Програма Української Партії Самостійників-соціалістів

Довідка:

Українська Партія Самостійників-соціалістів (УПСС) — заснована у Києві 30 грудня 1917 року, складалася з членів колишньої Української Народної Партії та з військових елементів. Домагалася негайного проголошення самостійности України, визнавала соціальну програму, за якою земля мала належати хліборобам, а фабрики й заводи — робітникам.

За Центральної Ради УПСС стояла в опозиції до уряду, критикуючи земельну політику і ліберальне ставлення до меншостей.

За Гетьманату УПСС ставилася критично до офіційної політики і належала до ініціаторів створення Українського Національно-Державного Союзу (травень 1918), брала участь в Українському Національному Союзі та мала свого представника в Директорії (О. Андрієвський).

За Директорії УПСС входила до урядів В.Чехівського (М. Білинський, І.Липа, О.Осецький, Д.Симонів) та С.Остапенка (М.Білинський, О. Шаповал, Д.Симонів, І.Липа).

Незадоволена політикою уряду Б.Мартоса, УПСС разом з отаманом В.Оскілком і з народними республіканцями (Є.Архипенко) організувала невдалий переворот у Рівному (29 квітня 1919).

На еміграції УПСС відновила свою діяльність у Відні, але з 1922 змінила назву на Українську Народну Партію, яка пробувала активізуватися на Волині під проводом В.Оскілка, видаючи у Рівному свій орган «Дзвін» (1923-25).

Серед лідерів УПСС були: О. і П.Макаренки, І.Луценко, О.Андрієвський, І.Липа, П.Болбочан; її органом у 1918 був «Самостійник».

Назагал УПСС була малочисельна і не відограла поважної ролі в політичному житті.

Програма Української Партії Самостійників-соціалістів (1917)

Українська партія самостійників-соціалістів є партія працюючої маси українського народу.

Усіх українців, хто виробляє, продукує, хто живе з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників-ремісників, робітників транспорту і торгівлі, працівників інтелігентних фахів, хліборобів і тих, хто робить на власнім ґрунті, але без наймової праці, і взагалі усіх тих, хто обороняє інтереси працюючого люду українського на підставі цієї програми. Всіх їх має об’єднати Українська партія самостійників-соціалістів для боротьби за національне і соціальне визволення всього народу українського.

Українська партія самостійників-соціалістів визнає соціалістичний ідеал, як єдиний, котрий може остаточно задовольнити україн­ський і інші народи, знищити визиск, безправ’я у всіх їх формах, знищити сучасний капіталістичний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні.

Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу: фабрики і заводи й т. п. на землі, оселеній українським народом, мусять належати українцям-робітникам, а земля (рілля) – українцям-хліборобам.

Головні завдання української партії самостійників-соціалістів: просвітити, освідомити українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів:

а) зорганізувати освічене і свідоме своїх інтересів українське робітництво;

б) зорганізувати так само українців-хліборобів;

в) зорганізувати інші верстви українського народу, що стоїть на варті інтересів працюючих.

Необорна спільна сила з’єднаного освіченого працюючого люду українського забере до своїх рук політичну владу на Україні, знищить визиск, насилля, панування, нерівність і утворить непідлежну Україну – Республіку вільних людей, вільної праці.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Незайманість особи і мешкання. Ніхто не може бути арештований інакше як по суду.

Прогресивний безпосередній податок, пропорціональний доходу. Скасування податків посередніх* (акцизи), а надто предметів першої необхідності (цукор тощо).

* До того часу, поки на Україні не буде знищена анархія, не буде збудовано доброго державного апарату і не запроваджено лад і спокій на Україні, до того часу держава не може обійтися без посередніх податків.

Знесення класів (сословій) і класових привілеїв як перший ступінь до повної економічної і політичної рівності.

Рівноправність жінок.

Знесення паспортної справи.

Відповідальність урядовців перед громадянами.

Урядовець не може бути призначений проти волі тих, кому він має служити.

Свобода друку, слова і освіти. Свобода національності, релігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спілок, орга­нізацій.

Вибори до парламенту, до управ, узагалі до всіх виборних інституцій на основах:

а) вселюдне, рівне, безпосереднє виборче право з таємним голосуванням;

б) виборчі округи в межах національних;

в) від сел і міст число депутатів пропорціональне числу людності;

г) від кожної нації число депутатів пропорціональне числу людності;

д) суворі кари, установлені законом, за зловжиття і насилля, підкуп і шахрайство при виборах чи з боку адміністрації, чи з боку певної партії громадян;

е) виборчі комісії, що відають справою виборів на Україні, з усіх партій порівну для забезпеки справедливості виборів.

10. Автономність областей і країв, незважаючи на обшар їх (які того схочуть), що одрізняються чи народністю, чи окремими умовами життя, – аби не була гноблена національна меншість чи нація слаба.

11. Знесення постійного* війська на Україні; кожний громадянин мусить оберігати свій край від небезпеки.

* Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21 /II – 1917 р. В справах війська і військової політики.

В інтересах загальнолюдських необхідне роззброєння народів, припинення війни назавжди і запровадження вічного миру по всьому світу. Але поки сусідні народи озброєні, удосконалюються у військовій техніці і мають постійне військо, – український народ, аби не попасти в неволю, мусить робити з необхідністю те саме.

Кожний громадянин Української Народної Республіки, який носить зброю, мусить бути готовий в небезпечний для України момент стати до військового шику.

Усі соціалістичні партії висловлюються за знесення сталого (постійного) війська, за заміну його загальнонародною міліцією. Ясно, що поки будуть класи, доти буде стале військо, бо без по­стійного війська вищим класам нічим буде боронитись від демосу, від з’єднання робітників і селян. Як тільки стале військо буде скасовано і заведена замість нього народна міліція – цей день буде останнім днем панування вищих класів, бо їм тоді нічого не вдіяти проти озброєної демократії.

Але ж коли демократія запанує цілком, тобто клас капіталістів перестане існувати, коли фабрики і заводи належатимуть ро­бітникам, а земля – хліборобам, коли настане соціалістичний устрій, чи тоді потрібно озброєння нації, чи потрібно учитись тоді усіх військових вправ? На це ми скажемо: непотрібно, бо ще дале­ко перед запровадженням соціалістичного устрою національне панування мусить бути знесено по всій землі.

Помиляються ті, що вчать, ніби соціалістичний устрій може бути разом по усій землі. В соціалістичний устрій, як ідеал устрою, вступлять тільки народи надзвичайно високої культури. Ані один народ не жде іншого, поки той не наздогоне його по освіті, а ста­раються пертися вище і вище по ступенях культурної драбини, незважаючи ні на що.

Наше завдання, аби: український народ в цій справі, в своїм стремлінні до ідеального устрою, до устрою соціалістичного, не був позад інших культурних народів.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

В справі державній партія стоїть на ґрунті повної незалежності Української Народної Республіки.

Головною законодавчою владою на Україні є парламент (Центральна Українська рада) з членів, обраних на певний строк (од 3 до 5 літ) на основі п’ятичленної демократичної формули і утримуваних на державний кошт.

Головною виконавчою владою є Президент Республіки і Рада міністрів.

Президент обирається парламентом і лишається незмінним Головою Республіки до зміни парламенту і вибору нового Президента. Права Президента і його взаємовідносини з парламентом повинні бути точно зазначені в основних законах Республіки.

Організація Ради міністрів доручається Президентом одному з представників парламентської більшості, як голові Ради міністрів. Вираз недовір’я до Ради міністрів з боку парламенту веде обов’язково до зміни даного складу міністерства. Коли б представ­ник парламентської більшості не зміг утворити вірогідного міні­стерства, то Президент доручає організацію міністерства іншому представнику парламентських груп чи політичних течій в державі, доручаючи йому скласти міністерство коаліційне.

ЗЕМЕЛЬНА СПРАВА

Ми ніколи не поділяли думок оборонців теорії концентрації землі (марксисти, соціал-демократи та ін.), що трудове селянське господарство економічно нестале, що сама природа економічного процесу хліборобної продукції, коли йому не перешкоджати, по­веде до мобілізації землі в поодиноких руках.

Ми ніколи не визнавали, що тільки земельні капіталісти можуть запровадити усі найновіші машини і найкращі способи оброблювання землі.

Підстави наші такі:

а) концентрація земель на Україні, як і скрізь по світу, сталася не від чинників економічної еволюції, а фактом політичного захоплення. Приклади: грабування ірландських земель англійською аристократією; грабування українських земель до і при Катерині II в Лівобережній Україні; грабування земель в Правобережній Україні під. час панування Польші;

б) у вільних державах, в Німеччині, Франції і навіть в невільній Росії, ніде ми не бачимо, аби земля переходила з рук селян-хліборобів до рук земельних капіталістів, що визнано усім світом, що визнають навіть прихильники концентрації землі. Проте ми бачимо, як великі земельні маєтки запозичені в банках державних і приватних майже до мертвої петлі. Український селянин не мав кредиту, окрім кредиту від шахрая, що брав до 200% і більше, проте не збувся землі; а земельний поміщик майже даром одержував позики з державного банку, підтримував його й уряд, а всеж-таки поправити його не зміг;

в) краї дрібної власності, дрібних хліборобів, як Прирейнські провінції Пруссії, дають більший урожай з десятини як краї великої власності (Східна Пруссія). Навіть ціни на продукти (буряки, зерно) дрібної власності часто вищі за ціни на продукти великої власності (Геркнер “Праця в Західній Європі”);

г) сільські громади в Швейцарії, Бельгії, Західній Пруссії, Баварії і т. д. уживають усіх найновійших машин, від віялки до парового плуга і молотарки, і усіх найновійших способів здобрення землі (мінеральне здобрення), і найновіших способів господарства (плодозмін);

д) капіталістичне господарство (економії) ведеться головним чином там, де низька заробітна плата і темний некультурний народ; капіталістичне господарство упало в краю величезного капіталу і величезних земельних маєтків, в Англії і Ірландії, і замінилось господарством фермерським, упало у Франції і Західній Німеччині, в німецьких провінціях Австрії; його убило надзвичайне зростання заробітної плати;

е) капіталістичне господарство тримається ще там, де низька заробітна плата і темний некультурний народ і головним чином по землях, де живуть нації зневолені, як східні провінції Австрії, – в Галичині, Буковині, в Східній Пруссії, в Україні до революції, хоч тут воно щороку упадало і упадало;

ж) перехід земель поміщиків до рук селян настільки сильний на Заході, що аристократи, боючись зовсім позбутись землі, провели закон про майорати; по цьому закону маєток майоратний іде тільки старшому в роді на уживання без права передачі і продажу;

з) на Заході, та почасти і у нас, капіталіст неохоче вкладає капітал в землю, бо капітал не грає такої ролі в сільськім господарстві, як у промисловості. В сільськім господарстві він обертається поволі: машини варті дуже дорого, хоч роблять вони дуже короткий час.

Ці всі дані, що вислідам вчених, пояснили усьому світу, чого земля не переходить до рук капіталістів, а навпаки переходить до рук тих, що на ній працюють, і котрим вона мусить належати.

На цій підставі вимагаємо на Україні:

усіх сільських робітників-рільників, тобто безземельне українське селянство, наділити землею;

хліборобам-власникам, що не можуть прожити із своїх земельних ґрунтів, дорізати землі (з земельного фонду);

“фонд земельний” складають на Україні землі казенні, удільні, монастирські, поміщицькі – нетрудові землі взагалі.

Цей земельний фонд колись належав українському народу на правах власності, і його силою одібрано. Натурально, з моменту Всеукраїнської Революції, уся ця земля є конфіскованою і мусить бути повернена без відшкодування її давнім правним власникам.

НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗЕМЛІ

Той факт, що в часи минулого аристократія захопила силою меча величезні посілості земельних хліборобів-власників, лишивши їх безземельними; той факт, що поряд з невеликим числом земельних магнатів, які потопають у розкошах, живуть мільйони безземельного люду, які вирождаються від нелюдської праці на усіх отих паразитів, – давно звернули увагу на себе учених. Вони давно вишукують способів, аби зарадити загальнонародному лиху.

Один з цих способів – націоналізація землі.

Ця ідея не нова. Вона народилась не на “верхах”, а “в низах”. Ця ідея народилась з того часу, як хлібороб-власник втратив право на землю, яку обробляв цілі віки. Усі селянські повстання середніх віків в Німеччині, Австрії , 1789-й рік у Франції, 1648 і 1768 роки на Україні – неясно, невиразно, але ж ця ідея робила; тільки тепер вона дістала теоретичне обґрунтування і ясне формулювання.

Націоналізувати землю – значить зробити її власністю тієї нації чи народу, що цю землю оселяє; тільки власністю не окремих одиниць, а власністю усієї нації. Кожний член нації, що заробляє з землі, бере її тільки до уживання.

Націоналізувати землю на Україні – значить зробити її націо­нальною власністю українського народу; кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.

Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістичного устрою і соціалістичного оброблення землі – це наш ідеал і наше конечне завдання, бо тільки єдине таким шляхом назавше розв’яжеться аграрне питання на Україні.

Тільки після Всеукраїнської Революції, коли український народ здобув собі право самопризначення*, здобув право вільно розпо­ряджатись своєю долею і вільно своєю землею, тільки тепер мож­на мислити про націоналізацію землі на Україні.

* Самопризначення — самовизначення.

Треба не змішувати поняття “націоналізація землі” з поняттям “удержавлення землі”.

Флюршгейм, Гельдорф, Баумероде, Зампер, Герцка, взагалі буржуазні учені пануючих націй тепер хочуть провести в життя: аби знищити приватну власність на землю і усю землю передати до рук держави, в казну, яка кожному дає землі по його потребі. Ця теорія незвичайно шкідлива для хліборобів, а надто для націй зневолених.

Був час, коли німецьке правительство в Познані, аби денаціо­налізувати поляків, призначало по 20 мільйонів марок, аби заку­пали землю у поляків і віддавати німцям. Поляки в Познані з усіх сил держуться своєї землі. Що ж було б, якби в німецькім парламенті пройшов закон, по якому уся земля Німеччини нале­жить державі, казні, а кожний хлібороб мусить брати землю від казни для уживання. Тоді німецький уряд мав би повну змогу заселити Познань німцями, а поляків зробити безземельними най­митами на своїй землі.

Коли б такий закон пройшов в Австрії, вся земля в Галичині могла би трапити до рук поляків.

Коли б такий закон пройшов в царській Росії, земельна власність українського селянства могла б вислизнути у його з рук.

І так, поки існуватимуть нації зневолені і нації-пани, доти не може бути розв’язане аграрне питання, бо доти не може бути правдивої націоналізації землі.

Пануюча нація володіє не тільки всією своєю землею, яку оселяє, але ж і землею, на котрій живуть нації, їй підвладні. Це право засноване на єдиній силі, що тепер визнається в світі: на силі меча. Австріяк-німець каже і на Словенію, і на Тіроль, і на Далмацію, Буковину, Чехію, Галичину: то наша земля; ще більш пишаються своїми підвладними краями і народами англійці.

Те ж кажуть американці (янкі) на Америку (доктрина Монрое). Москвин* – на Україну, Кавказ, Польщу, Фінляндію до недавнього часу з гордістю казав: то все наше. І цих замірів панування над народами не залишив і досі.

* Москвин, росіянин, руський, великоросіянин – ці назви мають те саме значення.

Хто ж не знає, які величезні партії складають пангерманісти, всеросіяне, вшехполяки, панамериканці, уніони-англійці. З тим тре­ба дуже рахуватись.

Хоч держава і однонаціональна, але ж, коли її складають класи нижчі і вищі, то вищі завжди стоять у державної власті і складають з себе уряд. В такому разі не можна зробити націоналізації землі. В таких умовах націоналізація землі прийме форму простого переходу землі з рук земельних власників в державу, в казну. Але ж позаяк власть в державі, де існують вищі і нижчі класи, належить класам вищим, то таким чином і усе розпорядження землею в державі перейде до рук класів вищих; а інші класи, хлібороби, стануть безземельними рабами па своїй й “не своїй” землі.

Націоналізувати землю можно тільки в чисто демократичній, з повною правовою і економічною рівністю, однонаціональній дер­жаві – яких тепер нема.

І тому, поки існують нації-раби і нації-пани, поки існують класи, доти не може бути розв’язане аграрне питання.

Це питання розв’яжеться після знесення національного панування скрізь по світу, після знищення класів, при націоналізації землі на соціалістичному ґрунті.

У СПРАВІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21/ХІІ – 1917 року)

Заслухавши доповіді про розв’язання земельної справи на Україні, з’їзд постановив:

Одержати землю і розв’язати земельне питання може тільки самостійний народ, і тому проголошення Самостійної Української Народної Республіки є необхідною умовою для розв’язання аграр­ного питання на Україні.

Народ український складається у своїй величезній більшості з трудового люду, і тому земельне питання мусить бути розв’язане в інтересах трудящого люду.

Зволікання цієї справи, що роблять українські партії, які зараз стоять у влади, веде тільки до анархії, а значить і до загибелі нашої; і тому треба негайно приступити до розв’язання земельної справи на Україні, видавши спеціальний закон.

В основу закону мутить бути покладена конечна мета: націонал-соціалізація землі; націоналізувати землі, оселені народом українським, – значить зробити їх національною власністю всього народу українського. Кожний член української нації, що живе з землі, бере її тільки до уживання, скільки може обробити її влас­ними руками, власноручно без наймита.

До цього ідеалу треба йти через такі етапи:

а) аби не зруйнувати господарства на Україні;

б) не понизити його культурності;

в) не порушити інтересів українського міського робітництва і трудового люду-нехліборобів.

Маючи на увазі, що власність на нетрудові землі на Україні уже скасована без викупу, дальший шлях, шлях послідовного законодавства аграрного, мусить бути такий.

Ліквідувати велике землеволодіння (треба негайно знищити усі підвалини класу великої земельної власності – поміщиків, аби цей реакційний, ворожий вселюдському поступу й інтересам тру­дящого люду клас перестав існувати назавжди), потім, по черзі, середнє, і далі – переходити до утворення класу трудового селян­ства, що живе з власної праці; спеціальне соціалістичне законо­давство мусить зробити не тільки неможливою мобілізацію землі (скупчення її в поодиноких руках), а навпаки, робити необхідним перехід земельної власності до трудової норми.

Цей клас трудового селянства поволі, шляхом кооперації, шляхом з’єднання праці, перейде від індивідуального оброблення землі до колективного, а від колективного — до соціалістичного, коли і буде осягнений віковічний ідеал українського трудового народу: жити щасливо, вільно і незалежно на своїй землі.

РОБІТНИЧА СПРАВА

Українці-робітники мають свої організації економічного і політичного характеру і свою програму діяльності, так само, як і хлібороби.

Українські робітники складають свою робітничу партію, бо знають, що тільки свої власні організації, своя власна робітнича партія можуть оборонити інтереси українського пролетаріату, що тільки свої власні організації дадуть українському пролетаріату політичну і економічну силу, яка забезпечить його від утисків і визиску.

Робітники усіх культурних народів мають свої власні організації, свої окремі партії: чехи – свої, німці – свої, французи – свої, поляки – свої, англійці – свої. І тепер українці-робітники мають свої організації.

Усі організації змішаного типу: німецько-чеські в Богемії, чехо­словацькі і українсько-польські – в Галичині, польсько-німецькі – в Познані, румунсько-українські – в Буковині, польсько-литовсько-жидівські – в Західній Росії розпались, і нарешті українсько-мос­ковські робітничі організації почасти уже розпались, почасти зна­ходяться в стані розпаду як перехідна стадія робітничого руху, що стає свідомим і культурним.

Робітники різних народів, маючи деякі завдання й інтереси спільні, мають і свої окремі місцеві інтереси, окремі місцеві завдання; робітники різних народів живуть майже завше на різних територіях, живуть в різних політичних і економічних обставинах і дуже часто ідуть до загального робітничого ідеалу, до соціалізму, різними шляхами, по дорозі дуже часто стикаючись інтересами.

Через те народний досвід, мудрість і обачність змушує робітників кожного народу закладати свої власні національні організації, свої власні національні партії. Там же, де інтереси спільні, однакові, робітничі партії двох народів дуже легко можуть чинити разом, спільно.

Свідомому робітнику-українцю зовсім не секрет той факт, що робітники і селяни-поляки хочуть захопити політичну владу на своїй землі, москвини – на своїй, литовці – на своїй. Свідомий українець-робітник знає, що ніхто не прийде, аби, захопивши по­літичну владу на Україні, віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату, є справа самого українського пролета­ріату і нікого більше.

ОРГАНІЗУЙСЯ АБО ГОЛОДУЙ

Організуйся, коли не хочеш зостатися віковічним рабом. Такий девіз сучасного робітницького руху, девіз робітників кожного на­роду.

Коли робітники якогось народу не встигнуть зорганізуватись, бо досить некультурні, аби бачити вигоди своєї власної організації, там бачимо нижчу заробітну плату, довший робочий день, повну владу капіталістів, забитого і темного робітника.

Усі мислителі, філософи від сивої старовини до найновійших часів, визнають *: тільки на міцнім фізичнім фундаменті можно утворити пишний будинок високої духовної і моральної культури – культури взагалі.

* 1. Необхідно поперед мати засоби до життя, а потім мислити про моральні вчинки (Арістотель).

2. Працюючий – вартий прогодування… (Христос).

3. Поперед треба жити, а потім чинити… (оборона необхідного ступеня егоїзму)… (Спенсер)

4. Сен-Сімон, Фур’є, Прудон, П’єр Перу, Огюст Конт, Кабе… Маркс, Енгельс, Ласаль, Зомбарт, Геркнер.

Життя убогих нижчих класів недоступне впливу високої культури: хвилі культури пливуть понад ними, їх не зачіпаючи.

Маючи це на оці, Українська партія самостійників-соціалістів повинна обстоювати для українського пролетаріату такі головні пункти домагань.

1. 8-годинний робочий день.

Скорочення усього часу там, де іде вироблювання шкідливих для здоров’я препаратів, як фосфор, сірка, при доменних печах і т. д.

Скорочений день для підлітків (16–18 років), що мають організм не досить окріплий і розвинутий.

Заборона праці підлітків у тих проізводствах (вироблюваннях), де виробляються шкідливі продукти, або коли самий спосіб виробу шкідливий для здоров’я. Для здоровлення сім’ї робітника в суботу робочий день 4 години.

Недільний відпочинок, заборона праці у великі свята релігійні та національні.

Заборона уживати працю дітей на фабриках, заводах, робітних і взагалі до наймової праці, бо дітям треба вчитись, аби потім стати в ряди пролетаріату освіченими людьми.

6. Заборонити працю жінок-робітничок в часи вагітності і після родів на час, який визнає потрібним медицинська наука, без утрати заробітної плати за весь той час.

Дитячі притулки при фабриках і заводах та робітнях, де б робітниця могла безпечно лишати своїх дітей, коли б того не могла робити вдома.

7. Фабрики, заводи, робітні, копальні і т. д. мусять бути добре вентильовані, збудовані за вимогами сучасної науки гігієни: досить світу, чисте повітря, нормальна температура. Того ж самого треба вимагати і для робітничих помешкань.

Забезпечення від ушкодження машинами (огородження машин штахетами тощо). Ушкодженому на праці робітнику капіталіст, узагалі предприємець (предприємцем може бути не тільки окрема особа, але і держава, кооператив, земство і т. п.) мусить давати відповідну пенсію.

Обмеження нічної праці для дорослих, заборона нічної праці для підлітків і жінок.

Безплатна медицинська допомога (лазарети, фельдшери, лікарі) хворим робітникам (на кошт капіталістів).

Розцінки і браковки виробів через виборних від робітників і капіталістів.

Заборона оплачувати товарами працю робітника. Щотижнева розплата з робітниками.

Знесення надуставної * (понадурочної) роботи, бо вона тільки ніби корисна робітнику, ніби дає йому змогу заробити більше, а насправді вона корисна тільки капіталістам, які хочуть таким чином ввести довший робочий день, хоч в іншій формі, а робітника позбавляє потрібного часу відпочинку.

* У певні моменти (хоча б для боротьби з конкуренцією закордонної промисловості) в інтересах самих же робітників буває необхідним існування над-уставних робіт. Але свідоме, освічене і організоване укр. робітництво такі питання зажди зуміє розв’язати в інтересах праці і держави.

Змагання поміж капіталістами і робітниками розв’язувати судом третього – третейським судом. Робітники вибирають свого суддю, капіталісти – свого, а ці два судді, зійшовшись, вибирають одного третього, який уже і робить присуд.

Установлення мінімума заробітної плати. Плата не може падати менше певного рівня, який необхідний для більш-менш нормального життя, який забезпечував би робітнику задоволення всіх фізичних і духовних потреб.

Незалежний від капіталістів інспекторат з представниками від робітників.

Добиватись аби усі ці вимоги зробити основними державними законами охорони праці. Добиватись установи суворих кар за порушення цих законів, капіталістами промисловими, торговими, чи якими іншими.

Не покидаючи боротись, аби повернути частку доходів держави на пекучі робітничі потреби, негайно заводити; поруч з організаціями політичними, організації економічні.

Товариства взаємної допомоги.

Страйкові каси

Каси допомоги під час безробіття і промислових кризів. Каси для утримання робітників-інвалідів, старих, не здібних до роботи, сиріт.

Робітничі контори для пришукування роботи – Всеукраїнська організація пришукування праці.

Досвідчений і культурний робітник, бельгієць, англієць, данець, давно зрозуміли, що вигідніше покладатись на себе, вигідніше самому зарадити своїм нуждам, як сподіватись усього від уряду (майже скрізь по світу уряд поки що буржуазний), капіталістів і взагалі від ворожих (буржуазних) класів. Вони позаводили у себе усе вищезгадане; позаводили навіть кооперативні, продуктивні товариства (виробу); значно видерли з рук капіталу вироблення одежі, взуття, печення хліба, збираються засновувати власні фабрики і заводи і потроху посуваються до соціалістичного устрою. Вжиткові товариства серед робітників-німців, швейцарів, а надто бельгійців – колосальні: мільйони в касах. Ці вжиткові товариства в деяких містах цілком убили дрібну і середню торгівлю, лишивши тільки оптову. Так поволі посуваються вони, завойовуючи позиції на бенкеті життя, і посуваються до соціалістичного устрою.

У самостійній Українській Народній Республіці, уряд котрої складається з представників працюючого люду українського, му­сить бути державне страхування робітників.

ПРИНЦИП РОБІТНИЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Аби усунути бюрократизм в організаціях робітничого українського руху, завше збудований на централізмі, українська партія самостійників-соціалістів кладе в основу: автономність організа­цій; кожна місцева організація цілком незалежна щодо свого внутрішнього життя.

Український пролетаріат, що бореться за свободу, не мусить убивати свободу, – заводити безправ’я у себе дома. Український пролетаріат не повинен організуватись на основі повної централі­зації, при якій місцеві робітничі організації витрачають усі права, і тому, хто стоїть за централізм, той проти правдивої свободи.

Обстоюємо автономність місцевих українських робітничих орга­нізацій ще і з іншої не менш важливої причини: незалежність орга­нізацій щодо свого внутрішнього життя: 1) привчає робітників до самодіяльності; 2) навчає покладатися на власні сили; 3) викликає енергію і силу, привчає до свободи, розвиває ініціативу, словом, розвиває всі громадянські достоїнства у робітника, що надто потрібно для соціалістичного устрою будучини.

Не можна брати за приклад централістично-бюрократичний устрій в робітничих організаціях росіян (москвинів). У Московщині робітничу справу звичайно держать в руках невеличкі гуртки, часом цілком не уповноважені робітниками, дуже часто зовсім не робітники. Вони поводяться дуже часто як диктатори.

Нам скажуть, що в боротьбі, аби був успіх, потрібна сувора централізація і дисципліна. На це ми відповімо: «Дисципліна має далеко більше сили, коли робітник, чи хлібороб не з примусу, а з доброї волі намагається бути дисциплінованим, розуміючи добре, що без дисципліни боротись неможливо».

ПРОСВІТА

Українська мова є мовою державною в Українській Народній Республіці.

Народ, що немає власної школи, натурально мусить бути темний, некультурний; він складає нижчі класи, класи пролетаріату сільського і міського і таким чином сходить на службову роль іншим народам, більш культурним, виконує рабські обов’язки до останніх.

Таке становище українського народу було в Росії до революції, воно і тепер в Австрії і Угорщині.

Українська вільна школа буде для українського народу тим світлом, що розжене густу темряву, якою його окутали різні не­прохані просвітники: москалізатори, мад’яризатори; українська вільна школа буде тим світлом, що освітить шлях до свободи, буде тим вогнем, де гартуватиметься вільний дух. Українська вільна школа дасть народу українському інтелігенцію, дасть йому орга­нізаторів, агітаторів; ця інтелігенція просвітить український народ, розів’є національну і класову свідомість робітника і хлібороба, зорганізує їх.

Відсутність української школи зробила те прикре явище, що український пролетаріат, несвідомий національно, до останнього часу не складав своїх організацій, не складав своєї української робітничої партії, а віддавав себе під провод російської (москов­ської) інтелігенції і російських робітничих організацій. Кожний освічений робітник України добре знає, як мало української інте­лігенції, яка в ній страшна потреба. Воно і не дивно: українці вчились у московських школах, москалізувались, цілком одривались від свого народу і прилучались до росіян.

Вдруге, наш народ настільки спролетаризований, що навіть там, де він живе збитою масою, в середніх і вищих школах дуже мало українців (нема за що вчити: українець і хотів би вчити свого сина в середніх і вищих школах, бо ці школи дають великі громадянські права, але не має матеріальної змоги). Середні і вищі школи на Україні – для чужинців, головним чином москвинів по лівий бік, а поляків по правий бік Дніпра, хоч чужинці на Україні і становлять дуже невеличкий процент (до 10%). Цей факт свідчить, що чужинці на Україні складають вищі заможні класи і тому натурально заповнюють майже цілком середні і вищі школи на нашій землі.

Рідна національна школа буде тим широким вікном, звідки широкою річкою розіллються по Україні культура і свобода.

У просвітній справі партія вимагає:

1. Відділити школу від держави, від державної влади.

Треба відірвати школу від державної влади, від уряду і віддати до розпорядження громад *.

* Звичайно в час будування Української держави та її конституції, поки відбувається процес українізації шкіл на Україні (що були царським урядом змосковщені), шкільна справа мусить бути цілком у руках революційного українського національного уряду.

2. Кожна школа належить громаді того району, який ця школа обслуговує, бо школа мусить бути в руках тих, для кого вона призначена і кому служить.

Треба усунути із справ просвітних бюрократизм, великого ворога просвіти і поступу.

3. Просвітньою справою на Україні відає шкільна рада, обрана таємним, рівним, безпосереднім і вселюдним голосуванням і незалежна від уряду.

Окрім Головної шкільної ради існують місцеві шкільні ради. Вибори в місцеві ради такі самі, як і в головну.

4. Право кожної громади, яку обслуговує певна школа, мати учительський і виховавчий персонал за своєю уподобою, мусить бути незайманим, святим.

Ніхто не має права призначати учителя в будь-яку громаду проти волі останньої.

Все, що стосується нижчої школи, стосується і середньої.

Вищі школи, а тим більш Академія наук, мусять бути автономні, незалежні щодо свого внутрішнього устрою і життя від уряду. (Звичайно сучасні виші школи на Україні, утворені .реакційним урядом, мусять поперед бути переконструйовані по волі народу). В Англії, Німеччині та інших країнах університети автономні і наука стоїть незвичайно високо. Вищі школи – це той осередок, де дух, розум народу підноситься на надзвичайну висоту. Чи ж можна ці вогнища культури і науки віддавати до рук адміністрації, до рук урядової влади?

Право мати свою національну школу рідною мовою є святе право кожної нації, кожного народу.

Гроші на утримання шкіл на Україні призначає український парламент, хоч кожна громада певно подбає про свої школи з власних коштів, аби школі нічого не бракувало.

Поки школа буде в руках уряду, який би він не був, не кажучи вже про те, коли він складається з вищих класів, та ще чужого народу поки уряд не буде щиро демократичний, щиро народний, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

Поки існують класи вищі і нижчі, клас панів, капіталістів і клас робітників, нації-пани і нації-раби, вищі класи і пануючі нації, закон примусової загальної освіти можуть обернути в знаряддя своїх інтересів.

Поки є нації пануючі і зневолені, поки є вищі і нижчі класи, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

9. Всі громадяни Української Республіки мають однакове право на просвіту, і тому навчання мусить бути безплатним.

Кожна нація, незалежно від числа її членів, має свої школи і просвітні інституції.

Українці-робітники, як і селяни, закладають свої клуби, бібліотеки, народні університети та інші інституції просвіти, видають свої газети, журнали, бо мусять запалити* своє світло культурне, а не брати освіту з чужих джерел, а тим паче з газет і журналів ворожих класів.

* Ні один народ не гарантований не попасти під владу народу більш сильного.

У СПРАВІ ЩОДО СУДУ НА УКРАЇНІ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21 /X11 – 1917 року)

Виходячи з того погляду, що пануючі нації і пануючі класи обертали і обертають суд в зброю свого панування, в зброю поневолення слабших народів, гноблення й експлуатації працю­ючого люду, що суд є могутньою зброєю самоохорони нації і що цю зброю український народ мусить твердо тримати в своїх влас­них руках, з’їзд, на обговорення доповідей, ухвалив такі постанови.

По всіх судових інституціях на Україні негайно мусить бути запроваджена українська мова.

Суд мусить бути організований згідно з психологією, побутом і традиціями українського народу.

На всіх відповідальних посадах судових інституцій України мусять бути українці.

Український суд мусить бути виборний (історичні українські традиції говорять за те саме), позбавлений бюрократично-центра­лізованої організації, як то і личить демократичному народу укра­їнському, суд толерантний, для всіх справедливий.

Справжнім дійсним народним судом може бути тільки суд незалежної Української Народної Республіки.

СУД ТРЕТЬОГО

Але і виборний суд не забезпечить націй слабих і тих, що ста­новлять національну меншість. На землях з мішаною народністю, народність більш культурна, більш батата, більш численна забере на виборах до своїх рук суд і буде кривдити національну меншість.

Запобігти цьому, оборонити національну меншість, може тільки “Суд третього” (Третейський суд). На територіях мішаних, де живуть рядом різні нації, а тим паче коли їх інтереси не погоджені, а може і протилежні, суд мусить бути “третейський”, надто тоді, коли до суду звертаються члени двох різних націй.

Взагалі суд третього – є найбільш справедливий, і його мусимо запроваджувати на своїй землі.

АДМІНІСТРАЦІЯ

Адміністрація на Україні поставляється цілком по волі народу українського.

Адміністрація мусить бути виборна там, де це не перешкоджає інтересам держави. На відповідальних посадах мусять бути українці.

Міліція в руках українських громад, тобто виборних українських інституцій *.

* Поки не закінчиться процес творення Української держави, поки не буде вироблена конституція і настане лад і спокій на Україні, міліція мусить бути цілковито в руках революційного Українського уряду.

Мова в адміністративних установах на Україні мусить бути українська.

РЕЛІГІЯ

Щодо релігійних справ, партія вважає таке.

1. Відділити церкву від держави; державна влада немає права
втручатися до релігійних справ *.

*Пануючі нації і пануючі класи завжди уживають релігію як знаряддя для зміцнення свого панування. Це зазнав на собі і український народ протягом свого більш як 200-літнього підневольного життя.

Релігія і національність зливаються в одне в розумінні широких народних мас: католицьку віру наш народ зве польською мовою, а православну віру (в Галичині греко-католицьку, уніатську) – своєю національною українською вірою. Окатоличення українських мас є разом з тим і ополячення їх; в тім напрямі, борючись за збільшення свого стану національного посідання, поляки працюють рішуче, не перебираючи в засобах (Холмщина, Підляшшя, Волинь та інші).

Агресивність інославних релігій на Україні, то факт.

До того часу, поки широкий загал українського народу не стане свідомим своїх національних і державних інтересів і поки український народ на своїй землі не зміцнить свого економічного становища – релігія українського народу мусить бути взята під державну опіку і охорону проти агресивних заходів і замірів інших релігій в Україні.

Незалежна церква українська.

Попівство виборне.

Ніхто не має права наставляти пан-отця проти волі громади.

4. Справами церковними на Україні заправляють церковні громади.

5. Попівство утримується церковними громадами.

6. Релігійними справами на Україні відають періодичні Собори.

Собор не має жодної адміністративної влади. Тільки такий устрій в церкві може забезпечити свободу релігій, переконань, свободу поширення поміж людьми усяких знань, усяких здобутків культури і науки.

Як справа просвітна, так і справа релігійна кожної нації є річ незаймана, свята.

У СПРАВІ ЩОДО РЕЛІГІЇ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду Самостійників-соціалістів 17–21/ХІІ – 1917 року)

1) Церква українська мусить бути незалежною і українською по своїм історичним традиціям.

2) Служба Божа повинна відправлятись українською мовою.

3) Релігійна справа кожної нації є річчю незайманою, позаяк воля віри і переконань є підвалиною дійсної народної свободи.

ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА – УКРАЇНА.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Усі соціалістичні партії, не виключаючи і російських, визнають самопризначення * націй, право кожної нації жити по-власній волі і уподобі, ні у кого не питаючись, самостійно, незалежно.

* Самопризначення – самовизначення.

Самопризначення українського народу є ні щось інше, як право рівної його свободи з іншими вільними культурними народами світу. Деякі українські партії до розпаду Російської держави і до проголошення Самостійної Української Республіки вважали своїм ідеалом перетворення Росії на федеративному ґрунті, а деякі ук­раїнські партії ще і досі мріють про реставрацію Росії на федера­тивних підвалинах.

Дійсність не дає нам зразків федеративної держави, зв’язку народів, де б справді ці народи жили між собою, як брати, в згоді та любові, де б справді був реалізований принцип самопризна­чення націй.

Наше федерування з Польщею і Москвою, яке скінчилось нашою неволею, настільки далося нам добре взнаки, що надовго відбило у нас охоту хоч аби з ким федеруватись.

Приклад федеративної держави ми бачимо зараз в Сполучених Штатах Північної Америки і Швейцарії, але ці федерації примусові. В Америці федерація зроблена силою меча (1863 р.), так само, як і Швейцарська федерація. В цих федераціях нема ані повного національного рівенства, ані рівенства штатів.

Ми визнаємо тільки добровільні спілки народів, це значить добровільні спілки уже вільних народів. Багатонаціональні держави, де поряд з пануючими живуть десятки зневолених націй, мусять попереду розпастись; спілки і федерації, коли потім з них і зложаться, то може навіть і не в межах вищезгаданих держав, а залежно від інтересів кожної нації.

Треба пам’ятати: аби два чи більше народів жило в згоді та любові, треба:

1) аби вони користали рівними правами;

2) аби один народ іншому не тільки не перешкоджав, а помагав досягти його мети.

Коли цього нема – нема ніякої рації народам жити спільно. Таких ідеальних федерацій зараз немає. Коли спілки і складались, то дужчий народ при нагоді підгортав слабшого.

Приклади: Річ Посполита – Українсько-Литовська-Польська. Унія Українсько-Московська, 1654 р.

З ким українському народові вигідно бути в спілці? З тими народами, які або хочуть бути вільними, або бояться свою свободу втратити і які можуть один одному допомагати в справі гарантії спільної свободи.

Мислимо, що Україні з Кубанню є рація в недалекій будучині бути в спілці з Румунією, Кавказом, Туреччиною і всіма Балканськими державами: Болгарією, Грецією, Сербією, Чорногорією. Звичайно, коли анексіоністський запал, бажання захопити частину території свого слабшого сусіда не посварять ціх природних спільників, що дуже можливо, на взаємну шкоду. Союзи з сильними сусідними народами взагалі дуже небезпечні (приклади вищенаведені); вигідніші завше бувають союзи з сильними, але далекими народами.

Звичайно, ці апріорні положення не завжди збігаються з життєвою дійсністю; бувають виключності, але виключність не нищить правила.

Аби позбутись бюрократичної централізації, яка є ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка Україна не мусить ставити перешкод до автономного життя українських земель, які того за­бажають, які різняться умовами життя: Слобожанщина, Чорно­мор’я, Полісся, Холмщина, Запоріжжя, Правобережна Україна та інш.

Будуємо і боремося за Самостійну Україну, об’єднану в своїх етнографічннх межах, зовсім не для того, аби запроваджувати в ній панування буржуазних класів, хоч і українських.

Самостійна Україна будучини мусить бути республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці.
Українська партія самостійників-соціалістів є партія працюючої маси українського народу.

Усіх українців, хто виробляє, продукує, хто живе з власної праці, усіх, кого визискують і кривдять: робітників фабрик і заводів, сільських і міських, робітників-ремісників, робітників транспорту і торгівлі, працівників інтелігентних фахів, хліборобів і тих, хто робить на власнім ґрунті, але без наймової праці, і взагалі усіх тих, хто обороняє інтереси працюючого люду українського на підставі цієї програми. Всіх їх має об’єднати Українська партія самостійників-соціалістів для боротьби за національне і соціальне визволення всього народу українського.

Українська партія самостійників-соціалістів визнає соціалістичний ідеал, як єдиний, котрий може остаточно задовольнити україн­ський і інші народи, знищити визиск, безправ’я у всіх їх формах, знищити сучасний капіталістичний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні.

Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу: фабрики і заводи й т. п. на землі, оселеній українським народом, мусять належати українцям-робітникам, а земля (рілля) – українцям-хліборобам.

Головні завдання української партії самостійників-соціалістів: просвітити, освідомити українців-робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних і класових інтересів:

а) зорганізувати освічене і свідоме своїх інтересів українське робітництво;

б) зорганізувати так само українців-хліборобів;

в) зорганізувати інші верстви українського народу, що стоїть на варті інтересів працюючих.

Необорна спільна сила з’єднаного освіченого працюючого люду українського забере до своїх рук політичну владу на Україні, знищить визиск, насилля, панування, нерівність і утворить непідлежну Україну – Республіку вільних людей, вільної праці.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Незайманість особи і мешкання. Ніхто не може бути арештований інакше як по суду.

Прогресивний безпосередній податок, пропорціональний доходу. Скасування податків посередніх* (акцизи), а надто предметів першої необхідності (цукор тощо).

* До того часу, поки на Україні не буде знищена анархія, не буде збудовано доброго державного апарату і не запроваджено лад і спокій на Україні, до того часу держава не може обійтися без посередніх податків.

Знесення класів (сословій) і класових привілеїв як перший ступінь до повної економічної і політичної рівності.

Рівноправність жінок.

Знесення паспортної справи.

Відповідальність урядовців перед громадянами.

Урядовець не може бути призначений проти волі тих, кому він має служити.

Свобода друку, слова і освіти. Свобода національності, релігії, совісті, переконань. Свобода зборів, товариств, спілок, орга­нізацій.

Вибори до парламенту, до управ, узагалі до всіх виборних інституцій на основах:

а) вселюдне, рівне, безпосереднє виборче право з таємним голосуванням;

б) виборчі округи в межах національних;

в) від сел і міст число депутатів пропорціональне числу людності;

г) від кожної нації число депутатів пропорціональне числу людності;

д) суворі кари, установлені законом, за зловжиття і насилля, підкуп і шахрайство при виборах чи з боку адміністрації, чи з боку певної партії громадян;

е) виборчі комісії, що відають справою виборів на Україні, з усіх партій порівну для забезпеки справедливості виборів.

10. Автономність областей і країв, незважаючи на обшар їх (які того схочуть), що одрізняються чи народністю, чи окремими умовами життя, – аби не була гноблена національна меншість чи нація слаба.

11. Знесення постійного* війська на Україні; кожний громадянин мусить оберігати свій край від небезпеки.

* Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21 /II – 1917 р. В справах війська і військової політики.

В інтересах загальнолюдських необхідне роззброєння народів, припинення війни назавжди і запровадження вічного миру по всьому світу. Але поки сусідні народи озброєні, удосконалюються у військовій техніці і мають постійне військо, – український народ, аби не попасти в неволю, мусить робити з необхідністю те саме.

Кожний громадянин Української Народної Республіки, який носить зброю, мусить бути готовий в небезпечний для України момент стати до військового шику.

Усі соціалістичні партії висловлюються за знесення сталого (постійного) війська, за заміну його загальнонародною міліцією. Ясно, що поки будуть класи, доти буде стале військо, бо без по­стійного війська вищим класам нічим буде боронитись від демосу, від з’єднання робітників і селян. Як тільки стале військо буде скасовано і заведена замість нього народна міліція – цей день буде останнім днем панування вищих класів, бо їм тоді нічого не вдіяти проти озброєної демократії.

Але ж коли демократія запанує цілком, тобто клас капіталістів перестане існувати, коли фабрики і заводи належатимуть ро­бітникам, а земля – хліборобам, коли настане соціалістичний устрій, чи тоді потрібно озброєння нації, чи потрібно учитись тоді усіх військових вправ? На це ми скажемо: непотрібно, бо ще дале­ко перед запровадженням соціалістичного устрою національне панування мусить бути знесено по всій землі.

Помиляються ті, що вчать, ніби соціалістичний устрій може бути разом по усій землі. В соціалістичний устрій, як ідеал устрою, вступлять тільки народи надзвичайно високої культури. Ані один народ не жде іншого, поки той не наздогоне його по освіті, а ста­раються пертися вище і вище по ступенях культурної драбини, незважаючи ні на що.

Наше завдання, аби: український народ в цій справі, в своїм стремлінні до ідеального устрою, до устрою соціалістичного, не був позад інших культурних народів.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

В справі державній партія стоїть на ґрунті повної незалежності Української Народної Республіки.

Головною законодавчою владою на Україні є парламент (Центральна Українська рада) з членів, обраних на певний строк (од 3 до 5 літ) на основі п’ятичленної демократичної формули і утримуваних на державний кошт.

Головною виконавчою владою є Президент Республіки і Рада міністрів.

Президент обирається парламентом і лишається незмінним Головою Республіки до зміни парламенту і вибору нового Президента. Права Президента і його взаємовідносини з парламентом повинні бути точно зазначені в основних законах Республіки.

Організація Ради міністрів доручається Президентом одному з представників парламентської більшості, як голові Ради міністрів. Вираз недовір’я до Ради міністрів з боку парламенту веде обов’язково до зміни даного складу міністерства. Коли б представ­ник парламентської більшості не зміг утворити вірогідного міні­стерства, то Президент доручає організацію міністерства іншому представнику парламентських груп чи політичних течій в державі, доручаючи йому скласти міністерство коаліційне.

ЗЕМЕЛЬНА СПРАВА

Ми ніколи не поділяли думок оборонців теорії концентрації землі (марксисти, соціал-демократи та ін.), що трудове селянське господарство економічно нестале, що сама природа економічного процесу хліборобної продукції, коли йому не перешкоджати, по­веде до мобілізації землі в поодиноких руках.

Ми ніколи не визнавали, що тільки земельні капіталісти можуть запровадити усі найновіші машини і найкращі способи оброблювання землі.

Підстави наші такі:

а) концентрація земель на Україні, як і скрізь по світу, сталася не від чинників економічної еволюції, а фактом політичного захоплення. Приклади: грабування ірландських земель англійською аристократією; грабування українських земель до і при Катерині II в Лівобережній Україні; грабування земель в Правобережній Україні під. час панування Польші;

б) у вільних державах, в Німеччині, Франції і навіть в невільній Росії, ніде ми не бачимо, аби земля переходила з рук селян-хліборобів до рук земельних капіталістів, що визнано усім світом, що визнають навіть прихильники концентрації землі. Проте ми бачимо, як великі земельні маєтки запозичені в банках державних і приватних майже до мертвої петлі. Український селянин не мав кредиту, окрім кредиту від шахрая, що брав до 200% і більше, проте не збувся землі; а земельний поміщик майже даром одержував позики з державного банку, підтримував його й уряд, а всеж-таки поправити його не зміг;

в) краї дрібної власності, дрібних хліборобів, як Прирейнські провінції Пруссії, дають більший урожай з десятини як краї великої власності (Східна Пруссія). Навіть ціни на продукти (буряки, зерно) дрібної власності часто вищі за ціни на продукти великої власності (Геркнер “Праця в Західній Європі”);

г) сільські громади в Швейцарії, Бельгії, Західній Пруссії, Баварії і т. д. уживають усіх найновійших машин, від віялки до парового плуга і молотарки, і усіх найновійших способів здобрення землі (мінеральне здобрення), і найновіших способів господарства (плодозмін);

д) капіталістичне господарство (економії) ведеться головним чином там, де низька заробітна плата і темний некультурний народ; капіталістичне господарство упало в краю величезного капіталу і величезних земельних маєтків, в Англії і Ірландії, і замінилось господарством фермерським, упало у Франції і Західній Німеччині, в німецьких провінціях Австрії; його убило надзвичайне зростання заробітної плати;

е) капіталістичне господарство тримається ще там, де низька заробітна плата і темний некультурний народ і головним чином по землях, де живуть нації зневолені, як східні провінції Австрії, – в Галичині, Буковині, в Східній Пруссії, в Україні до революції, хоч тут воно щороку упадало і упадало;

ж) перехід земель поміщиків до рук селян настільки сильний на Заході, що аристократи, боючись зовсім позбутись землі, провели закон про майорати; по цьому закону маєток майоратний іде тільки старшому в роді на уживання без права передачі і продажу;

з) на Заході, та почасти і у нас, капіталіст неохоче вкладає капітал в землю, бо капітал не грає такої ролі в сільськім господарстві, як у промисловості. В сільськім господарстві він обертається поволі: машини варті дуже дорого, хоч роблять вони дуже короткий час.

Ці всі дані, що вислідам вчених, пояснили усьому світу, чого земля не переходить до рук капіталістів, а навпаки переходить до рук тих, що на ній працюють, і котрим вона мусить належати.

На цій підставі вимагаємо на Україні:

усіх сільських робітників-рільників, тобто безземельне українське селянство, наділити землею;

хліборобам-власникам, що не можуть прожити із своїх земельних ґрунтів, дорізати землі (з земельного фонду);

“фонд земельний” складають на Україні землі казенні, удільні, монастирські, поміщицькі – нетрудові землі взагалі.

Цей земельний фонд колись належав українському народу на правах власності, і його силою одібрано. Натурально, з моменту Всеукраїнської Революції, уся ця земля є конфіскованою і мусить бути повернена без відшкодування її давнім правним власникам.

НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗЕМЛІ

Той факт, що в часи минулого аристократія захопила силою меча величезні посілості земельних хліборобів-власників, лишивши їх безземельними; той факт, що поряд з невеликим числом земельних магнатів, які потопають у розкошах, живуть мільйони безземельного люду, які вирождаються від нелюдської праці на усіх отих паразитів, – давно звернули увагу на себе учених. Вони давно вишукують способів, аби зарадити загальнонародному лиху.

Один з цих способів – націоналізація землі.

Ця ідея не нова. Вона народилась не на “верхах”, а “в низах”. Ця ідея народилась з того часу, як хлібороб-власник втратив право на землю, яку обробляв цілі віки. Усі селянські повстання середніх віків в Німеччині, Австрії , 1789-й рік у Франції, 1648 і 1768 роки на Україні – неясно, невиразно, але ж ця ідея робила; тільки тепер вона дістала теоретичне обґрунтування і ясне формулювання.

Націоналізувати землю – значить зробити її власністю тієї нації чи народу, що цю землю оселяє; тільки власністю не окремих одиниць, а власністю усієї нації. Кожний член нації, що заробляє з землі, бере її тільки до уживання.

Націоналізувати землю на Україні – значить зробити її націо­нальною власністю українського народу; кожний член української нації, що живе з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита.

Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістичного устрою і соціалістичного оброблення землі – це наш ідеал і наше конечне завдання, бо тільки єдине таким шляхом назавше розв’яжеться аграрне питання на Україні.

Тільки після Всеукраїнської Революції, коли український народ здобув собі право самопризначення*, здобув право вільно розпо­ряджатись своєю долею і вільно своєю землею, тільки тепер мож­на мислити про націоналізацію землі на Україні.

* Самопризначення — самовизначення.

Треба не змішувати поняття “націоналізація землі” з поняттям “удержавлення землі”.

Флюршгейм, Гельдорф, Баумероде, Зампер, Герцка, взагалі буржуазні учені пануючих націй тепер хочуть провести в життя: аби знищити приватну власність на землю і усю землю передати до рук держави, в казну, яка кожному дає землі по його потребі. Ця теорія незвичайно шкідлива для хліборобів, а надто для націй зневолених.

Був час, коли німецьке правительство в Познані, аби денаціо­налізувати поляків, призначало по 20 мільйонів марок, аби заку­пали землю у поляків і віддавати німцям. Поляки в Познані з усіх сил держуться своєї землі. Що ж було б, якби в німецькім парламенті пройшов закон, по якому уся земля Німеччини нале­жить державі, казні, а кожний хлібороб мусить брати землю від казни для уживання. Тоді німецький уряд мав би повну змогу заселити Познань німцями, а поляків зробити безземельними най­митами на своїй землі.

Коли б такий закон пройшов в Австрії, вся земля в Галичині могла би трапити до рук поляків.

Коли б такий закон пройшов в царській Росії, земельна власність українського селянства могла б вислизнути у його з рук.

І так, поки існуватимуть нації зневолені і нації-пани, доти не може бути розв’язане аграрне питання, бо доти не може бути правдивої націоналізації землі.

Пануюча нація володіє не тільки всією своєю землею, яку оселяє, але ж і землею, на котрій живуть нації, їй підвладні. Це право засноване на єдиній силі, що тепер визнається в світі: на силі меча. Австріяк-німець каже і на Словенію, і на Тіроль, і на Далмацію, Буковину, Чехію, Галичину: то наша земля; ще більш пишаються своїми підвладними краями і народами англійці.

Те ж кажуть американці (янкі) на Америку (доктрина Монрое). Москвин* – на Україну, Кавказ, Польщу, Фінляндію до недавнього часу з гордістю казав: то все наше. І цих замірів панування над народами не залишив і досі.

* Москвин, росіянин, руський, великоросіянин – ці назви мають те саме значення.

Хто ж не знає, які величезні партії складають пангерманісти, всеросіяне, вшехполяки, панамериканці, уніони-англійці. З тим тре­ба дуже рахуватись.

Хоч держава і однонаціональна, але ж, коли її складають класи нижчі і вищі, то вищі завжди стоять у державної власті і складають з себе уряд. В такому разі не можна зробити націоналізації землі. В таких умовах націоналізація землі прийме форму простого переходу землі з рук земельних власників в державу, в казну. Але ж позаяк власть в державі, де існують вищі і нижчі класи, належить класам вищим, то таким чином і усе розпорядження землею в державі перейде до рук класів вищих; а інші класи, хлібороби, стануть безземельними рабами па своїй й “не своїй” землі.

Націоналізувати землю можно тільки в чисто демократичній, з повною правовою і економічною рівністю, однонаціональній дер­жаві – яких тепер нема.

І тому, поки існують нації-раби і нації-пани, поки існують класи, доти не може бути розв’язане аграрне питання.

Це питання розв’яжеться після знесення національного панування скрізь по світу, після знищення класів, при націоналізації землі на соціалістичному ґрунті.

У СПРАВІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21/ХІІ – 1917 року)

Заслухавши доповіді про розв’язання земельної справи на Україні, з’їзд постановив:

Одержати землю і розв’язати земельне питання може тільки самостійний народ, і тому проголошення Самостійної Української Народної Республіки є необхідною умовою для розв’язання аграр­ного питання на Україні.

Народ український складається у своїй величезній більшості з трудового люду, і тому земельне питання мусить бути розв’язане в інтересах трудящого люду.

Зволікання цієї справи, що роблять українські партії, які зараз стоять у влади, веде тільки до анархії, а значить і до загибелі нашої; і тому треба негайно приступити до розв’язання земельної справи на Україні, видавши спеціальний закон.

В основу закону мутить бути покладена конечна мета: націонал-соціалізація землі; націоналізувати землі, оселені народом українським, – значить зробити їх національною власністю всього народу українського. Кожний член української нації, що живе з землі, бере її тільки до уживання, скільки може обробити її влас­ними руками, власноручно без наймита.

До цього ідеалу треба йти через такі етапи:

а) аби не зруйнувати господарства на Україні;

б) не понизити його культурності;

в) не порушити інтересів українського міського робітництва і трудового люду-нехліборобів.

Маючи на увазі, що власність на нетрудові землі на Україні уже скасована без викупу, дальший шлях, шлях послідовного законодавства аграрного, мусить бути такий.

Ліквідувати велике землеволодіння (треба негайно знищити усі підвалини класу великої земельної власності – поміщиків, аби цей реакційний, ворожий вселюдському поступу й інтересам тру­дящого люду клас перестав існувати назавжди), потім, по черзі, середнє, і далі – переходити до утворення класу трудового селян­ства, що живе з власної праці; спеціальне соціалістичне законо­давство мусить зробити не тільки неможливою мобілізацію землі (скупчення її в поодиноких руках), а навпаки, робити необхідним перехід земельної власності до трудової норми.

Цей клас трудового селянства поволі, шляхом кооперації, шляхом з’єднання праці, перейде від індивідуального оброблення землі до колективного, а від колективного — до соціалістичного, коли і буде осягнений віковічний ідеал українського трудового народу: жити щасливо, вільно і незалежно на своїй землі.

РОБІТНИЧА СПРАВА

Українці-робітники мають свої організації економічного і політичного характеру і свою програму діяльності, так само, як і хлібороби.

Українські робітники складають свою робітничу партію, бо знають, що тільки свої власні організації, своя власна робітнича партія можуть оборонити інтереси українського пролетаріату, що тільки свої власні організації дадуть українському пролетаріату політичну і економічну силу, яка забезпечить його від утисків і визиску.

Робітники усіх культурних народів мають свої власні організації, свої окремі партії: чехи – свої, німці – свої, французи – свої, поляки – свої, англійці – свої. І тепер українці-робітники мають свої організації.

Усі організації змішаного типу: німецько-чеські в Богемії, чехо­словацькі і українсько-польські – в Галичині, польсько-німецькі – в Познані, румунсько-українські – в Буковині, польсько-литовсько-жидівські – в Західній Росії розпались, і нарешті українсько-мос­ковські робітничі організації почасти уже розпались, почасти зна­ходяться в стані розпаду як перехідна стадія робітничого руху, що стає свідомим і культурним.

Робітники різних народів, маючи деякі завдання й інтереси спільні, мають і свої окремі місцеві інтереси, окремі місцеві завдання; робітники різних народів живуть майже завше на різних територіях, живуть в різних політичних і економічних обставинах і дуже часто ідуть до загального робітничого ідеалу, до соціалізму, різними шляхами, по дорозі дуже часто стикаючись інтересами.

Через те народний досвід, мудрість і обачність змушує робітників кожного народу закладати свої власні національні організації, свої власні національні партії. Там же, де інтереси спільні, однакові, робітничі партії двох народів дуже легко можуть чинити разом, спільно.

Свідомому робітнику-українцю зовсім не секрет той факт, що робітники і селяни-поляки хочуть захопити політичну владу на своїй землі, москвини – на своїй, литовці – на своїй. Свідомий українець-робітник знає, що ніхто не прийде, аби, захопивши по­літичну владу на Україні, віддати потім її до рук українського пролетаріату. Свідомий українець-робітник знає, що визволення українського пролетаріату, є справа самого українського пролета­ріату і нікого більше.

ОРГАНІЗУЙСЯ АБО ГОЛОДУЙ

Організуйся, коли не хочеш зостатися віковічним рабом. Такий девіз сучасного робітницького руху, девіз робітників кожного на­роду.

Коли робітники якогось народу не встигнуть зорганізуватись, бо досить некультурні, аби бачити вигоди своєї власної організації, там бачимо нижчу заробітну плату, довший робочий день, повну владу капіталістів, забитого і темного робітника.

Усі мислителі, філософи від сивої старовини до найновійших часів, визнають *: тільки на міцнім фізичнім фундаменті можно утворити пишний будинок високої духовної і моральної культури – культури взагалі.

* 1. Необхідно поперед мати засоби до життя, а потім мислити про моральні вчинки (Арістотель).

2. Працюючий – вартий прогодування… (Христос).

3. Поперед треба жити, а потім чинити… (оборона необхідного ступеня егоїзму)… (Спенсер)

4. Сен-Сімон, Фур’є, Прудон, П’єр Перу, Огюст Конт, Кабе… Маркс, Енгельс, Ласаль, Зомбарт, Геркнер.

Життя убогих нижчих класів недоступне впливу високої культури: хвилі культури пливуть понад ними, їх не зачіпаючи.

Маючи це на оці, Українська партія самостійників-соціалістів повинна обстоювати для українського пролетаріату такі головні пункти домагань.

1. 8-годинний робочий день.

Скорочення усього часу там, де іде вироблювання шкідливих для здоров’я препаратів, як фосфор, сірка, при доменних печах і т. д.

Скорочений день для підлітків (16–18 років), що мають організм не досить окріплий і розвинутий.

Заборона праці підлітків у тих проізводствах (вироблюваннях), де виробляються шкідливі продукти, або коли самий спосіб виробу шкідливий для здоров’я. Для здоровлення сім’ї робітника в суботу робочий день 4 години.

Недільний відпочинок, заборона праці у великі свята релігійні та національні.

Заборона уживати працю дітей на фабриках, заводах, робітних і взагалі до наймової праці, бо дітям треба вчитись, аби потім стати в ряди пролетаріату освіченими людьми.

6. Заборонити працю жінок-робітничок в часи вагітності і після родів на час, який визнає потрібним медицинська наука, без утрати заробітної плати за весь той час.

Дитячі притулки при фабриках і заводах та робітнях, де б робітниця могла безпечно лишати своїх дітей, коли б того не могла робити вдома.

7. Фабрики, заводи, робітні, копальні і т. д. мусять бути добре вентильовані, збудовані за вимогами сучасної науки гігієни: досить світу, чисте повітря, нормальна температура. Того ж самого треба вимагати і для робітничих помешкань.

Забезпечення від ушкодження машинами (огородження машин штахетами тощо). Ушкодженому на праці робітнику капіталіст, узагалі предприємець (предприємцем може бути не тільки окрема особа, але і держава, кооператив, земство і т. п.) мусить давати відповідну пенсію.

Обмеження нічної праці для дорослих, заборона нічної праці для підлітків і жінок.

Безплатна медицинська допомога (лазарети, фельдшери, лікарі) хворим робітникам (на кошт капіталістів).

Розцінки і браковки виробів через виборних від робітників і капіталістів.

Заборона оплачувати товарами працю робітника. Щотижнева розплата з робітниками.

Знесення надуставної * (понадурочної) роботи, бо вона тільки ніби корисна робітнику, ніби дає йому змогу заробити більше, а насправді вона корисна тільки капіталістам, які хочуть таким чином ввести довший робочий день, хоч в іншій формі, а робітника позбавляє потрібного часу відпочинку.

* У певні моменти (хоча б для боротьби з конкуренцією закордонної промисловості) в інтересах самих же робітників буває необхідним існування над-уставних робіт. Але свідоме, освічене і організоване укр. робітництво такі питання зажди зуміє розв’язати в інтересах праці і держави.

Змагання поміж капіталістами і робітниками розв’язувати судом третього – третейським судом. Робітники вибирають свого суддю, капіталісти – свого, а ці два судді, зійшовшись, вибирають одного третього, який уже і робить присуд.

Установлення мінімума заробітної плати. Плата не може падати менше певного рівня, який необхідний для більш-менш нормального життя, який забезпечував би робітнику задоволення всіх фізичних і духовних потреб.

Незалежний від капіталістів інспекторат з представниками від робітників.

Добиватись аби усі ці вимоги зробити основними державними законами охорони праці. Добиватись установи суворих кар за порушення цих законів, капіталістами промисловими, торговими, чи якими іншими.

Не покидаючи боротись, аби повернути частку доходів держави на пекучі робітничі потреби, негайно заводити; поруч з організаціями політичними, організації економічні.

Товариства взаємної допомоги.

Страйкові каси

Каси допомоги під час безробіття і промислових кризів. Каси для утримання робітників-інвалідів, старих, не здібних до роботи, сиріт.

Робітничі контори для пришукування роботи – Всеукраїнська організація пришукування праці.

Досвідчений і культурний робітник, бельгієць, англієць, данець, давно зрозуміли, що вигідніше покладатись на себе, вигідніше самому зарадити своїм нуждам, як сподіватись усього від уряду (майже скрізь по світу уряд поки що буржуазний), капіталістів і взагалі від ворожих (буржуазних) класів. Вони позаводили у себе усе вищезгадане; позаводили навіть кооперативні, продуктивні товариства (виробу); значно видерли з рук капіталу вироблення одежі, взуття, печення хліба, збираються засновувати власні фабрики і заводи і потроху посуваються до соціалістичного устрою. Вжиткові товариства серед робітників-німців, швейцарів, а надто бельгійців – колосальні: мільйони в касах. Ці вжиткові товариства в деяких містах цілком убили дрібну і середню торгівлю, лишивши тільки оптову. Так поволі посуваються вони, завойовуючи позиції на бенкеті життя, і посуваються до соціалістичного устрою.

У самостійній Українській Народній Республіці, уряд котрої складається з представників працюючого люду українського, му­сить бути державне страхування робітників.

ПРИНЦИП РОБІТНИЧИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Аби усунути бюрократизм в організаціях робітничого українського руху, завше збудований на централізмі, українська партія самостійників-соціалістів кладе в основу: автономність організа­цій; кожна місцева організація цілком незалежна щодо свого внутрішнього життя.

Український пролетаріат, що бореться за свободу, не мусить убивати свободу, – заводити безправ’я у себе дома. Український пролетаріат не повинен організуватись на основі повної централі­зації, при якій місцеві робітничі організації витрачають усі права, і тому, хто стоїть за централізм, той проти правдивої свободи.

Обстоюємо автономність місцевих українських робітничих орга­нізацій ще і з іншої не менш важливої причини: незалежність орга­нізацій щодо свого внутрішнього життя: 1) привчає робітників до самодіяльності; 2) навчає покладатися на власні сили; 3) викликає енергію і силу, привчає до свободи, розвиває ініціативу, словом, розвиває всі громадянські достоїнства у робітника, що надто потрібно для соціалістичного устрою будучини.

Не можна брати за приклад централістично-бюрократичний устрій в робітничих організаціях росіян (москвинів). У Московщині робітничу справу звичайно держать в руках невеличкі гуртки, часом цілком не уповноважені робітниками, дуже часто зовсім не робітники. Вони поводяться дуже часто як диктатори.

Нам скажуть, що в боротьбі, аби був успіх, потрібна сувора централізація і дисципліна. На це ми відповімо: «Дисципліна має далеко більше сили, коли робітник, чи хлібороб не з примусу, а з доброї волі намагається бути дисциплінованим, розуміючи добре, що без дисципліни боротись неможливо».

ПРОСВІТА

Українська мова є мовою державною в Українській Народній Республіці.

Народ, що немає власної школи, натурально мусить бути темний, некультурний; він складає нижчі класи, класи пролетаріату сільського і міського і таким чином сходить на службову роль іншим народам, більш культурним, виконує рабські обов’язки до останніх.

Таке становище українського народу було в Росії до революції, воно і тепер в Австрії і Угорщині.

Українська вільна школа буде для українського народу тим світлом, що розжене густу темряву, якою його окутали різні не­прохані просвітники: москалізатори, мад’яризатори; українська вільна школа буде тим світлом, що освітить шлях до свободи, буде тим вогнем, де гартуватиметься вільний дух. Українська вільна школа дасть народу українському інтелігенцію, дасть йому орга­нізаторів, агітаторів; ця інтелігенція просвітить український народ, розів’є національну і класову свідомість робітника і хлібороба, зорганізує їх.

Відсутність української школи зробила те прикре явище, що український пролетаріат, несвідомий національно, до останнього часу не складав своїх організацій, не складав своєї української робітничої партії, а віддавав себе під провод російської (москов­ської) інтелігенції і російських робітничих організацій. Кожний освічений робітник України добре знає, як мало української інте­лігенції, яка в ній страшна потреба. Воно і не дивно: українці вчились у московських школах, москалізувались, цілком одривались від свого народу і прилучались до росіян.

Вдруге, наш народ настільки спролетаризований, що навіть там, де він живе збитою масою, в середніх і вищих школах дуже мало українців (нема за що вчити: українець і хотів би вчити свого сина в середніх і вищих школах, бо ці школи дають великі громадянські права, але не має матеріальної змоги). Середні і вищі школи на Україні – для чужинців, головним чином москвинів по лівий бік, а поляків по правий бік Дніпра, хоч чужинці на Україні і становлять дуже невеличкий процент (до 10%). Цей факт свідчить, що чужинці на Україні складають вищі заможні класи і тому натурально заповнюють майже цілком середні і вищі школи на нашій землі.

Рідна національна школа буде тим широким вікном, звідки широкою річкою розіллються по Україні культура і свобода.

У просвітній справі партія вимагає:

1. Відділити школу від держави, від державної влади.

Треба відірвати школу від державної влади, від уряду і віддати до розпорядження громад *.

* Звичайно в час будування Української держави та її конституції, поки відбувається процес українізації шкіл на Україні (що були царським урядом змосковщені), шкільна справа мусить бути цілком у руках революційного українського національного уряду.

2. Кожна школа належить громаді того району, який ця школа обслуговує, бо школа мусить бути в руках тих, для кого вона призначена і кому служить.

Треба усунути із справ просвітних бюрократизм, великого ворога просвіти і поступу.

3. Просвітньою справою на Україні відає шкільна рада, обрана таємним, рівним, безпосереднім і вселюдним голосуванням і незалежна від уряду.

Окрім Головної шкільної ради існують місцеві шкільні ради. Вибори в місцеві ради такі самі, як і в головну.

4. Право кожної громади, яку обслуговує певна школа, мати учительський і виховавчий персонал за своєю уподобою, мусить бути незайманим, святим.

Ніхто не має права призначати учителя в будь-яку громаду проти волі останньої.

Все, що стосується нижчої школи, стосується і середньої.

Вищі школи, а тим більш Академія наук, мусять бути автономні, незалежні щодо свого внутрішнього устрою і життя від уряду. (Звичайно сучасні виші школи на Україні, утворені .реакційним урядом, мусять поперед бути переконструйовані по волі народу). В Англії, Німеччині та інших країнах університети автономні і наука стоїть незвичайно високо. Вищі школи – це той осередок, де дух, розум народу підноситься на надзвичайну висоту. Чи ж можна ці вогнища культури і науки віддавати до рук адміністрації, до рук урядової влади?

Право мати свою національну школу рідною мовою є святе право кожної нації, кожного народу.

Гроші на утримання шкіл на Україні призначає український парламент, хоч кожна громада певно подбає про свої школи з власних коштів, аби школі нічого не бракувало.

Поки школа буде в руках уряду, який би він не був, не кажучи вже про те, коли він складається з вищих класів, та ще чужого народу поки уряд не буде щиро демократичний, щиро народний, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

Поки існують класи вищі і нижчі, клас панів, капіталістів і клас робітників, нації-пани і нації-раби, вищі класи і пануючі нації, закон примусової загальної освіти можуть обернути в знаряддя своїх інтересів.

Поки є нації пануючі і зневолені, поки є вищі і нижчі класи, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

9. Всі громадяни Української Республіки мають однакове право на просвіту, і тому навчання мусить бути безплатним.

Кожна нація, незалежно від числа її членів, має свої школи і просвітні інституції.

Українці-робітники, як і селяни, закладають свої клуби, бібліотеки, народні університети та інші інституції просвіти, видають свої газети, журнали, бо мусять запалити* своє світло культурне, а не брати освіту з чужих джерел, а тим паче з газет і журналів ворожих класів.

* Ні один народ не гарантований не попасти під владу народу більш сильного.

У СПРАВІ ЩОДО СУДУ НА УКРАЇНІ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду самостійників-соціалістів 17–21 /X11 – 1917 року)

Виходячи з того погляду, що пануючі нації і пануючі класи обертали і обертають суд в зброю свого панування, в зброю поневолення слабших народів, гноблення й експлуатації працю­ючого люду, що суд є могутньою зброєю самоохорони нації і що цю зброю український народ мусить твердо тримати в своїх влас­них руках, з’їзд, на обговорення доповідей, ухвалив такі постанови.

По всіх судових інституціях на Україні негайно мусить бути запроваджена українська мова.

Суд мусить бути організований згідно з психологією, побутом і традиціями українського народу.

На всіх відповідальних посадах судових інституцій України мусять бути українці.

Український суд мусить бути виборний (історичні українські традиції говорять за те саме), позбавлений бюрократично-центра­лізованої організації, як то і личить демократичному народу укра­їнському, суд толерантний, для всіх справедливий.

Справжнім дійсним народним судом може бути тільки суд незалежної Української Народної Республіки.

СУД ТРЕТЬОГО

Але і виборний суд не забезпечить націй слабих і тих, що ста­новлять національну меншість. На землях з мішаною народністю, народність більш культурна, більш батата, більш численна забере на виборах до своїх рук суд і буде кривдити національну меншість.

Запобігти цьому, оборонити національну меншість, може тільки “Суд третього” (Третейський суд). На територіях мішаних, де живуть рядом різні нації, а тим паче коли їх інтереси не погоджені, а може і протилежні, суд мусить бути “третейський”, надто тоді, коли до суду звертаються члени двох різних націй.

Взагалі суд третього – є найбільш справедливий, і його мусимо запроваджувати на своїй землі.

АДМІНІСТРАЦІЯ

Адміністрація на Україні поставляється цілком по волі народу українського.

Адміністрація мусить бути виборна там, де це не перешкоджає інтересам держави. На відповідальних посадах мусять бути українці.

Міліція в руках українських громад, тобто виборних українських інституцій *.

* Поки не закінчиться процес творення Української держави, поки не буде вироблена конституція і настане лад і спокій на Україні, міліція мусить бути цілковито в руках революційного Українського уряду.

Мова в адміністративних установах на Україні мусить бути українська.

РЕЛІГІЯ

Щодо релігійних справ, партія вважає таке.

1. Відділити церкву від держави; державна влада немає права
втручатися до релігійних справ *.

*Пануючі нації і пануючі класи завжди уживають релігію як знаряддя для зміцнення свого панування. Це зазнав на собі і український народ протягом свого більш як 200-літнього підневольного життя.

Релігія і національність зливаються в одне в розумінні широких народних мас: католицьку віру наш народ зве польською мовою, а православну віру (в Галичині греко-католицьку, уніатську) – своєю національною українською вірою. Окатоличення українських мас є разом з тим і ополячення їх; в тім напрямі, борючись за збільшення свого стану національного посідання, поляки працюють рішуче, не перебираючи в засобах (Холмщина, Підляшшя, Волинь та інші).

Агресивність інославних релігій на Україні, то факт.

До того часу, поки широкий загал українського народу не стане свідомим своїх національних і державних інтересів і поки український народ на своїй землі не зміцнить свого економічного становища – релігія українського народу мусить бути взята під державну опіку і охорону проти агресивних заходів і замірів інших релігій в Україні.

Незалежна церква українська.

Попівство виборне.

Ніхто не має права наставляти пан-отця проти волі громади.

4. Справами церковними на Україні заправляють церковні громади.

5. Попівство утримується церковними громадами.

6. Релігійними справами на Україні відають періодичні Собори.

Собор не має жодної адміністративної влади. Тільки такий устрій в церкві може забезпечити свободу релігій, переконань, свободу поширення поміж людьми усяких знань, усяких здобутків культури і науки.

Як справа просвітна, так і справа релігійна кожної нації є річ незаймана, свята.

У СПРАВІ ЩОДО РЕЛІГІЇ

(Постанови Всеукраїнського з’їзду Самостійників-соціалістів 17–21/ХІІ – 1917 року)

1) Церква українська мусить бути незалежною і українською по своїм історичним традиціям.

2) Служба Божа повинна відправлятись українською мовою.

3) Релігійна справа кожної нації є річчю незайманою, позаяк воля віри і переконань є підвалиною дійсної народної свободи.

ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА – УКРАЇНА.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Усі соціалістичні партії, не виключаючи і російських, визнають самопризначення * націй, право кожної нації жити по-власній волі і уподобі, ні у кого не питаючись, самостійно, незалежно.

* Самопризначення – самовизначення.

Самопризначення українського народу є ні щось інше, як право рівної його свободи з іншими вільними культурними народами світу. Деякі українські партії до розпаду Російської держави і до проголошення Самостійної Української Республіки вважали своїм ідеалом перетворення Росії на федеративному ґрунті, а деякі ук­раїнські партії ще і досі мріють про реставрацію Росії на федера­тивних підвалинах.

Дійсність не дає нам зразків федеративної держави, зв’язку народів, де б справді ці народи жили між собою, як брати, в згоді та любові, де б справді був реалізований принцип самопризна­чення націй.

Наше федерування з Польщею і Москвою, яке скінчилось нашою неволею, настільки далося нам добре взнаки, що надовго відбило у нас охоту хоч аби з ким федеруватись.

Приклад федеративної держави ми бачимо зараз в Сполучених Штатах Північної Америки і Швейцарії, але ці федерації примусові. В Америці федерація зроблена силою меча (1863 р.), так само, як і Швейцарська федерація. В цих федераціях нема ані повного національного рівенства, ані рівенства штатів.

Ми визнаємо тільки добровільні спілки народів, це значить добровільні спілки уже вільних народів. Багатонаціональні держави, де поряд з пануючими живуть десятки зневолених націй, мусять попереду розпастись; спілки і федерації, коли потім з них і зложаться, то може навіть і не в межах вищезгаданих держав, а залежно від інтересів кожної нації.

Треба пам’ятати: аби два чи більше народів жило в згоді та любові, треба:

1) аби вони користали рівними правами;

2) аби один народ іншому не тільки не перешкоджав, а помагав досягти його мети.

Коли цього нема – нема ніякої рації народам жити спільно. Таких ідеальних федерацій зараз немає. Коли спілки і складались, то дужчий народ при нагоді підгортав слабшого.

Приклади: Річ Посполита – Українсько-Литовська-Польська. Унія Українсько-Московська, 1654 р.

З ким українському народові вигідно бути в спілці? З тими народами, які або хочуть бути вільними, або бояться свою свободу втратити і які можуть один одному допомагати в справі гарантії спільної свободи.

Мислимо, що Україні з Кубанню є рація в недалекій будучині бути в спілці з Румунією, Кавказом, Туреччиною і всіма Балканськими державами: Болгарією, Грецією, Сербією, Чорногорією. Звичайно, коли анексіоністський запал, бажання захопити частину території свого слабшого сусіда не посварять ціх природних спільників, що дуже можливо, на взаємну шкоду. Союзи з сильними сусідними народами взагалі дуже небезпечні (приклади вищенаведені); вигідніші завше бувають союзи з сильними, але далекими народами.

Звичайно, ці апріорні положення не завжди збігаються з життєвою дійсністю; бувають виключності, але виключність не нищить правила.

Аби позбутись бюрократичної централізації, яка є ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка Україна не мусить ставити перешкод до автономного життя українських земель, які того за­бажають, які різняться умовами життя: Слобожанщина, Чорно­мор’я, Полісся, Холмщина, Запоріжжя, Правобережна Україна та інш.

Будуємо і боремося за Самостійну Україну, об’єднану в своїх етнографічннх межах, зовсім не для того, аби запроваджувати в ній панування буржуазних класів, хоч і українських.

Самостійна Україна будучини мусить бути республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці.

Advertisements

0 Responses to “Програма Української Партії Самостійників-соціалістів”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Лютий 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ   Бер »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: