Вибрані листи: Енґельс Марксові (6 червня 1853)

Енґельс Марксові

Манчестер, 6 червня [1853 р.]

Брак земельної власности є справді ключ до цілого Сходу. В цьому полягає вся політична й релігійна історія. Але чому східні народи не дійшли до земельної власности, не дійшли навіть февдальної власности? Мені здається, що причини головне в підсонні й у властивостях ґрунту, особливо в зв’язку з великою пустельною смугою, що тягнуться від Сагари навскоси через Арабію, Персію, Індію й Татарію аж до найвищої азіатської високорівні. Першу умову рільництва становить тут штучне зрошення, а це є справа або краевого або центрального урядів. У східніх урядів завжди лише три відділи: фінанси (грабунок всередині країни), війна (грабунок всередині й поза межами), громадські роботи (піклування за відтворення). Британський уряд уреґулював № 1 і 2 дещо буржуазніше, а № 3 закинув зовсім і індійське сільське господарство гине. Вільна конкуренція там цілком оскандалилась. Землю там запліднюють штучно і в тому разі, коли водогони руйнується, то гине й рільництво; цим якраз і пояснюється той цікавий факт, що цілі /55/ країни, колись блискуче оброблені, тепер залишені й пустельні (Пальміра, Петра, руїни в Іємені й місцевості, в Єгипті, Персії та Індостані).

Цим пояснюється й те явище, що досить однієї спустошливої війни, щоб збезлюднити країни й позбавити їх цивілізації на сотні років. До тої ж низки явищ належить, на мою думку, також і знищення південно-арабської торгівлі до Магомета, яке ти вважаєш цілком правильно за найголовніший момент магометанської революції. Я не досить добре знаю історію торгівлі шости перших християнських століть, щоб судити, як саме загальні матеріяльні світові стосунки вигіднішим шлях через Персію до Чорного моря і через Перську затоку до Сирії і Малої Азії, ніж шлях через Червоне море. Але в усякому разі не мало важило й те, що в перській упорядкованій імперії Сассанідів каравани ходили поглядно безпечно, тим часом на Іємен від 200 до 600 року абесінці майже безперестанку робили напади, завойовували й грабували країни, міста Південної Арабії, що ще квітли за римлян, VII ст. були пустелями, вкритими уламками й руїнами. Сусідні бедуїни протягом 500 років засвоїли собі суто мітичні казкові традиції про своє походження (див. Коран і арабського історика Новаірі), і альфабет, що ним були написані, всі тубільні написи, був цілком забутий, хоч іншого ніякого не було й отже фактично всяке письмо стало забуватися. Подібні явища дають підставу вивести висновок, що поряд зрушення, спричиненого загальними торговельними стосунками, відбувалося й безпосереднє силоміцне руйнування, спричинене етіопським наїздом. Абесінців вигнали за 40 років до Магомета, це був перший акт пробудженого арабського національного почуття, яке ще більше зросло підо впливом наїзду з півночі персів, що дійшли майже до Мекки. Я почну вивчати історію Магомета лише цими днями. Але досі мені ця історія уявляється як бедуїнська реакція проти осілих, але занепалих міських фелахів, що тоді з релігійного погляду розкладалися, і до попсованого культу природи домішували перекручене юдейство й християнство.

Уривки із старого Берньє справді чудові. Як приємно знову прочитати щонебудь написане старим тверезим ясним французом, що так вдало попадає в саму точку, не показуючи, що він це помічає й тішиться з цього. /56/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 55-56.