Вибрані листи: Маркс П.В.Анненкові (28 грудня 1846)

proudhonМаркс П.В.Анненкові

Брюссель, 28 грудня [1846 р.]

Любий Анненков, ви вже давно б одержали мою відповідь на вашого листа від 1-го листопада, якби мій книгар не запізнився аж до минулого тижня надіслати мені Прудонову книжку „Філософія злиднів”. Я проглянув її за два дні для того, щоб відразу подати вам свою думку про неї. А що я прочитав книжку дуже швидко, то не можу вдаватися в подробиці. Я можу говорити лише про загальне вражіння, яке вона справила на мене. Якщо хочете, я докладніше напишу в другому листі.

Щиро признаюсь, що вважаю книжку за погану, дуже погану. Ви самі жартуєте в своєму листі з приводу „печаті німецької філософії” (sur le coin de la philosophie allemande), з якої пишається Прудон у цьому сповненому хвастощів і недостиглому творі. Але ви гадаєте, що філософська отрута не отруїла економічного розвитку. Я теж далекий від того, щоб за причину помилок економічного розвитку вважати Прудонову філософію. Прудон не тому подає фалшиву критику політичної економії, що він є прихильник сміховинної філософії, але тому подає сміховинну філософію, що не зрозумів сучасного суспільного /4/ ладу в його сполученості (engrenement), коли вживати слова, що його запозичив Прудон у Фур’є, як і багато іншого.

Чому Прудон говорить про бога, про загальний розум, безособовий розум людства, що ніколи не помиляється, що завжди дорівнює самому собі, що про нього треба мати лише правильне поняття, щоб володіти істиною? Чому він віддається слабому геґельянству, щоб вважали його за потужного мислителя?

Він сам дає вам ключа розв’язати загадку. Прудон вбачав в історії певний ряд суспільних розвитків. Він вбачає в історії здійснення проґресу. Він, нарешті, вважає, що люди, як особи, не знали, що вони робили, вони помилялися щодо свого власного руху, що на перший погляд їхній суспільний розвиток здається за річ відмінну, окрему, незалежну від їхнього індивідуального розвитку. Він не може пояснити цих фактів і тут відразу виникає гіпотеза про всезагальний розум. Нема нічого легшого, як вигадувати містичні причини, тобто фрази, позбавлені здорового розуму.

Але Прудон, визнаючи своє цілковите нерозуміння історичного розвитку людства (а він визнає це, коли вживає гучних слів про всезагальний розум, бога й т. ін.), чи не визнає він тим самим неминуче й того, що він нездатний зрозуміти й економічного розвитку?

Що ж таке суспільство, хоч яка була б його форма? Наслідок взаємодіяння людей? Чи обирають люди вільну котрусь, суспільну форму? Аж ніяк. Візьміть певний ступінь розвитку виробничих сил людей, і ви матимете певну форму обміну й споживи. Візьміть певний ступінь розвитку виробництва, обміну й споживи, і ви матимете певний суспільний лад, певну організацію родини, станів або кляс, — одне слово, певне цивільне суспільство. Візьміть певне цивільне суспільство, і ви матимете певні політичні стосунки, що являють собою офіційний вияв вільного суспільства. Саме цього ніколи не зрозуміє Прудон, бо він уявляє, що робить щось велике, коли звертається від держави до цивільного суспільства, тобто від офіціяльного резюме суспільства до офіціяльного суспільства.

Зайве додавати до цього, що люди не вільні обирати свої виробничі сили, що становлять основу всієї їхньої історії, бо всяка виробна сила є надбана сила в наслідок попередньої діяльности. Отже, виробні сили — це наслідок практичної енергії людей, але сама ця енерґія обмежена тими умовами, серед яких люди перебувають, виробними силами, вже надбаними раніш, суспільною формою, що існувала раніш і була створена, не від цих людей, а є витвір попередніх поколінь. Через той простий факт, що кожне наступне покоління находить виробні сили, утворені від попередніх поколінь, і ці виробні сили правлять йому за сировину для нового виробництва, через цей факт і виникає зв’язок у людській історії, утворюється історія /5/ людства, яка тим більшою мірою стає історією людства, що більше зросли виробні сили людей, а, отже, і їхні суспільні стосунки. Звідси конечний висновок: суспільна історія людей є завжди лише історія їхнього індивідуального розвитку, свідомі вони цього, чи ні, їхні матеріяльні стосунки творять основу всіх їхніх взаємин. Ці матеріяльні стосунки лише конечні форми, в яких здійснюється матеріяльна й індивідуальна діяльність.

Прудон плутає ідеї й речі… Люди ніколи не зрікаються того, що вони придбали, та це не значить, що вони не відмовляться від тієї суспільної форми, в якій вони придбали певні виробні сили. Навпаки. Для того, щоб не позбавитися досягненого наслідку, для того, щоб не втратити здобутків цивілізації, люди мусять зміняти всі традиційні суспільні форми під той час, коли способи їхнього спілкування (соmmerce) більше вже не відповідають надбаним виробним силам.

Я вживаю тут слово соmmerce в найширшому значенні, в якому по-німецькому вживають слова Verkehr. Приклад: привілеї, закладання цехів і корпорацій, увесь порядок середньовічної реґляментації були суспільними стосунками, відповідними надбаним виробним силам, а отже й станові попереднього суспільства, звідки ці установи вийшли. Під охороною корпоративного ладу та його реґляментації нагромаджувалися капітали, розвивалася морська торгівля, були засновані колонії і люди позбавилися б здобутків усього цього, якби вони захотіли зберегти форми, що дали змогу розвинутися цим здобуткам. Тим то вибухнули два громові вдари, — революції 1640 і 1688 р. р. Всі старі економічні форми, відповідні їм суспільні стосунки, політичний лад, що становив офіціяльний вияв старого суспільства, — все це в Англії було зруйноване. Отже, економічні форми, в яких люди виробляють, споживають, обмінюють, є переходові і історичні форми. Надбавши нові виробні сили, люди міняють свій спосіб виробництва, а разом із способом виробництва вони міняють ті економічні взаємини, що є лише доконечні стосунки даного певного способу “виробництва.

Цього Прудон не зрозумів, а ще менше довів. Він не може простежити справжнього перебігу історії. Натомість він подає фантазію, що претендує бути діялектичною фантазією. Він не відчуває потреби говорити про ХVII, ХVIII і XIX століття, бо його історія відбувається в надхмарній височині уяви й підноситься геть за межі простору й часу. Одне слово, це геґелівська музика, а не історія, це не звичайна історія людей, а священна історія —історія ідей. Як на його погляд, людина — це лише знаряддя, що його використовує ідея, або вічний розум на те, щоб розвиватися. Еволюції, про які говорить Прудон — це еволюції, що відбуваються в містичному лоні абсолютної ідеї. /6/

Якщо ви розірвете завісу з цих містичних висловів, то ви побачите, що Прудон викладає вам той порядок, за яким економічні категорії розташовані всередині його голови. Не треба напружуватися, щоб довести, що це — порядок дуже плутаної голови.

Прудон почав свою книжку з міркування про улюблену вартість. Я зараз не аналізуватиму цієї частини його роботи.

Ряд економічних еволюцій вічного розуму починається з поділу праці. Для Прудона поділ праці річ зовсім проста. Але кастовий лад хіба не був також певним поділом праці? Хіба цеховий лад не був другим поділом праці? А поділ праці мануфактурного ладу, що починається в Англії з середини ХVII і кінчається наприкінці ХVIII хіба не різниться якнайгостріше від поділу праці в сучасній великій промисловості?

Прудон так мало розуміє цю справу, що не зважає навіть на те, що мають на увазі звичайні економісти. Кажучи про поділ праці, він зовсім не відчуває потреби говорити про світовий ринок. А XIV і XV ст., коли ще не було колоній, коли Америка для Европи ще не існувала, а Азія існувала лише через посередництво Костянтинополя, — хіба тоді поділ праці не був зовсім інший проти поділу праці XVII ст., —коли були вже цілком розвинені колонії?

Та це ще не все. Хіба вся внутрішня організація народів, усі їхні міжнародні стосунки не є вияв певного поділу праці? Хіба це все не повинно змінитися разом із зміною поділу праці? Прудон так мало зрозумів питання про поділ праці, шо навіть не згадує про поділ між містом і селом, що в Німеччині, наприклад, стався, починаючи від XI до XII ст. Для Прудона цей поділ є споконвічний незмінний закон, тим то він не знає: ні його походження, ні його розвитку.

Протягом усієї своєї книжки він говорить у такому дусі, ніби цей продукт певного способу виробництва й далі існуватиме до кінця віку. Все, що Прудон говорить про поділ праці, є лише резюме й до того ж дуже поверхове, неповне резюме того, що до нього казали були Адам Сміт та багато інших.

Друга еволюція — це машини. Зв’язок між поділом праць й машинами в Прудона цілком містичний. Кожний спосіб поділу праці має свої окремі знаряддя виробництва. Від середини XVII до середини XVIII ст., наприклад, люди не все ж робили голими руками. Вони мали інструменти й навіть дуже складні, як ткацькі верстати, кораблі, важелі й т. ін.

Отже цілковита нісенітниця вважати машини за наслідок поділу праці взагалі.

Я зауважу лише мимохідь, що Прудон так само мало зрозумів історію розвитку машин, як і історію їхнього походження. Можна сказати, що до 1825 року — доби першої загальної кризи — потреби споживи взагалі зростали швидше, ніж виробництво, /7/ і розвиток машин був неминучим наслідком ринкових потреб. Починаючи з 1825 року винахід і застосування машин були лише наслідком війни між робітниками і підприємцями. Та це правильно лише для Англії; що ж до європейських націй, то вживати машини примусила їх конкуренція Англії, як на їхньому власному внутрішньому, як і на світовому ринку. Нарешті, і в Північній Америці машину запроваджено як через конкуренцію з іншими народами, так і через брак робітничих рук, тобто через невідповідність між промисловими потребами Північної Америки та її людністю. З цих фактів ви можете зробити висновок, на які хитрощі пускається Прудон, закликаючи привід конкуренції, як третю еволюцію, як антитезу машини.

Нарешті, взагалі безглуздо робити з машини економічну категорію поряд з поділом праці, конкуренцією, кредитом і т. ін.

Машина так само мало є економічна категорія, як, і віл, що тягне плуга. Сучасне застосування машин є один із суспільних стосунків нашого теперішнього економічного ладу. Але спосіб використовувати машини зовсім не те, що самі машини. Порох залишається тією самою речовиною, чи вживають його на те, щоб за його допомогою поранити людину, чи на те, щоб вилікувати рани тієї самої людини.

Прудон перевищує самого себе, утворюючи в своїй голові конкуренцію, монополію, податки або поліцію, торговельний балянс, кредит і власність саме за таким порядком, за яким я їх зараз наводжу.

Майже всі кредитові установи розвинулися в Англії на початку XVIII ст. ще до винаходу машин. Суспільний кредит був лише новим способом підвищити податки й задовольнити нові потреби, утворені з приходом буржуазії до влади. Власність, нарешті, є в Прудоновій системі остання категорія. Справді ж поділ праці й усі інші Прудонові категорії є суспільні стосунки; взяті в цілості, вони утворюють те, що тепер звуть власністю: поза цими стосунками буржуазна власність є не що інше, як метафізична й юридична ілюзія. Власність другої доби, февдальна власність розвивається за цілком інших стосунків. Визначаючи власність, як незалежний стосунок, Прудон робить більш ніж просту методологічну помилку. Він виявляє своє нерозуміння того зв’язку, що сполучає всі форми буржуазного виробництва, він виявляє своє нерозуміння історичного й переходового характеру виробничих стосунків певної доби. Прудон, не помічаючи, що наші суспільні стосунки — це продукти історичного розвитку, не розуміючи ні їхнього походження, ні їхнього розвитку, може дати лише догматичну критику.

Щоб пояснити розвиток, Прудон мусить користатися з фікції. Він уявляє, що поділ праці, машини, кредит тощо винайдено для того, щоб служити його головній думці — ідеї рівности. /8/ Його пояснення надто наївні. Всі ці речі вигадано для рівности, та, на жаль, вони обернулися проти рівности. Ось і всі його міркування, тобто він бере довільну гіпотезу, а як справжній розвиток щокроку суперечить його вигадкам, то він із цього виводить висновок, що тут суперечність. Він рівночасно замовчує, що суперечність існує, лише між його ідеєю і справжнім рухом.

Отже Прудон, насамперед, через брак у нього історичного знання, не зрозумів, що люди, розвиваючи свої виробні сили, тобто живучи, розвивають певні стосунки одне до одного і що характер цих стосунків неминуче мусить мінятися разом із перетворенням і зростанням цих виробних сил. Він не зрозумів, що економічні категорії — це лише абстракції цих фактичних стосунків і є правильні лише стільки, скільки існують ці стосунки. Отож він допускається помилки буржуазних економістів, що вважають ці економічні категорії за споконвічні, а не за історично — мінливі закони, закони лише для певного історичного розвитку виробничих сил. Натомість, отже, щоб вважати політико-економічні категорії за абстракції справжніх переходових історичних суспільних стосунків, він через містичні перекручення вбачає у фактичних стосунках чисте лише втілення цих абстракцій. Самі ці абстракції є формули, що дрімали в лоні бога-отця від самого створення світу.

Тут наш добряка Прудон впадає в тяжкі розумові корчі. Якщо всі ці економічні категорії є еманації божественного серця, якщо вони є скрите й споконвічне життя людей, — звідки ж походить, по-перше, розвиток, і, по-друге, те, що Прудон є консерватор? Ці явні суперечності він пояснює цілою системою антагонізму. Щоб висвітлити цю систему антагонізму, візьмімо приклад.

Монополія добра, бо вона економічна категорія, і, отже, еманація бога. Конкуренція добра, бо й вона теж економічна категорія. Та ось що недобре, — так це дійсність монополії і дійсність конкуренції. Ще гірше те, що монополія й конкуренція взаємно пожирають одна одну. Що ж робити? А як ці дві, споконвічні богові думки суперечать одна одній, то Прудонові здається за очевидне, що в лоні бога є рівночасно й синтеза цих думок, де лихо монополії зрівноважує конкуренція й навпаки. Боротьба між двома ідеями матиме той наслідок, що переможе лише добрий бік. Треба вирвати в бога цю таємну думку, а потім зостосувати її і все буде чудово. Треба відкрити синтетичну формулу, скриту в пітьмі безособового розуму людства. Прудон ані хвилини не вагається виступити, як особа, що відкриває цю таємницю.

Але киньте оком на справжнє життя. В сучасному економічному житті ви знайдете не лише конкуренцію й монополію, а також і їхню синтезу, що являє собою не  ф о р м у л у, а  р у х. /9/ Монополія народжує конкуренцію, конкуренція народжує монополію. І, однак, це зрівнання не усуває труднощів сучасного становища, як це гадають буржуазні економісти, а створює в наслідок ще важче й заплутаніше становище. Отже, міняючи основу, на яку спираються сучасні економічні стосунки, нищачи сучасний спосіб виробництва, ви нищите не лише конкуренцію, монополію і їхню суперечність, а також і їхню єдність, їхню синтезу, їхній рух, що практично зрівноважує конкуренцію й монополію.

Тепер я подам вам зразок Прудонової діялектики. Свобода й рабство утворюють суперечність. Мені нічого говорити про добрі й погані сторони свободи. Щодо рабства, то тут нічого говорити про його погані сторони. Єдине, що треба пояснити — це добру сторону рабства. Мова мовиться не про посереднє рабство, не про рабство пролетаріяту. Мова тут про безпосереднє рабство, про рабство чорних у Сурінамі, Бразілії, південних країнах Північної Америки. Безпосереднє рабство є така сама основа нашої сучасної промисловости, як машина, кредит і т. ін. Без рабства в нас немає бавовни, без бавовни немає сучасної промисловости. Рабство надало вартости колоніям. Колонії створили світову торгівлю, світова торгівля — конечна умова великої машинової промисловости. До работоргівлі колонії давали Старому Світові дуже мало продуктів і не зміняли скільки будь помітно вигляду світу. Отже рабство — це економічна категорія величезної ваги. Без рабства Північна Америка — найпроґресивніший нарід — обернулась би на країну патріярхальну. Викресліть лише Північну Америку з географічної мапи і буде анархія, повний занепад торгівлі й сучасної цивілізації. Але знищення рабства означало б, що Америку викреслюється з географічної мапи. Отож рабство в наслідок того, що воно є економічна категорія, поширено споконвіку в усіх народів. Сучасні народи зуміли лише приховати рабство в самих себе й запровадити його одверто в Новому Світі. Як же поводитиметься Прудон після цих міркувань про рабство? Він шукатиме синтези свободи й рабства, справжньої золотої середини, інакше кажучи — рівноваги між рабством і свободою.

Прудон надто добре зрозумів, що люди виробляють сукно, полотно, шовкові матерії, і немає великої заслуги в тому, щоб розуміти такі дрібниці. Але Прудон не зрозумів того, що люди, відповідно до своїх здатностей, утворюють також суспільні стосунки, серед яких вони виробляють сукно, полотно. Ще менше зрозумів Прудон, що люди, утворюючи суспільні стосунки відповідно до їхньої матеріяльної продуктивносте, утворюють також і ідеї, і категорії, тобто абстрактні ідеальні вияви цих самих суспільних стосунків. Отож категорії так само мало є споконвічні, як і ті стосунки, виявом яких вони є. Це — витвори історичні й минущі. Для Прудона ж цілком навпаки, /10/ — первісні причини б абстракції, категорії. На його думку, це вони, а не люди творять історію. Абстракція, категорія як така, тобто відокремлена від людей і їх матеріяльного діяння, є для нього безсмертна, незмінна, нерухома. Вона являє собою суть чистого розуму, це означає, простісінько, що абстракція як така, абстрактна — чудова абстрактна тавтологія.

Отже економічні стосунки, — розглядувані, як категорії, є для Прудона формули споконвічні, які не мають ні початку, ні розвитку.

Іншими словами, Прудон не твердить прямо, що буржуазне життя є для нього споконвічна істина. Він каже це посередньо, обожнюючи категорії, що в формі ідеї виражають буржуазні стосунки. Він вважає продукти буржуазного суспільства, скоро вони уявляються йому в формі категорій, ідей, за самостійні істоти, споконвічні, обдаровані власним життям, отже він не підноситься понад буржуазний обрій. А як він має справу з буржуазними ідеями, вважаючи їх за споконвічні істини, то він шукає синтези цих ідей, їхньої рівноваги й не бачить, що сучасний спосіб зрівноважити їх є єдиноможливий.

По суті він робить те, що роблять усі добрі буржуа. Всі вони кажуть вам, що конкуренція, монополія й т. ін. в принципі, тобто, коли брати її як абстрактне поняття, суть едині основи життя. Але на практиці вони далеко не досконалі. Всі вони хочуть конкуренції без сумних наслідків конкуренції. Всі вони хочуть неможливого, тобто — умов буржуазного життя без неминучих наслідків цих умов. Всі вони не розуміють, що буржуазний спосіб виробництва є історична й минуща форма, подібно до того, як минуща була форма февдальна. Ця помилка походить від того, що для них людина–буржуа є єдина основа всякого суспільства, від того, що вони не уявляють собі такого суспільного ладу, де людина перестала б бути буржуа.

Тим то Прудон неминуче є доктринер. Історичний рух, що спричиняє переворот у сучасному світі, сходить для нього на завдання відкрити правильну рівновагу, синтези двох буржуазниах ідей. Отже за допомогою хитрощів цей розумник відкриває приховану богову думку, єдність двох окремих ідей, що лише тому є окремі, що їх відокремив Прудон від практичного життя, від сучасного виробництва, яке є сполучення тих реальностей, щб їх ці думки виражають. Замість, великого історичного руху, народжуваного із сутички між уже придбаними виробними силами людей і їхніми суспільними стосунками, що не відповідають більш цим виробним силам, замість страшних воєн, що точаться між різними клясами одної нації й між різними націями замість практичної силоміцної діяльности мас, що сама лише в стані розв’язати ці сутички, замість цього великого, довготривалого й складного руху, Прудон ставить /11/ перистальтику своєї голови. Отже, коли хто робить історію, так це саме вчені люди, здатні викрасти в бога його таємну думку. А простий нарід повинен лише застосувати на практиці їхнє відкриття. Ви тепер розумієте, чому Прудон є несусвітній ворог усякого політичного руху. Розв’язка сучасних питань для нього не в суспільному діянні, а в діялектичних вивертах, що відбуваються в його голові. А що для нього категорії є рушійні сили, то не треба змінювати практичного життя на те, щоб змінити категорії. Цілком навпаки. Треба змінювати категорії і наслідком цього буде зміна теперішнього суспільства.

Бажаючи усунути суперечності, Прудон зовсім не ставить собі питання, — а чи не треба перетворити саму основу цих суперечностей? Він скидається на політичного доктринера, що бажає зберегти і короля, і палату депутатів, і верхню палату, як складові частини суспільного життя, як споконвічні категорії. Тільки він шукає нової формули для того, щоб зрівноважити ці сили, рівновагу яких саме й становить сучасний рух, де одна з цих сил є то переможиця, то рабиня другої. Так, XVIII ст. багато звичайнісіньких голів силкувалися найти справжню формулу, щоб зрівноважити суспільні стани, короля, парлямент і т. ін., а другого дня не було вже ні короля, ні парляменту, ні дворянства. Справжня рівновага цієї суперечности було скасувати всі суспільні стосунки, що правили за основу цих февдальних існувань і за основу суперечностей між цими феодальними існуваннями.

А як Прудон по один бік ставить споконвічні ідеї, а по другий — людей та їхнє практичне життя, що, на його думку, є додаток до цих категорій, — то ви побачите в нього на самому початку дуалізм між життям і ідеями, між душею й тілом — дуалізм, що повторюється в різноманітних формах. Ви тепер бачите, що ця суперечність є лише ІІрудонова нездатність зрозуміти звичайну історію й походження категорії, що їх він обожнює.

Лист мій надто великий вийшов і я не можу вже говорити про сміховинні обвинувачення Прудонові проти комунізму. Поки ви погодьтеся зі мною, що людина, яка не зрозуміла сучасного суспільства, ще менш може зрозуміти той рух, що намагається зруйнувати це суспільство, і літературний вияв цього революційного руху.

Однісінький пункт, на якому я цілком погоджуюся з Прудоном, — це його огида до соціялістичної чулости. До нього я викликав проти себе багато ворожнечі своїми нападами на соціялізм баранячий, чулий, утопічний. Та сам Прудон хіба не утворює собі дивних ілюзій, протиставлячи свою сантиментальність дрібного буржуа, — я маю на увазі його деклямацію про господарство, шлюбну любов і про всі ці банальності, — соціялістичній сантиментальності, що у Фур’є, наприклад, далеко /12/ глибша від претенсійних тривіальностей нашого доброго Прудона. Він сам так добре відчуває всю слабість своїх доказів, свою цілковиту нездатність говорити про всі ці речі, що раптом впадає в лють, вигукує, обурюється, як чесна людина (ira hominis probi), кипить, лається, доносить, кляне, б’є себе в груди й гордо заявляє перед богом і людьми, що він чистий від соціялістичних мерзот! Він не критикує соціялістичної чулости або того, що він вважає за чулість. Він, як святий, як папа, проголошує анатему бідним грішникам, співає славу дрібній буржуазії і жалюгідним любовним і патріярхальним ілюзіям хатнього вогнища. І це не випадково. Прудон з голови до п’ят філософ, економіст дрібної буржуазії. Дрібний буржуа в сучасному передовому суспільстві через саме своє становище, з одного боку — стає соціялістом, а з другого — економістом, тобто він засліплений пишністю великої буржуазії і співчуває народнім стражданням. Він водночас і буржуа, і нарід. В глибині своєї душі він пишається з того, що він позапартійний, що він знайшов справжню рівновагу, яка має претенсію різнитися від звичайної поміркованости. Такий дрібний буржуа обожнює суперечність, бо суперечність є основа його істоти. Він сам є не що інше, як суспільна суперечність, втілена в дії. Він повинен виправдати в теорії те, чим він є на практиці, і Прудон заслуговує бути науковим тлумачем французької дрібної буржуазії; це справжня заслуга, бо дрібна буржуазія становитиме складову частину всіх майбутніх соціяльних революцій.

Я хотів би надіслати вам із цим листом мою книжку з політичної економії, та досі я не міг надрукувати цієї роботи й критики німецьких філософів та соціялістів, про що я вам говорив у Брюсселі. Ви не можете собі уявити, на які труднощі натрапляє таке видання в Німеччині, по-перше, від поліції, по-друге, від видавців, бо вони є зацікавлені представники всіх тих напрямів, на які я нападаю. А що до нашої власної партії, то вона не лише бідна, але й чимала частина німецької комуністичної партії, крім того, сердита на мене за те, що я протестую проти їхніх утопій, проти їхніх деклямацій.

P.S. Ви мене спитаєте, чому пишу я вам поганою французькою мовою, замісць написати доброю німецькою? Це тому, що я маю діло з французьким автором.

Ви мене дуже зобов’яжете, як що не забаритеся занадто з вашою відповіддю, щоб я знав, чи зрозуміли ви мене під цією оболоною варварської французької мови.

Примітки

П. В. Анненков (1812 -1887) — російський літератор, багато бував за кордоном, де й познайомився з Марксом. З соціялізмом він не мав нічого спільного, крім цього знайомства. В його спогадах „Замечательное десятилетие” („Вестник Европы”, 1880 р.) описані зустріч і розмова Маркса з Вайтлінґом 30 березня 1846 року в Брюсселі. Крім того, в тих же спогадах є літературний портрет Маркса, як він відбився в свідомості російського ліберального пана 1840-х років.

У виданні листування М.М.Стасюлевича за редакцією М.К.Лемке, де вміщено й цього листа (т. III, стор. 455-464), подається такий опис зовнішнього вигляду цього листа: /13/

„Написано листа характеристичним для Маркса похилим ліворуч, надзвичайно дрібним, але чітким письмом, що його мікроскопічність дала Марксові змогу написати все на чотирьох сторінках поштового аркуша великого формату. В листі майже немає помилок”. Цей лист — блискучий зразок діялектичного мислення й наукової критики.

П’єр Жозеф Прудон (1809-1865) — теоретик дрібної буржуазії, один із теоретиків анархізму. Син бідних селян; освіту дістав у гімназії в Безансоні. 19-ти років пішов працювати до великої друкарні, як коректор, і далі старанно працював над самоосвітою, вивчив богослів’я, єврейську мову. Двічі подорожував по Франції (був у Парижі, Ліоні, Марселі, Тульоні). 1837 р. опублікував свій перший твір про загальну граматику. Переїхавши до Парижу, пильно вивчав протягом кількох років політичну економію. 1840 р. опублікував книжку „Що таке власність”. 1846-го року вийшла друком його книжка „Система економічних суперечностей, або філософія злиднів”, що її Маркс критикує в цьому листі. Докладну характеристику його літературної діяльности подано, крім того, в Марксовому листі до Швайцера від 24 січня 1865 р.

Прудонові ідеї протягом досить довгого часу мали певний вплив на робітників. Енґельсові, що жив у Парижі восени і взимку 1846-1947 р.р., доводилося брати участь в обговорюванні Прудонових ідей і проектів. В листі до Маркса від 18.IХ.1846 р. Енґельс викладає суть практичних пропозицій Прудона: „Пролетарі повинні збирати дрібні акції. На ці кошти (на початок треба, звичайно, не менше 10-20 тисяч робітників) будують спочатку одну або кілька майстерень з одної або кількох галузей ремества, і частина акціонерів починає там працювати. Продукти вироблені там: 1) продають акціонерам по ціні сировини плюс ціна праці (акціонери не повинні оплачувати прибутки) і 2) що залишається від продуктів після цього — продають на ринку по ринковій ціні. В міру того, як капітал товариства зростатиме через внески нових членів або через нові заощадження старих акціонерів, на цей капітал будуватимуть нові майстерні й фабрики й т. ін., поки, нарешті, всі пролетарі працюватимуть і всі наявні в країні виробні сили будуть куплені, і завдяки цьому капітали, що є в руках буржуазії, втратять свою владу над робітниками, владу добувати з них зиск!.. Ці пани збираються ні багато, ні мало поступово скупити всю Францію, а потім може увесь світ купити на пролетарські заощадження, лише за допомогою пролетарських заощаджень, через відмовлення пролетарів від прибутків і процентів на їхній капітал. Чи спадав кому-небудь на думку такий чудовий плян і чи нема іншого ще коротшого шляху? Якщо вже збираються робити подібний фокус, то чи не краще було б накарбувати п’ятифранкових монет із срібла місячного світла? І дурні робітники — я кажу про німців — вірять цьому. Вони, у кого не буває в кишені шести су (близько гривеника), щоб піти ввечорі посидіти з товариством у шинку, хочуть на свої заощадження купити всю Фрацію. Ротшільд і подібні до нього просто партачі проти цих колосальних спекулянтів. Від цього вже просто на /14/ стіну полізеш. Найбезглуздіша фраза для них значить більше, ніж найпростіший факт, що його використовується, як економічний арґумент. Просто ганьба, що доводиться втовкмачувати, спростовуючи подібні дурниці. Та треба мати терпець і я не відстану від цієї публіки доти, поки не розіб’ю Ґрюна дощенту, поки не прочищу їхні засмічені голови”…

З приводу Прудонової книжки „Загальна ідея революції XIX ст.” („Idée génerale de la Révolution au XIX siècle)” Маркс писав у листі від 14 серпня 1851 року, що Прудон не знає ні великих капіталістичних фірм, ні великих капіталістичних сільсько-господарчих підприємств. „Французький селянин (дрібний), французький швець, кравець, крамар здаються йому незмінними величинами, що їх треба брати, які вони є. Що більш, однак, я заходжуюся коло цього дрантя, то більш я переконуюся того, що альфа й омега майбутнього перевороту є реформа рільництва, а також, отже, і приватно-власницького свинства, що спирається на нього. Без цього батько Малтуз матиме рацію”.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 4-14.

Advertisements

0 Responses to “Вибрані листи: Маркс П.В.Анненкові (28 грудня 1846)”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.




Листопад 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements

%d блогерам подобається це: