Концентраційне життя

Олександр Рудяченко

18 травня 1988 року на британському музичному ринку з’явився сінгл-диск «Любов нас роз’єднає» — чергова версія відомого хіта манчестерської групи «Джой Дівіжн». Цього разу вічнозелену пісню виконала нью-йоркська «хардкор»-капела «Суонс». Пластинка здобула стрімкий успіх. Через місяць британська фірма грамзапису «Фекторі» викинула на ринок передрукований інший оригінальний сінгл англійців — «Атмосфера», що також рушив хіт-парадами Європи. Коронуванням того нібито повернення до слухача «ДЖОЙ ДІВІЖН» стало видання альбому «Субстанція» (липень, 1988), що розгортав перед аудиторією маловідомий етап у кар’єрі, рано обірваній великим Мовчанням.

Виявилося, легенда «Джой Дівіжн» (дослівно: «Дивізіон радості») і надалі живе, незвичайно могутня. Попри те, що той квартет із Манчестера існував тільки три роки, створив 47 номерів, їх і досі вважають виконавцями, які потужно вплинули на зміст, форму й орієнтири рок-музики 1980-х, починаючи від «Секс Пістолз» (див. «МГ» за 8.VII, 1990).

Перед ними потворно (для більшості) проїжакував панк-рок та хрещені батьки покоління — «Секс Пістолз». Коли 20 липня 1976-го останні разом із місцевою групою «3е Базкокс» заграли разом у Манчестері, це вражаюче вплинуло на багатьох молодих музикантів. До їх числа належала і пара двадцятирічних: Бернард «Дікен» Самнер, який пізніше взяв собі псевдонім Альбрехт, та Пітер Хук вирішили створити власну групу. На якому інструменті краще починати грати, уявлення не мали. Пітер Хук: «Я вчився грати на бас-гітарі лише тому, що в її струни легше бити». Почергово тандем залучав до роботи барабанщиків: Террі Мейсон, Тоні Табак, із травня 1977 року з ними радів Стів Морріс.

Групу смикнуло в нових панк-судомах, коли до колег приєднався вокаліст Йєн Куртіс — великий фан Іггі Попа, «Вельвет Андеграунд» та іншого нью-йоркського рок-авангарду. Прийняли назву «Стіф Кіттенс» («Незграбні кошенята»), під якою вони дебютували в Манчестері 29 травня 1977 року в одному концерті з формацією «Зе Базкокс». За кілька днів з’явилася… нова назва — «Варшава», ймовірно, навіяна щойно виданою та масово популярною пластинкою Девіда Боуї «Низький» (січень, 1977), де вміщено й однойменну за географічною назвою пісню.

Низка концертів із рядовими панк-капелами Славу не розбудила. Наприкінці року «Варшава» потрапила в студію звукозапису і зафіксувала чотири пісні. Почувши змікшований варіант, жахнулася, побожившись їх ніколи — за технічної якості — нікому не показувати. Несподівано група знову мала… міняти назву. У листопаді 1977-го почався масований промоушн-тур нового альбому лондонського «хеві»-ансамблю «Варшавський Договір». Виникали проблеми з організацію трас; їх плутали не тільки за назвами — на концертах «польських» манчестерців з’явилися… металісти. Після тривалих дискусій у січні 1978 року вони стали «ДЖОЙ ДІВІЖН». Словосполучення, мабуть, запозичене з відомої повісті «Ляльковий будинок», що розповідає про похмуре життя в гітлерівських концтаборах. «Підрозділами радості» або ж «дивізіонами щастя» там називали… звичайні обозні борделі.

* * *

Вони б і закінчили життя на невідомій панелі, якби в квітні 1978-го на концерті квартет не побачили двоє: диск-жокей Роб Греттон, котрий через місяць став їхнім менеджером, граючи диригентську роль у кар’єрі «Джой Дівіжн», та відомий репортер «Гранада ТV» Тоні Уїлсон, який невдовзі заснував «незалежну» фірму грамзапису «Фекторі». Останній пригадував: «Й інші групи грали в Манчестері, бо хотіли стати поп-зіркамн. «Підрозділ радості» вийшов на сцену тому, що мав щось сказати аудиторії».

Через приватні зв’язки Йєн Куртіс домовився з малою фірмою «Грейпвайи Рекордз», що за підтримки корпорації «Ар-сі-ей» з’явиться їхній дебютний альбом. Буквально за два травневі дні виникло одинадцять пісень. Щоправда, не всіма ними, студійно записаними, музиканти залишилися задоволеними, але шанс бути виданими через «Ар-сі-ей». гарантував належний дебют. Та корпорація, дуже обережна у комерційних кроках після проколу колег з «І-ем-ай», які наразилися на скандал із «Секс Пістолз», пропонувала контракт тільки на видання одного альбому. Не дійшли сторони згоди і щодо авансу… Записаний матеріал ліг в архів, він відомий лише за бутлегом «Джой Дівіжн» та деякою мірою за сінгл-диском «Ідеальний початок».

Отже, «Підрозділ радості» вскочив у халепу. Якщо не брати до уваги популярність у рідному місті, в Англії ніхто про них не чув. Аби звернути увагу масового слухача, потрібні пластинки. Ризиковано пішли ва-банк. У червні 1978 року мала фірма «Енігма» друконула сінгл-диск з піснями, записаними ще під вивіскою «Варшава». Нахабна «Ідея життя» стала грамофонним дебютом квартету з Манчестера.

* * *

Прихильно прийнята критикою, що вміє за таланту виконавців заплющувати очі на технічну якість, пластинка пішла в народ. Невдовзі сталося те, про що «Джой Дівіжн», як і решта рок-початківців, тільки мріє. Їхні записи прорвались у впливову радіопрограму «Шоу Джона Піла» лондонської станції «Радіо-1». А ось розголос від «Ідеї життя» не викликав інтересу з боку фірм грамзапису. Йєн Куртіс: «Ми почували себе так, ніби на нас поставили хрест. Майже всі ігнорували нас або заважали. Гріла єдина думка: ми ще вам покажемо, сучі діти!»

Вони показали. Коли у грудні 1978-го фірма «Фекторі» видала збірник, що репрезентував найцікавіші команди північної Англії. Записуючи свій репертуар, квартет із Манчестера вперше зустрівся в студії з молодим продюсером Мартіном «Нулем» Ханнетом, котрий став п’ятим членом групи, відповідальним за новий саунд. Грамофонний збірник «Модель «Фабрики» продавався добре. Рецензенти особливо відзначали «Джой Дівіжн», які знову протусувались у програмі Джона Піла. Більше того, у лютому 1979-го диск-жокей «Радіо-1» запросив формацію записати ще кілька творів для його музичного шоу, які потім неодноразово звучали на антені. Стіна мовчання рухнула — від різних фірм грамзапису надійшли більш-менш серйозні пропозиції. Але четвірка вирішила не зраджувати: не забувати що для них зробила «Фекторі».

* * *

Вперше в екзаменуючому провінційні групи Лондоні ансамбль виступив на початку 1979 року: концерт зібрав 60 слухачів. Коли ж Манчестері відвідали столицю через кілька місяців, у парі з групою «Зе К’ює» (див. «МГ» за 10.VII, 1990), — мали аншлаг. Рекордну на ті часи для англійського «індепенденту» касу зібрали концерти у серпні; на їхній сольний виступ у Лондоні прийшло 1200 слухачів. Так, спрацював уже виданий дебютний альбом «Невідомі розкоші» (липень, 1979; запис обійшовся у вісім тисяч фунтів стерлінгів). Знаєте, пластинку давно очікували. Концерти, під час яких представлявся новий репертуар, відмінний від панк-періоду «Варшави» та сінгл-диска «Ідея життя», справляв на присутніх величезне враження. Репортер британського тижневика «Нью мюзікл експрес» писав: «Коли «Підрозділ радості» залишив сцену, я особисто, відчув себе емоційно вичавленим». Вони їм показували…

* * *

«Невідомі розкоші» загіпнотизували. Пишучи про альбом, більшість критиків порівнювала матеріал то із групою «Зе Дорз», то із «Вельвет Андеграунд». Пластинку назвали «одним із кращих білих дебютів у Великобританії 1979 року». 3а рік тираж альбому перевалив за сто тисяч екземплярів. Повторюю, це не шалений успіх, та для інших пластинок піонерів англійської «інді»-сцени він був удвічі-втричі меншим. Бізнесменам це сподобалося. Відтоді керівництво «Фекторі» ніколи більше не втручалося в заявлюваний репертуар, гарантуючи в студії звукозапису повну свободу артистичних дій.

Нові альбоми — це й надалі притаманне рекламно-інформаційній політиці фірми «Фекторі» — не попереджалися традиційними сінгл-дисками. Друга мала пластинка з’явилася тільки в жовтні 1979-го. Запізно: її пісні «Передача» і «Романтично» не мали широкого успіху. Хоча в жовтні ансамбль знову розкручував на своїй антені добрий геній від «РадІо-1» Джон Піл. Для нього квартет зафіксував у грудні ще чотири номери, рахуючи й два — у майбутньому — великі хіти: «Любов нас роз’єднає» та «24 години». Цим і закінчився рік.

* * *

У наступний, 1980-й, група ввалилася з шампанським. Та — геть новим концертним репертуаром, що пінився свіжими ідеями. Більшість старих номерів зникала. На кожному публічному виступі лунав інший набір вокально-екзистенціальних новел, щоразу — в іншій кількості. Про-рва-ло!

У березні, за тринадцять діб, виник концептуальний альбом «Той, що зачиняє»; мається на увазі — двері. За ним квартет вирушив на трасу. Але вже тоді вокаліст Йєн Куртіс був серйозно хворий, виснажений фізично і психічно: визнання приходить, коли йому заманеться, а не коли воно біологічно потрібне. На концерті в лондонській залі «Зе Рейнбоу» після раптового приступу епілепсії співака винесли зі сцени. Однак група прийняла рішення у травні вирушити в перше турне по США. У рамках підготовки мали ще одну, коротку серію концертів, хоча кілька з них зняли. Дедалі частіше Йєн просто не знаходив сил виступати. Один із друзів «Джой Дівіжн» пригадував: «Він узагалі був вельми неуважним. Останніми днями часто зітхав і нерідко, здавалося, «відключався» від навколишнього світу. 2 травня 1980 року формація виступила в Бірмінгемському університеті, де Й.Куртіс знову передчасно залишив сцену, але знайшов сили повернутися до слухачів. Це, власне, був їхній останній концерт. Разом. Хоча в недалекому майбутньому відкривалися прекрасні перспективи: тритижнева траса по США, куди мали вилетіти 19 травня, контракт із потужною американською корпорацію «WЕА». Двері грюкнули назавжди ще за одним.

* * *

18 травня 1980 року Йєн Куртіс покінчив життя самогубством. Відбулися похорони. Через два тижні слухачі тримали в руках новий сінгл-диск із піснею, яка багато що пояснювала, навіть своєю назвою — «ЛЮВОВ НАС РОЗ’ЄДНАЄ». Звісно, смерть лідера і співака викликала величезний інтерес до пластинки; вона з траурною процесією дійшла до восьмої сходинки національного хіт-параду, сягнувши тиражу 160 тисяч примірників. «Джой Дівіжн» став відомим на всю Великобританію. На жаль, банальність «мистецтво вимагає жертв» — знову справдилася.

Коли в липні 1980-го «Фекторі» видала їхній другий альбом, «Той, що зачиняє», наперед стало відомо: його чекає великий успіх. Музика й тексти Йєна Куртіса святкували перемогу, масово вшановува¬лися. Нехай і по смерті, але він їм показав… Альбом і досі вважається однією з кращих пластинок в історії рок-музик 1980-х. Більше того, перші два диски-гіганти входять до горішньої десятки сотні кращих альбомів, складеної позаторік читачами британською тижневика «Нью мюзікл експрес». За рік тираж «Того, що зачиняє» перевалив за астрономічну для «незалежних» кількість — чверть мільйона примірників. Жах за власну шкуру їх гіпнотизував?

Невідомо… У вересні аудиторія ознайомилася з останнім сінгл-диском «Джой Дівіжн» — «Атмосфера»/«Вона втратила контроль», виданим одночасна на Островах, у Франції та США. Зростаючий культ і масовий попит на «Підрозділ радості» підштовхнув керівництво «Фекторі» видати у жовтні 1981 року ще один альбом з усіма закінченими та раніше не опублікованими творами. Містив він і фрагмент останнього концерту в Бірмінгемі. Назва подвійного альбому — «Тиша». На думку менеджера, саме вона мала запанувати в історії «Підрозділу радості», виконуючи сумну коду в кар’єрі манчестерських піонерів європейського пост-панку. Натомість прийшла Слава. Змову, вередлива, запізнилася…

* * *

Як слушно зауважив один із біографів групи, посланням музики «Джой Дівіжн» не було — хай і побутує така думка — «лягай та помирай». Йєн Куртіс не помер за нас. як зазначалось у некролозі «Мелоді мейкер». Він до останніх душевних сил оспівував людські суперечливості. Особистість з усіма її небуденними обмеженнями, протиріччями, суперечностями. Без самоспівчуття, що з ним ніколи не звільнитися від жахливих обставин реальної дійсності у пошуках свободи та власної індивідуальності. Тільки через останні, між іншим, декому дано зрозуміти сенс буття.

В одному з останніх інтерв’ю Йєн Куртіс перепитав журналіста: «Що, ми похмурі та загублені? То не ми, приятелю! Це вигадки мас-медіумів. А знаєш, це всі ви — жахливо пригнічені!» Відомий музичний критик Пітер Сейвілл написав так: «Куртіс, як ніхто інший, був близький тому, про що співав. Ближчий з усіх членів групи. Якщо хтось запитає мене, нащо він вчинив самогубство, відповім: тому що співаючи «Любов нас роз’єднає», глибше за інших розумів текст своєї епітафії.»

Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 12 серпня 1990 р. — Стор. 3.

Advertisements

0 Responses to “Концентраційне життя”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Травень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: