Концентраційне життя

Олександр Рудяченко

18 травня 1988 року на британському музичному ринку з’явився сінгл-диск «Любов нас роз’єднає» — чергова версія відомого хіта манчестерської групи «Джой Дівіжн». Цього разу вічнозелену пісню виконала нью-йоркська «хардкор»-капела «Суонс». Пластинка здобула стрімкий успіх. Через місяць британська фірма грамзапису «Фекторі» викинула на ринок передрукований інший оригінальний сінгл англійців — «Атмосфера», що також рушив хіт-парадами Європи. Коронуванням того нібито повернення до слухача «ДЖОЙ ДІВІЖН» стало видання альбому «Субстанція» (липень, 1988), що розгортав перед аудиторією маловідомий етап у кар’єрі, рано обірваній великим Мовчанням.

Виявилося, легенда «Джой Дівіжн» (дослівно: «Дивізіон радості») і надалі живе, незвичайно могутня. Попри те, що той квартет із Манчестера існував тільки три роки, створив 47 номерів, їх і досі вважають виконавцями, які потужно вплинули на зміст, форму й орієнтири рок-музики 1980-х, починаючи від «Секс Пістолз» (див. «МГ» за 8.VII, 1990).

Перед ними потворно (для більшості) проїжакував панк-рок та хрещені батьки покоління — «Секс Пістолз». Коли 20 липня 1976-го останні разом із місцевою групою «3е Базкокс» заграли разом у Манчестері, це вражаюче вплинуло на багатьох молодих музикантів. До їх числа належала і пара двадцятирічних: Бернард «Дікен» Самнер, який пізніше взяв собі псевдонім Альбрехт, та Пітер Хук вирішили створити власну групу. На якому інструменті краще починати грати, уявлення не мали. Пітер Хук: «Я вчився грати на бас-гітарі лише тому, що в її струни легше бити». Почергово тандем залучав до роботи барабанщиків: Террі Мейсон, Тоні Табак, із травня 1977 року з ними радів Стів Морріс.

Групу смикнуло в нових панк-судомах, коли до колег приєднався вокаліст Йєн Куртіс — великий фан Іггі Попа, «Вельвет Андеграунд» та іншого нью-йоркського рок-авангарду. Прийняли назву «Стіф Кіттенс» («Незграбні кошенята»), під якою вони дебютували в Манчестері 29 травня 1977 року в одному концерті з формацією «Зе Базкокс». За кілька днів з’явилася… нова назва — «Варшава», ймовірно, навіяна щойно виданою та масово популярною пластинкою Девіда Боуї «Низький» (січень, 1977), де вміщено й однойменну за географічною назвою пісню.

Низка концертів із рядовими панк-капелами Славу не розбудила. Наприкінці року «Варшава» потрапила в студію звукозапису і зафіксувала чотири пісні. Почувши змікшований варіант, жахнулася, побожившись їх ніколи — за технічної якості — нікому не показувати. Несподівано група знову мала… міняти назву. У листопаді 1977-го почався масований промоушн-тур нового альбому лондонського «хеві»-ансамблю «Варшавський Договір». Виникали проблеми з організацію трас; їх плутали не тільки за назвами — на концертах «польських» манчестерців з’явилися… металісти. Після тривалих дискусій у січні 1978 року вони стали «ДЖОЙ ДІВІЖН». Словосполучення, мабуть, запозичене з відомої повісті «Ляльковий будинок», що розповідає про похмуре життя в гітлерівських концтаборах. «Підрозділами радості» або ж «дивізіонами щастя» там називали… звичайні обозні борделі.

* * *

Вони б і закінчили життя на невідомій панелі, якби в квітні 1978-го на концерті квартет не побачили двоє: диск-жокей Роб Греттон, котрий через місяць став їхнім менеджером, граючи диригентську роль у кар’єрі «Джой Дівіжн», та відомий репортер «Гранада ТV» Тоні Уїлсон, який невдовзі заснував «незалежну» фірму грамзапису «Фекторі». Останній пригадував: «Й інші групи грали в Манчестері, бо хотіли стати поп-зіркамн. «Підрозділ радості» вийшов на сцену тому, що мав щось сказати аудиторії».

Через приватні зв’язки Йєн Куртіс домовився з малою фірмою «Грейпвайи Рекордз», що за підтримки корпорації «Ар-сі-ей» з’явиться їхній дебютний альбом. Буквально за два травневі дні виникло одинадцять пісень. Щоправда, не всіма ними, студійно записаними, музиканти залишилися задоволеними, але шанс бути виданими через «Ар-сі-ей». гарантував належний дебют. Та корпорація, дуже обережна у комерційних кроках після проколу колег з «І-ем-ай», які наразилися на скандал із «Секс Пістолз», пропонувала контракт тільки на видання одного альбому. Не дійшли сторони згоди і щодо авансу… Записаний матеріал ліг в архів, він відомий лише за бутлегом «Джой Дівіжн» та деякою мірою за сінгл-диском «Ідеальний початок».

Отже, «Підрозділ радості» вскочив у халепу. Якщо не брати до уваги популярність у рідному місті, в Англії ніхто про них не чув. Аби звернути увагу масового слухача, потрібні пластинки. Ризиковано пішли ва-банк. У червні 1978 року мала фірма «Енігма» друконула сінгл-диск з піснями, записаними ще під вивіскою «Варшава». Нахабна «Ідея життя» стала грамофонним дебютом квартету з Манчестера.

* * *

Прихильно прийнята критикою, що вміє за таланту виконавців заплющувати очі на технічну якість, пластинка пішла в народ. Невдовзі сталося те, про що «Джой Дівіжн», як і решта рок-початківців, тільки мріє. Їхні записи прорвались у впливову радіопрограму «Шоу Джона Піла» лондонської станції «Радіо-1». А ось розголос від «Ідеї життя» не викликав інтересу з боку фірм грамзапису. Йєн Куртіс: «Ми почували себе так, ніби на нас поставили хрест. Майже всі ігнорували нас або заважали. Гріла єдина думка: ми ще вам покажемо, сучі діти!»

Вони показали. Коли у грудні 1978-го фірма «Фекторі» видала збірник, що репрезентував найцікавіші команди північної Англії. Записуючи свій репертуар, квартет із Манчестера вперше зустрівся в студії з молодим продюсером Мартіном «Нулем» Ханнетом, котрий став п’ятим членом групи, відповідальним за новий саунд. Грамофонний збірник «Модель «Фабрики» продавався добре. Рецензенти особливо відзначали «Джой Дівіжн», які знову протусувались у програмі Джона Піла. Більше того, у лютому 1979-го диск-жокей «Радіо-1» запросив формацію записати ще кілька творів для його музичного шоу, які потім неодноразово звучали на антені. Стіна мовчання рухнула — від різних фірм грамзапису надійшли більш-менш серйозні пропозиції. Але четвірка вирішила не зраджувати: не забувати що для них зробила «Фекторі».

* * *

Вперше в екзаменуючому провінційні групи Лондоні ансамбль виступив на початку 1979 року: концерт зібрав 60 слухачів. Коли ж Манчестері відвідали столицю через кілька місяців, у парі з групою «Зе К’ює» (див. «МГ» за 10.VII, 1990), — мали аншлаг. Рекордну на ті часи для англійського «індепенденту» касу зібрали концерти у серпні; на їхній сольний виступ у Лондоні прийшло 1200 слухачів. Так, спрацював уже виданий дебютний альбом «Невідомі розкоші» (липень, 1979; запис обійшовся у вісім тисяч фунтів стерлінгів). Знаєте, пластинку давно очікували. Концерти, під час яких представлявся новий репертуар, відмінний від панк-періоду «Варшави» та сінгл-диска «Ідея життя», справляв на присутніх величезне враження. Репортер британського тижневика «Нью мюзікл експрес» писав: «Коли «Підрозділ радості» залишив сцену, я особисто, відчув себе емоційно вичавленим». Вони їм показували…

* * *

«Невідомі розкоші» загіпнотизували. Пишучи про альбом, більшість критиків порівнювала матеріал то із групою «Зе Дорз», то із «Вельвет Андеграунд». Пластинку назвали «одним із кращих білих дебютів у Великобританії 1979 року». 3а рік тираж альбому перевалив за сто тисяч екземплярів. Повторюю, це не шалений успіх, та для інших пластинок піонерів англійської «інді»-сцени він був удвічі-втричі меншим. Бізнесменам це сподобалося. Відтоді керівництво «Фекторі» ніколи більше не втручалося в заявлюваний репертуар, гарантуючи в студії звукозапису повну свободу артистичних дій.

Нові альбоми — це й надалі притаманне рекламно-інформаційній політиці фірми «Фекторі» — не попереджалися традиційними сінгл-дисками. Друга мала пластинка з’явилася тільки в жовтні 1979-го. Запізно: її пісні «Передача» і «Романтично» не мали широкого успіху. Хоча в жовтні ансамбль знову розкручував на своїй антені добрий геній від «РадІо-1» Джон Піл. Для нього квартет зафіксував у грудні ще чотири номери, рахуючи й два — у майбутньому — великі хіти: «Любов нас роз’єднає» та «24 години». Цим і закінчився рік.

* * *

У наступний, 1980-й, група ввалилася з шампанським. Та — геть новим концертним репертуаром, що пінився свіжими ідеями. Більшість старих номерів зникала. На кожному публічному виступі лунав інший набір вокально-екзистенціальних новел, щоразу — в іншій кількості. Про-рва-ло!

У березні, за тринадцять діб, виник концептуальний альбом «Той, що зачиняє»; мається на увазі — двері. За ним квартет вирушив на трасу. Але вже тоді вокаліст Йєн Куртіс був серйозно хворий, виснажений фізично і психічно: визнання приходить, коли йому заманеться, а не коли воно біологічно потрібне. На концерті в лондонській залі «Зе Рейнбоу» після раптового приступу епілепсії співака винесли зі сцени. Однак група прийняла рішення у травні вирушити в перше турне по США. У рамках підготовки мали ще одну, коротку серію концертів, хоча кілька з них зняли. Дедалі частіше Йєн просто не знаходив сил виступати. Один із друзів «Джой Дівіжн» пригадував: «Він узагалі був вельми неуважним. Останніми днями часто зітхав і нерідко, здавалося, «відключався» від навколишнього світу. 2 травня 1980 року формація виступила в Бірмінгемському університеті, де Й.Куртіс знову передчасно залишив сцену, але знайшов сили повернутися до слухачів. Це, власне, був їхній останній концерт. Разом. Хоча в недалекому майбутньому відкривалися прекрасні перспективи: тритижнева траса по США, куди мали вилетіти 19 травня, контракт із потужною американською корпорацію «WЕА». Двері грюкнули назавжди ще за одним.

* * *

18 травня 1980 року Йєн Куртіс покінчив життя самогубством. Відбулися похорони. Через два тижні слухачі тримали в руках новий сінгл-диск із піснею, яка багато що пояснювала, навіть своєю назвою — «ЛЮВОВ НАС РОЗ’ЄДНАЄ». Звісно, смерть лідера і співака викликала величезний інтерес до пластинки; вона з траурною процесією дійшла до восьмої сходинки національного хіт-параду, сягнувши тиражу 160 тисяч примірників. «Джой Дівіжн» став відомим на всю Великобританію. На жаль, банальність «мистецтво вимагає жертв» — знову справдилася.

Коли в липні 1980-го «Фекторі» видала їхній другий альбом, «Той, що зачиняє», наперед стало відомо: його чекає великий успіх. Музика й тексти Йєна Куртіса святкували перемогу, масово вшановува¬лися. Нехай і по смерті, але він їм показав… Альбом і досі вважається однією з кращих пластинок в історії рок-музик 1980-х. Більше того, перші два диски-гіганти входять до горішньої десятки сотні кращих альбомів, складеної позаторік читачами британською тижневика «Нью мюзікл експрес». За рік тираж «Того, що зачиняє» перевалив за астрономічну для «незалежних» кількість — чверть мільйона примірників. Жах за власну шкуру їх гіпнотизував?

Невідомо… У вересні аудиторія ознайомилася з останнім сінгл-диском «Джой Дівіжн» — «Атмосфера»/«Вона втратила контроль», виданим одночасна на Островах, у Франції та США. Зростаючий культ і масовий попит на «Підрозділ радості» підштовхнув керівництво «Фекторі» видати у жовтні 1981 року ще один альбом з усіма закінченими та раніше не опублікованими творами. Містив він і фрагмент останнього концерту в Бірмінгемі. Назва подвійного альбому — «Тиша». На думку менеджера, саме вона мала запанувати в історії «Підрозділу радості», виконуючи сумну коду в кар’єрі манчестерських піонерів європейського пост-панку. Натомість прийшла Слава. Змову, вередлива, запізнилася…

* * *

Як слушно зауважив один із біографів групи, посланням музики «Джой Дівіжн» не було — хай і побутує така думка — «лягай та помирай». Йєн Куртіс не помер за нас. як зазначалось у некролозі «Мелоді мейкер». Він до останніх душевних сил оспівував людські суперечливості. Особистість з усіма її небуденними обмеженнями, протиріччями, суперечностями. Без самоспівчуття, що з ним ніколи не звільнитися від жахливих обставин реальної дійсності у пошуках свободи та власної індивідуальності. Тільки через останні, між іншим, декому дано зрозуміти сенс буття.

В одному з останніх інтерв’ю Йєн Куртіс перепитав журналіста: «Що, ми похмурі та загублені? То не ми, приятелю! Це вигадки мас-медіумів. А знаєш, це всі ви — жахливо пригнічені!» Відомий музичний критик Пітер Сейвілл написав так: «Куртіс, як ніхто інший, був близький тому, про що співав. Ближчий з усіх членів групи. Якщо хтось запитає мене, нащо він вчинив самогубство, відповім: тому що співаючи «Любов нас роз’єднає», глибше за інших розумів текст своєї епітафії.»

Джерело: «Молода гвардія» (Київ). — 12 серпня 1990 р. — Стор. 3.

0 Responses to “Концентраційне життя”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Травень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: