Кооперація і робітничий рух (за Вандервельде)

Лев Юркевич

«Вплив Маркса на відношенє робітництва до кооперативного руху позначив ся тим, що воно відвернулось, не скажу, від кооперації, але від кооперативу».

Е. Вандервельде.

Еміль Вандервельде, відомий бельґійський марксїст, випустив сього року книжку під заголовком: «La coopération neuter et la coopération socialiste» (Кооперація нейтральна і кооперація соціялїстична).

Книжка ся остільки інтересна, що ми рішили переказати нашим читачам її зміст. Розумієть ся, було-б далеко ліпше видати працю Вандервельде повністю в перекладі, але з огляду на її великий розмір (більше 220 ст.) наше видавництво, на жаль, не може тепер позволити собі на таку роскіш.

Ми певні, одначе, що і сам реферат з праці Вандервельде богато зробить в напрямку виясненя справжньої природи «кооператизму», проти котрого головно написана книжка Вандервельде і котрий так зашкодив світовому робітничому руху, а тепер закорінюєть ся і на Вкраїнї та ширить серед нашого робітництва отруту своїх порожніх ідей, дуже зручно використовуючи атмосферу національного відродження.

Націоналізм і кооперативи — два рідні брати.

Обидва вони фанатично пропаґують ідею співробітництва кляс, обидва вони становлять витвір дрібно-міщанської думки.

Українські кооператори тепер захоплені справою кооперативного федералїзму. Вони сепарують українську кооперацію від московської і домагають ся собі волі і самостійности.

Явище се природне і нормальне. Ми, українські марксїсти, також домагаємось орґанїзаційної відокремлености нашого робітничого руху і коли ми захочемо бути послідовні, то домагатимемось її для всїх його форм, себ-то не тільки для полїтичної, а також для професіональної як і для кооперативної. Всї-бо форми новітніх робітничих рухів мають потяг до єдности і через те всї вони рівнобіжне виказують сучасні робітничі національно-автономїстичні змагання по многонаціональних державах.

Отже робітнича українська кооперація, коли така повстане і буде значною силою, не кине, треба думати, камінем на українську федералїстично-кооперативну боротьбу, а, навпаки, візьме в ній участь.

Але, взявши участь в сій боротьбі, українські робітничі кооператори зужиють всїх сил на те, аби українська автономна кооперація не становила чогось цїлого, «нейтрально» всїх об’єднуючого і одностайно протиставленого кооперації московській.

Робітничі кооперації російська, польська, жидівська і инші будуть для українських робітничих кооператорів близчими, як «нейтральна» українська міщанська кооперація і проти неї вони стануть ворожим табором.

Що є умовою послідовної кооперативної «нейтральности»? Се відмова від всяких суспільно-полїтичних ідеалів і віра в те, що кооперація сама в собі, фактом свойого поширення несе людям щастє.

Українські кооператори (або ліпше кооператисти) вже самим тим, що вони прищеплюють тепер кооперації ідеал національного визволення, позбавляють себе права, називати ся «нейтральними».

А коли українська кооперація повинна мати суспільний ідеал (з чим не можна не згодитись), то українське робітництво має право і обовязок задуматись над тим, який-же ідеал пасує його кооперативам.

Книжка Вандервельде дає повну і вичерпуючу відповідь на се запитаннє.

По сих кількох словах перехожу до змісту самої книжки. В викладі буду триматись схеми Вандервельде, загалом, розумієть ся, в багато раз скорочую матеріял, хоч опускаю тільки декотрі для нас менше цікаві розділи.

Взаємини між робітничим рухом і кооперацією в минулому.
І.

Ще не так давно соціялїсти усїх напрямків — одні Бельґійці були виїмком — відносились до кооперації з надзвичайною погордою.

Було так в Німеччині, Франції, Анґлії, бо віра в близьку соціяльну революцію відвертала всяку увагу соціялїстів від кооперативної справи Не дивниця отже, коли старі кооператори, як прим. Шарль Жід, заявляють тепер, що соціялїсти дуже пізно навернули ся до кооперації і що вони майже нїчого не додали до самої кооперативної доктрини, виробленої основоположниками новітньої кооперації Рочдельськими Піонерами.

Се почасти правда. І дійсно бельґійський кооператив «Vooren» («Вперед» — батько сучасної соціялїстичиої кооперації), заснований Анзеле в Ґенті, майже дословно перейняв прінціпи Піонерів і тільки додав, що всї члени кооперативу повинні належати до Бельґійської Робітничої Партії і що частина його прибутків буде присвячена соціялїстичній пропаґанді.

Сього, правда, було досить, щоби бельґійська кооперація пішла зовсїм новим шляхом розвитку, але що забувають згадати старі кооператори (як той самий Жід), то се те, що Рочдельські Піонери, як і взагалі ініціятори кооперативного руху були соціялїстами.

Кооперативний рух в початках своїх був отже соціялїстичним, потому він розійшов ся з робітничим рухом, а тепер вони все більше наближають ся один до одного.

Щоб зрозуміти таку еволюцію, згадаймо відношенє до кооперації головних представників робітничої думки.

Овен і Бюше.

Овен так само як і Фуріє — обидва, одні з перших соціялїстів були і першими кооператорами.

Під посередним впливом ідей Овена повстав славний кооператив Рочдельських Піонерів

1844 року, 28 ткачів в Рочделі (Анґлія) постановили під натиском нужди заснувати кооператив, котрий потому виріс у величезне підприємство. По початковому проекту Піонерів їх кооператив, згідно з ідеями Овена, мав бути «інтегральним» — себ-то задовольняти всї потреби своїх членів, але врешті він перетворив ся тільки в споживчий, статут котрого служить тепер зразком для споживчої кооперації цїлого світа.

Таким робом ідея споживчої кооперації вийшла з соціялїстичної матиці.

Так само стало ся і з ідеєю продукційної кооперації, її підніс учень Сен-Сімона, Бюше.

1831 року Бюше виробив статут продукційної спілки, засадою котрої було спільне володіннє засобів продукції, а прибутків уживало ся на удосконаленнє підприємства і на викуп нових підприємств. На основі статута Бюше повстав ряд спілок у Франції і Анґлії, але всї вони істнували не довго.

Таким робом соціялїсти були основоположниками кооперації, і коли Жід каже, що соціялїсти, признаючись тепер до кооперації, нїчого не додають до її доктрини, то се цїлком зрозуміла річ, бо самі соціялїсти автори кооперативної доктрини.

Є одначе велика ріжниця у відношеню до кооперації перших соціялїстів і сучасних представників робітничого руху. Коли для Овена і Бюше кооперація була єдиним способом осягнення робітничих ідеалів, то тепер для робітничих кооператорів є тіль¬ки одним із засобів в боротьбі за той ідеал.

Люї Блян і Ляссаль.

Бюше, так само як і Рочдельські Піонери, був зовсїм байдужий до держави і без її допомоги, силою розвитку самої кооперації сподівав ся здіснити свій ідеал. Така абсолютна віра в кооперацію була довший час поширеною серед соціялїстів в другій части першої половини минулого століття. Річ се зрозуміла, бо в ту пору велика промисловість ще не була розвиненою і соціялїсти думали, що робітники самі спроможуть ся орґанїзувати тодїшні дрібні підприємства на кооперативних основах.

Ідеї Бюше були дуже популярні і на них виховали ся Люї Блян у Франції і Ляссаль в Німеччині. Обидва вони одначе тим ріжнили ся від Бюше, що не вірили вже в самостійну силу кооперації і вимагали від держави грошевої підпомоги кооперативному продукційному рухові.

1839 року Люї Блян написав книжку під заголовком «L’Organisation du travail» (Орґанїзація праці) і в ній виклав свій погляд на способи здісненя «соціяльної реформи». Він запропонував засновувати «громадські майстерні» (на зразок кооперативів Бюше), котрими мала заряджувати і фінансово субсідіювати держава. Такі «громадські майстерні» мали заступити патронат (себ-то індивідуальні підприємства), а щоби держава могла взяти на себе обовязок заряджувати новим кооперативним господарством, необхідною була — на думку Люї Бляна — демократична реформа держави.

1848 року надійшла французька революція, повстало тимчасове демократичне правительство, до котрого попав і Люї Блян. Разом з Альбертом він взяв ся тодї до переведення в житє ідеї «громадських майстерень», їм удало ся умовити правительство призначити три мілїони франків на їх цїли. Першим кооперативом, заснованим Люї Бляном була величезна кравецька майстерня (виріб військових уніформів), а за нею повстало коло 200 нових подібних підприємств.

Одначе весь сей рух дуже скоро підупав. Причиною сього була насамперед невдача революції з 1848 року, але були ще і инші причини, про котрі сам Люї Блян писав в 1849 році таке:

«В сих спілках, сотворених для того, щоби без товчка знищити режім конкуренції, загніздила ся конкуренція. Побіч майстерні, котра засновувала ся в певній частині міста, повставала друга майстерня а там і третя. Покупці розпорошувались і їх не ставало, щоби могли істнувати три підприємства. Вони підупадали через те, що там могло істнувати лише одно підприємство».

Таким робом проба Люї Бляна не мала успіху. Стало ся се отже головно тому, що він хотів здіснити свою «соціяльну реформу» за допомогою капіталїстичної держави.

Хоч діяльність Люї Бляна не дала конкретних наслїдків, але ідею його переняв і підніс з новою силою Ляссаль.

Ляссаль виступив проти пропаґанди і діяльности популярного в ті часи в Німеччині Шульце-Деліча (1860 роки). Сей останній займав ся орґанїзованнєм кооперативних робітничих спілок для закупна сирівця і спілок кредитових. Шульце-Деліч був — як і перші соціялїсти кооператори — проти опіки держави над кооперативним рухом і узнавав тільки його самодіяльність, («self help»). Але се не тому, що він вірив в самостійну реформаційну силу кооперації. Ніяких широких цїлий Щулце-Деліч і не ставив перед собою — йому ходило не о нову суспільну орґанїзацію праці, а тільки о те, щоби за допомогою спілок поліпшити положенє окремих ремісників, яко працьовників і власників. Шульце-Деліч не узнавав продукційної кооперації. Був він лібералом, стояв за вільну, незалежну від держави господарську самодіяльність і його кооперативи були фортецами тодїшньої ліберальної партії.

Виступивши проти ліберальної партії на полїтичному ґрунті і дбаючи про орґанїзацію робітників в окрему полїтичну партію, Ляссаль виступив і проти засад економічної діяльности Шульце-Деліча.

Спілки для закупна сирівця, доводив Ляссаль, можуть мати якесь значінє тільки для тих, хто має вже підприємство, але вони нічим не допомагають пролєтарям. Инша річ споживчі спілки (їх також узнавав Шульце-Деліч), бо вони обслуговують робітничий загал. Але Ляссаль, виходячи з так званого залізного закона зарібної платні, стояв на тому, що споживча кооперація зовсїм не в силі поліпшити на довший час положенє робітників. Залізний закон зарібної платні проявляєть ся в тому, що за умов капіталїстичного попиту і подачі праці середня зарібна платня стоїть завсїгди на межі мінімума необхідного для життя і розплодження робітників. Коли платня упадає низше сього «залізного» мінімума, то робітники вимірають або еміґрують. Подача праці в наслїдок сього зменшуєть ся і платня знову піднімаєть ся до мінімум, а коли, навпаки, платня через щось стає висше мінімума (прим. через вплив споживчих спілок), то підносить ся добробут і збільшуєть ся скількість робітників, через се зростає подача праці і зарібна платня знов падає до мінімума.

Спасти робітників можуть — на думку Ляссаля — тільки продукційні спілки, коли їм буде підпомагати фінансове держава, демократизована загальним виборчим правом.

Ідеї Ляссаля і його віра в буржуазну державу не мали тревалого успіху серед німецьких соціялїстів, особливо тодї, як проти них виступили марксїсти. 1875 року була вироблена славнозвісна Ґоцька проґрама, котра обєднала Ляссаллянців і Марксїстів. По сьому обєднанню німецька робітнича партія довший час не інтересувала ся кооперацією і тільки приклад та успіхи бельґійської робітничої кооперації примусили німців змінити свої відношеня до кооперативної справи.

І так за часів Бюше, Люї Бляна і Ляссаля, соціялїсти клали всю свою надію на продукційну кооперацію і були цїлком байдужі для споживчої кооперації. Лише Маркс і марксїсти викликали у соціялїстів скептичне відношенє до продукційної кооперації. Ротбертус, правда, ще ранішнє Маркса боров ся в Німеччині проти ідей Ляссаля і довів, що продукційні робітничі спілки в умовах капіталїстичного господарства силою самої конкуренції мусять перетворюватись в чисто капіталїстичні підприємства. Так само Прудон причинив ся у Франції до критики продукційно-кооперативних спілок, про котрі він казав, що «будучи орґанїзовані тільки для себе, вони орґанїзують ся проти всїх».

Маркс.

Маркс, которий бачив могутній розвиток великої анґлійської промисловости, не ставив і питання про те, чи може робітництво стати господарем засобів продукції за допомогою вільної кооперації або навіть такої, яку пропонували Люї Блян і Ляссаль, себ-то субсидованої державою. І Маркс дуже гостро критикував кооперативні проекти Люї Бляна і Ляссаля.

«Продукційна кооперація — писав Маркс в третьому томі «Капітала» — зносить антаґонізм поміж капіталом і працею, але при тій умові, що робітники самі стають капіталїстами, бо зуживають засоби продукції, як свій власний капітал». І далі: «Без капіталїстичної фабрики, кооперативна фабрика не могла-б розвинути ся».

В Німеччині, по обєднанню Ляссаллянців і Марксїстів ідеї Маркса і його критика Ґоцької проґрами богато причинила ся до розвіяня ореолі, котрою була оточена ідея продукційної кооперації. Так само і у Франції по підупаді першого Інтернаціоналу і по Парижзькій Комуні (1871 р.), коли серед французького робітництва знову спопуляризували сі ідеї Люї Бляна, французькі марксїсти на чолі з Ґедом розпочали систематичну і врешті переможну війну проти кооператизму.

І так марксїзм переміг кооперативи. Як переможці, марксїсти ударили ся в крайність і виказали в початках за велику загальну байдужість до кооперації. Марксїзм є насамперед рухом полїтичним і тому професіональну орґанїзацію робітників, а ще більше кооперативну він має тільки за підпомогачів в клясовій боротьбі робітництва. Неоцінима заслуга Маркса є та, що він відніс ся до кооперації лише як до одного з засобів клясової боротьби, що він, як весь робітничий рух, так і один із його проявів — кооперацію, поставив на спільну і єдино дійсну основу клясовости.

Овен, Бюше і Рочдельські Піонери ототожнювали кооперацію з соціялїзмом. За Люї Бляна і Ляссаля кооператори узнають лише продукційну кооперацію і дороги кооператизму і соціялїзму розходять ся. В другій половині минулого століття робітництво Европи губить отже смак до кооперації.

Але в Анґлії, батьківщині кооперативного руху, орґанїзації Рочдельських Піонерів виростають (за допомогою великих маґазинів закупна т. зв. wholesale) в величезний рух нового типу кооперації: кооперації споживчої.

Ідею споживчої кооперації перехоплює Анзелє і, застосувавши її до умов і прінціпів пролєтарського руху, засновує в 1881 році в Ґенті свій славний «Vooren», котрий починає собою новітню історію робітничої кооперації взагалі. Факт його заставання має не менше значіннє як і заснованнє кооперативу Рочдельських Піонерів.

Взаємини між робітничим рухом і кооперацією в сучасному.
II.

Ґентський «Vooren» заснували Анзелє і Ван Беверн, маючи капіталу кількасот франків. Цїллю їх було, продавати робітництву, котре мало тодї дуже низьку зарібну платню, дешевий хліб — се одно, а друге — вони хотіли підпомагати грошево бельґійський соціялїстичний рух, в ті часи ще дуже слабкий.

«Vooren» приняв три основні рочдельські засади: 1) продавати по ринкових цінах і за готівку, 2) вертати прибутки членам — споживачам пропорціонально до розміру їх купна, 3) рівність всїх членів в праві заряджувати товариством і повна воля для кождого вступати і виступати з орґанїзації.

Що було новим в орґанїзації «Vooren», то се те, що членами його могли бути тільки ті, що узнавали соціялїстичну проґраму. От-же хто приєднував ся до кооперативної орґанїзації, тим самим ставав членом Бельґійської Робітничої Партії. Окрім того «Vooren» не рентував капіталїв акцій — се одно і друге — що було дуже важною новиною — замість того, щоби вертати членам весь прибуток, значну частину його він затримував на коллективні цїли: просвіту і взаїмодопомогу, поміч натурою і грішми підчас страйків, допомогу партії в пропаґанді і виборчій боротьбі. Такий звязок «Vooren» з соціялїстичним рухом був дуже сильним мотором для розвитку самого «Vooren» робітничої кооперації в Бельґії взагалі. Незабаром заснували ся на взірець «Vooren» великі кооперативи «La Maison du Peuple» в Брюселі і «Portree» в Жолімоні. З кінцем 1910 року було в Бельґії 201 робітничих кооперативів з 45 мілїонами франків обороту і з 157.000 членів. Робітнича партія має з сих орґанїзацій не лише велику моральну підмогу але і десятки тисяч франків. Кооперативи дають в своїх будинках даром помешканя для інституцій професіональних спілок, а робітники, які в клясовій боротьбі стратили працю, ідуть робити в кооперативні фабрики і крамниці.

Від сполученя кооперації з соціялїстичним рухом бельґійське робітництво здобуло великі вигоди і хоч кооперативна практика бельґійських робітників має широкий вплив на світовий робітничий рух, всеж серед соціялїстів і особливо у Франції, є чимало таких, що ставлять ся неприхильно до ідеї чистої робітничої кооперації.

Отже чи повинна кооперація бути чисто нейтральною і мати діло зо всїма споживачами без ріжниці кляси і полїтичних переконань чи, навпаки, робітничою, інтимно звязаною з цїлим рухом пролєтаріяту, що бореть ся за своє визволене?

Ми дамо на се відповідь, переглянувши стан питання по головнїйших державах — Анґлії, Франції і Німеччини.

Анґлія.

Шарль Жід оповідає такий анекдот:

«Одного дня дитина великої анґлійської робітничої родини, вертаючись з школи, застала дома нову сестричку. На її запитаннє: «Де взяла ся сестричка?» — їй відповіли звичайною в таких випадках фразою, що сестричку мама купила у торговця. Се викликало таку увагу школярки: «Чому-ж мама не купила сестрички в кооперативі, ми мали-б з того великий прибуток!!»

Анекдот сей дуже характеристичний для анґлійського кооперативного руху, котрий в більшости є нейтральним і позбавленим всякого ідейного і полїтичного забарвленя. До анґлійської кооперації належить два з половиною мілїони споживачів, вона має більше мілїярда франків обороту, але весь сей кольосальний рух повстав силою змагання до прибутків. Коли отже нейтралїсти покликають ся на Анґлію, як на приклад успіхів нейтрального кооперативного руху, то приклад сей нїчим не імпонує власне через безідейність анґлійської кооперації.

В останні роки, правда, серед анґлійських кооператорів іде боротьба за приєднане кооперації до цїлого ансамблю робітничого руху. Анґлійські кооператори — соціялїсти домагали ся між иншин на останніх кооперативних конґресах, щоби кооперативи брали участь в полїтичному життю і мали свою репрезентацію в парляменті. Один з останніх конґресів вже узнав в прінціпі потребу такої репрезентації, але ще й досі постанова ся не переведена в життє.

Кооперативний рух у Анґлії, на думку Кай Гарді, переходить ту-ж еволюцію, що і тредуніони (професіональні спілки), себ-то помалу рухаєть ся від повної нейтральности до полїтики, а за нею і до соціалїзму. Се дуже добре усвідомлюють собі провідники анґлійської кооперації і більшість їх висловилась недавно в спеціяльній анкеті іменно в такому дусі.

Коли анґлійська кооперація займеть ся полїтичною діяльністю, коли вона буде мати своїх репрезентантів в парляменті, то чиж можна собі уявити, що вони збережуть нейтральність супроти всїх парляментарних партій? Ні, є всї підстави думати, що репрезентанти кооперації незабаром получать ся з якоюсь найбільше відповідаючою їм фракцією в парляменті.

Франція.

У Франції істнує дві кооперативні федерації. Перша і найстарша «Union cooperative» (Кооперативний Союз) заснована Жідом, Робертом і Буавом в 1885 році в німуазькій околиці, через що і зветь ся «німуазькою»; друга, що сепарувала ся від першої, зветь ся «La Bourse des coopératives socialistes» (Біржа соціялїстичних кооперативів). Вона перетворила ся в 1911 році в «La Bourse des coopératives ouvriers et socialistes» (Біржа робітничих і соціялїстичних кооперативів) і істнує з 1895 року. Сю другу називають звичайно «сенкльодською», бо ініціятором її був робітничий кооператив в Сен-Кльод, заснований на взірець бельґійського «Vooren». «Кооперативний Союз» єднає тепер 400 товариств, а «Біржа» 365. Отже до обох федерацій («німуазької» і «сенкльодської») належить лише коло 800 кооперативів, а всїх їх у Франції є 2500.

Одним з головних діячів «сенкльодської» (робітничої) федерації є Ґед (провідник французьких марксїстів). Він отже стоїть на тому, що продукційна кооперація є одною з найбільших містифікацій нашого віку. Що до споживчої кооперації, то вона не в силі не тільки здійснити соціяльну реформу, а і значно поліпшити матеріяльне положенє робітників, бо «робітничі кооперативи — писав Ґед — коли вони нейтральні і самостійні, понижуючи дорожнечу житя, можуть викликати, не бажаючи того, понижене зарібної платні». Споживча кооперація отже «має вартість суспільно-реформаційного чинника тільки тодї, коли вона всїма способами, які лише має, підпомагає професіональні спілки і партію». «Німуазька» (заснована Жідом) федерація має основним своїм прінціпом ідею співробітництва кляс, всї свої прибутки віддає членам і є нейтральною. «Сенкльодська» робітнича федерація обстоює прінціп боротьби кляс, декотру частину прибутків по статуту мусить віддавати на клясову пропаґанду і взагалі на просвіту робітництва. Обидві федерації між собою ворогують.

На жаль, між французькими соціалїстами не має єдности в їх відношеню до кооперативної справи. Так звані «реформїсти» (себ-то уміркована не марксївська частина соціалїстів, з котрих видатнїйшими є Фурнієр, Тома і Гелієс, обстоюють нейтральність кооперації, наближають ся в своїх поглядах на кооперативний рух до батьків сучасного «кооператизму» Жіда і Міллера та домагають са зєднаня обох федерацій. «Реформїстів» підтримують з сього боку анархо-синдикалїсти, котрі взагалі проти того, щоби робітничий рух прибірав полїтичні форми, а через се і за відірванє від соціялїстичної партії «нейтралізацію» кооперативів. «Реформїсти» і анархо-синдикалїсти в боротьбі за обєднанє обох федерацій воюють, між иншим, тим арґументом, що нейтралізація французької кооперації піднесе і зміцнить її. Одначе підупад французьких кооперативів пояснюєть ся зовсїм не конкуренцією обох федерацій, а причинами широкого суспільного характеру, через котрі взагалі французькі робітничі орґанїзації стоять зле.

Від себе додамо, що в сім році французькі федерації обєднали ся. Стало ся се по написаню книжки Вандервельде, — «реформїсти» і анархо-синдикалїсти таки перемогли. Нова орґанїзація має назву «Національна федерація споживчих кооперативів, орґан визволена працьовників». До неї не можуть належати спілки капіталїстів і спілки, що звязані з якоюсь полїтичною орґанїзацією.

Факт обєднаня французьких федерацій є дуже сумним явищем, бо свідчить про підупад і безсилість «Біржі соціялїстичних кооперативів». Зі зєднаня вийшла переможцем «нейтральна» федерація Жіда (французькі марксїсти називають її «жовтою»), бо зєднуючись, вона не поступила ся жадним своїм прінціпом, а «Біржа» мусіла зректись свойого звязку з робітничою партією і взагалі, значить, звязку з клясовим рухом робітництва.

Німеччина.

В Німеччині є також дві кооперативні федерації: «Allgemeine Gewerkschaft» (Загальний Союз), заснований Шульце-Делічем в 1859 році, і «Zentral Verband Deutsche Kooperativen» (Центральний Союз Німецьких Споживчих Спілок), заснований в 1903 році по славному конґресі в Крайцнаху. До сього конґресу всї робітничі німецькі кооперативи належали до «Загального Союза» — орґанїзації переважно дрібно-буржуазної. Між робітничими кооперативами, обєднаними коло своїх великих маґазинів в Гамбурзі і «3.С.» наростав конфлікт. Скінчило ся тим, що більшість «3.С.» на свойому з’їзді в Крайцнаху (1902 р.) постановила виключити з своєї орґанїзації 98 робітничих кооперативів разом з їх управою в Гамбурзі. Слідуючого року заснував ся «Центральний Союз» з тих виключених кооперативів.

Не дивлячись на цїлком протилежні тенденції ровитку обох німецьких кооперативних федерацій, обидві вони називають себе полїтично нейтральними — сього вимагають німецькі закони про спілки. Але коли «3.С.» — орґанїзація дрібної буржуазії — є прін-ціпіяльно «нейтральною» і ворожою до соціялїзму, то «Ц.С.», що числить 85% робітників, має серед своїх провідників дуже богато діячів соц. дем. і перенята її духом. З початку «Ц.С.» мав більше нейтральний характер, але коли німецький робітничий рух зробив ся масовим, коли більшість належного до кооперації робітництва переняла ся соціялїзмом то і «Ц.С.» стратив свою колишню нейтральність.

По Марксі і Ляссалю німецька робітнича партія в перше заняла ся питаннєм про кооперацію на свойому конґресі в Берліні 1892 року. Тодї говорило ся головно про кооперацію продукційну і партія поставилась до неї з великим застереженєм. Продукційній кооперації не надавали тодї жадного суспільного значіня і дивились на неї головно як на пристановище для робітників, що попали в «чорні списки».

Але з кінцем минулого століття і з початком нашого в Німеччині почала швидко розвиватись робітнича споживча кооперація. Коли «3.С.» стояв на місці або навіть підупадав (300.721 членів в 1902 році, 262.522 — 1910 р.), то «Ц.С.», маючи в 1902 році 480.916 членів, придбав в 1910 році цїлих 1.047.957 і заснував кілька колосальних — одних з найбільших в Европі — кооперативів. Більшість членів «„Ц.С.» є одночасно членами соц. дем. партії і таким робом між партією та «Ц.С.» витворила ся тісна так зв. «персональна унія» себ-то належність до обох орґанїзацій тих самих людей.

В 1910 році в Маґдебурзі відбув ся конґрес німецької соціял-демократії, де знов було піднесене питаннє відношеня до кооперації, на сей раз вже, до кооперації споживчої. Конґрес відніс ся з великим співчутєм до робітничих споживчих спілок і зазначив, що за нашої надзвичайної дорожнечі житя вони дуже користні для робітництва з економічного боку. Конґрес отже звернув ся до членів партії з закликом працювати над сотворенєм кооперації і над виховуванєм її «в дусі модерного робітничого руху». «Що більше, постановив той конґрес, члени спожичих спілок будуть одночасно членами партії і професіональних союзів, то більше споживчі спілки можуть робити соціяльну користну роботу, даючи своєму персоналові (служачим і працюючим коло кооперації), найліпші умови праці і зарібної платні, усталені по спілній згоді з професіональними союзами. Засновуючи фонди взаїмодопомоги для своїх членів, впливаючи на умови праці в підприємствах, котрі достарчають їм товари, орґанїзуючи власну продукцію, виховуючи робітників на самостійних керовників підприємствами, кооперація дасть велику поміч робітництву в його клясовій боротьбі.»

Сі маґдебурські постанови мали великий вплив на німе¬цький робітничий рух. Німецьке робітництво зовсїм відкинуло ідеї Ляссаля і признало споживчу кооперацію новою і пожаданою формою своєї клясової боротьби. Таким робом хоч — як ми вже згадували — «Ц.С.», офіціально називають ся — через силу закона — нейтральним, в дійсности він є крилом загального німецького робітничого руху. Правда, серед німецьких уміркованих соціялїстів (опортунїстів) є люди, котрі як і французькі «реформїсти», змагають до «нейтралізації» кооперації. На чолі їх стоїть посол Ельм, але його ідеї успіху не мають.

На ділі «Ц.С.» дуже далекий від справжньої нейтральности. Його центральна управа складаєть ся із соц. дем., більшість членів належить до партії а подекуди то його кооперативи мають постійних представників, котрі радять разом з представниками партії і професіональних спілок (через закони і також цїлком формально соціялїстичні професіональні спілки звуть ся в Німеччині «незалежними»).

Приближно такий само і навіть більший звязок істнує між партією і робітничою кооперацією в Австрії. Там делєґат партії постійно присутний на засіданях центральної управи кооперативів і навпаки — делєґат кооперативів в центральній управі партії. Делєґат австрійських робітників на міжнародньому робітничому конґресі в Копенгазі заявив: «Ми ідемо за прикладом Бельґійців»!! Коненгаґський міжнародний конґрес (1910 рік) на пропозицію Бельґійців, (котрі домагались, щоби був усталений орґанїчний звязок між робітничою партією і робітничими кооперативами), поставив на порядок денний і виніс резолюцію про своє відношенє до кооперації. Резолюція ся вийшла прихильною до ідеї Бельґійців. Проти Белґійців була лише більшість французької делєґації. Цїлком за Бельґійцями були Голяндці і меншість французької делєґації. Німці, Австрійці, Італійці, Скандинавці і т. д. займали середню позицію, в прінціпі вони були за єдністю робітничої кооперації з робітничими партіями, лише не годили на тісний орґанїзаційний звязок і то здебільшого з причин тактичних та через формальні перешкоди законів про спілки.

Незабаром по копенгаґському конґресі відбув ся в Гамбурзі (1910 рік.) конґрес міжнародного Кооперативного Союза. Варто зазначити, що Міжнародний Кооперативний Союз (заснований 1895 року) повстав як орґанїзація протисоціялїстична, котрою заряджували ліберали, переняті наміром побивати за допомогою Союза робітничий клясовий рух. Гамбурський конґрес показав, що Міжнародний Кооперативний Союз перебув в останні часи значну еволюцію, бо конґрес приняв резолюцію дуже подібну до резолюції копенгаґської. В ній ясно зазначено, що кооперація є протикапіталїстичною орґанїзацією працюючих кляс. Ледви отже Міжнародний Кооперативний Союз спроможеть ся довший час серед капіталїстичних відносин «нейтрально» поборювати капіталїзм.

Взаємини між робітничим рухом і кооперацією, якими вони повинні бути.
III.

Робітнича кооперація перетворюєть ся в «третій відділ робітничої армії». Вже з попереднього викладу можна пересвідчитись, що ідея клясової робітничої боротьби опановує робітничими кооперативами всїх країв і щораз міцнійте звязує їх з робітничим рухом в його цїлости.

Одначе серед сучасних кооператорів є чималий гурт людей, котрі противлять ся зазначеній еволюції кооперації. Провідниками такої опозиції е «кооперативи» Шарль Жід і Ганс Міллер, котрі узнають, що кооперація мусить бути основана на прінціпі співробітництва кляс, що кооперація «сама в собі» є вистарчаючим средством для реформації нашого господарства, що «боротьба кляс є свого рода антикооперативним динамітом», що коопе¬рація має на оці інтереси всїх споживачів назалежно від їх клясової приналежностей і що через се вона повинна бути строго нейтральною. За Жідом і Міллером ідуть декотрі соціялїсти у Франції — як ми вже згадували — на чолі їх стоіть Фурніер, а в Німеччині Ельм.

Само собою, що між Жідом і Міллером з одного боку, а Фурнієром і ЕльмолІ з другого є велика ріжниця. Обидва останні є всеж соціялїстами, узнають необхідність клясової боротьби поза кооперативами (чого не узнають Жід і Міллер). Отже лише на пункті самої кооперації майже сходять ся усї нейтралїсти.

Ми не говоримо тут про ту «нейтральність», котра узнає необхідність ідейного звязку між робітничою кооперацією і робітничими партіями і висловлюєте ся проти орґанїчного звязку між сими обома рухами лише з тактичних зглядів чи з огляду на приписи законів про спілки. Таку нейтральність обстоює богато справжніх марксїстів в Німеччині і Австрії. Нам ходить тут о таких соціялїстів — «нейтралїстів», котрі йдуть проти клясово сти кооперації і взагалі наближають ся до світогляду Жіда і Міллєра.

Власне проти такого «нейтралізму» рішучо повстають усї справжні марксїсти і проти нього боролись вони переможно на чолі з Бельґійцями та Голяндцями на копенгаґзькому міжнародному робітничому конґресі.

Щоби ліпше оцінити сей «нейтралізм» або «кооператизм» здаймо собі справу з того, чим є кооперативне товариство.

Закон сучасної держави означує звичайно кооперацію як господарську спілку осіб. В той час як товариства на акціях він означає як спілку капіталів (акцій). Але се занадто загальне означене. Звичайно-ж ми поділяємо кооперативні товариства (не кажучи про кредитові) на продукигйні і споживчі. Одначе вираз «продукційна кооперація» є дуже невідповідний. Річ така, що споживчі спілки також часто мають свою продукцію, — свої фабрики і майстерні, але се ще не робить з них продукційних спілок. Одзнакою отже споживчого кооператива — однаково чи має він свою продукцію чи ні — є те, що він становить орґанїзацію споживачів, що інтереси споживачів в ній панують. Продукційна-ж спілка, навпаки, складаєть ся з продуцентів і тому її ліпше було-б називати не продукційною спілкою а спілкою продуцентів.

Кооперативи продуцентів складають ся або з власників-господарів (спілки дрібних власників селян чи спілки поміщиків) або з робітників. Сі власницькі або як їх ще називають індивідуалїстичні кооперативи продуцентів, (молочарські спілки, товариства для збуту худоби, взагалі сільськогосподарські спілки і т. д.) нїчого, власне кажучи, спільного не мають з ідеєю кооперації. Вони послуговують ся найманою працею, як звичайні капіталїстичні підприємства, становлять один з проявів капіталїстичної промислової концентрації і ідуть, як то довів Кавтський в «Аґрарному питанню» не до соціялїзму а до капіталїзму.

Инша річ робітничі кооперативи продуцентів. В свій час — як то ми вже знаємо — соціялїсти покладали на них дуже великі надії. Але життє не оправдало сих надій, і всї проби засновуваня робітничих кооперативів продуцентів звичайно кінчали ся фіяском. Виходило се або через те, що кооперативам не ставало грошей і досвіду, або, як їм удавало ся розцьвітати, вони перетворювались в звичайні капіталїстичні підприємства. Коли якийсь робітничий кооператив продуцентів починав мати успіх і здобував добрі прибутки, то в таких випадках старі члени кооператива нїколи не хотіли приняти нових членів на однакових економічних правах з собою і зробити їх співвласниками здобутого попередньою працею капіталу. Тим-то, коли робітничий кооператив продуцентів розростеть ся в значне підприємство, нові члени приймають ся звичайно на зарібну платню, і з того моменту товариство перестає бути кооперативом і е лише спілкою на акціях.

Робітнича продукційна кооперація може істнувати тільки як додаток до ансамблю орґанїзації робітничої кляси і, насамперед, як додаток до кооперації споживчої. Споживча кооперація дасть тодї своїм продукційним орґанїзаціям широке коло споживачів, незалежні робітничі кооперативи продуцентів гинуть звичайно, через брак ринку, котрий монополізують буржуазні підприємства і догляне за тим, щоби вони не перетворювали ся в товариства на акціях.

З огляду на се кооператори ставлять ся тепер цїлком байдуже до незалежної робітничої кооперації продуцентів і в резолюціях Копенгаґзького і Гамбурського міжнародних конґресів про неї навіть не було згадано. Що-ж до власницької або індивідуалістичної кооперації то вона, як ми вже знаємо, веде тільки до капіталїзму і тому ніхто з кооператорів, які мають кооперацію за антикапіталїстичний чинник, з нею не числить ся.

Таким робом всї справжні кооператори — без ріжішці напрямку — узнають тепер лише споживчу кооперацію, а продукційна має, на їх думку, сенс лише як орґанїчний додаток до першої.

Прінціп нейтральности.

«Кооператори (ліпше «кооператисти»), пише Міллер, себ-то всї особи, котрі працюють над розвитком споживчої кооперації, і котрі бажають, щоби вона скрізь ширилась, повинні відкинути теорію боротьби кляс і не узнавати за сею теорією права, бути основним прінціпом діяльности професіональної і полїтичної орґанізації пролетаріату «Кооперативний рух, пише ще Міллєр, на мою думку служить велику службу робітничому рухові, бо навчає його, що за допомогою клясової полїтики неможливо перемогти капіталїзм».

Отже, щоби перемогти капіталїзм, робітники, на думку Міллера, повинні відмовитись від клясової діяльности і піти одним шляхом: шляхом кооперації. Кооперація помалу опанує всї сторони господарства, а тодї непомітно і безболючо капіталїзму не стане.

Але чи правдою є те, що кооперація може опанувати всїм нашим господарством?

Досі вона зробила, порівнюючи, дуже малий успіх. Принаймні в Анґлії, де вона найбільше розвинула ся, там в продовж цїлого століття (!) опанувала лише 1/300 частину господарських справ.

Розвиваєть ся отже кооперація дуже тихо, але окрім того вона не має фактичної можности опанувати цїлим господарством. Обєднує кооперація, власне кажучи, тільки робітників і всїх тих, хто живе в умовах робітників, але до неї нїколи добровільно не пристануть посідаючі кляси, себ-то кляси, в руках котрих є сучасна промисловість, бо хоч вони нїчого не можуть мати проти кооперації, яко споживачі, то яко продуценти вони абсолютно до неї ворожі. Зважмо отже відношенє до кооперації всїх кляс з погляду їх інтересів яко споживчів і яко продуцентів.

Робітництво. Кляса ся, яко споживач заінтересована, розумієть ся, в розвитку кооперативного руху, бо він збільшує реальну вартість її і так низкої зарібної платні. Яко продуцент, кляса ся також повинна тільки тішитись з того, коли певні галузи промисловости перетворюють ся із капіталїстичних в кооперативні. Адже-ж кооперативна промисловість платить ліпшу зарібну платню і дає кращі умови праці. Таким робом робітництво персонально і яко кляса є цїлком в згоді з своїми інтересами, коли підпирає кооперацію.

Дрібна буржуазія (ремісники і торговці). В певному місті засновуєть ся, уявім собі, кооперативна пекарня і крамниця, що продає дуже добрий і дешевий хліб. Дрібній буржуазії, яко споживачеві вигідно, розумієть ся, купувати сей хліб. Але вона знає, що кооператив не обмежить ся хлібом, що згодом він почне продавати матерію, черевики, мясо, масло і т. д. В таких умо¬вах дрібний буржуа починає бути дуже серіозно загорожений яко продуцент і яко торговець і в його інтересі є унеможливити розвиток кооперації в тих галузях промислу, з котрих він живе. Кілька франків, які він річно збереже яко споживач нїчого супроти шкоди, яку йому яко продуцентови і яко торговцеви несе кооперація. Не всї, розумієть ся, дрібні, буржуа загрожені кооперацією, бо часто вони живуть з такого промислу, котрий кооперація не опановує. Але все-ж через клясову солідарність, а ще більше через промислові і особисті зносини з продуцентами і торговцями загроженими кооперацією, всї дрібні буржуа звичайно настроєні проти кооперативного споживчого руху.

Селяне (не зарібники). Яко споживачі селяне повинні-б були бути прихильними до кооперації. Але що богато споживних продуктів вони виробляють у себе в господарстві то і розвиток споживчої кооперації їх здебільшого мало обходить. Яко-ж продуценти селяне обєднують ся в індівідуалїстичні кооперативи продуцентів і виробляють ті товари (хліб, вино, мясо, масло), котрі купують мінські споживчі товариства. Селяне хотять продавати свої товари як найдорозше, а споживчі спілки купувави як найдешевше. На сьому ґрунті повстає антаґонізм. Не так давно прим. віденські зорґанїзовані робітники провадили цїлу війну з селянськими кооперативами з віденської околиці власне тому, що вони страшно піднесли ціну на молоко і масло.

Велика і середня буржуазія. Яко продуцент велика буржуазія о стільки віддалена від кооперації, що ся остання зовсїм їй не загрожує і навпаки для великої промисловости кооперативи служать добрими клієнтами. Яко споживачеві, великій буржуазії кооперація не може дати жадного задоволеня, бо не продає предметів роскоші — се одно, а друге — кооперативні товари занадто масові і не можуть задовольнити випещеного смаку буржуазії. Таким робом велика буржуазія не має підстав відноситись ворожо до кооперації. Одно тільки дратує її а іменно те, що кооперація стає підпорою робітництва в його клясовій боротьбі і тому ідеольоґи великої буржуазії, хоч і стоять за кооперацією, але домагають ся, щоби вона була перенята тільки торговельним духом.

Варто ще згадати про кооперативи служачих (служачих держави і великих підприємств). Кооперативи сі орґанїзовані звичайно зовсїм на инших основах, як робітничі кооперативні товариства, мають здебільшого дуже обмежену скількість споживачів і ніяких суспільних цїлей собі не ставлять.

Таким робом ясно і цїлком очевидно, що кооперація є рухом виключно робітничим.

З сього можна зробити такі висновки:

1) Не можна мати кооперації за засіб реформуючий капіталїстичний лад дорогою вільного усуспільненя засобів продукції і обміну, бо вона обєднує тільки робітництво і навіть тільки те робітництво, котре може купувати за готівку, а вся промисловість, що обслуговує заможні кляси, виробляє товари для експорту і взагалі безпосередно не служить робітництву, лишаєть ся
поза кооперацією.

2) Кооперативний рух, будучи, як і рух професіональний, робітничим рухом повинен бути перенятий духом клясовости як і весь робітничий рух.

3) Кооперативна нейтральність, навіть коли вона є тільки формальною, становить чисту фікцію в тих випадках, як маса робітнича перенята духом клясових ідей.

4) Отже питаннє про те, чи повинна бути кооперація приєднаною до робітничої партії, перестає бути питаннєм прінціпу. Се є, насамперед, питаннє тактики і обставин.

І так твердженє «нейтралїстів», ніби кооперація може обєднати все суспільство, всї кляси, всїх споживачів, є вигадкою і неправдою.

Неправдою є також твердженє «нейтралїстів», ніби коопе¬рація «по своїй природі» є соціялїстичною, бо вона знищує певну кількість індивідуальних посередників і промисловців та здійснює часткову соціялїзацію засобів продукції і обміну — се одно, а друге — бо вона ніби подвійно зносить капіталїстичний прибуток — прибуток торговельний (з споживачів) і прибуток промисловий (з зарібників).

Всї сі тези нїчого не варті. Кооперація дійсно нищить певну кількість посередників, але що посередники здебільшого дрібні люде, то кооперативний рух викидає їх в число робітників. Кооперація отже з сеї точки погляду не визволяє робітників, а, навпаки, витворює нових. Так само неправдивим є твердженє, ніби кооперація соціялїзує засоби продукції. Вона тільки передає їх в руки поодиноких кооперативів, котрі не є суспільством, а лише невеличкими частинами його. Кооператизація і соціялїзація становлять два цїлком ріжні понятя.

Але і самі кооперативи не орґанїзовані ідеально. Адже-ж вони мають своїх найманих робітників, котрі виробляють додаткову вартість і вона яко прибуток поділяеть ся між членами кооперативу. І коли стати на точку погляду зарібника, то йому мусить бути однаково, чи індивідуальний власник чи кооператив споживають його додаткову вартість, себ-то зарібникові однаково, хто його визискує. Важний сам факт визиску. Кооперація є, таким робом, капіталїстичним підприємством. І хоч вона є колективним підприємством, але все-ж капіталїстичним.

Нїчого отже соціялїстичного «по своїй природі» кооперація в собі не має, І коли вона повстає без жадних ідей тільки як чисто господарська інституція, то може бути скорше шкідливою нїж корисною для робітництва, бо заводить його на шлях ілюзоричної боротьби з капіталїзмом.

Кооперація несе велику користь робітництву тільки тодї, коли вона засвоює ідею робітничої клясовости. За такої умови кооперація очищуєть ся від штучної і шкідливої слави всесильного реформатора, а та економічна і моральна поміч, яку вона дає робітництву, природно сплітаєть ся з його загальним рухом.

Помиляють ся «нейтралїсти», коли кричать, що дух клясовости прищеплений кооперації розколює і ослаблює її. Ні, у нашому суспільстві, глибоко поділеному реліґійними і клясовими антаґонізмами є майже неминучим, що люде однакої віри та переконань єднають ся окремо. І дух клясовости, розумно прищеплений робітничій кооперації може тільки служити новим імпульсом до її розвитку, як то показує досвід Бельґії, Голяпдії, Німеччини, Австрії і т. д.

Ми виставляємо ідею звязку кооперації з робітничими партіями тільки як прінціп. В міру того, як робітництво переймаєть ся клясовою свідомістю, одухотворюєть ся нею і кооперативний рух. Кожний отже діяч серед робітництва мусить відповідно до того чинити і коли часово деякі обставини (прим. фракційна боротьба ріжних течій робітничого руху у Франції) можуть не позволити йому відразу здійснити єдність кооперації і робітничої партії, то в кождому разі єдність ся мусить бути провідною зіркою в його діяльности. Нам мусить ходити головно о те, щоби очистити робітничу кооперацію від намулу «нейтральної» ідеї співробітництва кляс і природно звязати її з цїлим сучасним клясовим рухом робітництва.

(Кінець).

Джерело: Лев Юркевич. Кооперація і робітничий рух // «Дзвін», Київ. — 1913. — №9.

Advertisements

0 Responses to “Кооперація і робітничий рух (за Вандервельде)”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Жовтень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер   Лис »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: