Культ тілесності у фільмах Пазоліні

Леся Прокопенко

Це почалося в 1975 році, коли режисер зрікся «Трилогії життя», того, що також називалося «святом життя», аргументуючи свою відмову усвідомленням неспроможності в сучасному світі зняти фільм, де панувала би безпосередня краса тіла — вона, як виявилося, людей не лікувала, а лякала. Потім в автора загострюється відчуття приреченості, реалій смерті, безглуздого насилля, самоприниження та нищення, піком чого стала стрічка «Сало, або 120 днів Содому». А. Бернатоніте вважає, що зневіра в щасливості буття стала катуючою підготовкою до загибелі, закривши шляхи назовні з «пекла свідомості», диктатури розуму.