Кіно

Poмaн Πiщąлoβ

Напевне, невипадково найпопулярнішим видом мистецтва в буржуазному суспільстві є кіно. Инакше й бути не може в суспільстві, в якому стосунки між людьми постають у фантастичній формі стосунків між речами, коли речі спочатку відокремлюються від своїх хазяїв, а потім заступають їхнє місце. Речі репрезентують людей. Кіно — гра тіней, омана, містифікація, ілюзія (згадаймо, як на початку XX ст. — кіно тільки встигло народитися —його називали й кінематоґраф, й ілюзіон). Ілюзія ж є способом, у який працює капіталізм, зокрема в ідеолоґічній царині. Створення ілюзій — головне завдання ідеолоґії й кіно. Комерційне масове кіно робиться з кліше, обмеженого набору сценаріїв, розрахованих відразу на всі прошарки населення, яких кіно заохочує не до критичного сприйняття чи осмислення, а до примирення з дійсністю і пристосуванням до неї. Так, наприклад, пресловутий «щасливий кінець» (happy end) заохочує до пасивного споглядання: не треба хвилюватися чи — не дай боже! — діяти; все і так (без нас) буде добре. Комерційне кіно викликає інтенсивні емоційні переживання, виводячи глядачі з рівноваги, і активно експлуатує цей стан, контрабандою проносячи в залу та «продаючи» йому свій ідейний зміст. Цей зміст, хоча й замаскований під «загальнолюдські цінності» чи «вічні питання», насправді складається з штампів, видиме різноманіття яких вуалює уніфікований зміст вдягнених у них ідеолоґічних настанов. Кіно допомагає об’єднанню всього суспільства навколо буржуазних цінностей. Кіно — колискова для клясової свідомості. В умовах боротьби за геґемонію та необхідности пробудження клясової свідомости найкращим кіно є те, що «криво склеєне», через щілини якого проглядає його фальш, яке само себе коментувати й повсякчас нагадує глядачеві, що воно не справжнє, воно не дійсність, воно — ілюзія.