеною.

Переходимо до «катеринославської точки погляду». Ми вже знаємо, що «катеринославська точка погляду» є офіційною точкою погляду і комуністів України і Тимчасового уряду. Хай же читач не жалується, коли ми його зараз будемо частувати довго сією стравою.

Зазначивши, що України нема, що раніше була «Південна Росія», тепер стала «південна частина окупованої Германією на сході области», що є «окупація і лише окупація» — катеринославська точка погляду ставить таке запитання: «чи відповідає, чи суперечить самостійність’ України економічній її природі і тенденціям економічного розвитку»? На думку «катеринославської точки погляду», се запитання рівносильне другому:

«Чи утворив економічний розвиток України за останні десятиліття такий обопільний економічний зв’язок України з Росією, який служив би матеріяльною основою для з’єднання сих двох країн і суперечив би відокремленню однієї від одної, чи входження України в склад Росії було результатом тільки політичного пригнічення і насильства»?

Ось цілком відповідь на сі питання:

«Загальновизнаним місцем являється твердженння, що основою, базою сучасного господарства являються потрійні — вугілля, руда, чавун.

Де ж міститься ся база народного господарства Росії?

В Росії базою господарства країни, його фундаментом є важка індустрія Донецького басейну.

Із Донецького басейну йшли імпульси до життя всьому господарству, всій Росії. Досить декілька цифр.

В 1913 році Донецький басейн дав промисловості 1561 міл. пудів вугілля з спільного російського видобутку в 2223. себто більше 70 відсот. усього видобутку Росії.

Донецький вугіль обслуговував, попри південну індустрію, з котрою він нерозривно зв’язаний, залізниці, залізовиробний і переробний Пітер, текстильну Москву, пароплави і т.д.

Основним джерелом чорного харчу для Росії був Донецький басейн.

Він же — його металюрґійні колоси, — котрі злилися з вугіллям і рудою в комбіновані міцні підприємства, дає російській промисловості другу за вугіллям необхідну складну частину харчу промисловости: чавун, залізо; сталь.

У 15 році південь подав 99 відсот. усіх, що поступили на руський ринок, двотаврових балок і швелерів. 79 відсот. великих рейок, 68 відсот. сортового металу, 96,7 відсот. усього катаного дроту. Пересічно ¾ всього чавуну, сортового залізного й сталевого продукту, що поступав на ринки Росії, в останні роки постачав південь.

У ланцюзі сучасної індустрії Донецький басейн складає якнайбільш невідривне кільце.

Всякі спроби, маніловські спроби викинути при огляді перспектив майбутнього се кільце з ланцюга російської індустрії являє собою або самообман, або реакційну утопію.

Урал, Підмосков’я, Кузнецький район покищо обслуговують чисто місцеві потреби і мають місцеве більш-менш велике значення.

Потрібні десятки літ упертої революційної роботи, щоб змінити вагу цих районів в загальній системі російської промисловості.

Але зв’язок сей не однобічний, не перетворюється в однобічну, вигідну одній країні залежність.

Не дурно ж, навіть руські поміщики і капіталісти, захопивши владу на Україні для поширення її на всю Росію, не наважуються, не дивлячись на всю свою ненависть до Совітської Росії, розірвати економічні зв’язки з Росією: примара мануфактури, керосину, нафти, лісу стоїть перед ними.

Текстильна промисловість України перебуває в початковому стані, і Германія нічого їй дати не може … Нафту може дати Україні лише Росія і ліс також … Припинення російського машинобудування з-за відсутиости підвозу українського вугілля, б’є промисловість півдня, лишаючи її без необхідного знаряддя продукції. Ми розглядаємо основне в якнайгрубших рисах. Але непотрібно досить точних цифр і деталів, щоб визнати основний факт: останні десятиліття економічного розвитку України утворити таку економіцну зціпленість України з Росією, що ми в праві визнати суперечність виділу України її економічному розвиткові, а значить і невідкличне обурення продукційних сил України проти всього відокремлення.»

Все.

«Невідкличне обурення продукційних сил України проти відокремлення». Се звучить зовсім «по-марксистській»! І як мало потрібно, щоб зробити сей «страшний» висновок!

Подумайте тільки: «самі» продукційні сили обурюються проти відокремлення України. А відомо ж кожному, навіть і марксистові, який не вчився в семінарії, що продукційні сили в «последнем счете» визначають весь суспільно-економічний, політичний, ідеологічний розвиток і життя суспільства. Се ж «база» — і «база» обурюється проти «відокремлення». Що ж дрібного, що самостійність України полетить сторч, коли «база» обуриться! От що значить учені люди, так тобі розпишуть, як на долоні!

«Він лякає, а мені не страшно», — казав Л.Толстой про «страшного» Л. Андреєва.

«Катеринославці» нас лякають «базою», а нам не страшно сієї «бази». Вони хотять нас побити «базою», а ми по їх «базі».

Що важка індустрія і гірництво Донецького басейну грало першорядну ролю у всьому господарстві Росії — се відоме кожному.

Що Україна не має своєї текстильної промисловости, що нафту і керосин, мануфактуру вона одержувала головним чином з Росії — се теж відоме.

Що економічні зв’язки були обопільні — се теж безперечний факт.

Але що тут нового, і при чому тут «обурення продукційних сил проти відокремлення»?

Всякі економічні стосунки між всякими країнами — і незалежними державами, і між метрополією і колонією і т. д. — мають більш-менш обопільний характер, що ще не свідчить про їх однаковий стан, про їх економічну рівноправність, однакову заінтересованість.

Немає жодної країни, котра не була б економічно зв’язана з другими країнами, котра задовольнила б всі свої економічні потреби власними силами, котра являлася б «господарською автаркією», — що не перешкоджає існуванню незалежних, самостійних держав в умовах нинішнього світового господарства.

«Катеринославська точка погляду» не знає, «що до чого», як говорив т. Ленін. їй треба було довести, що «продукційні сили обурюються проти політичного відокремлення України», а вона говорить про відомі всім економічні зв’язки України і Росії, які не мають нічого специфічного, відмінного від загальних економічних зв’язків сучасного господарства

Їй треба було показати, як сі економічні зв’язки впливали на політичні, а вона задовольнилася однієо «вжасно науковою» тезою: продукційні сили обурюються проти відокремлення! Треба було перейти від економіки до політики, від «продукційних сил» до «відокремлення», — се треба було зробити, раз уже берешся доводити. Що й казати, се трудніше ніж постулювати «абосолютні» істини. Перехід від «продукційних сил» до «відокремлення» не такий простий, як то уявляє «катеринославська точки погляду». І якби вона спромоглася се зробити, то ми дуже боїмося за цілість і непорушність тези: продукційні сили обурюються проти відокремлення.

«Катеринославська точка погляду» поставила питання: «Чи входження України в склад Росії було результатом тільки політичного пригнічення і насильства»?

Вона, мабуть, гадає, що об’єднали «продукційні сили». На жаль, прямої відповіді ми не одержали. А якби «катеринославська точка погляду» здатна була щонєбудь розуміти і знати, «що до чого», то вона б помітила, що відношення і економічні зв’язки Росії й України мають переважно характер відношення економічних зв’язків сучасних «великих» держав до власних колоній. «Великі» держави теж зв’язані з своїми колоніями економічно, і «продукційні сили обурюються проти відокремлення». Але обурюються «продукційні сили» «великих» держав? Навпаки, «продукційні сили» колоній обурюються проти «об’єднання».

«Катеринославська точка погляду» з погордою киває на російських контрреволюціонерів, поміщиків і капіталістів, які намагаються відродити «єдину і неділиму» Росію. Ми певні, вони хотять се зрозробити теж тому, що «продукційні сили України обурюються проти відокремлення». І ми певні, що російські поміщики і капіталісти багато краще знають смак «продукційних сил», що об’єднували Росію й Україну. «Катеринославці» перед ними просто «мальчишки и щенки».

І коли діло дійде до «економічного» обґрунтування їх стремлінь до відродження «єдиної і неділимої» Росії, то вони розведуть таку «марксистську» філософію, що «катеринославці» перед ними виявляться просто-на-просто великоруськими дрібними буржуа, лавошниками, котрі ледве можуть упоратися з своєю крамничкою, а туди ж сунуться судити про «важку продукцію», «металюрґійні колоси», «комбіновані підприємства». Комбінацію з трьох пальців, а не комбіновані підприємства їм розглядати! Як заблудилися між трьох сосон їх пошехон ські батьки, так і синки блукають досі.

Точнісінько такі речі вели в чисельних комісіях представники першого Тимчасового уряду з делегаціями від різних українських організацій і партій.

І в часіині «інтернаціоналізму» кадетсько-октябристські поміщики і капіталісти «сто очков вперед  дадут». «Катеринославська точка погляду» зробила так невлучно доказ про економічні зв’язки, що вийшло, ніби Росії дуже потрібна Україна, а що ж до України, то тут … «обопільна вигода», вийшло, що Україна винувата вже тим, що комусь «хочется кушать». А от у кадетів так не виходить. У Полтаві в кадетській газеті «Полтавський день» була надрукована стаття проти автономії України теж через те, що, мовляв, продукційні сили України проти автономії, і стаття була написана так гарно й «інтернаціонально», що власне Україні пошкодить автономія, а не Росії — Росія нічого майже не згубить.

У кого більше «інтернаціоналізму»? Їйбогу, у кадетів!

Ні, «продукційні сили» «катеринославської точки погляду» не «витанцювалися», і скільки й як би вони не «обурювалися», а нам не страшно.

Погляд «катеринославської точки погляду» є лише однією з відмін того, що т. Ленін назвав «імперіялістичиим імперіялізмом». Економіка — база, політика — надбудова; економічний зв’язок існує, ergo — «продукційні сили обурюються проти відокремлення»!

Що політика залежить від економіки — се так. Але пристосування політики до економіки йде не за «катеринославським» зразком. Воно далеко складніше, трудніше, не так просте, не так безпосереднє.

Буває так, що «економічні зв’язки», «продукційні сили» викликають не політичне об’єднання, а політичне відокремлення. Се процес двобічний і діялектичний. «Продукційні сили» і «економічні зв’язки» колонії обурюються зовсім в іншому напрямкові, ніж «продукційні сили» й «економічні зв’язки” «метрополії».

«Економічні зв’язки» й «продукційні сили» Норвегії і Швеції привели в 1905 році до відокремлення, а не до об’єднання, не дивлячись на те, що там їм був більший простір, ніж у відносинах між Україною і Росією. Не треба учитися в «катеринославській» семінарії, щоб знати і зрозуміти, що сі зв’язки і стосунки були аналогічні зв’язкам і стосункам між «метрополією» і «колонією».

Не дурно ж література по національному питанню говорила про «анексію» Росією між другими країнами й України.

Примітки

[1] «Извещение…» Тезисы Орг. Бюро, стор. 16.

[2] «Извещение», стор. 16-17.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.