Реформа чи революція

Данієл Де Леон

Колись таки робітник мусить захопити в свої руки політичну силу, щоби міг покласти основу для нової організації праці. Як що він не хоче відректися від усіх благ цього світу, як ті стародавні христіяне, що їх цуралися і відтручували від себе, то він мусить основно змінити свої старі методи, піддержувані старими суспільними установами.

Але ми не твердимо, що до тої цілі всюди однакова дорога.

Ми знаємо, що треба брати на увагу існуючі інституції, звичаї і побут ріжних країн, і ми не перечимо, що є такі краї, як Англія і Америка і, коли б я краще знав ваші відносини, то може міг би ще додати Голандію, де робітник може осягнути свою ціль мирними способами. Але не у всіх краях це можливе.

Карл Маркс
(на Міжнароднім Соціялістнчнім Конгресі в Гаг, 1872).

* * *

Зітхають люде за добробутом, але той добрий час не прийде; правда, нераз здається: що помічаємо всякі знаки, якими він заповідає свій прихід, але кожний раз вони наче в повітрі розплились і нема, А тимчасом зима за зимою приносить ще раз те велике питання: «що робити з безробітними?». Але нема кому відповісти на те питання, хоч з року на рік безробітних все більше і більше, і майже вже можна вирахувати той момент, коли безробітним урветься терпець і вони схочуть творити свою долю власними руками. І певна річ, що в таку хвилю годиться послухати, що каже чоловік (Карл Маркс), котрий ціле життя досліджував економічну історію й економічні відносини Англії, на ті досліди і студії спер свою цілу теорію. і на підставі тих дослідів і студій дійшов до висновку, що в Европі бодай одна Англія (а поза Європою, на основі того самого розумування, Сполучені Держави) єсть тим краєм, де неминучу суспільну революцію можна би перевести до краю самими мирними і легальними способами. Розуміється, він ніколи не забував додати, що ледви можна сподіватися від англійської пануючої класи, щоб вона погодилась з такою мирною і законною революцією, не пробуючи бунтуватись «за задержання невільництва».

Фрідріх Енгельс
(5 листопада 1886).

Передмова до українського видання

З тої хвилі, коли до соціялістичного руху в Америці увійшов Де Леон, в ньому різко позначається нова доба.

В той час соціялістичний рух в Европі був вже в лабетах так званого «ревізіонізму», тоб-то відходив від революційних принціпів і тактики Маркса й Енгельса, Лібкнехта-батька та Бебеля. Домагання усяких реформів, місцевих та крайових, займали місце колишньої революційної діяльності; компроміси й політичне торгування виявлялися всюди, де тільки соціял-демократичні партії підростили до політичного значіння. Ті лихі тенденції згодом породили такі з’явища, як «міністерський соціялізм», «співробітництво клас» і таке инше, а це знову у свій час, підчас війни, пхнуло соціял-демократичних проводирів просто в обійми капіталістичних урядів і опісля, у час так званої повоєнної відбудови, зробило з них (Вандервельде, Мільран, Вівіяні, Еберт, Шайдеман, Мусоліні, Баувер, Врантінг, Стаунінг, Сновден, МакДональд та безліч инших) Найміцніші підпори для піддержки захитаної капіталістичної системи та для відвертання загрозливої робітничої революції.

В Америці і 1880-х роках соціялістичний рух обхоплював переважно німецьких емігрантів, що втікли сюди від Бісмаркових утисків. Вони жили укупі в кількох великих містах, балакали по німецьки, а про тутешне життя, розвиток, традиції й загальний вигляд цього краю знали дуже мало або й нічого не знали. Наслідок, майже неминучий, був той, що їх «соціялізм» відбивав у собі той ґрунт, з якого вони прийшли, та ті думки, що вони принесли з собою з-поза моря. Вони хотіли лише якогось полекшіння тих умов праці, з якими вони, імігранти, мусіли стрінутися, як тільки вийшли на американський беріг. З того пішли звичайні трейд-юнійні домагання — збільшення заробітної платні, восьмигодинний робочий донь, менш небезпечні умови праці — і также безліч дрібних політичних реформів, що з їх найбільш «радикальною» була «міська власність» води, газу, то-що, — з славетною цілью зменшення податків.

Де Леон відраду зрозумів, що така пропаганда не соціялізм, а навпаки, тільки відведе робітників від соціялізму. Разом а невеличким гуртом найбільш ясно думаючих членів партії він поклав собі за найперше завдання — роз’яснити справу в самій партії та скерувати її на вірний шлях Марксівського соціялізму. Поза щотижневою працею в газеті People, його першим почином в цім напрямку була промова під назвою «Реформа чи революція», яку він сказав в місті Бостоні 1896 року. Ця промова, що належить вже до класичних творів соціялістичної літератури, друкується оце перший раз в перекладі для українських читачів. Вона була й першою в ряді великих промов Де Леона: «Реформа чи революція», «Що значить цей страйк», «Анархія проти соціялізму», «Дві сторінки з римської історії», «Пекуче питання трейд-юніонізму» та «Соціялістична перебудова суспільства». Всі ці промови становлять одну цілість і зрисовують не тільки розвиток самого Де Леона в той час, коли він утворював соціалістичну теорію і тактику, а й прогрес Соціялістичної Робітничої Партії, як вона розвивалася і як вкорінювалася в американськім суспільнім ґрунті і разом з тим в міжнароднім Марксівськім соціялізмі,

Соціялістична Робітнича Партія прийняла ті здорові революційні принціпи, що їх накреслено в промові «Реформа чи революція», як теж згідно з нею завела в себе сувору, але необхідну організаційну дисципліну, — і це зараз же привело її до боротьби проти цілої зграї, а саме не лише проти явного капіталістичного ворога, а І надто проти реформаторських «вовків в овечій шкурі», що до того часу ще могли хитрувати як масненькі «приятелі робітників» та «ми-теж-соціялісти». Ґомперса та його «чисті і прості» трейд-юніони до живого зачіплено різким проголошенням принципу, який каже, що соціальне питання є питання так же, як і економічне, та що робітничому рухові спиратись тільки на економічну організацію це те саме, що «качці літати лише одним крилом». Гилквитових прихильників в Соціялістичній Робітничій Партії та її німецький орган, New York Volkszeitung, ударено за їх нахил до трейд-юнійної «чистоти і простакуватості», за податкові реформи — корисні для дрібних німецьких купців, але прикриті лукавою мовою, що буцім-то «робітники платять податки», — за проекти муніціпальних реформ і таке инше. Тому «Реформа чи революція» може слушно рахуватися за перший великий прилюдний виклик на бій, кинутий реформаторським елементам в Соціялістичній Робітничій Партії. Незабаром їх так припекло, що після невдатного замаху — щоби розбити партію, захопити People та викинути Де Леона з редакції — вони були примушені вийти з партії цілою купою, й тоді вони організували Соціял-Демократичну Партію Америки, а далі так звану Соціялістичну Партію.

В Соціялістичній Робітничій Партії велике завдання, яке поклав собі Де Леон, було довершене, — соцІялістичний рух в Америці позбувся загрози реформаторства. Після того нехай лунав хоч один чистий голос революції посеред усього того реформаторського белькотання, що по світі вдає з себе соціялізм, і як такий його продають, віддають в заставу та ліцитують.

Правильність того революційного становища, що його накреслено в «Реформа чи революція», сегодня вже незаперечна. Соціялістична Робітнича Партія й сегодня стоїть на тому становищі, й аж надто оправдали його світові події. Про це говорить недавно виданий партією маніфест, і щоби не повторяти того, що в ньому вже добре сказано, я додаю його до цеї передмови.

Олівія М. Джонсон
редакторка Weekly People

РЕФОРМА ЧИ РЕВОЛЮЦІЯ
Промова на зборах, скликаних товариством «The People’s Union» в Well’s Memorial Hall у Бостоні
26-го січня 1896 року

Робітники і робітниці Бостону!

Я привик складати два і два до купи і з того робити овій висновок — чотири. Приблизно в той самий час, коли до мене наспіло запрошення приїхати до Бостону, я також довідався, що в місті Бостоні задумують реорганізувати партію. Я склав два і два до купи і зробив висновок, що мене закликано почасти для того, щоби я приїхав розповісти вам про те, на яких засадах ми самі організувались у Ню Йорку та яким робом ми, «грішні» нюйорські й бруклинські соціялісти, «підбили око» капіталістам, зібравши останнього листопаду на виборах 16,000 голосів.

Організація

Це вже незаперечне правило, що щоби досягнути мети, треба конче організуватись. Одначе буває «організація» і «організація». Що воно так, це ясно видно з того, що проводирі старомодних трейд-юніонів раз-у-раз казали робітникам: «Організуйтесь! Організуйтесь!» Та не зважаючи на то, що вони отак протягом останніх тридцяти-сорока років всюди вешталися і «організували та організували», ми тепер бачимо, що вони в дійсности і до нині стоять там, звідки почали, як що не гірше; їхня організація має натуру тої ящірки, що її хвіст руйнує те, що передня частина тіла збудувала.

Я думаю, що найкраще допоможу вам організуватись, коли з’ясую вам засади, на яких організовані соціялістичні секції в Ню Йорку і Бруклині. Але для цього я мушу завернутись до основних принціпів, і тоді, пояснюючи вам ріжницю між реформою і революцією, я зможу показати крок за кроком, як ми робимо і як ви повинні робити.

Я буду говорити так, як би думав, — де у всякого промовця розумна думка, — що в цій залі ніхто з слухачів не знає, що таке «реформа» і що таке «революція». Тоді ті, що добре знайомі з цим питанням, зрозуміють мене ще краще, а ці, що не знайомі, зможуть легче слідкувати за моїми думками.

Ми чуємо, як люде балакають про «реформаційні сили», про «еволюцію» і про «революцію», дуже все те плутаючи. Давайте, з’ясуємо ці слова. Реформа означає зовнішні зміни. Революція означай зміну з середини, все одно, чи це буде революція мирна чи крівава, —- бо в основному питанні мирність чи крівавість революції не важить ні за макове зерно.

Реформа

Візьмім, наприклад, пса — пудля. Ви можете реформувати чи зміняти його вигляд на всякі способи. Ви можете обстригти все тіло і лишити тільки квачик на кінці його хвоста. Ви можете пробити дірки в його вухах і перетягнути через одно вухо синю, а через друге червону стрічку та зализати її в кокарду. Ви можете надіти на його шию мідний обруч з вашими ініціялами, а на його хребет маленьке, гарне покривальне. А проте як був той пес пудель, так пудлем він лишиться. Кожна з тих змін певно зробить відповідну зміну в життю пудля. Коли він стрижений і без шерсти, окрім квачика на кінці хвостика, тоді він певно належить пустунові, в котрого тільки й думки, щоби побачитись з своїм улюбленим цуциком. Коли він чепурно прикрашений стрічками, то, можливо, прихильність до нього його молодої пані є дещо ніжнішого характеру. Коли ж пізніше побачимо його в черідці любителя собак, то там знову з ним инакше поводяться і вживають його до цілком відмінних завдань, як попереду. Кожна з тих змін чи стадій може означувати справжню добу в існуванню пудля. А все ж таки, в коріні справи, пудель він був, пудель він є, і пудель він зістанеться. Оце — реформа.

Революція

Але коли ми подивимось позад себе, що діялось в минулому, десятки тисяч літ тому, або уявимо далекий майбутній переворот в природі, та коли простежимо розвиток тваринного життя від безхребтових до хребтових тварин, від ящірки до птахів, від початку четвероногих ссавців аж доки не прийдемо до предків цього пудля і наприкінці не доберемось до самого пудля і так далі, — то побачимо радикальні зміни на кожнім кроці, — зміни з нутра, які зміняють його буття в найосновнішому, накладають на нього печать, що зміняє наскрізь саму систему його існування. Оце — революція.

Так само і з суспільством. Кожного разу, коли зміни залишають внутрішній механізм непорушним, маємо реформу; коли ж внутрішний механізм змінений, маємо революцію.

Звісно, ніяка внутрішня зміна не можлива без зовнішних проявів. Внутрішні зміни, доконані революцією, або розвитком ящірки в орла, відбулися в супроводі зовнішніх познак. Те саме діється з суспільством. І в тім як раз лежить одна з ям, в яку неодмінно падають «реформатори». Вони завважили, що зовнішні познаки зміняються разом з внутрішними: і не зазирнувши поза заслону, вони завдоволені самими тільки зовнішними змінами. Але про це зараз скажемо більше.

Ми соціалісти не «реформатори». Ми революціонери. Ми соціялісти не хочемо міняти самі форми. Нам форми байдужі. Ми бажаймо змінити нутро суспільного механізму, а форма сама зміниться. Ми бачимо в Англії коронованого монарха; ми бачимо в Німеччині також імператора на престолі; ми бачимо в Америці президента без корони на голові; а проте ми не вбачаємо основних ріжниць між Англією, Німеччиною й Америкою. Маючи такі приклади перед очима, ми маємо свої сумніви що-до форм. Ми наче ті дорослі діти, — маємо ту прикмету, що любимо зазирати у нутро річей, щоби побачити, що в них є.

Ще одно вступне пояснення. Одні величають соціялізм як ангельський рух; другі кричить, що це чортівська видумка. Тому подиблете таких Гомперсів, що дихають на соціялізм і вогнем і морозом, і такого Гарі Лойда, що його примхи, на жаль, ви знаєте краще за мене, і що проголошує себе в однім місци за соціяліста, а в другому соціялізм поганить. Тимчасом соціялізм — це не мрія ангелів, ані не змова діяволів. Соціялізм має ноги, що твердо стоять на землі, і голову, що не губиться в хмари; він бере науку за руку і просить її вести його, і йде за нею, куди вона показує. Беручи науку за руку, він не каже: «Я піду слідом за тобою до кінця дороги, коли це мені сподобається». Ні! Він бере її за руку й каже: «Куди б ти не повела мене, туди я мушу йти». Через те соціялісти йдуть, як розумні люде. Ми не бунтуемось, що замість крил маємо руки і не можемо літати, хоч як хотіли б.

Ось так маючи на увазі ріжниці між реформою і революцією, тепер спитаємося: що ж значить соціялізм? Щоби на це відповісти, я мушу розглянути два або три, що так скажу, головні нервові центри соціялістичного руху.

Влада — держава

Одним з цих нервових центрів є питання про «владу» або питання про «державу». Хто з нас не бачив на полицях наших бібліотек книжок про «Історію держави», про «Обмеження держави», або «Що держава повинна робити, а чого не повинна», про «Законні функції держави» і так далі без кінця? А проте, серед усіх тих книжок, тих творів вульгарної та поверховної капіталістичної думки, — немає жодної книжки, яка сягала би аж до глибини цього питання, або сказала що справді треба розуміти під тим словом — «держана». Щойно у великій праці американця Моргала та у працях Маркса, Енгельса і инших соціялістичних філософів, це питання обмірковано з тою науковою прозорістю, яка виходить з фактів, веде до здорових висновків і промощує дорогу до практичної роботи. І доки ви не будете знати та розуміти історію «держави» і «влади», доти не зрозумієте одного з головних принціпів, на яких спочиває соціялістична організація, та не будете в силі з успіхом організуватися.

Нам говорять, що «влада» завше була такою, як вона в сьогодні, і завжди буде такою. Оце перша основна помилка, яку Карл Маркс справедливо називав капіталістичною вульгарністю думки.

Коли людина, залишивши за собою дикунський стан роспочала свій похід вперед, вони збагнула, що співпраця є для неї конечністю. Людина зрозуміла, що в гурті вона може глянути в очі ворогові краще ніж поодинці, може успішніше полювати, рибачити, воювати. Йдучи за вказівками великого письменника Моргана — єдиного великого і орігінального американського письменника по цьому питанню — ми бачимо в індіянських громадах, в індіянських оселях, той тип суспільної системи, через який свого часу перейшли всі наші предки, всі без винятку.

Індіяне жили громадами. В них власність була спільна. Як це описав Френклин у своєму нарисі історії і буцім-то святости приватної власности, ніякої приватної власности серед індіян не було. Вони співпрацювали, працювали разом і мали між собою Центральну Керовничу Владу. В індіянських громадах ця Центральна Керовнича Влада складалася з «сейчемів». Однаково, як обирано цю Центральну Керовничу Владу, але вона в них була. Та завважте ось що: її функція була в тім, що вона керувала кооперативною або гуртовою діяльністю громади, і керуючи нею, вона справді брала активну участь в продуктивній роботі громади. Без її роботи робота громади не була б була виконана.

Коли в дальшім розвитку суспільства знаряддя продукції збільшились і розвинулись понад рівень, якого досягнули індіяне, — коли люде навчились перетоплювати залізну руду; коли черев це саме стався важливий суспільний переворот, оповитий туманом століть, та все ж таки видний — переворот, що колов колишне громадінське суспільство на двоє по лінії полу, тому що чоловіки мали, а жінки не мали змоги орудувати знаряддям продукції, — тоді суспільство вилилося у нову форму. Попередня громада з її демократичною рівністю прав і обовязків зникла.

Натомість повстала нова суспільна система, нове суспільство, поділене на дві частини, що з них одна нездатна, а друга здатна брати участь у вирібництві. Цей поділ суспільства на частини, що відбувся по лінії полу, зразу вже з самої природи річей не міг бути надто глибокий та гострий. Одначе, все таки, вже в самім утворенню дах двох частин суспільства, що одна з них здатна, а друга нездатна себе годувати, — ми маємо першу осторогу, перший відгук клас, класових ріжниць, поділу суспільства на незалежних і залежних, на панів і рабів, на володарів і підлеглих.

Одночасно з цією революцією стрічаємо також перші зміни в обсягу ділання Центральної Керовничої Влади, того тіла, що його первісним завданням було приймати участь у вирібництві, керуючи ним. Як тільки економічну рівність зруйновано і в суспільстві народились економічні класи, функції Центральної Керовничої Влади починають зазнавати поступінної зміни. Аж нарешті, — коли після довгих літ, спочатку спровола, а потім, при справжнім капіталізмі, з теперішнього гураганною швидкістю, знаряддя розвинулись де-далі і далі, поки не досягли сучасної казкової досконалості і величі; і коли знаряддя, ставши приватною власністю, зробили революцію в самій революції, розколовши суспільство вже не по лінії полу, а на тих, що мають землю і знаряддя праці, та тих, що їх не мають; і коли нинішні могутні знаряддя праці, що опинилися в приватних руках, звели понад пядесять-два відсотки нашого населення до того стану, що вони зовсім не в силі годуватись не запродавши себе наперед у наємну неволю і в той самий час ще підкопують ґрунт під ногами трицяти-девяти відсотків нашого народу, тобто середньої маси, що з своїм нікчемним знаряддям і маленьким капіталом мусить впасти жертвою в суперництві з великими капіталістами та загубити всяку надію; і коли економічний закон, що діє в системі приватної власності на знаряддя, скупчив цих приватних власників у яких вісім відсотків населення краю і таким робом дав цій невеликій класі капіталістів можливість жити не працюючи та змушує більшість, класу Конгресі, девядесять-чотири відсотки усіх податків витрачується на «охорону власности», власности нікчемно маленької капіталістичної класи, — а не на охорону життя; і коли кажучи коротко, приватна власність на знаряд-пролетаріяту, працювати — не живучи; і коли нарешті дійшло у нашім краю до того, що, як це було сказано в дя довершила усього цього, і обі класи -— класа дармуючих багатирів і класа працюючих злидарів — зацвіли повним квітом: — тоді довершились переміна стародавньої Центральної Керовничої Влади; місце її первісної функції, керовничої допомоги продукції, заняли функції нові, функції неволення залежного, підлеглого раба, тобто робітничої класи. Аж тоді і тільки тоді, не раніше, з’явилася держава, новочасна держава, капіталістична держава! І аж тоді з’явилася также влада, новочасна влада, капіталістична влада, — озброєна головно, коли не виключно, засобами гніту, утисків, тиранії.

Бачучи такі прояви новочасної держави, всі анархісти, — однаково чи вони миті ЧИ немиті, — галасують: «Геть усяку центральну керовничу владу! Подивіться, що вона робить; вона може тільки зло чинити, вона завжди діяла зло!» Але соціялізм — не анархія. Соціялізм не робить так, як це курча в казці, що вилізши зі шкаралупи починало своє знання від фактів того дня. Соціялізм одкладає думки і висновки анархії про державу і владу. Соціялізм говорить: «Геть економічні систему, яка перетворює добродійні функції Центральної Керовничої Влади — з помічників у виробництві у засіб гноблення». А далі він показує, що коли засоби продукції не будуть вже власністю меншости, але будуть повернені назад суспільности, і коли, в наслідок того, вже ні меншість ані взагалі ніяка частина народу не буде убога, і класи і класові ріжниці і класове правління мусять зникнути і неминуче зникнуть, тоді, в той час, Центральна Керовнича Влада втратить усі свої функції гноблення і мусять знов взяти на себе ті функції, які вона мала в старовинних громадах наших прабатьків, та стане знову потрібною допомогою і підтримкою в виробництві.

Соціялізм бачить, як це блискуче викладав Карл Маркс, що одинокий скрипач у своїй кімнаті не потребує ніякого керовника; граючи на скрипку на самоті, він сам дає собі раду: починає грати танець, або перестає, коли схоче. Але як маєте оркестру, то мусите мати також диригента, центральну керовничу владу. Без диригента — це буде, хіба тільки скигління музики Армії Спасення, або виття луїзіянських негрів, або правовірна жидівська божниця, де кожний співає на той голос, який йому подобається, але не будете мати гармонії, бо це неможливо.

Оця керовнича влада майстра оркестри — конечно потрібна: щоби усіх грачів-музик в одну хвилину покликати до порядку; щоби сказати їм, коли мають починати; коли хто повинен грати голосніше, а коли другий нехай грає тихіше; коли заграти на однім інструменті, і коли спиняти другий, щоби регулювати такт усіх і зберегти акорд. Диригент оркестри — не гнобитель, і його палиця — не ознака тиранії; він стоїть там не на те, щоби допікати кому-небудь; він так само потрібний і так само важний, як усі инші члени оркестри.

Наша система продукції природою своєю подібна до оркестри. Ані одна, людина, ані одно місто, ані один стейт не може вважатись незалежним від другого. Весь народ Сполучених Держав, кожна одиниця, що живе в них, є залежна і взаїмно залежна від усіх инших. Природа вирібничої машинерії і поділ праці, який помагає кооперації і спонукує людей до кооперації і який є конечний для такої достатньої продукції, якої вимагає цивілізація, — змушують до гармонійної співпраці на усіх ділянках праці і, послідовно, роблять неминучим встановлення Центральної Керуючої Влади, диригента оркестри, що так скажемо, тої оркестри, якою є кооперативна суспільність.

Оце й є та держава і влада, що їх соціялістична революція носить у своїм нутрі. Сьогодні продукція перебуває в етапі анархії, і тільки тиранія, близнючка анархії, зорганізована.

Отже соціалізм вимагає організації. Організація передбачай керовничу кладу. Одне і друге є точне відбиття тих революцій, через які перейшли знаряддя продукції. Реформа, навпаки, сковзається по поверхні і обмежуй себе «референдумами» та иншими подібними вигадками зовнішних виправок.

Матеріялізм — моральність

Другий нервовий центр соціялізму, що допоможе висвітлити ріжницю між реформою і революцією, — це його матеріялістична основа.

Візьмім за приклад історію невільництва. Всі наші предки — це може вразити декого, але все таки це факт, таки всі наші предки були колись людоїдами. Люде мусили шукати собі їжі і часто переконувалися, що найлегче її здобути наїздом на инших людей та одбираючи їжу ними зібрану. За тих старих, дуже старих часів варварства, коли наші предки перемагали других людей і одбірали від них їх власність, переможені не були їм ні на що потрібні. Вони вбивали їх, настромлювали їх на рожни, пекли їх на доброму огні і поїдали. Це був єдиний в той час простий і корисний спосіб покінчити а воєнними бранцями. Вони робили зі своїми полоненими менш-більш те саме, що роблять бжоли й нині. Коли нападуть на вулий і здобудуть його, вони безжалісно вбивають кожного громадянина підбитого вулия.

Наші прадіди продовжували цю практику людоїдства доти, доки їхня соціяльна система не розвилась остільки, що дала їм змогу держати полонених під своєю контролею. Від тої пори вони переконались, що корисніше тримати воєнних бранців живими, обертати їх у невольників і змушувати їх працювати на себе, ніж одразу вбивати їх та з’їдати. В цій стадії матеріяльного розвитку людоїдство затонуло. З цього вищого матеріяльного рівня, на якому наші прадіди тоді стояли, поширився також і їхній моральний світогляд, і вони зрозуміли, що їсти людину річ неморальна.

Людоїдство зникло, щоби дати місце невільництву. І щож бачимо? Пригляньмося процесові «морального розвитку» в Америці, яка з многих оглядів є класичним, зразковим полем для студіювання історії, — бо тут можна побачити цілу історію людства, змальовану в кількох роках, що так скажемо. Ви знаєте як сьогодні мешканці північних стейтів Америки натягають на себе маску моральности з приводу того, що вони «скасували невіль¬ництво», «торговлю людським товаром», «пішли на південь, бились і прилипали свою кров, щоби визволити негрів», і так далі, і так далі. Одначе ми знаймо, що як тільки фабрична промисловість пустила коріння на півночі, північ зміркувала, що тримати негрів як свою власність та піклуватись за них, це надто коштовне діло; що багато дешевше не бути власником робітника. І через це саме вони «релігійно», «людяно» і «морально» спродали своїх невільників на південь, і рівночасно обертали тих білих людей півночи, що не мала засобів продукції в своїх руках, у найманих невільників і немилосердно їх визискували. На півночі невільництво зникло в ту саму хвилину, як розвиток машин зробив цю установу непоплатною, некорисною. Неморальність рабства стала ясною північним стейтам одразу, як тільки вони стали на вищий щабель; як тільки вищий матеріальний розвиток підніс їх на той щабель, вони негайно придбали кращий світогляд. Навпаки, заскорузлий південь, не маючи машин, заплющив очі і держався рабства доти, доки його силоміць не вибито йому з рук.

Керуючись отими і багатьома иншими подібними лекціями історії, соціялізм опиняється на принципі, що «моральні почування», як це показано на прикладі долі рабів, не є причина, але могутний помічник революції. Моральні почування є таксамо потрібці рухові, як вітрила кораблеві. А проте, хоч яку вагу мають вітрила, а коли корабель не добре навантажений і коли він не збудований так, як треба, уміло і науково, то чим більше вітрил ви будете на ньому накопичувати і їх роспускати, тим скорше і тим певніше він перекинеться. Те саме діється з організаціями, які мають довершити революцію. Коли ваші соціялістичні організації не такі чисті, як криця; коли вони не такі нетерпимі, як наука; коли вони не стануть твердо на засаді, що два і два є чотири, а в ніякім разі не пять, — то чим більше почування в них вложити, тим певніше вони перевернуться і підуть на дно. Навпаки: навантажте ви ваш революційний корабель належним запасом науки; держіть його курс неухильно на лінії провідної зорі; не йдіть на ніяке малпування, не баламутьтеся і не плутайтесь з тим, ще не є наскрізь наукове, або з людьми, що не стоять на нашій безкомпромісовій науковій програмі; чиніть отак і тоді розгорніть широко вітрила моральних цінностей. Але тільки тоді, як ви ці умови виконаєте, — тоді і не раніше, ви на повній дорозі і переможете.

Соціялізм знає, що революційні вибухи і переміни мають своє джерело в твердім ґрунті матеріяльних потреб. Належно оцінюючи моральні спонуки і з повною повагою до них, коли вони урівноважені науковим знанням, соціялізм проте держиться осторонь від порожнього моралізування та дивиться на нього з оправданим підозрінням так само, які і на усі ці малярійні трясті, які реформісти залюбки називають іменем «моральних почувань».

Класова боротьба

Третим нервовим центром соціялізму, по котрім можна одріжнити реформу од революції, — це його мужна і агресивна постава,

Соціологічні закони, які керують суспільством, ідуть рівнобіжно і точно відповідають тим законам, які природниче знання відкрило і установило в біології.

По перше, головне з’явище для біології — це не одиниця, а порода. У згоді з тим і к соціології головною справою буде те, що відповідає породам в царині біології. В соціології економічні класи займають місце пород у біології.

По друге, в біології маємо боротьбу, а не хирлявий мир; асиміляцію при помочи нещадного процесу випирання всіх елементів, непридатних до асиміляції, а не зовнішні союзи — такі є закони зросту в біології, і такими ж є і мусять бути і закони зросту в соціології.

Через те соціалізм визнав, що в новочаснім суспільстві існує боротьба клас та що різка межа одмежовує інтереси посідаючої маєтки капіталістичної класи від інтересів класи пролетарів, яка не має власности. В остаточнім вигляді соціялізм відкидає як даремні, коли не злочинні, методи підлещування та спокушання, або проголошування «мир, мир», там де немає миру, і кладе чистий покіс в той час, коли реформізм вічно плутається у своїх привадах, замашках і обманах.

Ілюстрації

Дозвольте мені тепер показати вам спеціяльні ілюстрації — пристосовані до цього загального нарису. Вони допоможуть нам ясніше визначити ті гострі ріжниці, що є між реформую і революцією, і ту велику небезпеку, яка грозить від переплутування цих двох понять.

Коли пригадуєте собі, я згадав був про те, що внутрішні, тобто революційні, аміни ідуть завжди в супроводі з тими чи иншими зовнішніми змінами, і що в тім лежить пастка, в яку реформізм постійно падає, саме тому, що він звичайно задовольняється зовнішними змінами, і дає себе піддурити зовнішним виглядом. Наприклад:

Соціялістична революція, між иншим, вимагає переходу в громадську власність усіх засобів транспорту. Але, саме собою питання власности зачіпає тільки зовнішні форми: ось поштовий уряд є спільною власністю усього народа, а проте дійсні робітники того департаменту це тільки наємні раби. В устах соціяліста, революціонера, внутрішний факт, основна правда, та правда, за яку ми виключно боремось і яка одна варта боротьби та пожертвування всього, що ми можемо дати, — це скасування системи найманого невільництва, під якою працює пролетаріат. Ось тут виступають «популісти» — ті з них, що дурять, а не ті, що самі обдурені — і пропонують націоналізацію залізниць. Вони виходять з інтересів середньої класи, які є суперечні з інтересами капіталістичних і монополістичних верхів. Залізничі монополісти тепер стрижуть вовну з середньої класи. Популісти хочуть відплатитися своїм визискувачам. Вони хочуть знести їх, звести їх геть, і присвоїти собі право стригти вовну з робітничої класи, те право, яке досі залізничі монополісти монополізують для себе. Маючи на умі оборону інтересів своєї реакційної класи, дурисвіт-популіст виступає і виголошує таку гарну промову:

«Ми також жадаємо націоналізації залізниць. Ми йдемо вашою дорогою; приставайте до нас!»

Реформістичні попихачі кожний раз захопляться цею буцім-то правдою; кожний раз збиваються з ніг і падають коміть головою у вир капіталістичних конфліктів. Не так революціонер. Його відповідь гостра і ясна:

«Вибачайте! Я гадаю, що вам потрібна націоналізація залізниць, але тільки як реформа. Ми ж хочемо націоналізації як революції. Вам це не в думці, але ми непохитно рішили визволити залізничних робітників з ярма найманої неволі, в якій вони тепер ллють свій піт і страждають. Своїм планом націоналізації ви не наміряєте полекшити долю робітників, навпаки, ви противники усякій полекші робітникам, і ви цькували собак на наших агітаторів в Шатоква Кавнті, в стейті Ню Йорк, коли тільки там поставлено домагання скоротити години праці робітників».

В той час, коли ми, революціонери, боремось за визволення робітничої класи і скасування всякого визиску, дурисвіти популісти силкуються ще дужче прикувати кайдани найманої неволі до рук пролетаріату. Нема гіршого визискувача, як визискувач з середньої класи. Карнеґі може стригти своїх 20 000 робітників, тільки по пядесять центів кожного денно, і все ж таки набрати від ранку до вечора 10 000 доларів зиску. Банкир, який має багато грошей на розжичення між людей, може мати дуже добрий дохід, побираючи хочби тільки невеликий процент від кожної позички. Але жінка, що торгує яблуками на розі вулиці, мусить мати від сто до пятьсот відсотків зиску, щоби проіснувати. З тої ж самої причини і середня класа, себто «бос», що наймає тільки кількох робітників, є найгірший, найдоїдливіший і найбезпощадніший визискувач найманого невольника. Можете тепер зрозуміти, у яку величезну помилку може впасти та людина, яка вдовольняється зовнішними ознаками. Реформа — це завжди котячі пазурі в руках шахраїв; революція — ніколи.

Візьмім тепер ілюстрацію цього революційного принципу, що матеріяльний уровень, на якому стоїть людина, рішає про її поняття моральности. ОДИН читач пише до редакції «The People»: «Ви говорите про неморальність капіталізму. ЧИ не знаєте ви, що неморально обезцінювати срібло?» Другий пише: «ЯК ДИВНО слухати ваші слова про неморальність. Хіба ж ви не знаєте, що заводити охоронне мито це також неморальність?» Він хоче вільного торгу. Третий пише: «Пане! Я глибоко шаную ваш моральні почування, які загрівають вас до праці, але як ви можете кепкувати з прогибіції? Хіба ж ви не знаєте, що коли чоловік пяний, то він буде бити свою жінку і вбє своїх дітей?» І так далі. Кожний з них дивиться на моральність з точки погляду своїх приватних або класових інтересів. Людина, що має копальні срібла, уважає обезцінення срібла найвищим щаблем неморальности. Імпортер, який спроваджує товари з чужих країв і якому вільна торговля дає прибуток, вважає, що установлення високого мита це дуже поганий злочин проти моральиости. А працедавець, до якого приходять в понеділок на роботу його наємні раби трохи на підпитку, і він через це не може висмоктати, витиснути з них стільки багацтва, як хотів би, стає благочестивим прогібіціоністом.

Артемус Ворд, один з наших великих людей, — дійсно велика людина, якою, на мою думку, Сполучені Держави можуть пишатися, — бачна своїм щирим, невдаваним зором Єнкі цю наукову правду і в однім з своїх оповідань чудово змалював цю правду своїм майстерним пером. Як знаєте він оповідає, що наче то подорожував по цілій країні зі збіркою воскових фігурок, які представляли собою великих людей і злочинців того часу. Раз довелося йому бути в Мейні. Десь коло того часу маленький хлопець, Вилкинс, убив свого дядька. Розуміється, ця подія зробила там велику сенсацію і Артемус Ворд оповідає, що бажаючи використати цю пригоду, він зробив маленьку воскову ляльку і показував її як Вилкинса, хлопця-убійника. Кілька років пізніше йому довелося бути знову в тім самім селі, в Мейні, і він пригадав собі, що фігурка хлопця Вилкинса була великою принадою в цій місцевости. Не знайшовши між своїми фігурками ні одної досить маленької хлопчачої ляльки, взяв він воскову фігуру, котра звичайно служила йому за ватажка піратів Кіда, охрестив її «Вилкинс, хлопець убийця» і почав виставу. Народ попер до середини, платячи по пятнацять центів за вхід, і Артемус почав пояснювати свої фігури. Коли ж прийшла черга на вбивцю хлопця і він почав розмальовувати його злючу вдачу, раптом зі середини авдиторії підвівся чоловік і храпливим, носовим голосом зауважив: «Як же це так? Три роки тому ви показували нам хлопця Вилкинса. Він був тоді хлопець, і з того часу вмер. Як же він може тепер бути дорослою людиною?» З приводу цього Артемус каже: «Я був дуже лютий на того поганця і повинен був зробити на нього донос та дати його замкнути за зраду прапору».

Майстерною рукою генія Артемус відкривай матеріяльні основи капіталістичного патріотизму і показує на звязок між ними. Матеріяльний рівень, на якім стояв цей комедіянт-ошуканець, рішав про його моральні почування щодо патріотизму.

Чим вищий економічний рівень, на якому стоїть дана класа, і чим краще вона, розуміє матеріяльні умови свого існування, тим ширший буде її світогляд, і тим самим чистіша і правдивіша буде її моральність. Тому зрозуміло, що сьогодні найвищий моральний світогляд, і в той же час найправдивіший, находиться в таборі революційного пролетаріату. З цього зрозумієте також небезпеку моральних вигуків, що не їдуть рука в руку зі здоровим знанням. Моральність реформізму — це блимання блудних огників. Моральність революції осяяна невпинним світлом науки.

Щоб одріжнити реформу од революції візьмемо ще одну ілюстрацію, на цей раз про бойовий момент в соціялізмі.

Бої, які значать поступ людства, завжди виникали з матеріяльних інтересів; — але не інтересів одиниць, тільки клас. Коли класові інтереси в горі, доспівши для перевороту, валились, вони валились у згоді з інтересам нищої класи. Одиниці з вищої класи часто приймали керовничу, високоцінну участь у русі на боці нищої класи, і раз-у-раз бувало, що одиниці з нищої класи грали ролю зрадників цивілізації, перекидуючись на бік класи пануючої, як, наприклад, зробив син шановного Френклина, перейшовши на сторону англійців. Одначе при таких переходах з одного чи з другого боку войовники стояли на платформах, що представляли супротивні класові інтереси. Завжди коли революція святкувала. свою перемогу, вона святкувала її завдяки тому, що виявляла себе відкрито і прямувала просто до своєї мети, 3 другого боку доля Вота Тайлера завжди буде долею реформіста. В цім випадку бунтівники виявили свою слабість у тім, що дали себе підвести на королівську ласку і віддали свій рух у руки Ричарда Другого, котрий обіцяв їм «полекшу» і дав її, піславши людей на шибеницю.

Ото ж ви зрозумієте, яка небезпека загрожує рухови, коли він замість того, щоб приймати провід тільки таких людей, що без застереження стоять на грунті його власних домагань, вдоволяється «обіцянками полекши» і їм довіряється. Значить, революція стоїть на своїй власній основі і тому її не можна повалити. Реформа спирається на инших і тому її упадок певний. З усіх революційних епох, сучасна епоха проводить найгострішу лінію між суперечним інтересами клас. Тому організація революції нашого покоління мусить бути найбільш безкомпромісова, не примирна з усіх, що до цього часу з’явилися на сцені історії. Програма цієї революції не вміщається в якімсь однім окремім домаганню. Вона вимагає безоглядного скасування капіталістичної системи і системи найманого невільництва. Цілковите знищення класового панування — це її мета. Ніщо инше, ніщо менше, чи як перший, тимчасовий, чи який инший крок, не може в цю пізну добу знайти признання в таборі новітньої революції.

На цих засадах ми зорганізовані в Ню Йорку і Бруклині і процвитаємо. А я кажу вам: ідіть і робіть так само.

Реформіст і революціонер

А тепер підходимо до, в певному змислі, найважнішого і, певна річ, найделікатнішого підрозділу з усіх підрозділів цього відчиту. Ми знаємо, що рухи творять людей, але й люде творять суспільний рух. Немає руху, коли в ньому нема людей, що власне той рух творить. Кінець кінцем, людська рука і людський мозок служіть знаряддям революції. По чім же можна пізнати революціонера? Які є прикмети реформіста? У Ню Йорку реформіст не може наблизитись до нас без того, щоб ми його не пізнали. Ми знаємо його, ми мали з ним діла, ми знаємо, як він може нам напакостити, і він не всунеться в наші ряди з нашої згоди. Він може тільки організувати опозиційну організацію і тим робом сповнити єдину добру місію, доручену йому природою — відтягнута з поміж нас кожного реформіста, що серед нас затаївся.

Але ви може ще не знайомі з виглядом реформіста. Ви може не знаєте ще зовнішніх прикмет революціонера. Дозвольте мені згадати про них.

Новочасний революціонер, тобто соціяліст, мусить у першу чергу, згідно з поданим мною нарисом розвитку держави, неодмінно працювати в організації і приймати усі наслідки, які з того випливають. В цім ви майте першу характеристику, яка одріжнює революціонера від реформіста. Реформіст уникає організації. Його символ: «пять скалічених пальців на руці», — і кожний з них далекий один від одного,

Новочасний революціонер вповні знає засаду, що людина не вище принціпа, а принціп вищий від людини; але він не буде гарячитися задля самого тільки принціпу і таким робом доводити правдиву засаду до глупости. Він міцно звязує ту засаду з другою правдою, а саме що ніякий принціп — не вище від руху або організації, яка його виставляє і піддержує. Інжинер знає, що пара — могутня сила, але він також знає, що коли пара в казані, а на кляпці нема тямущої руки, то пара або вилетить геть, або казан лусне. Тому ви ніколи не почуєте, щоб інжинер сказав: «пара — це ґрунт», а потім зіштовхнув льокомотиву гень з шин. Так само революціонер признає, що організація, яку рухають уперед правильні принціпи, — це неначе той казан, що мусить держати пару, бо в противному разі пара не буде мата ніякого значіння. Він знає, що в революції нашої доби організація мусить бути втіленням принціпу. Як раз у протилежність до реформіста, що всюди показує себе глузуванням з науки, революціонер не буде робити ріжниці між організацією і принціпом. Він буде казати: «Принціп і організація — це одно».

Один суддя на Заході, маючи справу з крутієм адвокатом, що боронив злодія, — ви знаєте, що таке злодій, — видав незвичайно розумний засуд. Вязня оскаржено, що він встромив руку крізь вікно і вкрав, що там трапилось. Суддя засудив його на вязницю. На це адвокат сказав: «Цілий оскаржений не вломився крізь вікно у хату. Там була тільки його рука». «Гаразд», сказав суддя, «я засуджую тільки руку. А з тілом хай робить, що хоче». Але що злодій і його тіло було одно ціле і він не хотів вирвати собі руки з рамени і відділити її від свого тіла, то пішов спокійно до вязниці. І я надіюсь, що цей злодій ще і досі у вязниці, як вічна осторога перд «наукою реформізму».

Далі, новочасний революціонер знає, що для того, щоб осягнути мету і провести в життя принціп, мусить бути єдність чину. Він знає, що коли ми не йдемо купою і не тримаємось один одного, то неминуче нас затримають кожного зокрема. Тому ви завжди побачите, що революціонер піддається волі більшости. Побачите, що він завжди готов слухати. Він розуміє, що послух є прикметою цивілізованої людини. Дикуни не знають цього слова. Слово «слухняність» не існує в словнику народу, доки вій не перейшов стадії дикунства. Тому ви ніколи не знайдете революціонера, що ставить себе вище організації. Якраз противна поведінка — це непохитна познака реформіста.

Революціонер визнає, що сучасні машини і способи продукції роблять неможливою — і добре, що так — особисту свободу людини, таку як її знали наші дикі прадіди; що сьогодні найвища особиста свобода мусить іти плече в плече з колективною свободою і що ні та, ні та не можлива без Центральної Керовничої Влади. Стоячи на цьому окріплюючому високому рівні цивілізації, революціонер почуває себе повним життєвої сили й покладається на свою силу, в повнім противенстві до слабовитого на умі, непевного себе і тому усе підозріваючого реформіста. Тому крик про «босизм!», такий чужий для революціонера, ніяк не сходить з уст реформіста.

Друга видатна прикмета для революціонера, якій відповідає як-раз противна риса реформіста, — це послідовність і тому моральність першого, і непослідовність, отже неморальність, другого. Виходячи з фактів, революціонер поводиться згідно з правдою і його лінія непохитна; з другого боку ви знайдете, що реформіст завжди лукавить вічно плутається в суперечках зі собою. Реформіст, наприклад, буде завжди гудити «тиранію», але тільки стежіть за ним; дайте тільки йому волю, а побачите, як він завжди старається бути першим в гурті, отаманом, автократом, якого примхи мають бути законом. Реформіст завжди натякає про «моральність», але дайте йому нагоду і ви кожний раз спіймаєте його на найбільш неморальних вчинках. Так, наприклад, він буде суддею в справах, в яких він сам брав кримінальну участь, або сприяв їм, або мав з них користь. На устах реформіста все олово «особиста воля», але в реєстрі зневажників особистої волі реформіст найдеться на першому місці.

Нарешті, побачите, що реформіст завжди відскакує від предмету, тоді як революціонер придержується його. Реформістом, якого мозок розпорошений, керує сила, що відтягає його від осередка, революціонером керує сила, яка тягне усе до осередка. Хтось влучно сказав, то в соціяльнім русі лихий принціп подібний до скорпіона. Він носить к собі отруту, що вбивав його самого. Так і з реформістами. Вони носять в собі отруту розкладу, що розбиває їх на гуртки і поодиниці і таким чином позбавляє їх усякої сили чинити зло. Тимчасом здатність революціонера осягати успіхи зростає зі зростом тої сили, яку саме його становище йому забезпечує.

Принціпи, згідно з якими ми організуємось у Ню Йорку і Бруклині, — просто протилежні принціпам реформістів. Ми признаємо потребу організації з усім, що з того випливав, — організації, якої наукові підвалини і непримирне становище викликають пошану з боку ворогів, а довіря серед тих, що належать до нас. Це є першою передумовою успіху.

Дозвольте мені тут на. хвилинку відступити від мети. Затямте собі, де саме ми відступили, щоб потім було лекше повернути назад до речі.

Задумувались ви коли-небудь над тим, чому саме в цій країні, де можливости далеко вищі і кращі ніж де инде, рух робітничої класи відстав так далеко позаду, тимчасом як в Европі, незважаючи на всі несприятливі обставини, робітничий рух далеко нас випередив? Дозвольте мені вам про це розповісти. (Гляди Додаток).

Робота шарлатанів

Насамперед, кожний шарлатан і хто тільки не хотів, креслив свої небилиці на умах нашого робітництва. В Европі, так чи инакше, кожна людина, що вміла промовляти, шанувала і шанує себе багато більше, ніж більшість наших промовців. Там вони насамперед студіювали, насамперед з жадобою пили з жерела науки[1]. І аж тоді, коли вже почувала під своїми ногами твердий ґрунт фактів і розуму, ішли вони виступати перед масами, Таким робом сталося, що на умах робітничої класи Европи, передівсім европейського континенту, слідні лінії зроблені руками майстрів многих віків. Тому кожний слідуючий новий рух, викликаний там поступом часу, находив свій шлях рівніший і легчий. Але тут один шарлатан за другим, що вмів гладко говорити і добути гроші від тої чи иншої політичної партії, йшов між народ і на умах робітничої класи виводив свої недотепні кривулі. Таким чином коли тут сьогодні перед народом стане апостол соціялізму, він не може робити того, що роблять його товариші в Европі: він не може взяти олівця і креслити на умах своїх слухачів літери науки. Ні, він мусить вперед взята губку, і то здоровенну, і витерти чисто бруд, оставлений шарлатанами. Тільки після того він може починати вчити і проповідувати соціалізм з успіхом,

Фальшиві рухи

Потому знову ж таки, крім цього хибного виховання, робітнича класа нашої країни терпить ще від одної хвороби. Один по одному дурисвіти починали тут рухи побудовані па незнанню, — рухи, що є запереченням наукових фактів, рухи, що будили надії в серцях народу, але рухи, які таки мусять упасти. Кожний рух мусить бути зовсім здоровий і науково обґрунтований, инакше він не вдержиться. Фальшиво заснований рух є подібний до брехні, а брехня це може жити. Усі оті фальшиві рухи погинули; і який же був вислід? — розчарування, застій, страх і зневіра в масах.

Лицарі праці[2]

Лицарі Праці, що їх Урія Стівенс, як сам він признався, задумував оснувати на наукових засадах соціялізму, — засадах, яких не можна нині здибати ні в одній економічній організації поза Соціялістичним Промисловим і Робітничим Союзом[3] — потонули в болоті, Урії Стівенса позбулися; неуки захопили керму організації в свої руки; півтора міліона людей прийшло до неї шукаючи собі спасення, але замість спасення — в місцевих, окружних і краєвих спілках повилазили всюди на верх неуки й обманці, щоб їздити на тому робітникови й запродувати його в капіталістичний визиск. Розчаровані робітники відцурались цього руху.

Американська Федерація Праці[4]

Тому з’явилась друга дивовижна організація, нова чудасія, А. Ф. П., що її численні англійські організатори слушно називають Американською Федерацією Пекла, Незнайки знову захопили керму і провід. Вони не заглянули глибше, щоби відшукати дійсні причини невдачі Лицарів Праці. Як справжні неуки, вони бачили тільки те, що було на поверхні. Вони бачили з верху надмірну концентрацію влади у Лицарів Праці і кинулись у протилежну скрайність: — вони збудували глисту-солітера, Я називаю це солітером, тому що солітер (тейпворм) — не організм. Це збиранина звен без ніякої поважної звязної сиди. Доля Лицарів Праці застукала й Американську Федерації» Праці, Однакові причини привели до однакових наслідків, фальшиві підвалини привели до руїни і розвалу. Страйк за страйком був програний по всіх головних індустріях. Заробітна плата і рівень життя робітничої класи взагалі упали. Безробіття зростало. І знову, природно і неминуче, незнайки провідники виростали на безсумнівних робітничих обманців. Робітників обстрілювали, били палками, засуджували і кидали до вязниці ті самі президенти, губернатори, бурмістри, судді і так далі, — республіканці і демократи, — котрим робітники, зрадливо підмовлені своїми провідниками, самі ж помогли дійти до влади. Сьогодні немає Американської Федерації Праці, немає вже навіть солітера. Коли ви підрахуєте, то виявиться ось що: коли б усі 250.000 членів, які згідно зі справозданням рахуються в організації, заплатили свої членські вкладки, то Американська Федерація Праці мусіла би мати чотири рази стільки фондів, скільки їх подав звіт. В дійсності організаційний податок заплачений тільки за останню чверть року. Обманці доглядають за тим, щоб членські вкладки впливали перед кінцем року, бо тоді вони можуть їхати на річний ярмарок, який називається «Конвенцією Американської Федерації Праці», і розхвалювати себе перед політиканами. Ото все, що лишилося. Це корабель, який ніколи не був здатний вийти на море, а тепер він викинутий на беріг і захоплений жменею морських розбійників; глиста-солітер пошматований на клаптики, осудженні всім рядовим американським пролетаріятом. Історія Американської Федерації Праці ще більше наповнила чашу розчарування, страху і безрадности.

Єдиний податок

Рух Генрі Джорджа це ще одна з цих шарлатанських кампаній, що кінець кінцем тільки помогла ще більше відібрати народови його духа. «Єдиний Податок» зі своїм напів-застарілим, напів-ідіотським розумованням, зайняв своє місце в політиці. Знову великі надії на хвилину спалахнули по цілій країні. І знов пів-економічна брехня показалася як зломаний прутик, на який годі спертися. Впало черепляне опудало та розбилося і всі сили світу не можуть стулити черепків до купи знову. Таким робом сума народнього розчарування і недовіря збільшилась ще одною пайкою,

Попюлізм

Отсе в недавню хвилину приходить іще. рух «попюлістів», Народньої Партії. Як гарно вона балакала! Вона теж збиралась визволити робітників. Чи-ж вона не казала цего у вступі до свеї реакційної програми? Коли б хвальба і брехня були в силі урятувати який рух, то Народня Партія була б вічна. Але вона спершу вилетіла в гору як ракета, а тепер скоро падає в низ, як дрючок. В стейті Ню Йорку наскочила вона на нас в той час, коли ми вже мали 14.000 голосів і були офіційно визнані як партія. Вона збиралась повчити йде, «мрійників», «практичної американської політики». Ну, але кількість її голосів ніколи не досягла нашої. Коди останнього листопада ми піднеслись до 21.000 голосів, то вона впала мало не до 5.000 голосів і втратила своє офіційне становище як партія в июйорськом стейті. Щодо Ню Йорку і Бруклина, то ми просто вимели її як мітлою.

Оті всі фальшиві рухи і багато инших подібних обставин, про які я міг би згадати, збаламутили громадську думку, висушили джерело надій нашого народу і приголомшили його відвагу. Через те запанувала між народом байдужність серед загально поширеної нужди. З того пішла загальна зневіра, не вважаючи на незрівняні можливости для одужання. В тому корінь відсталости нашого тутешного руху в порівнянню з таким-же рухом в Европі.

А тепер вернімся назад до того місця, де я перервав. Соціялістична Робітнича Партія не зможе виконати своєї місії — ні в цій, ні в жадній иншій країні, як не займе такого становища, щоб його наукова певність забезпечила їй зріст і зробила неможливим розвал партії, і коли своєю твердою дисципліною не здобуде собі безоглядного довіря має, що дивляться тепер на неї зором повним ожидання і повинні набрати того довіря в чесність її мети і в її здатність завести лад. Тільки таким рабом можемо ми надіятися запалити в нашій людности наново цю іскру мужности, що тепер ледве блимає в американській робітничій класі, і лиш так зможемо розбудити знову духа незалежности з тисяч-сімсот-сімдесять-шестото року.

Соціялістична Робітнича Партія — передовий загон

Всі ми добре знаємо, що той народ або та класа, яка не має в собі досить відваги, щоби завдати розумний удар в своїй обороні, не доспіла до визволення. Визволена иншими, вона буде безнастанно потрібувати підпори або скорчиться мов ганчірка. Це перша правда, але правдою є также ось що: в усіх революційних рухах, як при атакуванню фортець, все залежить від передового загону, — від тої меншости, яка так глибоко переконана, так твердо стоїть на своїх принціпах, така рішуча в своїй роботі, що потягає з собою маси, штурмує передові позиції й здобував фортецю, Такою ударною колоною мусить бути наша соціялістична організація для цілої армії американського пролетаріяту.

І знов наша американська історія дає нам яскраву ілюстрацію. Коли Пізаро вийшов з кораблів на західнім склоні гір Андів, він мав зі собою 115 людей. За тими горами була імперія — найкраще зорганізована держава тубильців, яку знайдено в Америці. Вона мала свої держанні установи; мала свої класи. Вона мала своє управління як одна держава, що налічувала сотні тисяч людей проти одної сотні Іспанців. І оту державу рішила здобути невеличка армія завзятих людей. Що-ж зробив Пізаро? Чи говорив: «Почекаймо, поки не будемо мати більше людей»? Чи може сказав: «Тепер, хлопці, мені потрібний кожний з вас»? Ні, він сказав до них ось що: «Хлопці вояки Еспанії! Перед вами лежить держава, в якій жити — це роскіш; в ній повно золота, повно багацтва, і повно поган, яких ми повинні навернути. В порівнянню з нами їх — як піску в морі; і вони обкопались у своїх гірських твердинях. Тільки найзавзятіші з поміж вас можуть одважитись їх здобувати. Коли-ж через труднощі подорожі хто небудь серед вас не почуває себе в силі рішитись на труднощі цього завдання, я не буду вважати його за боягуза. Хай зістанеться тут, щоб стерегти наші кораблі. Хай зістануться зі мною ТІЛЬКИ ті, що рішили битись і рішили перемогти». Коли двацять людей одступило назад, а девядесять-пять зісталось з ним. І з цими девядесять-пятьма завзятими людьми він видряпався на ці гори і завоював імперію. — Отакою Імперією Інків є сьогоднішній капіталізм: він подібний до неї і своїм внутрішним безсиллям і силою своєї позиції. А та армія, що має здобути його — це армія пролетаріату, і на її чолі мусить стояти непохитна соціялістична організація, яка заслужила собі його любов, його пошану і його довіря.

Що ж ми бачимо сьогодні? Підчас виборів, що бували останніми часам, наш край нагадував мені збанок з водою: переверніть збанок і вода виллється. На одних виборах усі демократичні голоси виливаються геть і переходять на сторону республиканців. На другий рік усі республиканські голоси вишиваються і переходять до демократів. Робітники ходять назад і наперед, вони невдоволені; вони втратили довіря до тих партій, що їх знають, і розпучливо шукають за партією своїй власної класи. В таку добу наш обовязок, обовязок революціонерів, поводитись так, щоби нашу організацію щораз то більше знали, щоби її принціпи щораз то ясніше розуміли, щоб вірили в її чесність та твердість і її поважали. Тільки тоді, коли ми будемо твердо стояти на тому ґрунті та будемо стало зростати, в свій час маси гуртом потягнуть до нас. Коли все стане валитися, — а розвал мусить прийти і він вже недалекий, — наша міцна соціялістична організація буде єдина, що ВСТОЇТЬСЯ ціла серед руїн. Тоді усі стрімголов побіжать в ряди нашої партії. Але вона зможе це здійснити тільки ідучи революційним шляхом; шлях реформізму не приведе її ніколи до перемоги.

Тому що, як сказав голова зборів, буде дозволений деякий час для ставлення запитів, то я на цім скінчу мою промову. Але, вибачте мою сміливість; я ще дозволю собі в імени 6.000 «поганців», революційних соціялістів Ню Йорку і Бруклину, закликати вас будувати свою організацію тут у Бостоні на дійсно революційних підвалинах. Ваш стейт — це великий фабричний осередок. Немає ніякої причини, чому ваші голоси не мали би зростати, хіба, що ви, з якої небудь причини, не будете діяти як революціонери. Кожний рік, що минає без революційного чину, — змарнований. Ніколи не забувайте, що усе що станеться у ваших або у наших рядах, звертає на себе увагу великого числа робітників, які є поза нашими рядами. Занехайте дисципліну, дозвольте кожному нашому членові робити, що йому спаде на думку; дозвольте тому членові зламати статута партії, а другому єднатися з реформістами або забути природу класової боротьби і по забудьковатому робити, — тільки дозвольте ото все, задержіть усіх таких реформістів у своїх рядах, і тоді ви встромите ніж у саме серце вашого руху. Не маючи злоби до нікого і з співчуттям для всіх, ви мусите запровадити дисципліну, коли хочете зреорганізуватись для певної мети. Ми знаємо, що в боротьбі цього роду особисті почування грають, на жаль, свою ролю. Ви не можете цьому запобігти. Залишіть другій стороні, реформістові, керуватись злобою, до якої веде його слабий розум, а ви самі виконайте повинність чесного революціонера — і, коли треба зробити ампутацію[5], робіть її шляхетно, але твердо. Памятайте на приказку, що мягкорукий хірург завдав болючі рани і продовжує час страждання і болю. Хірург, що має тверду руку, встромлює ніж так глибоко, як треба, і потім виймає ніж і випускає гній; той хірург не зацечистить рани, вкорочує біль і скоро вилікує.

Ніяка організація не зискає собі поваги серед сторонніх мас, коли вона не буде наставати на дисципліну і не буде додержувати її в своїх власних рядах. Коли ви дозволите своїм власним членам робити собі жарти з партією, то сторонні глядачі, що повинні би належати до нашого табору, будуть зовсім справедливо думати, що в якусь критичну хвилину ви дозволите капіталістові гратися з вами. Вони вас не поважатимуть, і це їх буде здержувати від вступу у ваші ряди.

Нема ніяких ні соціяльних ні економічних причин, чому голоси Бостону не могли би стати одною з підпор нашого руху. А одначе ці голоси — слабі, їх число стоїть на одному місці, тим часом як у Ню Йорку і Бруклині воно на загал раз-ураз зростає. Коли ви здаєте собі справу з ваги революційного складу нашої армії; коли бачите положення в цій країні, — коли розумієте, що надходить хвиля народнього зриву та що, аби її притягнути на наш бік і використати, ми мусимо собі на це заслужити, і що, коли ми цього не зробимо, то ця хвиля відступить назад з найгіршими наслідками; коли ви належно оцінюєте цей факт, що кожний рік, який переходить понад вашими головами, вносить щораз більшу небезпеку для нашого життя, накладає щораз важчий тягар на плечі ваших жінок, робить темнішою будучність наших синів, загрожує чести наших дочок, — коли ви все те зрозуміли, — тоді для добра їх усіх, для добра нашої країни і для добра пролетарів Бостону, організуйтесь за планом Ню Йорку і Бруклина.

Запити

Містер Луліт. — Я хотів би спитатися, що ви пропонуєте замість заробітної платні? Як будуть люде жити, коли буде скасована заробітна платня? Од відповіди на це питання залежить головно, чи середня класа буде піддержувати соціялізм.

Промовець. — Я не погоджуюсь з тим добродієм, що середню класу можна притягнути до соціялізму якимись інформаціями про те, чим буде замінено заробітну плату. Середня класа мусить бути продана шерифом на ліцитації. Оце єдине, що просвітить її як класу. Коли вона втратить свою власність, з помочю якої вона тепер здирає шкіру з деяких нещасних бідолах, і її члени самі стануть найманими невільниками, тоді вони побачить, що значить ціле те питання про заробітну платню і що треба поставити на місце заробітної платні.

Але окремі одиниці з поміж буржуазії можуть мати досить розуму, щоби простудіювати це питання і таким способом зрозуміти, ще нім самі стануть найманими невільниками, цю тайну питання заробітної плати.

Ну, що ж таке заробітна плата? Заробітна плата — це та частина продукту праці, яку капіталіст платить робітникові з того, що сам робітник витворив. Скажім, робітник виробляє чотири долари в день, а йому платять за його працю один долар. Отого одного долара взято з цього багацтва, яке робітник сам витворив, і капіталіст дав робітникові ласкаво того одного долара, а собі у кишеню ховає три долари. Це одна риса заробітної плати.

Друга риса заробітної плати це те, що вона рівняється ціні праці на ринку праці, а на ринку праці праця є такий самий товар як всяка инша річ. Праця підлягай законові подачі і попиту. Ціна праці так само, як ціна усякого иншого краму — шпильок, черевиків, готових убрань — підлягав також законови подачі і попиту. Чим більше подано тих річей на продаж, тим дешевша їх ціна. Так само і з працею. В капіталістичнім ладі праця є предметом на ринку. Робітник мусить продавати свою працю і за неї одержує те, що названо заробітною платою, по ціні ринку. Коли подача праці на ринку є значно вища, як попит, тоді замісць одержати одного долара з чотирох, що робітник, як у нашому прикладі, витворив, він може одержати тільки девядесять центів як заплату за свою працю. Як що попит на працю упав ще нижче в порівнянню з подачею, то що нижче впаде і ціна праці, тобто заробітна плата. Ціна на працю робітника може впасти до не знати як низького рівня.

Де-хто з вас може сказати, що робітник мусить жити і тут є межа. Але це не так: меж немає. Єдина можлива межа — це межа скорости упадання плати. Плата не може впасти зі сто центів до десяти центів, але поволи, постепенно вона може впасти навіть нижче десяти центів.

Так, наприклад, маємо казку про китайців, в якій говориться, що в подекуди вони живуть тільки щурами, яких спіймають, але в инших місцях, де їх шлунки більше стиснені, вони живуть вже, тільки хвостиками тих щурів, що їх з’їли инші китайці; а ще в инших місцях є навіть такі китайці, що живуть вже тільки самим запахом щурячих хвостиків. Це може здаватись жартом, одначе в тім жарті більше правди, як видумки.

З історії Франції відомо, що широкі маси населення за старого режіму годувались в вісімнацятому століттю травою, І ціна тої трави за цілий рік була нижче пяти франків. Людський шлунок похожий на гумовий мяч: ви можете його стискати й стискати, і ви можете доти обрізувати та обтинати потреби робітника, доки у нього не залишаться самі тільки звірячі потреби.

Отже заробітна плата є та частина продукту праці, яку капіталіст дозволяє робітникові задержати для себе, і яку капіталіст не краде разом з иншими трьома частинами.

І саме тому, що заробітна плата є те, що я сказав, при соціялізмі не може бути заробітної плати, бо, як я вже пояснив перед тим, при соціялізмі робітник мусить одержати усі чотири долари, які він витворив.

Які ж це причини змушують сьогодні робітника приймати заробітну плату?

Перша причина це те, що капіталістнчна класа є власником всіх річей потрібних для продукції; вона держить а своїх руках землю, залізниці й машини, якими треба працювати. Робітнича класа не має ні одної з тих річей, потрібних для праці, і тому мусить продавати себе.

Друга причина, чому найманий робітник мусить вдоволятиоя так малою частиною виробленої ним вартости, є та, що при теперішній системі, не зважаючи на христіянство, з робітником не обходяться, як з людиною. Капіталісти — це новомодні людожери. Вони на робітника дивляться не инакше, як на коня, а в дійсности гірше; вони будуть ходити коло коня, але дадуть робітникам умирати. Робітник дешевший, тому з ним так обходяться в капіталістичних порядках. При соціялізмі, який стоїть на високому науковому рівні, побачимо вищу моральність. Ми подбаємо, щоби робітника не вважали за худобу, щоби з ним не обходились як з товаром, як з черевиками, картоплею, шпильками, або зі старим убранням, але як з людиною, здібною до найвищого умового розвитку. Коли так поводитись з робітником, то нинішний наємний робітник стане співвласником продукційної машинерії і як такий він тоді дістане повний продукт своєї праці. Він тоді увільниться від ланцюхів, що змушують його нині приймати заробітну плату; стане паном машини, тоді як сьогодні він тільки додаток до неї.

При соціалізмі, як каже один наш приятель, нам не треба буде картопляних блощиць, щоб виплекати картоплі. Де-які люде думають, що класа наємних робітників мусить нести капіталістів на своїх плечах. Це все одно, що сказати, що ви мусите мати картопляні блощиці, бо инакше не будете мати картоплі. Коли усунете картопляні блощиці, то будете мати більше картоплі; усуньте капіталістичну класу і ви будете мати весь продукт. Тоді не буде ані одної картопляної блощиці, тобто капіталіста, який забирав би більшу частину вашого продукту.

Джан Ф. О’Соливан, голова Бостонської Центральної Робітничої Юнії. — Я хотів би спитатися продавця, чи ті чотири долари, що їх робітник, згідно з його прикладом, буде одержувати, — коли він одержить повний продукт своєї праці, — чи вони не будуть так само заробітною платою?

Промовець. — Коли вам подобається назвати воду аршинником це ваша справа, Припустім, я прийшов до вас і кажу: «Аршинник не отруйний, це благодатна річ для людського організму». І, припустім, я говорю далі: «Дивіться, я пю аршинник». (Бере склянку з водою й пє). «Ви бачите, він освіжує мене і не вбивав мене!» Що ви подумали би про те? Ви мали б повну рацію сказати, що я кручу словами. І це я вам кажу. Ви не маєте права називати воду отрутою: на цілім світі вода звісна як вода, а аршиинник як отрута.

Так само і «заробітна плата» — це технічний вираз. Цей вираз в політичній економії означає ту частину продукту праці, котру робітникові дозволено задержати і котру капіталіст від нього не вкрав. Та ви можете сказати: «Гаразд, хай буде й так, але припустім, що ми назвемо прибуток робітника його заробітною платою, — а я розумію як прибуток повний продукт його праці, — то чи не буде це те саме?» Так, то буде те саме, коли ви справді маєте на умі як раз те саме. Але тут я мушу вас попередити, — і в тім полягає «нечестивість» наших нюйоркських і бруклинськнх соціялістів, — що ми настоюєм на тім, щоби вживати тільки строго технічних виразів, бо коли будемо вживати ріжних виразів на означення тої самої річи, то з того вийде тільки замішання як на вежі вавилонській. Біблія, котру я раджу вам уважно перечитати, подає нам в оповіданні про вежу вавилонську осторогу, яку варто взяти собі до серця. Коли бог захотів збентежити жидів, щоб вони не змогли збудувати вежі і добутись тим шляхом до неба, вІН помішав їм язики. Після цього, коли один чоловік сказав: «дай мені цеглу», йому приносили крісло; коли другий сказав: «принесіть мені крісло», його лупили палкою по голові, і так далі. Отак не маючи змоги зрозуміти один одного, вони зреклися будувати вежу і народ розпорошився на чотири вітри.

Тому ми, соціялісти, повстаємо проти всякого вавилонського замішання. Коли ми говоримо «заробітна плата», ми розуміємо під тим річ, .яку так назвала наукова політична економія, і ми не дозволимо, щоби її добре означені і різко закреслені прикмети були затемнені. Заробітна плата це те, що розуміється під нею технічно, і ми не називаємо її ніяким иншим іменем. Чотири долари одержані згаданим вами робітником не будуть його «заробітною платою». Ті чотири долари будуть його продуктом праці. Сьогодні він одержує тільки заробітну плату, а заробітна плата означає тільки ту частину його продукту, котру, як я сказав попереду, капіталіст від нього не вкрав.

Коли ви не означите заробітної плати таким способом, то ви не зможете мати ясного, наукового зрозуміння, що таке зиск, а саме, що зиск — це та частина продукту праці, яку капіталіст краде в робітника. Робітник витворює певну скількість багацтв, яку ділиться на дві частки. Менша частка називається заробітною платою, більша частка називається зиском. Тримаючись наукових виразів, нам лекше зрозуміти природу капіталізму і відносини, що панують між робітничою і капіталістичного класою. Оце. помагає нам зрозуміти, що капіталістична класа і робітнича класа, це з роду вороги. Раз заробітна плата є одною частиною продукту праці, а зиск є другою її частиною, то з того випливає, що ви не можете збільшити зиску, не зменшивши заробітної плати, ні не можете побільшити заробітної плати, не зменшивши зиску. А з того виходить, що інтереси людний, яка дістає зиск, смертельно ворожі інтересам робітничої класи. Иншими словами, капіталісти і робітники — це вороги з роду і боротьбу між ними не можна залагодити згодою: вони мусять битись до кінця.

Тепер ви зрозумієте небезпеку самовільного вживання виразу «заробітна плата». Це просто ВИЙШЛО би на користь робітничим обманцям. (Голосні і довгі оплески; в цей час хтось на трибуні пошепки переказує промовцеви, що той, хто ставив йому запит, — звісний Бостонський обманець). Здається, що я забив цвяха глибше, ніж сам сподівався. Ото ж, як я сказав, таке свобідне вживання виразу «заробітна плата» певно допомагає робітничому обманцеви заганяти вас у політичну різницю капіталістів.

Демократа капіталіста і республиканці капіталісти вдаються підчас виборів ворогами одні одним. Але в своїх канцеляріях вони простягають один одному руку і весело регочуться. Щоби ці джентелмени могли сміятись, політичні агенти з їхньої класи мусять сидіти в державних урядах, а не сміє в них бути представників робітничої класи. Для того треба їм, щоби робітники голосували за капіталістичних кандидатів — а за кого саме, республиканця чи демократа — це все одно; а щоби спонукати робітників, щоби сами собі підрізували горло, їх треба переконати, що «Капітал і Праця — це брати». Оце — та важна робота, яку капіталісти доручила виконувати робітничому обманцеви. Він мусить вбивати в голову робітників, що вони та їхні шкіродери — брати.

Доки робітник уважає капіталіста собі братом, він все буде від свого «брата» чогось сподіватись. Коли ірландський робітник уперше приїхав до Америки, він думав, що усі ірландці на цілім світі — йому брати, єднаються з ним проти «зялізної пяти Англії», і він довіряв ірландським капіталістам. Але його «брат», ірландський капіталіст, хоч плескав його по плечу, в той сам час дер з нього шкіру, смоктав його кров і використовував його загально принятами капіталістичними способами. Те саме бувало з жидівськими робітниками. Вони прибули до цієї країни і гадали, що жидівські капіталісти це їх брати, — всі з племени Авраама. Жидівські капіталісти плекали корисні для них думки і їздили на плечах своїх братів по Аврааму. Те саме і з американськими робітниками та американськими капіталістам. І так до кінця спису всіх національностей.

Настоюючи на точне вживання таких виразів, як «заробітна плата», «зиск» і так далі, ми уможливлюємо робітничі класи зрозуміти цю основну правду, що інтереси робітників лучать їх усіх до купи, і що ті інтереси є протилежні інтересам капіталістів, — все однаково, які це капіталісти: жиди чи христіяне, ірландці чи американці, демократи чи республиканці, прихильники валюти срібної чи золотої, чи звичайні собі блощиці. Таким чином ми нівечимо роботу робітничого обманця, якого післано, щоби казати робітникові: «капіталіст — твій брат, і я твій брат; отже ходи до твого дорогого брата, хай здере з тебе шкіру».

Запит (безіменний). — Соціяльне питання — це питання економічне. Чомуж не досить одної економічної організації?

Промовець. — Соціяльне витання і всі подібні питання по своїй сути — політичні питання. Коли ви матимете тільки саму економічну організацію, то це буде качка, що літає одним крилом. Ви мусите мати політичну організацію, инакше Не зробите кроку з місця. Стежіть за капіталістами пильно і подивіться, чи соціяльне питання є виключно питанням економічним, і чи політичне крило не є теж дуже потрібне. Капіталіст править у майстерні. Чи він вдоволений тим? Стежіть за ним підчас виборів, тоді він працює. Він мас ще одну майстерню, але не економічну, а політичну, — це законодатні тіла і адміністрація держави. Він увихається коло них і добивається політичних користей. Він добивається законів, які боронять його економічні і класові інтереси; і він керує політикою, коли його економічним інтересам загрожує небезпека, та спускає тяжку руку політичної влади на голови робітників страйкарів, які думають, що заробітна плата або соціяльне питання — це тільки економічні питання.

Не помиляйтесь: організація робітничої класи мусить бути і економічна і політична. Капіталісти також зорганізовані на обох лініях. І ви мусите на цих обох ЛІНІЯХ їх атакувати.

* * *

Додаток

Віктор Функе, редактор часопису «Арбетарен», який переклав цю промову на шведську мову в 1903 році, радив додати по розділі «Реформіст і революціонер», ось таку замітку, з якою Данієл Де Леон охоче догодився.

«Минуло вже сім років, як ця промова була виголошена,, і тепер треба зазначити поважні зміни в оцінці соціялістичного руху в Европі і його відношення до руху американського. Навіть вже тоді европейська соціял-демократія поробила була деякі фальшиві тактичні кроки і тільки в теорії здавалась бути цілком здоровим робітничим і революційним рухом. На практиці ж вона вже повернула була на дорогу, яку чотири роки пізніше названо «Нові напрямки в нутрі соціял-демократії». Лясаль, Маркс, Енгельс, Лібкнехт та инші, які дійсно «пили повним ротом з жерела науки», вже вмерли, а ті, що йшли їх слідами, і що зістались живі, отверто зірвали з соціял-демократією «нових напрямків», як це сталося у Франції. Можна цілком певно сказати, що розкол в Европі неминучий, хіба що б революційний соціялізм зійшов у багно чисто проти-монархістичного, проти-клерикального, проти-мілітарного, проти-податкового і реформістичного буржуазного радикального руху».

Кінець

[1] В той час Де Леон мав на думці таких людей, як Маркс, Енґельс та инші соціялістичні вчені. Прочитайте собі з увагою передмову і додаток до отсеї книжечки. — Видавництво.

[2] Ту організацію, під назвою Лицарі Праці (Knights of Labor), заснував в 1869 році у Филаделфії Урія Стівенс. Гаслом організації було: «Кривда одного є справою всіх». Настрій був проти цехової (craft) форми юніонів так, що можна сказати, в зародку жила вже думка індустріального юніонізму. — Видавництво.

[3] Соціялістичний Промисловий і Робітничий Союз (Socialist Trade and Labor Alliance) був зорганізований в 1896 році, а в 1905 році пристав до Індустріальних Робітників Світа, які розбились в 1908 році. Прочитайте собі передмову до Де Леонової книжечки під назвою «Соціялістична перебудова суспільства», виданої в українському перекладі, де причину розбиття пояснено ширше. — Видавництво.

[4] Американську Федерацію Праці (American Federation of Labor) засновано в 1881 року в Пітсбургу, щоб серед робітництва Америки плекати ідею гармонії поміж інтересами визискуючих капіталістів і визискуваних робітників-наймитів. Її гасло є «чесна заплата за чесну працю». Звичайно, з економічного і класового погляду нічого подібного бути не може. — Видавництво.

[5] Відтинання частини тіла. Під цим треба розуміти, в цім випадку, виключення реформістів з організації. — Видавництво.

Перекладено з англійської мови

Видання Українського організаційного комітету Соціялістичної Робітничої Партії Америки

1938 р.

Advertisements

0 Responses to “Реформа чи революція”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: