Скоропадський і Денікін

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Остання звістка з України: ясновельможний пан гетьман Скоропадський зрікся гетьманства і сховався невідомо де. Sic transit gloria mundi! Такою химерною є слава сього світу!

Але за останні сім місяців ми так звикли до сієї кумедної фігури, що так легко з ним розійтися не можемо, тим паче, що з ним ще не зникають ті сили, які його висунули на історичну сцену, і тому, що зрозуміти сучасний стан контрреволюційного «єдиного і неділимого» стану не можна без Скоропадського.

Та ж звістка сповіщає, що на російсько-чорносотенному обрії стала постать другого царського генерала, Денікіна, який стоїть на чолі «добровольчої армії». Не треба бути пророком, щоб сказати, що ген. Денікін займе у найближчі часи таку ж саму увагу, як і Скоропадський.

Генерали Скоропадський і Денікін є двома гієрогліфами, котрі тим відрізняються від гієрогліфів єгипетських, що їх і неграмотний розбере.

Ген. Скоропадський — учорашнє, ген. Денікін – сьогоднішнє російської й світової контрреволюції на Україні.

Коли російська чорносотенно-монархічно-октябристсько-кадетська контрреволюція була розбита в в центрі Росії й усунена була на околиці бувшої Російської імперії (жовтень 1917 — березень 1918), коли надії на скору і достатню допомогу від Антанти для відродження «єдиної і неділимої» Росії захиталися, — бо Антанта була зайнята війною з Германією і могла послати лише невеликі сили, аби тільки не погасити зовсім вогнища контрреволюції на околицях: на півночі (Мурман і Архангельськ), на сході (Сибір і Урал), на півдні (Дін, Кубань); коли німецьке військо на Україні, закликане Центрального Радою, встановило огнем і мечем «лад та спокій» і своїми багнетами, яко акушерськими інструментами, допомогли народженню ясновельможного пана гетьмана, бувшого царського генерала й отамана вільного козацтва Центральної Ради — Скоропадського; і коли Мілюкови, Родзянки, Лизогуби, Шульгіни побачили й почули, що в синьому жупані, в широких червоних штанях, шириною з Чорне море — б’ється істинно руське серце, що гетьманська булава — це звичайнісінька істинно руська, своя, рідна «дубинка», — тоді схвилювалося Чорне море російських «патріотів». Дві душі постали в них: одна прагнула неба вірности своїй першій любові до «благородних союзників»; друга тяглася до грішно: землі учорашніх «ворогів Росії і всієї людности», «варварів сучасної культури», Центральних держав. Розколовся тоді контрреволюційний табір на дві половини: одна залишилася на місці, на грудях «благородної Антанти», а друга, сперва крадькома, через віконце, а потім і одверто потягла до нової любови. Але обидві половини сього табору зоставалися одностайними щодо мети: відродження єдиної і неділимої Росії.

«Сам» ярий німцежер, палкий укоханець Антанти, «патріот» раг exellence кадетський златоуст і ватажок Мілюков прилетів на Україну до Скоропадського, а звідти прямо до Берліну, тільки не в «запльомбованому вагоні», а в сальон-вагоні.

Кадетська Самантянина хотіла пригорнути до себе берлінського Давида, але Давид «не позна ю», не тому, що був безсилий, як то було з біблейськи Давидом, а тому, що в нього були ще кращі і кров його гріла й так.

Відроджувати «єдину і неділиму» було тоді не в інтересі Вільгельмів, Гінденбурґів, Айхгорнів, і кадетська Madchen fur alles піймала облизня. Тоді то й вилилися чудесні речі його однодумця й товариша по нещастю ясновельможного пана гетьмана Скоропадського.

«Перше я був під сильним гіпнозом імперії, Правда! Це було так гарно! .. І здавалося таким міцним. Але тепер треба звикнути до думки: Україна може бути тільки самостійною. (Бідна Україна!). Повірте, іншого виходу нема».)

Так через два з половиною місяці сидіння на гетьманстві «самостійної» України ясновельможний пан гетьман дійшов до сумного висновку: «Україна може бути тільки самостійною!» «Тепер іншого виходу нема!» Так «самостійний» гетьман став самостійником!

Але другі його однодумці не були такими легкодухими і не кидали надії привернути до себе Берлін.
Під захистом німецьких багнетів і «самостійного» самостійника вони розпочали організовану підготовну роботу. Почалися численні з’їзди монархістів, кадетів, думців (членів державних дум), утворювалися організації, відкривалися бюра для запису в “астраханські” полки, в «добровольчу» армію, молебні о «здравії й благоденствії» і о «упокоєнії» і т. д. і т. п.

І союзницькі» і «німецькі» самаритяни працювали щиро і поруч.

«Самостійний» гетьман опирався на німецькі багнети. Власної збройної сили він не мав. Невеличка купка «гайдамаків» і більш численна «добровольча армія» — ось збройна сила його. Але «добровольча армія» додержувала більш «союзницької» орієнтації і тягла до Дону і Кубані.

Так сталося, що коли імперіалістична Германія рухнула і німецькі багнети стали непевними, щоб сидіти на них, за «самостійною» фігурою Скоропадського, на місці Келлерів і Муммів, стала фігура вірного лицаря, «без страха и упрека», своєї прекрасної Дульцінеї-Антанти — ген. Денікіна.

Ясновельможний гетьман сіпнув було на бік Антанти. «Самостійний» кабінет міністрів одержав відставку, і склався новий, котрий першим пунктом своєї програми поставив: «Праця над відродженням єдиної Росії на федеративних началах зо збереженням за Україною всіх прав на підставі її державної і національної самобитности».

«Самостійний» гетьман розсамостійнився! Але тут йому довелося почути те, що почула делеґація Ц. Ради від Мумма, коли вона явилася узнати, чого хочуть німці, і що вона згідна на всі умови:

— Пізно!

Гетьмана Скоропадського нема. Його й не було з початку революції в Германії. Фактично влада належала «добровольчій армії», ген. Денікіну.

Ген. Денікін — се спогад про першу любов чорно-сотенно-кадетської братії. Се рожеві мрії її першої весни.

Вкупі з гетьманом Скоропадським частина кадетсько-чорносотенної контрреволюції пройшла повний цикл діялектичного розвитку: теза — гіп-ноза імперії; антитеза — самостійність мимоволі; синтеза — відродження «єдиної і неділимої» Росії.

On revient tojours a ses premiers amours! Раз-у-раз портаються до першої любови! Розброд у чорносотенної братії скінчився. Але скінчився тоді, коли нова революційна хвиля загрожує знести намул чорносотенства. Ще не все загублене. Ще а Одесі і Румунії орудують «союзники». Ще Дін і Кубань у руках «добровольчої армії». Є ще порох у порохівницях! Ще не зникла сила російських контрреволюціонерів! Боротьба продовжується. А там «союзники» пришлють «допомогу»!
А тим часом гетьман зрікається і тікає. Влада переходить до рук Директорії.

1919 р.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.

Advertisements

0 Responses to “Скоропадський і Денікін”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: