Вибрані листи: Енґельс Марксові (23 травня 1856)

Енґельс Марксові

Менчестер, 23 травня [1856 р.]

Подорож наша по Ірляндії була така: ми поїхали з Дубліна в Ґалвей на західньому узбережжі, потім двадцять миль всередину країни, потім у Лімеріж, потім вниз Шанноном в Тарберт, Тралі, Кілларней і назад у Дублін. Всього близько 460—500 англійських миль. Ми бачили близько 2/3 усієї країни. За винятком Дубліну,—що стосується до Лондону,—як Дюссельдорф до Берліну, цілком має характер колишньої маленької столиці і збудованої на англійський зразок,—вся країна, а надто міста, справляють таке вражіння, ніби перебуваєш у Франції або в горішній Італії. Від жандарів, попів, бюрократів, адвокатів, дворян аж в очах рябить, і цілковитий брак будь-якої промисловосте, так що просто могло б здатися незрозумілим, з чого живуть всі ці паразити, якби селянські злидні не пояснювали цього.

Помітно по всіх кутках, що „вжито заходів”. Уряд втручається скрізь, про так зване самоврядування немає й мови. /168/

Ірляндію можна вважати за першу англійську колонію, саме за таку, що нею завдяки її близькости до метрополії, керують все ще по-старому. І тут чудово видно, що так звана свобода англійських громадян заснована на поневоленні колоній. Ніде я не бачив стільки жандарів, і пруський жандарсько-спіртуозний вираз обличчя цих констеблів, озброєних карабіном, багнетом і ручними кайданами, доведений тут до високого ступеня досконалости. Своєрідні для країни руїни. Стародавніші з V й VI століття, новітні—XIX століття з всіма переходовими ступенями між ними. Найдавніші—це лише церкви. З 1100 року — церкви й замки. З 1800 року — селянські будинки. По всьому заходу, особливо в околицях Ґалвей, скрізь порозкидувані такі руїни селянських будинків, залишених житцями здебільшого з 1846 р. Я ніколи не думав, щоб голод мав таку, мовляв, наочну реальність. Спустіли цілі села й посередині їх розташувалися чудові парки дрібних землевласників, що майже самі там і живуть. Це здебільшого адвокати. Така картина створилася в наслідок спільного діяння голода, еміґрації й „чистки”. При цьому навіть худоби немає на полях. Рівнина—це буквально пустеля, яка нікому непотрібна. В графстві Клер, на південь від Ґалвей, трохи краще, там є худоба, а ближче до Лімеріка—пагорбки, чудово оброблені фармерами, здебільшого шотландцями. Там країна має буржуазний вигляд. На південному заході місцевість гориста, багато болот і надзвичайно пишні ліси, потім знову тягнуться чудові пасовища, особливо в Тепперері; ближче до Дубліна йдуть місця, де помітно, що земля поступовім попадає в руки великих фармерів.

Завойовні війни англійців, що тривали від 1100 до 1850 р. (по суті війни й облога тривали саме так довго) дощенту зруйнували країну. Багато руїн веде своє походження саме від війни. Через все це і нарід придбав своєрідну вдачу. Не зважаючи на ввесь свій національно-ірляндський фанатизм, властивий цій публіці, вони почувають себе у своїй власній країні не вдома. Ірляндія—саксам. Це тепер здійснилось. Ірляндець знає, що йому немає змоги конкурувати з англійцем, що прийшов з засобами, які переважають усі власні засоби ірландця. Еміґрація йтиме доти, поки нарешті панівний, навіть майже виключно кельтський характер людности, не загине зовсім. Скільки разів ірляндці пробували досягнути чогобудь і щоразу й політично і промислово їх розщавлювали. Приборкуючи їх штучно, систематично додели їх до становища нації злидарів, спеціальністю якої стало постачати Англії, Америці, Австралії і т. д. проституток, поденників, сутенерів, злочинців, шахраїв, жебраків та інших підчихвістів. Зубожіння зайшло тут і в аристократію. Землевласники скрізь збуржуазилися, тут же всюди зубожіли, їхні садиби оточують величезні чудові парки, але навколо—пустеля й ніхто не’ може сказати звідки дістати грошей. /169/

Це дивні типи. Мішаної крови, здебільшого високі на зріст, повні, вродливі парубки, носять величезні вуса під величезними римськими носами, удають полковників у відставці, їздять по країні, шукаючи всіляких розваг, а коли запитаєш про них,—виявляється, що в них ні гроша за душею, по вуха в боргах і живуть і трусяться, щоб не попасти за борги під суд. /170/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 168-170.