Революція в Австрії. Галичина

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Наша аналіза тенденції українського руху була б не повна, якби ми не звернули уваги на ще одну і невідрізниму рису сього руху.

Революційний український рух відбувався головним чином на російській Україні. Але події сього руху відбивалися також і в Галичині, в австрійській частині України.

І в попередні часи сі дві частини, насильниць-ким чином розірвані одина від одної, ніколи не губили зв’язків між собою. Перерізані штучно кордоном, власне Україна і Галичина з природного, етнографічного, соціяльно-економічного і побутового стану являли собою щось ціле, яке мало й свої історичні традиції.

Тому то український рух по один бік кордону мав великий вплив на судьбу його по другий бік. Російська Україна і по кількості населення і по території складала майже в десять раз більшу частину, ніж Галичина.

Але вона жила в далеко скрутніших політичних обставинах, ніж Галичина. Самодержавна царська Росія накладала далеко міцніші ланцюги, ніж Габсбурґська «клап-тева» подвійна чи потрійна монархія.

І тому то Галичина займала «не по чину» велике місце в історії українського розвитку. «Український П’ємонт» — так прозвали Галичину як осередок українського руху, де ніколи не потухало його ог-нище і відкіля воно кидало іскри на другий бік кордону.

Російська революція справила величезне вражен-ня на галицькі партії, на галицьке громадянство, Все що тільки було політично незалежного і національно свідомого, ставилося страшенно вороже до «Московщини». Москва знищила політичну волю України, Москва душить українство, головний наш ворог — Москва. Такий був настрій. Все дозволене, все гаразд — аби тільки визволити з московської неволы Україну. Звідси лише один крок до «Союзу Визволення України», який не цурався допомоги з боку австро-германського уряду. «Генеральні штаби в сучасній війні пильно стараються використовувати всілякий національний і революційний рух в таборі їх ворогів, німці — ірляндське повстання, французи — чеський рух і т. і.».[1] Безумовно, що австро-германські імперіялісти були не від того, щоб використати й український рух, готові були для сього дати й грошей, дозволяли вести пропаганду між полоненими і т. д. Безумовно, що були партії і групи, які не цуралися сієї допомоги. Але вважати за се український рух яко австро-германську вигадку — се ж до лиця лише російській буржуазії, яка кожний раз лякала маси
«німецькими грішми», бо кожний уявляє собі світ, судить по собі.

Коли сталася в Росії революція — відношення з боку українських партій, навіть з боку «Союзу Визволення України», змінилося. Російська революція, що виставила такі яскраві гасла, викликала надії на скорий «мир и в человецех благоволение». Старі царські ланцюги впали, а все громадянство Росії з великим захопленням змагається за «мир на підставі самовизначення народів»?

Невже у власній країні воно не дасть «самовизначитися»?

Багато галицьких політичних і громадських діячів були розташовані по різних кутках Росії. Тепер вони зібралися в Києві. Таким чином встановлено було безпосередній зв’язок з Галичиною.

Галицькі партії прямо й одверто виставляли два гасла, які доповнювали одне одного: 1) гасло об’єднання двох частин, російської й австрійської, українського народу, 2) в одну незалежну самостійну державу.

На російській Україні активну ролю грало лише друге гасло — організаці українського народу в вільну, незалежну, самостійну державу. Перше гасло не мало активного значення, не тому, що воно було зайве і побічне для національно-визвольного руху, а тому, що російська революція тоді обмежувалася лише рештою території бувшої Російської імперії. Здавалося, революція не знайде відгуку по той бік військового фронту, війна буде скоро скінчена, і національне питання буде вирішене на майбутній незабаром мировій конференції. Тим більшої ваги набирало домагання допущення представників українського народу — не відрізнюючи російької й австрійської частини — на сю конференцію.

Про мирову конференцію лише балакали, але ніяких заходів ніхто не вживав, -аби хоч поставити питання про місце і час конференції. Зате про соціялістичну конференцію у Стокгольмі балачок було досить. Українські соціалістичні партії жваво обговорювали питання майбутньої конференції й підготовлялися до посилки делегації. Галицькі с.-д. навіть вислали своїх делеґатів до Стокгольму з меморандумом, а якому між іншим стояли оті два домагання.

Отже, активної агітаційної ролі в революційнонаціональному рухові на Україні домагання об’єднання з Галичиною не грало, що не означало, що воно оставлене поза увагою. «До сього прийде саме собою, з часом».

Окупація України мала величезне значення з сього погляду. Оцінити зараз у поважній мірі вллив сього фактора не можливо. Але одного не можна віднімати. Як би ми не ставилися до заклику німецького війська, як би ми не ганьбили і не плямували сей акт Ц. Ради і яке б шкідливе для самого діла національного визволення України враження на самі українські маси воно не мало, — одне без сумніву: в той час, коли окупація України обірвала зв’язки з Росією, вона наблизила російську Україну до Галичини. Але се акт двобічний. Наближаючися до Галичини, Україна тим самим притягувала її до себе. Австрійська делегація в Бересті з Черніним на чолі і австрійський уряд у Відні добре розуміли се, тому то вони так холодно ставали до миру з Україною, тому то австрійський райхсрат так довго тяг справу з ратифікацією мирового договору з Україною.

Австрійська (і германська) революція явилася тим фактором, на який менше всього покладали свої надії українські партії. Політика згоди, політика дипломатії — ось яким шляхом гадали й бажали йти українські партії.

Австрійська революція вивела українське питання на новий шлях — революційної боротьби і творчости широких народних мас.

До нас доходять лише уривчасті чутки про події в Австрії. Але основні риси сього руху нам відомі. На місці колишньої імперії Габсбурґів постали окремі національні самостійні республіки. Можливо, що процес сей скінчиться новим об’єднанням. Але сподіватися, що будуть відроджені цілком старі кор дони, нам здається зайвим.

Що торкається цікавого для нас боку австрійського революційного руху, то ми маємо газетні звістки про «Східню Народну Республіку», республіку Української східньої Галичини, на чолі якої стоїть Національна Рада. Ми, далі, маємо звістки про заходи скликання установчих зборів. Ми маємо звістки про бої українців з поляками з-за Галичини (поляки вважають і східню Галичину польським краєм) і т. д. Сі звістки неповні, але вони досить свідчать про одне. З початком австрійської революції в історії українського руху починається нова глава. Гасло об’єднання Галичини з
Україною поставлене ходом подій на чергу дня — і хочеш чи не хочеш, а з ним мусиш рахуватися.

Таким чином, головною тенденцією українського національно-революційного визвольного руху є конституювання українським народом себе, незалежно від старих кордонів, яко націю, яко незалежний, самостійний державно-політичний організм.

Примітки

[1] В.Ленин, Итоги дискуссии о самоопределении. «Сборник С.-Д.», стор. 27.

1919 р.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.

Advertisements

0 Responses to “Революція в Австрії. Галичина”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Лют »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: