Архів для 17.02.2010



Про кредит і сільські каси (райфайзенки)

К. Коберський

ПРО КРЕДИТ

Чимраз голосніше лунає по краю розпучливий крик дрібного селянина: рятуйте! Потопаємо! Вертаємо знову до тих часів, коли майже не було господарства без довгу, коли селянин, ніби самостійний господар, в дійсності працював на банки й приватних лихварів, аж поки не впав у тій праці, а його грунт не пішов на ліцитацію. Кредитова справа стає знову чи не найбільшою болячкою села. Тому треба нам всім поважно задуматися над причиною лиха й над способами, як йому протиставитися, поки ще час. Продовжити читання ‘Про кредит і сільські каси (райфайзенки)’

Вибрані листи: Енґельс Зорґе (24 жовтня 1891)

Енґельс Зорґе

24 жовтня [1891 р.]

Не зважаючи на голод у Росії, небезпека війни щораз збільшується. Російські дипломати хочуть швидко й ґрунтовно використати новий французький союз. Я певен, що самі то вони не хочуть війни, яка через голод була б божевіллям, але мілітаристські й панславистські течії, заради поширення ринку підтримувані від дуже сильної промислової буржуазії, можуть все таки взяти гору. Та до того ж у Відні, Берліні я Парижі можуть наробитирізних дурниць, що ризикують призвести до оголошення війни. З цього приводу ми листувалися з Бебелем і ми з ним тієї думки, що коли росіяни розпочнуть війну з нами, то німецькі соціялісти вдарять з усієї сили на росіян та їхніх спільників, хто б ці останні були. Якщо Німеччина буде задушена, то й ми разом із нею. На випадок же щасливого повороту, боротьба набуде дуже запеклого характеру й Німеччина зможе триматися лише революційними засобами, а ми, дуже можливо, муситимемо стати до керма й розиграти 1793 рік. Бебелева промова на цю тему в Берлині спричинилася до великої бурі у французькій пресі. Я спробую пояснити французам значення цього їхньою мовою, хоч це й буде нелегко. Правда, я вважаю, за дуже велике нещастя і цю можливу війну, і те, що вона може поставити нас завчасно до керма; все ж, я гадаю, треба, бути напоготові до такого випадку, і я радий, що в цьому питанні маю своїм спільником Бебеля, тобто найпутящого з-поміж наших товаришів.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 277.

Ліве угрупування

РР

За часів Великої французької революції під час засідань Генеральних штатів ліворуч від ведучого засідали представники третього стану. Це вони були локомотивом суспільних змін і домагалися  перегляду суспільних взаємин згідно з гаслом «cвобода, рівність, братерство». Генезис лівого угрупування — це їхня надія і боротьба.

Поділ на ліве угрупування і праве угрупування не віддвічний, він з’явився у визначеному історичному моменті, який був переломний для формування сучасних суспільств. Велика французька революція і формування двополюсного політичного поділу тривало змінило засади мислення про політику. Померла монархія, а народилася республіка. У монархії це король був центральною фігурою політики і гарантом порядку з з божої волі. Знесення монархії і позбавлення релігії монополії на визначення того, що це добрий порядок, створило політику зробило політику ареною боротьби за форму збірного життя. Це від самих людей мала залежати форма, яку вони нададуть світу. За форму цього світу ліве угрупування бореться з правим. Продовжити читання ‘Ліве угрупування’

Програма Української Партії Самостійників-соціалістів

Довідка:

Українська Партія Самостійників-соціалістів (УПСС) — заснована у Києві 30 грудня 1917 року, складалася з членів колишньої Української Народної Партії та з військових елементів. Домагалася негайного проголошення самостійности України, визнавала соціальну програму, за якою земля мала належати хліборобам, а фабрики й заводи — робітникам.

За Центральної Ради УПСС стояла в опозиції до уряду, критикуючи земельну політику і ліберальне ставлення до меншостей.

За Гетьманату УПСС ставилася критично до офіційної політики і належала до ініціаторів створення Українського Національно-Державного Союзу (травень 1918), брала участь в Українському Національному Союзі та мала свого представника в Директорії (О. Андрієвський). Продовжити читання ‘Програма Української Партії Самостійників-соціалістів’

Вибрані листи: Енґельс Марксові (8 грудня 1882)

Енґельс Марксові

Лондон, 8 грудня [1882 р.]

Для того, щоб з’ясувати собі остаточно паралель між германцями Тацета і північно-американськими червоношкірими, я простудіював І т. твого Банкрофта[1]. Схожість справді тим паче разюча, що способи виробництва істотно відмінні: тут — рибалки й мисливці, що не заходатуються коло скотарства й рільництва, там — кочове скотарство, що переходить у рільництво. Це доводить, що на цьому ступені спосіб виробництва менш вирішальний, ніж степінь розкладу стародавніх зв’язків кревного споріднення й стародавнього спілкування статів у межах племени. В противному разі Тлінкіти в колишній Російській Америці не могли б бути подібні як дві краплі води на германців, — ще більше навіть, ніж твої ірокези. Тут же розв’язується й інша загадка: як погоджується повага до жінок з тим, що на них накладають головну масу роботи. Далі потвердилася моя здогадка, що jus primae noctis (право на першу ніч), яке було в Европі колись у кельтів і слов’ян, є залишок стародавніх /240/ статевих зносин: у двох племен дуже далеких одне від одного і різних раc, воно існує для шаманів, що є представники племени. Я довідався з книжки дуже багато також і про германців, покищо цього цілком досить. Мехіко й Перу мені доведеться відкласти. Я відіслав Банкрофта назад, а із праць Маврера дістав і інші; отже вони в мене всі, повнотою. Мені треба було переглянути їх для моєї прикінцевої замітки про „Марку”. Вона стає досить довга й мені не подобається, хоч я двічі чи тричі переписував її. Зробити звіт на 8-ю сторінках про виникнення, розквіт і занепад — це не жарт. Продовжити читання ‘Вибрані листи: Енґельс Марксові (8 грудня 1882)’

Ратні дороги отамана Зеленого (уроки перемог та поразок українського селянського руху 1918-1919 рр.)

Володимир Горак

Данило Ількович Зелений належить до когорти тих видатних діячів вітчизняної історії, які поступово, крок за кроком, повертаються до нас з історичного небуття. Офіційна більшовицька історична наука зробила у свій час чимало для того, щоб перетворити справжнього отамана Зеленого на таке собі криваве чудовисько, командира «шайки бандитів», підступного контрреволюціонера та союзника білогвардійців, а щодо конкретних фактів з його біографії, то все зводилося головним чином до того, що він і його підлеглі по-звірячому знищили на дніпровських кручах полонених комсомольців. Проте минув час, і, дякуючи правдивим історичним дослідженням, до нас повернувся інший Зелений — селянський воєначальник, керівник великої повстанської армії та послідовний захисник трудового селянства…

Отже, саму тему життя та боротьби Зеленого і зеленівців не можна назвати повністю новою. Разом з тим в ній і досі зберігається чимало «білих плям», які ще чекають на свого дослідника. Автор цієї статті працює над «зеленівською» тематикою багато років i сподівається, що її зміст буде новим кроком вперед у плані вивчення і осмислення цього складного і разом з тим цікавого історичного питання. Продовжити читання ‘Ратні дороги отамана Зеленого (уроки перемог та поразок українського селянського руху 1918-1919 рр.)’

Ноам Чомскі і міф про свободу слова

Андрій Кулаков

Якби вам порекомендував прочитати книжку Уго Чавес, ви би її прочитали? Не певен, що всі дослухаються до думки венесуельського президента розбишаки, який своїми витівками може вивести із себе навіть по-шляхетному холоднокровного короля Іспанії. Але коли авторитетна New York Times Books Review пише, що автор, якого згадав президент Венесуели, за енергією, розмахом, новизною та впливом ідей – мабуть, найповажніший із нині живих інтелектуалів, то вже обов’язково слід звернути на нього увагу.

І його прихильники, і його вороги визнають значущість цієї особи в сучасному науковому, інтелектуальному і політичному житті. І ті, й другі радять його читати. Хоча би тому, що половина американського істеблішменту зустрічає його публічні лекції оваціями, а половина – публічно бойкотує цю людину. Хоча би тому, що він у 1980 – 1992 рр. був найбільш цитований серед живих учених. Хоча би тому, що він 1957 року в своїй роботі „Синтаксичні структури” здійснив революцію в мовознавстві, даючи життя новому напряму – генеративізму. Хоча би тому, що він, маючи кафедру у Масачусетському технологічному інституті й колонку у New York Times, є найвідомішим американським дисидентом і критиком політики Штатів. Хоча би тому, що за свої виступи проти війни у В’єтнамі він потрапив за грати, а під час війни у Нікарагуа відкрито підтримав сандиністів і переїхав до цієї країни на кілька років. І хоча би тому, що важко уявити сучасний лівий рух без згадки про його ім’я, не звертаючи увагу на те, що вимовляється воно по-різному: хто каже Ноам Хомські, а хто – Ноам Чомскі. Продовжити читання ‘Ноам Чомскі і міф про свободу слова’


Лютий 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ   Бер »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728

Введіть адресу своєї ел.пошти