Партизанські війни і тероризм

chechnia2Автор невідомий

Під час колоніальних, неоколоніальних і загарбницьких воєн учасники руху опори незмінно кваліфікуються окупантами як «бандити», «бандформування», «терористи» і т.п. Так було під час визвольного руху в Алжирі, В’єтнамі, Афганістані, низці країн Африки й ін. Так було й у більш ранні періоди, наприклад, коли такого роду ярлики використовувалися німцями по відношенню до партизанського руху на окупованих територіях, зокрема, у нашій країні. Усе це повторилося і під час воєнних операцій у Чечні.

І не тільки це. Дивовижно подібні методи, що з них користають для придушення руху опору. Ставка на силу, колабораціонізм, маріонеткові уряди, силові й інші структури, фальшиві «вибори» і т.п., незважаючи на неефективність, що виявлялася всякий раз, незмінно повторюється.

Історія, дійсно, схоже, ніколи, нікого і нічому не учить. Нерідко говорять, що події в Чечні не можна порівнювати з в’єтнамськими, афганськими й іншими війнами, оскільки мова йде про «свою», а не про «чужу» території, і прагнення відокремитися від Росії — незаконне. Однак, згадаємо, що й Алжир, наприклад, з формально-юридичної точки зору не був колонією Франції. Він був одним з її департаментів, і, отже, прагнення до відділення також було «незаконним»

Корисно в цьому зв’язку, напевно, згадати точку зору ряду правознавців, відповідно до якої закон і право не завжди сумісні, закони можуть бути, так би мовити, «нелегітимними». Чи можна, наприклад, вважати правовими багато законів тоталітарних держав — нацистської Німеччини, СРСР і інших — які суперечать нормам міжнародного права, прав людини, виправдують експансіонізм, національну і соціальну ворожнечу, геноцид і т.п. Чеченський народ протягом тривалого протистояння Росії довів, що не хоче миритися із захопленням своєї території і чужоземним пануванням. Це, очевидно, один з випадків, коли примат повинний бути не за конституційними нормами, що відкидають сепаратизм, а за принципами «прав людини» і «права нації на самовизначення».

У контексті сказаного хотілося б торкнутися проблеми, яка залишається спірною протягом десятиліть і істотно перешкоджає практичній боротьбі з тероризмом, зокрема в рамках міжнародних організацій, у тому числі в рамках Організації Об’єднаних Націй. Це проблема співвідношення і розходження між тероризмом і деякими актами визвольних рухів і партизанських воєн. Справа в тім, що партизани і терористи постійно прибігають до аналогічних методів боротьби, таким як замах, диверсії, вибухи тих чи інших об’єктів, викрадення транспортних засобів, захоплення заручників і т.п. Це неминуче, оскільки найчастіше ні ті, ні інші не в змозі протистояти регулярній армії у відкритих боях.

Звідси — дефініційна невизначеність, що має найсерйозніші практичні наслідки. З одного боку, багато хто називає партизанів терористами, з іншої, терористи часто іменують себе партизанами, борцями за волю, народні інтереси і т.п. Тому під час обговорення відповідних питань у міжнародних організаціях постійно зіштовхуються два підходи: ті, хто для одних є злочинцями і бандитами, в очах інших можуть виявитися борцями за звільнення, іноді навіть національними героями.

Спроби знайти вихід з цього тупика дотепер не були досить ефективними. Це і зрозуміло: провести чітку однозначну демаркаційну лінію між партизанами і терористами не завжди просто. Однак, якщо вести мову не про проміжні сфери і феномени, коли дійсно важко сказати, хто борець за волю, а хто терорист, а про сфери, так би мовити, «граничних», те тут можна набагато чіткіше проводити необхідні розходження.

Усякий тероризм — це визначеного роду акти політичного насильства, але не завжди подібні акти є тероризм. Якщо ці акти спричинені колоніальним гнобленням, експансією, масовими репресіями тоталітарних рухів, геноцидом, соціальним і національним гнобленням і т.п., якщо вони виникають на гребені загальнонародного збурення, незгоди, масової визвольної боротьби і є одним з її проявів, чи можна їх — навіть при істотній формальній подібності — називати тероризмом? Акти ці відрізняються від тероризму тим, що вони є вимушеною мірою, котрої часто не можна уникнути в ході визвольних рухів. Такого роду акції, тому, можна умовно позначити як теророподібні. Зовні вони не відрізняються від терористичних, але по суті являють собою щось зовсім інше, часто прямо протилежне тероризму. Критерієм розходження тут може служити наявність чи відсутність зв’язку з масовою визвольною боротьбою.

Тероризм, як правило, не носить масового характеру, він майже цілком «замкнутий на собі», вузький, елітарний, орієнтований проти демократії. Таким був, наприклад, тероризм у ФРН, Італії і Франції в 70-80-х рр. Але явно не були такими теророподібні, а власне кажучи партизанські акції, що мали місце під час визвольної боротьби в Алжирі, В’єтнамі, Афганістані, хоча офіційна пропаганда робила величезні зусилля, щоб додати їм однозначно терористичного іміджу. Те ж саме можна сказати про події в Чечні. Ці події варто розглядати як партизанську війну, що йде з перервами вже більш двох сотень років, хоча нерідко вимушено, як завжди в подібних випадках, теророподібних формах.

Якщо стосовно до збройної конфронтації в перерахованих країнах і вживати термін тероризм, то варто говорити скоріше про державний терор, тобто найстрашнішу форму тероризму, що застосовувалася колоніальними і неоколоніальними силами. Про державний терор, що постійно переростав у геноцид, що приводив до загибелі десятків, сотень тисяч, а іноді і мільйонів людей. На жаль, позначений вище критерій розмежування тероризму і партизанських воєн далекий від універсальності і досконалості. По-перше, у ряді випадків, наприклад у Латинській Америці, партизанські рухи укладають в собі не тільки визвольний і антитоталітарний, але і не менш значний антидемократичний потенціал, приводили чи можуть призвести до встановлення терористичних диктатур. Таким чином, деякі масові визвольні рухи не мають антитерористичної спрямованісті, можуть бути звернені проти демократичних режимів чи проти державного терору, щоб згодом установити не менш тверді його форми.

По-друге, є цілий ряд випадків, коли, як уже говорилося, важко віддиференціювати тероризм від масового партизанського руху. Чим є, наприклад, що має дуже широку соціальну базу рух «Сендеро люміносо» у Перу? Чи сиксьхий сепаратистський рух в Індії? Етно- чи конфесійно-сепаратистські, а іноді і соціально-політичні форми тероризму не завжди просто обмежити до відповідних форм національно-визвольної й антитоталітарної боротьби. Чи можна вважати тероризмом відповідні акції, що проводилися в рамках палестинського визвольного руху? Чи боротьбу курдів проти іракського і турецького диктату? Чи можна вважати чисто терористичну діяльність ЕТА в Іспанії чи ІРА в Ольстері? Вони не були пов’язані із широким партизанським рухом, але опиралися на симпатії і підтримку значних шарів баскського народу і католиків в Ірландії.

Однак, незважаючи на всі недоліки вищевказаного критерію, його застосування, із усіма необхідними застереженнями й обмеженнями, усе-таки часто може виявитися дуже корисним. Причому не тільки в теоретичному, але й у прагматичному сенсі.

Отже, тероризм — це система спорадичних насильницьких актів політичної орієнтації (застереження зв’язане з тим, що зараз вже в ході такі терміни, як кримінальний чи економічний тероризм, що доцільніше скоріше також трактувати як теророподібні акції). Ці акти не зв’язані із систематичною збройною конфронтацією між регулярними й іррегулярними військовими формуваннями і з масовою визвольною боротьбою. Партизанські війни відрізняються від тероризму тим, що вони засновані на масовій підтримці населення чи значної його частини (яка може мати соціальний, етнічний, конфесіональний і інший характер), набувають форм теророподібних акцій, що зовні можуть не відрізнятися від терористичних, а також форму більш-менш масштабних сутичок з регулярною армією.

Теророподібні акції можуть проводитися і під час воєн між регулярними арміями (диверсії, замахи, терор проти населення захоплених територій, військовополонених і т.п.), однак, на відміну від партизанських воєн, тут роль таких дій, як правило, має другорядне, «допоміжне» значення.

Відсутність у тероризма широкої соціальної бази не повинна затушовуватися обставиною, що терористи звичайно прагнуть привласнювати собі статус революційно-визвольних рухів, апелюють до «народу», заявляють, що саме вони виражають його щирі інтереси. На ділі тероризм виражає, як правило, інтереси вузьких екстремістських соціальних, етнічних, конфесіональних і інших угруповань.

Відповідно, підхід до тероризму і партизанських воєн не може не бути принципово різним. Зрозуміло, з погляду антиімперських, антиколоніальних, демократичних позицій боротьба з тероризмом, — яка повинна включати, звичайно, у більшій мері, ніж зараз, етіологічні, соціальні і психологічні компоненти, удосконалені технології переговорного процесу, — не може не залишатися в основному силовими та та репресивними. Потрібно завжди пам’ятати, що поступки терористам можуть, даючи негайний виграш, приносити істотний довгостроковий збиток. Якщо терористи досягають своїх цілей, це завжди служить стимулом для продовження й інтенсифікації подальших терористичних акцій.

Зовсім іншим представляється справедливий і раціональний підхід до багатьох видів партизанських воєн. Силові методи тут часто, власне кажучи, носять неправовий характер і найчастіше неефективні. Оскільки це війна з народом чи значною його частиною. Друга половина ХХ в. — період катастрофи колоніалізму, загарбницьких воєн і імперських претензій. І якщо боротьба з партизанським рухом носить імперський чи неоколоніальний характер, він повинен, видимо, кваліфікуватися як протилежне до норм міжнародного права і принципу примата прав людини. Утім, боротьба з рухом опору не обов’язково носить подібний характер. Як уже відзначалося, масовий, народний характер можуть мати не тільки антиімперіалістична й антитоталітарна боротьба, але і боротьба проти демократичних систем, що іноді має місце, наприклад, у сучасній Латинській Америці. Те ж можна сказати про деякі релігійно-фундаменталістські рухи. У цьому випадку силові методи не можуть виключатися. Але навіть тут вони навряд чи повинні бути переважаючими.

У будь-якому випадку, якщо держава зіштовхується з масовим народним опором, свої дії вона повинна засновувати на вивченні ментальності народу, його потреб, схильності, традицій, культури й ін. Відповідно всьому цьому, форми народної боротьби можуть бути різними. Так, наприклад, у період подвійного тоталітарного поневолення поляки виявляли прихильність до набагато радикальніших видів боротьби, ніж чехи. Радянський уряд, навіть при Горбачову, виявляв дивну короткозорість у відношенні повного неприйняття прибалтійськими народами захоплення території їхніх держав. Реалістичний облік цього неприйняття міг би зробити звільнення набагато менш хворобливим, а наступні відносини більш дружніми.

Що стосується східних народів і взагалі ряду народів «третього світу», то, незважаючи на наявність таких прикладів ненасильницького опору, як наприклад, в Індії, готовність до збройної боротьби за волю багатьох з них приймає набагато більш радикальні, рішучі і непримиренні форми, ніж на Заході. Історично доведена неможливість скорення афганців, в’єтнамців, чеченців і ряду інших народів повинна могла би стати, але стає занадто повільно, уроком для тих, хто хоче їх скорити, підкорити інші народи чи продовжити своє панування. Волелюбність і непокора багатьох народів «третього світу», підтверджені багатьма десятиліттями боротьби, не залишають іншого виходу, крім надання їм незалежності, якщо необхідно, відгородившись від них і надавши можливість евакуації обличчям некорінної національності. Такий, зокрема, урок боротьби проти чеченських партизанів, дії яких можна називати терористичними, тільки дотримуючись дискредитованої себе колоніальної ментальності і фразеології.

Advertisements

0 Responses to “Партизанські війни і тероризм”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Листопад 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: