Чи можлива незалежна від Росії Україна?

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Так то так, да з хати як? Ми не віднімаємо, що тенденцією українського руху є стремління утворити самостійну незалежну державу, з’єднатися, зібратися, сконституюватися яко нація. Але стремління до утворення самостійно-незалежної держави не є чимось лише українському рухові властивим, воно є тенденцією всякого національного руху. Наша марксистська програма у § 9 виставила гасло: право націй на самовизначення. А зміст сього гасла лише єдиний: право кожної нації на утворення самостійної незалежної держави, бо, як показує історичний досвід, нація самовизначалася, мала таку тенденцію, лише в самостійну державу. Але се ще не означає, що всяка нація може скластися в самостійну незалежну державу. Той же історичний досвід переконує нас, що багато націй згинуло зовсім, інші розсипалися, треті напівасимілювалися, четверті залишилися в. межах чужої держави і т. д. І той же український національний рух, його історія, його результат (гетьманщина) переконує нас, що «в сучасних умовах нинішнього світового господарства самостійна Україна не можлива».[1] — Так можуть нам сказати.

Се дуже добре, — скажемо ми, що ви пригадали зміст «абстрактної» формули «право націй на самовизначення». Краще пізно, ніж ніколи.

Але в якій мірі справедливе твердження «тез Орг. Бюра», що історичний національно-революційний рух на Україні є «політичним висловленням того факту, що самостійна Україна в умовах нинішнього світового господарства неможлива»? Дійсно, коли б се було так, то було б безглуздим змагатися за самостійну Україну. Отже, наскільки се справедливе?