Pro domo nostra

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Краще пізно, ніж ніколи — каже відоме російське прислів’я. Пам’ятаючи се, ми і наважуємося звернутися до робітництва і селянства Росії й України з своїм словом. Ми робимо се не тому, що вважаємо себе за дуже освічених людей, які можуть навчати других. Навпаки, ми вважаємо себе за звичайних людей. Але зараз ми переживаємо одну з якнайвідповідальніших хвиль у велетенській боротьбі праці і капіталу, старого, буржуазного, збудованого на примусі і пригнобленні суспільства, — з новим суспільством, суспільством міжнародної солідарности працюючих, суспільством вільної сім’ї вільних народів, суспільством соціялістичним. Кожний член повинен дати свою крихту допомоги, які б не були малі його сили, чим тільки він може, як тільки він собі розуміє й уявляє сю величезну хвилю. Ми твердо переконані, що сучасна хвиля, яку ми переживаємо, є лише одним із тих кілець у ланцюзі велетенських битв людности за своє визволення з пут капіталізму й імперіялізму сучасної доби, що за сією хвилею йдуть нові, коли напруженість і трагічність сієї боротьби набере ще не виданого розміру і в залежності від того, яким шляхом підуть події зараз, буде передрішений і дальший розвиток подій.

Події мають свою логіку, яка майже раз-у-раз переважає людську логіку. У революційні часи дійсна природа суспільства, окремих його кляс, груп, осіб виявляється з непереможною яскравістю, і так звана «історична необхідність» також перестає бути лише результатом досліду історичних подій, а набирає наочности буденного, повсякчасного факту, відомого кожному обивателеві. Але ми також знаємо, що ся «історична необхідність» складається яко результат людських особистих, групових, клясових воль, і якщо яка ідея, думка поширюється в масах людей, захоплює, визначає волю більшої чи меншої маси людей, вона стає тим самим одним з факторів, що визначають напрямок «історичної необхідности». Історія є продуктом масового діяння, а не «великих осіб», «героїв», і виковується вона в повсякчасній і щоденній боротьбі за власні інтереси мас, а не в палацах, міністерських кабінетах, сальон-вагонах главковерхів і т. д. Історія знає приклади, коли звичайні люди, котрі ніколи не думали й не гадали відкривати Америки й ощасливлювати людство, уміли висловити думку, що «літала в повітрі», намацати пульс історичної хвилі, — і вони «ставали капралами», їх думки ставали фактором історичного життя. «Стати капралами» ми не намагаємося, але якби наш скромний голос знайшов відгук у масах, щоб можна було хоч трохи звернуть історію на бажаний для нас шлях, — ми були б задоволені: наша праця не згинула б задарма.

Ми осмілюємося звернутися до робітництва і селянства України і Росії ще й тому, що нам довелося на власні очі бачити розвиток подій на Україні під час революції, брати власними невеликими силами участь у сих подіях, — і той історичний досвід, що ми придбали за сі часи, мусить бути, на нашу думку, використаний не тільки для нашого «особистого вжитку», а стати в допомозі всім, хто бореться за щастя і долю живих людей, кому доля України і доля Росії не є чимось «абстрактним», кому доля України і доля Росії «спать не дає усю ніч».

А ми любимо Росію і Україну, любимо так, як люблять свою матір, — щастя і доля Росії й України є нашим щастям, нашою долею. В них ми любимо всю людність. Нова Росія і нова Україна — дві рівноправні сестри, дві вільні країни, дві незалежні, самостійні і в той же час об’єднані спільними інтересами, пошаною чемности одна до одної, — ось до чого ми прагнемо, ось чим боліємо ми, ось до чого закликаємо ми, ось що дає нам виправдання в тому, що ми насмілилися звернути увагу робітників і селян до своїх думок, до своїх «ума холодных наблюдений и сердца горестных замет». Краще пізно, ніж ніколи. А що пізно, то вина лежить не тільки на нас, а й на тому, що волею Історичних судеб нам доводиться жити в більш-менш «прекрасному далекому», куди звістки доходять, пізно і не дуже повно, так що орієнтуватися у свій час трудно.

Ми зробили, як уміли. Хай хто може, зробить краще!

1919 р.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.