Скоропадський і Денікін

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Остання звістка з України: ясновельможний пан гетьман Скоропадський зрікся гетьманства і сховався невідомо де. Sic transit gloria mundi! Такою химерною є слава сього світу!

Але за останні сім місяців ми так звикли до сієї кумедної фігури, що так легко з ним розійтися не можемо, тим паче, що з ним ще не зникають ті сили, які його висунули на історичну сцену, і тому, що зрозуміти сучасний стан контрреволюційного «єдиного і неділимого» стану не можна без Скоропадського.

Та ж звістка сповіщає, що на російсько-чорносотенному обрії стала постать другого царського генерала, Денікіна, який стоїть на чолі «добровольчої армії». Не треба бути пророком, щоб сказати, що ген. Денікін займе у найближчі часи таку ж саму увагу, як і Скоропадський.

Генерали Скоропадський і Денікін є двома гієрогліфами, котрі тим відрізняються від гієрогліфів єгипетських, що їх і неграмотний розбере.

Ген. Скоропадський — учорашнє, ген. Денікін – сьогоднішнє російської й світової контрреволюції на Україні.

Коли російська чорносотенно-монархічно-октябристсько-кадетська контрреволюція була розбита в в центрі Росії й усунена була на околиці бувшої Російської імперії (жовтень 1917 — березень 1918), коли надії на скору і достатню допомогу від Антанти для відродження «єдиної і неділимої» Росії захиталися, — бо Антанта була зайнята війною з Германією і могла послати лише невеликі сили, аби тільки не погасити зовсім вогнища контрреволюції на околицях: на півночі (Мурман і Архангельськ), на сході (Сибір і Урал), на півдні (Дін, Кубань); коли німецьке військо на Україні, закликане Центрального Радою, встановило огнем і мечем «лад та спокій» і своїми багнетами, яко акушерськими інструментами, допомогли народженню ясновельможного пана гетьмана, бувшого царського генерала й отамана вільного козацтва Центральної Ради — Скоропадського; і коли Мілюкови, Родзянки, Лизогуби, Шульгіни побачили й почули, що в синьому жупані, в широких червоних штанях, шириною з Чорне море — б’ється істинно руське серце, що гетьманська булава — це звичайнісінька істинно руська, своя, рідна «дубинка», — тоді схвилювалося Чорне море російських «патріотів». Дві душі постали в них: одна прагнула неба вірности своїй першій любові до «благородних союзників»; друга тяглася до грішно: землі учорашніх «ворогів Росії і всієї людности», «варварів сучасної культури», Центральних держав. Розколовся тоді контрреволюційний табір на дві половини: одна залишилася на місці, на грудях «благородної Антанти», а друга, сперва крадькома, через віконце, а потім і одверто потягла до нової любови. Але обидві половини сього табору зоставалися одностайними щодо мети: відродження єдиної і неділимої Росії.

«Сам» ярий німцежер, палкий укоханець Антанти, «патріот» раг exellence кадетський златоуст і ватажок Мілюков прилетів на Україну до Скоропадського, а звідти прямо до Берліну, тільки не в «запльомбованому вагоні», а в сальон-вагоні.

Кадетська Самантянина хотіла пригорнути до себе берлінського Давида, але Давид «не позна ю», не тому, що був безсилий, як то було з біблейськи Давидом, а тому, що в нього були ще кращі і кров його гріла й так.

Відроджувати «єдину і неділиму» було тоді не в інтересі Вільгельмів, Гінденбурґів, Айхгорнів, і кадетська Madchen fur alles піймала облизня. Тоді то й вилилися чудесні речі його однодумця й товариша по нещастю ясновельможного пана гетьмана Скоропадського.

«Перше я був під сильним гіпнозом імперії, Правда! Це було так гарно! .. І здавалося таким міцним. Але тепер треба звикнути до думки: Україна може бути тільки самостійною. (Бідна Україна!). Повірте, іншого виходу нема».)

Так через два з половиною місяці сидіння на гетьманстві «самостійної» України ясновельможний пан гетьман дійшов до сумного висновку: «Україна може бути тільки самостійною!» «Тепер іншого виходу нема!» Так «самостійний» гетьман став самостійником!

Але другі його однодумці не були такими легкодухими і не кидали надії привернути до себе Берлін.
Під захистом німецьких багнетів і «самостійного» самостійника вони розпочали організовану підготовну роботу. Почалися численні з’їзди монархістів, кадетів, думців (членів державних дум), утворювалися організації, відкривалися бюра для запису в “астраханські” полки, в «добровольчу» армію, молебні о «здравії й благоденствії» і о «упокоєнії» і т. д. і т. п.

І союзницькі» і «німецькі» самаритяни працювали щиро і поруч.

«Самостійний» гетьман опирався на німецькі багнети. Власної збройної сили він не мав. Невеличка купка «гайдамаків» і більш численна «добровольча армія» — ось збройна сила його. Але «добровольча армія» додержувала більш «союзницької» орієнтації і тягла до Дону і Кубані.

Так сталося, що коли імперіалістична Германія рухнула і німецькі багнети стали непевними, щоб сидіти на них, за «самостійною» фігурою Скоропадського, на місці Келлерів і Муммів, стала фігура вірного лицаря, «без страха и упрека», своєї прекрасної Дульцінеї-Антанти — ген. Денікіна.

Ясновельможний гетьман сіпнув було на бік Антанти. «Самостійний» кабінет міністрів одержав відставку, і склався новий, котрий першим пунктом своєї програми поставив: «Праця над відродженням єдиної Росії на федеративних началах зо збереженням за Україною всіх прав на підставі її державної і національної самобитности».

«Самостійний» гетьман розсамостійнився! Але тут йому довелося почути те, що почула делеґація Ц. Ради від Мумма, коли вона явилася узнати, чого хочуть німці, і що вона згідна на всі умови:

— Пізно!

Гетьмана Скоропадського нема. Його й не було з початку революції в Германії. Фактично влада належала «добровольчій армії», ген. Денікіну.

Ген. Денікін — се спогад про першу любов чорно-сотенно-кадетської братії. Се рожеві мрії її першої весни.

Вкупі з гетьманом Скоропадським частина кадетсько-чорносотенної контрреволюції пройшла повний цикл діялектичного розвитку: теза — гіп-ноза імперії; антитеза — самостійність мимоволі; синтеза — відродження «єдиної і неділимої» Росії.

On revient tojours a ses premiers amours! Раз-у-раз портаються до першої любови! Розброд у чорносотенної братії скінчився. Але скінчився тоді, коли нова революційна хвиля загрожує знести намул чорносотенства. Ще не все загублене. Ще а Одесі і Румунії орудують «союзники». Ще Дін і Кубань у руках «добровольчої армії». Є ще порох у порохівницях! Ще не зникла сила російських контрреволюціонерів! Боротьба продовжується. А там «союзники» пришлють «допомогу»!
А тим часом гетьман зрікається і тікає. Влада переходить до рук Директорії.

1919 р.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.

0 Responses to “Скоропадський і Денікін”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Січень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: