Українці мають вирішити, якого світу вони хочуть

Інтерв’ю з Ноемом Чомським

Керівництво України й деяких інших пострадянських країн (Азербайджану, Грузії) демонструє чітке прагнення вступу до НАТО. Як можна це прокоментувати? Що принесе вступ до НАТО східноєвропейським народам, зокрема й українцям? Чи вплине взагалі цей крок якось на зовнішньополітичну позицію України – адже відомо, що, наприклад, війну в Іраку розпочало не НАТО, і тим не менш Україна брала в ній участь…

Можна зрозуміти намагання небагатих країн укласти союз із багатством і владою, так само як і масову міграцію з бідних країн до багатих. США дуже сильно підтримують вступ східноєвропейських країн до НАТО: Вашингтон вважає, що на них можна буде легше впливати й вони зміцнять контроль США над Європою. З тих пір, як під час Другої світової війни США стали наддержавою світового масштабу, стратеги побоюються того, що Європа під проводом найрозвиненіших країн, Франції та Німеччини, може піти власним шляхом. Звідси – таке сильне протистояння концепції «Європи від Атлантики до Уралу», висунутій де Голлем, та Ostpolitik Віллі Брандта. Розширення НАТО на Схід має вихолостити франко-німецький вплив і посилити контроль США. Жителі Східної Європи повинні вирішити, якого світу вони хочуть – такого, де практикується панування США чи такого, де влада та розвиток розподілені більш рівномірно.

Важливо також пам’ятати про нещодавні зміни в попередніх геополітичних домовленостях. Горбачов дозволив об’єднаній Німеччині вступити до НАТО. З точки зору безпеки Росії це була вражаюча пропозиція. Зрештою, Німеччина навіть на самоті кілька разів протягом попереднього століття майже знищила Росію. Об’єднана Німеччина, та ще й у складі ворожого військового альянсу – це серйозна загроза безпеці. США ніколи не дозволили би чого-небудь подібного ані на мить. Втім, президент Джордж Буш І чітко пообіцяв, що НАТО не буде розширятися на Схід, залишаючи Росії принаймні якусь буферну зону. В 1994 році Клінтон порушив цю домовленість, розпочавши розширення НАТО на Схід, що є серйозною загрозою Росії. США також відкинули пропозицію росіян створити без’ядерну зону, до якої ввійшов би й «буферний» регіон. Розміщення елементів ПРО в Східній Європі в місцях, де вони стримуватимуть російську загрозу (як стверджують ведучі американські аналітики) – ще один серйозний крок у напрямі ескалації напруги. Східна Європа є заручницею цієї потенційно дуже небезпечної конфронтації.

Якими є перспективи близькосхідного конфлікту? Очевидно, Джордж Буш не встигне завершити мирний процес до закінчення своїх президентських повноважень; тож як зміниться близькосхідна політика США при наступному президенті?

Джорджа Буша підтримує дуже розвинена пропагандистська машина, до якої входять американські ЗМІ та панівна інтелектуальна культура – вона прекрасно вміє приховувати правду. Правда, яку легко підкріпити документами (і це часто робилось), полягає в тому, що протягом 30 років США та Ізраїль блокують міжнародний консенсус щодо розв’язання ізраїльсько-палестинського конфлікту шляхом створення двох держав. Зараз вони майже єдині, хто зберігає таку позицію.

Різні адміністрації заперечували це вирішення різною мірою, та Буш проводить найбільш екстремальну політику. Він першим з американських президентів формально дозволив Ізраїлю анексувати свої незаконні поселення на Західному березі Йордану. Їх незаконність не підлягає жодному сумніву; нещодавно її окремою декларацією, відповідно до норм американського правосуддя, підтвердив Міжнародний суд.

Буш підтримує програму «конвергенції» Ехуда Ольмерта, яка дозволяє Ізраїлю контролювати найціннішу землю та ресурси (насамперед, воду) Західного берегу, розривати шматки землі, яка залишається палестинцям, ізраїльськими поселеннями та масштабними інфраструктурними проектами, зведеними заради зручності незаконних поселенців, і перетворювати на в’язницю всю долину Йордану, тим часом відокремлюючи рештки палестинських територій від Єрусалиму, центру життя палестинців. Це – реальність славетного «бачення» Буша, прихована ефективною пропагандою.

Тим не менш, саме Буша називають останньою надією палестинців, оскільки всі нинішні кандидати в президенти США значно більше, ніж він, пов’язані з ізраїльським лобі й тим паче не будуть підтримувати створення палестинської держави, тоді як адміністрація Буша принаймні декларує таку мету…
Що ж до ізраїльського лобі – воно, без сумніву, є потужним, але політику США не визначає маленька держава-клієнт. Коли цілі США та Ізраїлю розходяться, США спускає наказ і Ізраїль не має іншого вибору, ніж послухатися «боса, якого називають партнером», як назвав США ізраїльський політолог Амір Орен.
А в питаннях, які мало важать для США – таких, як дикунське винищення палестинців або багаторазові агресії в Лівані, переважають інтереси Ізраїлю, і тому створюється хибне враження, що всім заправляє ізраїльське лобі.

В українському суспільстві існує певний консенсус щодо необхідності вступу до СОТ. Багато внутрішніх українських ринків монополізовані кількома вітчизняними корпораціями, тож вступ до СОТ може принаймні розбити ці монополії. З іншого боку, відомо, що СОТ критикують за лобіювання преференцій і монопольних прав тих-таки корпорацій, але транснаціональних. Отже, що може бути «меншим злом» для України – вступити до СОТ і покластися на «вільну торгівлю» чи продовжувати «захищати вітчизняного виробника»?

Не слід плекати ілюзії щодо того, що СОТ підтримує «вільну торгівлю». Навпаки, її правила – це набір ліберальних і дуже протекціоністських елементів, багато з яких не мають жодного стосунку до торгівлі. Не дивно, що правила розроблені в інтересах тих, хто їх розробляв – транснаціональних корпорацій і кількох потужних держав, тісно зв’язаних з ними.

Слабші країни вимушені приймати складне рішення щодо плюсів і мінусів приєднання до цієї системи. Адже вона дійсно пропонує їм деякі можливості, але за самою своєю суттю блокує їм той шлях розвитку, яким ішли сьогоднішні багаті країни.

Міграційна та візова політика ЄС є дуже жорсткою, але зараз роздаються голоси на користь подальшого «закручування гайок» стосовно мігрантів, зокрема, й українських. Чи перейме Європа стиль нового французького керівництва? Деякі країни, як Росія, відповідають симетрично жорсткими обмеженнями для громадян ЄС та США; інші, серед яких Україна, навпаки, відкривають свої кордони громадянам Першого світу, не чекаючи взаємності. Яка політика більш виправдана?

Для тих, хто вірить у вільну торгівлю, не виправдані жодні бар’єри. Як наголошував Адам Сміт, ключовим елементом вільної торгівлі є «вільна циркуляція праці», тобто, вільний рух населення. Його необхідність пояснюють і іншими аргументами. Але існує дуже мало тих, хто вірить у вільну торгівлю; натомість, є інші конкуруючі цінності, такі як цілісність громади. В основі їх лежать похмурі спогади про панування імперій, які в кращому разі просто стримували розвиток завойованих територій.

Я особисто вважаю, що ми повинні намагатися побудувати таку світову систему, в якій окремі люди матимуть право жити там, де захочуть. Але перед тим, як відповідні права людини будуть визнаватися, і не тільки в Європі, потрібно подолати ще багато перешкод.
Березень 2008 р.
Джерело: http://livasprava.in.ua
Advertisements

0 Responses to “Українці мають вирішити, якого світу вони хочуть”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Жовтень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер   Лис »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: