Революція у Південній Азії

В рамках Соціального форуму, який проходив 2 липня, в Стамбулі, Група антиімперіалістів організувала семінар на тему революції у Південній Азії. Учасники заслухали виступи Індри Мохан Зігдель (тов. Басанта) члена політбюро ЦК Об’єднаної Комуністичної партії Непалу (маоїстської), та Паоло Бабіні, представника Європейського комітету солідарності з Новим Непалом, який курує міжнародну діяльність Партії комітетів підтримки спротиву заради комунізму (Італія), яка приєдналася до Європейського комітету солідарності з Новим Непалом.

З цієї нагоди товариш Басанта познайомив учасників з одним з найбільш важливих аспектів міжнародного комуністичного руху та його нового народження. Ми пропонуємо Вам ознайомитись з текстом виступу.

Індра Мохан Зігдель (Басанта)

Шановні товариши та учасники!

Революційні вітання!

Користуючись цією нагодою, я хотів би висловити революційні вітання від імені нашої партії, Об’єднаної комуністичної партії Непалу (маоїстській), організаторам Європейського соціального форуму, які запросили нас взяти участь у цьому заході в Стамбулі. Я хотів би також висловити революційні вітання усім учасникам цього семінару. Для мене є велика честь бути учасником цієї події, яка зібрала людей з усіх куточків світу. Але більш за все мені приємно використати цю нагоду, щоб поділитися з Вами досвідом, який робочий клас зі всього світу накопичив упродовж героїчної боротьби проти імперіалізму та його антилюдяних і неоколоніальних стратегій, як, наприклад, приватизація, лібералізація та глобалізація, а також підкорення цієї ідеології правлячого класу.

Шановні товариші!

На прохання організаторів, наша партія уповноважила мене розповісти шановному зібранню про розвиток революції у Південній Азії. Це дуже об’ємне питання, яке буде складно викласти за цей короткий час. Я буду намагатися говорити коротко, але, у будь-якому разі, позначу найважливіші аспекти для того, щоб допомогти Вам зрозуміти ті можливості та виклики, які сьогодні постали перед революцією у Південній Азії.
До регіону Південної Азії входять сім країн, зокрема: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан та Шрі-Ланка. Населення цих країн складає п’яту частину усього населення Планети. Це найбільш густонаселена частина світу. У сільському господарстві, частка якого у ВВП складає 22%, працює 60% усієї робочої сили. Південна Азія є найбіднішим регіоном на Землі після Чорної Африки. Згідно даних Світового банку, у 2008 році дохід 40% населення складав 1,39 долари на одну людину на добу. З іншого боку, за даними рейтингу «Форбс» загальні статки 25 найбагатших індійських капіталістів складають 192,3 мільярди доларів США. Ця сума складає сукупний річний дохід більше 379 мільйонів людей з найбідніших верств населення цього регіону, що дорівнює 31,6% усього населення Індії.  У доповіді ЮНІСЕФ за 2008 рік зазначається, що від недоїдання в цьому регіоні щороку гинуть 2,1 мільйони дітей. Такою є картина класового складу країн регіону Південної Азії.
На додачу до гострих класових протиріч, у країнах цього регіону також існують серйозні національні протиріччя. Кожен чув про жорстке національне протистояння у Шрі-Ланці. Весь регіон південного сходу та Кашміру Індії був охоплений національно-визвольною боротьбою після проголошення «незалежності». Крім того, різні пригнічені національні групи у Непалі, Бутані, Бангладеш та Пакистані перебувають у стані боротьби за право на автономність та самовизначення. Відбувається соціальна дискримінація на ґрунті шовінізму касти хінді у Індії та Непалі. Політична система усіх країн Південної Азії, в основі якої лежить феодалізм, а на захисті якої стоїть надструктура  бюрократичного капіталізму на чолі з колабораціоністами, є головною причиною ескалації вищезгаданих протиріч, і ніхто при цьому, навіть, не говорить про їх вирішення.
Головними ворогами мас пригнічених людей з цього регіону є одразу два явища – феодалізм та імперіалізм. Крім того, політика експансії з боку Індії відіграє не лише роль «вартового» американського імперіалізму у Південній Азії, але й нав’язує власну політичну, економічну та культурну гегемонію у сусідніх країнах. Останнім часом правлячі класи Індії все більше піддаються імперіалістичній політиці США, яка спрямована на підкорення всього регіону власній стратегічній меті – оточити та послабити Китай, головного економічного конкурента у 21 столітті.
У інтерв’ю з кореспондентом агенції новин «Сіньхуа» 29 вересня 1958 року Мао сказав: «Різноманітні типи протиріч сучасного світу зосередились на великій території Азії, Африки та Латинської Америки; ці території знаходяться у владі імперіалізму і є найбільш уразливими, вони є штормовими центрами всесвітньої революції». Надане порівняння досі залишається актуальним. Але в сучасній ситуації регіон Південної Азії вже став слабкою точкою імперіалістичного правління та живим вулканом Нової демократичної революції, яка пройде під знаменами партій марксистів-лєніністів-маоістів. На додачу до напівфеодальної експлуатації та напівколоніального пригнічення, великі маси місцевого населення стали жертвами внутрішнього національного гноблення. Кастова нерівність далітів, пограбування етнічних груп адівасі та невиносна експлуатація і пригнічення релігійних меншин стали ознакою поширення правлячого класу шовіністів хінді, здебільшого у Індії.  Велика кількість представників робочого класу були приречені на зубожіння, яке постійно поглиблюється. Коротко кажучи, гострі протиріччя, спричинені протистоянням феодалізму у поєднанні з імперіалізмом широким масам, активізація революційних, національно-визвольних та демократичних рухів у всіх країнах Південної Азії та велика кількість експлуатованих і пригноблених мас вагомо збільшили революційний потенціал цього регіону.
Цей регіон має довгу історію революційної класової боротьби. Перші іскри революційної класової боротьби у цьому регіоні розгорілися у 1967 році у селищі Наксілбарі, округ Сілігурі, Західна Бенґалія, під знаменами марксизму-ленінізму та маоїзму.   Вони не тільки перенесли вогонь на сільську місцевість Індії, але й розпалили революційний вогонь у таких сусідніх їй країнах, як Бангладеш, Шрі-Ланка та Непал. Після того, спалахи революційної класової боротьби відбувалися один за одним, були як успіхи, так і невдачі. Однак, маоїстська революція стала найбільшим кроком вперед у цій боротьбі, особливо після проголошення Великої народної війни у Непалі у лютому 1996 року та злиття двох головних революційних течій – Народної війни та Комуністичного центру маоїстів – у Комуністичну партію Індії (маоїстською) у вересні 2004 року. Насправді, ці дві політичні події перетворили цей регіон на живий вулкан пролетарської революції початку 21 століття.
Після цих важливих політичних подій, революція непальського народу сьогодні впритул підійшла до захоплення центральної політичної влади.  Під час останньої травневої демонстрації, на вулиці Катманду вийшли 500 тисяч людей, а довготривалий політичний страйк, що відбувався після демонстрацій, завдав важкого удару не лише по горстці маріонеток при владі, бюрократичній буржуазії і феодальним елементам, але також і по їх заморським господарях.  Для того, щоб не втратити владу над своїми володіннями, зовнішні сили, здебільшого індійські експансіоністи, почали відкрито втручатися у внутрішні справи Непалу. Альянс індійських експансіоністів та непальської маріонеткової влади постав проти сподівань непальського народу на утвердження демократії та національної незалежності. Тепер демократія та національна незалежність нерозривно пов’язані у Непалі. На перший план вийшла боротьба за національну незалежність, суверенітет та територіальну цілісність.
Новітня демократична революція в Індії робить нові кроки. Вона розповсюдилась у великій частині сходу та центру країни. Військові виступи Комуністичної партії Індії (маоїсти), зокрема за останні декілька років, та масова збройна боротьба маоїстів та інших лівих сил проти захоплення селянських угідь у Нандіграмі та Сінгурі для передачі транснаціональним корпораціям не давали спокою реакційному правлячому класу Індії.  Масові народні протести у Лалгарху, Західна Бенгалія, проти зловживань з боку поліції залишаються прецедентом у всій історії комуністичного руху в Індії. Розвиток народної війни у Індії є, звісно, предметом гордості та джерелом натхнення для революціонерів не тільки регіону Південної Азії, але також всього робочого класу у світі.
Замість того, щоб зайнятися вирішенням проблем країни та народу, правлячі класи Індії напустили величезну кількість напіввійськових сил проти найбідніших із бідних у Індії – народів адівасі. В основі операції «Зелене полювання», яку експансіоністські правлячі класи Індії спрямували проти народу, лежить реакційний намір зруйнувати нову революційну політичну силу, яка виникла в результаті народної війни.  Насправді, таким чином вони хочуть звільнити шлях для брутальних нападів на народ та викачування природних ресурсів великою колабораціоністською буржуазією, як національною, так і міжнародною. Але, навпаки, вона створила умови для активізації лівих, прогресивних та демократичних сил, усіх народних сил, які спрямували свої дії на боротьбу з антинародними правлячими класами Індії.  Велика кількість визнаних інтелектуалів, як пані Арундаті Рой, виступили на стороні бідних адівасі. Вони протестують проти військових операцій y місцях проживання народів адівасі та відкрито говорять про банкрутство, так званої, найбільшої демократії у світі. Народна війна в Індії зараз стала головною темою на порядку денному також і представників середнього класу. Навіть великі медіа холдинги, які є власністю великої колабораціоністської буржуазії, не можуть замовчувати діяльність маоїстів. Це велике ідеологічне та політичне досягнення для революціонерів в Індії та за кордоном.
Хоча Бангладеш має довгу історію збройної боротьби, на даний момент комуністи-революціонери не змогли просунутись уперед. Деякі марксистсько-лєнінсько-маоістські партії тимчасово припинили активну діяльність, після того як їх головні лідери потрапили у руки реакційного режиму. Інші здійснюють перегрупування та готуються до народної війни.  Не дивлячись на це, гострі класові протиріччя, національне пригнічення та революційна спадщина минулого, а також патріотичні настрої народу Бангладеш, створюють великий потенціал цієї країни для розвитку нової демократичної революції у цій країні.
Поряд з цим, створення Комуністичної партії Бутану у 2001 році та тривале існування Комуністичної партії маоїстській у Шрі-Ланці створили додатковий потенціал розвитку комуністичного руху у Південній Азії. На даний момент в Пакистані немає партії маоїстів, проте ідеологічна боротьба деяких революціонерів, спрямована на створення революційної партії, може привести до позитивних результатів у недалекому майбутньому. Таким чином, увесь регіон Південної Азії, окрім Мальдів, де ще жодних згадувань про комуністичну партію не було, є міцним фундаментом для поширення всесвітнього комуністичного руху. Інакше кажучи, Південна Азія – це живий вулкан пролетарської революції початку 21 століття.
Однак, фактом залишається те, що розвиток пролетарської революції створює все більш складні умови для діяльності реакційних сил. Індійська експансія, яку підтримують американські імперіалісти, вже давно стала ворогом не лише для індійського народу, але також і для всього регіону. Для стримування розвитку нових демократичних революцій у регіоні, реакційні сили всього світу згуртувалися ще більше у протистоянні народу. В результаті Південна Азія стала місцем зіткнення двох фронтів: пролетарського з його класовими союзниками, національними та міжнародними, та імперіалістичного з його лакеями з окремих країн. У лоні цього протистояння в Південній Азії почав зароджуватися новий світ.
В часи ери імперіалізму, пролетарська революція стає загальносвітовим явищем, а не лише окремих країн. На її розвиток впливає багато взаємопов’язаних факторів. Перемога будь-якої комуністичної революції залежить від об’єктивних умов світу та суб’єктивної сили міжнародного пролетаріату. Давайте коротко проаналізуємо ці два фактори на світовому рівні.
Об’єктивно, ситуація у світі є більш сприятливою для розвитку революції, ніж це було у 80-х та 90-х роках. Він стає більш сприятливим саме для пролетарської революції. Справа не в тому, що революційна криза виникла вже у всіх куточках світу, просто, об’єктивно, сьогодні імперіалістична система зіткнулася з набагато більшою кількістю актуальних проблем, ніж раніше. Економічна криза, яка виникла в США, що стоять на чолі імперіалістичного світу, сьогодні затопила увесь світ, хоча і з різними наслідками. Не дивлячись на бажання ЄС вирішити проблему економічної кризи у Греції, усі їх зусилля були марними, вони лише поглиблювали кризу. Це лише один приклад.
Досі у США не з’явилося жодного суперника по військовій силі, проте їх протиріччя з іншими військовими та економічними супердержавами зростає. Колись однополюсний світ став багатополярним. У всьому світі відбувається загострення протиріч капіталу та праці. Те саме відбувається і у протистоянні між імперіалізмом та усіма пригніченими країнами і народами, яке є принциповим протиріччям у сучасному світі. Загострення усіх основних протиріч, включаючи принципові, об’єктивно робить ситуацію більш сприятливою для пролетаріату, ніж імперіалістів, в контексті розвитку революційної класової боротьби по всьому світі.
З іншого боку, спостерігається суб’єктивна слабкість міжнародного комуністичного руху. Проте, його розвиток також є позитивним. Здобутки революційної класової боротьби у різних країнах, здебільшого у Південній Азії, є незаперечним прикладом цього. Більш того, озлобленість людей проти приватизації, лібералізації та глобалізації, яка накопичувалася впродовж останніх декількох років, є показником потенціалу поширення революції у світі. Проте, сьогодні пролетаріату дійсно бракує правильного осмислення універсальності теорії марксизму-лєнінізму-маоізму, її принципів рішучої боротьби проти правого ревізіонізму, головної загрози сучасному комуністичному руху, та побудови комуністичних партій на ідеології у відповідності до особливостей конкретної країни. Саме такі ідеологічні і політичні виклики має сьогодні подолати пролетаріат для того, щоб заповнити прогалину, яка існує між сприятливими умовами об’єктивної ситуації у світі та все ще дуже слабкою суб’єктивною силою.
Ми, пролетаріат, інтернаціоналістський клас. Ми, революціонери Південної Азії та товариши з інших частин світу, несемо спільну відповідальність за розвиток революції у всьому світі.  Розвиток народних революцій у Південній Азії та його цінні революційні здобутки мають ідеологічно надихнути Вас на розвиток комуністичного руху у власній країні, а  ваша тверда підтримка та солідарність з нами допоможе здобути перемогу у революції у Південній Азії. Проведення цього семінару, насправді, сприяло пришвидшенню цього процесу. Давайте висловимо нашу категоричну подяку за це організаторам заходу.
Товариші!
Нова демократична революція в Непалі стала важливою віхою боротьби революціонерів та усіх патріотичних, республіканських, прогресивних, нереліґійних та лівих сил з одного боку та імперіалістів, експансіоністів і їх внутрішніх маріонеток з іншого боку. Ця боротьба вже наближається до переможного завершення. Так само і перед розвитком революції у Індії постали великі виклики. Реакційна влада Індії вже почала застосовувати напіввійськові сили для боротьби із власним народом під приводом боротьби проти маоїстів, і зараз планує ще більш зміцнити їх за допомогою підключення військових. Усе веде до жорстокого зіткнення революційних та контрреволюційних сил у Індії.
Перемога революції у Південній Азії матиме далекоглядні наслідки та стане платформою для розповсюдження революційної іскри по всьому світу. З іншого боку, її придушення приведе до повної деморалізації народів не лише цього регіону, але й у всьому світі. В таких умовах, сьогодні революція у Південній Азії потребує солідарності. Давайте усі разом докладемо зусиль для того, щоб сформувати міцну підтримку і допомогти нашому класу здобути перемогу у Південній Азії, і звільнити шлях для світової революції пролетаріату 21 століття.  Дякую за увагу.

2 липня 2010 року, м.Стамбул