Негритюд як пошук самобутності у франкомовній літературі Карибських островів

Марина Столяренко

Негритюд — культурний, літературний, ідейний, філософський і світоглядний афро-карибський концепт ХХ століття. Він стоїть в одному ряду з іншими ідеологіями національної ідентичності та культурного й політичного самовизначення народів «третього світу», що набули поширення в епоху деколонізації. Естетична й культурологічна привабливість (іноді аж занадто підтримувана засобами шоу-бізнесу) негрської культури робить актуальним дослідження цього явища, яке досі, на жаль, майже не висвітлювалося в українській гуманітаристиці.

У французькому тлумачному словнику «Робер» можна знайти визначення негритюду, яке дав Леопольд Седар Сенґор — видатний африканський поет ХХ століття, філософ, теоретик і політик, перший президент Сенегалу (1960-1980), перший африканець, який отримав докторський ступінь у Франції. Він визначає негритюд як «групу характеристик, способів мислити, відчувати, властивих чорній расі; що належать чорній расі»; «між негритюдом і французькою культурою немає суперечностей» (16, с. 1479). Культурологічний словник «Робер» визначає негритюд так: 1) цитуючи Сенґора та антильського поета Еме Сезера, як «спадщину культури, цінностей та (…) духу негро-африканської цивілізації» і «співвідношення “свідомості” та “бажання бути негром”»; 2) як ствердження самого факту бути негром; 3) визначаючи чорну расу як сукупність Чорних (15, с. 927). Далі наводиться уривок з поеми Сезера «Щоденник повернення в рідну країну».