Niech żyje rewolucyjna Polska!

В. Голуб (Всеволод Голубничий)

19-21 жовтня 1956 року в Польщі сталася антисталінcька пролетарська демократична революція. 28-мільйонна безбуржуазна трудова нація дала відсіч імперіалістичним зазіханням російської бюрократії й стала на незалежний шлях розвитку до соціялізму.

Причини, рушійні сили й характер польської революції є очевидні. Деґенерація сталінізму дійшла до свого закономірного кінця. робітництво й звільнені від сталінізму польські комуністи скинули з себе це ярмо і стали на новий шлях розвитку.

Дальший розвиток і шляхи польської революції залежатимуть від успіху розв’язки соціяльно-економічних і національних проблем, що залишилися важким тягарем у спадщину від сталінізму. Економіка Польщі знаходиться в дужо складному стані. Польські комуністи, на час коли пишемо цю статтю, ще не висловились ясно, які реформи вони думають завести в економіці. Вони, здасться, свідомі того, що тітоїзм в Югославії успішно склав політичний іспит перед історією, але ще не економічний. Пускати економіку «на божу волю» не можна, таке чи інше планування є необхідністю. В Польщі, здасться, це признає навіть Оскар Лянге, необухарінський теоретик американської школи.

Стан економіки в Югославії в 1948 році був значно ліпший, ніж сьогодні в Польщі. Безперечно, масовий революційний підйом польського робітництва буде на певний час поважним стимулом до росту виробництва, але в кінцевому рахунку успіх революції буде залежати від того, чи вдасться новому урядові стимулювати розвиток кооперації й механізації на селі, чи відважиться він скоротити воєнний бюджет до мінімуму та переключити, принаймні тимчасово, частину важкої промисловости на масове виробництво споживчих товарів. Польщі немає сенсу озброюватись проти СРСР, як змушена буде робити Югославія після 1948 року, бо все одно, будучи в совєтському оточенні, воєнного змагання з СССР Польща не витримає ні при яких умовах. Натомість, вона безперечно може витримати революційне змагання з совєтською бюрократією, а це значить, що треба задовольнити народ, піднести життєвий стандарт робітництва, щоб йому справді було ясно, що він боронить свої здобутки проти російської реакції. Поруч з національними стимулами (самостійність Польщі), соціяльними здобутками (демократизація, і ми сподіваємося, що польський уряд встановить робітничий контроль на підприємствах), економічні здобутки мас будуть найефективнішою залогою в їх революційній боротьбі проти сталінізму.

В своїй національній політиці революційна Польща, безперечно, боронитиме свою незалежність від Сходу й Заходу. Вона не може становити ніякої міжнародної загрози для СССР і тому всякі аґресивні потягнення СССР проти Польщі будуть несправедливими. Революційна Польща може в любий час знайти ефективну підтримку й допомогу в західних капіталістичних великодержав і не втратити від цього своєї державної самостійності! (приклад — Тіто), але. очевидно, до шукання такої допомоги її може змусити лише СРСР, якщо вестиме проти неї аґресивну політику. Сама революційна Польща ніякої спеціальної допомоги Заходу не потребує, хіба що економічної кризи не вдалося б швидко направити.

Найскладнішою міжнародною проблемою для Польщі є, безперечно, її західні кордони. У зв’язку з цим Польща обов’язково мусить стреміти до демократизації Східної Німеччини і бажати приходу до влади в Західній Німеччині соц.-демократів. Тільки з соціалістами її демократами матиме революційна Польща найбільше шансів полагодити мирно й справедливо це складне питання. Соціалісти ніколи не можуть бути аґресорами проти існуючого «статусу кво».

На СССР польська революція вже має величезний вплив, а мусить і буде мати ще більший. Польська революція остаточно демаскувала імперіалістичне обличчя російської бюрократії. Коли постало питання про долю імперії, то і ліберальний Хрущов, і сталіністи Молотов і Каганович. і шовіністичні ґенерали швиденько об’єдналися й, забувши про свої декларації «невтручання у внутрішні справи інших народів», полетіли ставити ультиматуми в Варшаві й почали рухати свої дивізії й крейсери. Така ганебна поведінка російської бюрократії співпала і по характеру, і в часі з цілком подібними анґло-американськими рухами в Йордані, де саме теж мали пройти вільні вибери, що мали б викинути несамостійний уряд цієї анґлійської півколонії. Анґлійські літаки літали над Йорданом, у день виборів мали бути введені війська з Іраку і т. д. Дії Хрущова в Польщі нічим суттєво не відрізнялися від цього!

Але польська революція дала доброго ляпаса російській бюрократії. Цей ляпас пройшов по цілому світу і чули його всі в СРСР, не. зважаючи на те, що совєтська «демократична» преса всі ці події заховала від своїх читачів. На порядку денному в СССР постала явна необхідність відставки сучасних посвідників обанкрученої бюрократії. Якщо вони не зрезиґнують або не будуть кимсь усунуті, вони остаточно знищать, як міт, свій виступ проти сталінізму й остаточно порвуть всі зв’язки з масами. Ми не певні навіть, чи й негайна різка зміна їхньої політики по відношенню Польщі й усіх інших країн Східної Европи, капітуляція їх перед націонал-комунізмом, вже їм щось допоможе.

Дальший закономірний вплив польської революції на СССР мусить сприяти децентралізації СССР, розділенню його на незалежні національні республіки. Ми не кажемо, що поляки мусять щось активно робити в цьому напрямку; ми розуміємо, що вони нічого не можуть зробити. Але ми думаємо, що вони мусять твердо зрозуміти, а з ними, до речі, мусить після польських подій зрозуміти це й Тіто, що бюрократичний СССР буде до тих пір постійною загрозою для своїх слабших сусідів, доки він буде єдиною неподільною великодержавою. Це брехня, що майбутнє соціялізму у світі потребує існування опанованої російською шовіністичною бюрократією великодержави. Навпаки, вільний союз рівноправних і самостійно-демократичних націй від Жовтого моря до Ельби був би найбільшим стимулом для розвитку цих націй, а отже й цілого світу, до соціалізму. Власне, поява революційної Югославії, революційного Китаю, а тепер революційної Польщі, — самостійних і незалежних країн, — є найкращим цьому доказом. І хоче цього Хрущов, чи ні, розуміють це Тіто. Мао й Ґомулка, чи ні, в кінцевому рахунку все одно історія рухається у цьому напрямку, чому доказом і свідками є вони самі!

Остаточний розвал Російської імперії двадцятого сторіччя, безперечно, почався. Його започаткувала Югославія, його підкріпив своїм спротивом Сталінові Китай, його затвердила революція в Польщі. На черзі стоїть Угорщина, де події вже розвиваються цими днями. Чехословацькі сталіністи забрехалися з «шпигунством» Сланського і тому мабуть там зміни проходитимуть драматичніше. Східна Німеччина, безперечно, намагатиметься протриматись до виборів -у Західній Німеччині, і якщо на заході переможуть соціял-демократи, то на сході зміни стануться негайно. Відсталі й затуркані селянські Румунія й Болгарія, природньо, найдовше будуть союзниками російської бюрократії. Але й на них прийде час. В самому ж СССР до таких радикальних змін, очевидно, ще далеко. Національні республіки не мають такої реальної сили (армія, апарати), як, наприклад, має Польща. І великим питанням є, чи має національна бюрократія там хоч частину таких зв’язків з масами, з робітництвом, які має, наприклад, ПОРП. Головні події в СССР, тому, мають, мабуть, відбуватися спочатку в Москві, а потім вже на провінціях. Але і там вдарить дзвін, неминуче вдарить.

Антибюрократична пролетарська демократична революція в Польщі є доконаний факт. Як таку, ми підтримуємо її всією душею, бо в її перемозі є й наша перемога. Куди далі розвинеться ця революція, залежатиме від багатьох важливих і проблематичних факторів. За дальшим розвитком цієї революції ми слідкуватимемо з напруженою увагою. Тимчасом же ми салютуємо: Хай живе революційна Польща! Niech żyje rewolucyjna Polska!

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 11 (72), листопад 1956. — Стор. 3.