Промова на червневому пленумі ЦК КП(б)У 2-6 червня 1926 р.

join-the-schoolМикола Скрипник

Товариші, в свойому виступі тов. Шумський заявив, що доповідач тов. Затонський зробив свою доповідь не за тезами. Треба відрізняти самі тези і характер доведення цих тез. Зрозуміло, кожний доповідач може тим чи іншим робом доводити тези, наводити ті чи інші ілюстрації, більш чи менш дотримуватись пропорції чи диспропорції в своїй доповіді. Справа не в цьому, не в ілюстраціях, а в лінії, що проведена в доповіді, і в тезах, що їх захищають. І тому треба нам менше в нашому обговоренні питання, що стоїть на порядку денному, звертати уваги на побічні питання, як-от: літературну дискусію та окремі хиби того чи іншого письменника. Вони можуть бути скористовані для ілюстрації, вони мають значіння, але справа в головних питаннях, що стоять перед партією, що зазначені в наших тезах. Які вони? Я вважаю, перш за все, це є визначення найголовнішого питання — чи правильна була лінія і робота партії в справі українізації за минулий рік. Тези відповідають — правильна.

Друге питання — чи нам треба зрікатися відповідного курсу українізації, що ми його визнали на минулому пленумі ЦК, і як нам переводити це друге основне питання. Тези говорять: ми не відрікаємось ні в якому разі від завдання, що ми його поставили на попередніх з’їздах та Пленумах ЦК. Але ж — і в цьому є нове дещо, що дають нам тези. Ми зараз проводимо диференційований курс, диференціюємо завдання щодо українізації. Це нове дають партії ці нові тези. Ми не можемо з однією тією ж міркою підходити до різних галузей суспільного життя, коли ми говоримо про українізацію і про темп її. Темп українізації ми повинні регулювати в залежності від того, де ми її проводимо: серед тієї частини робітничої кляси, що складається з пролетарів-росіян, чи серед тієї частини робітничої кляси, що говорять мішаною напівукраїнською мовою. Партія ставить собі питання про українізацію напіврусифікованих робітників, про поглиблення лінії українізації, про призвичаєння до української культури всіх українських кол робітників, що говорять ламаною, напів-українською мовою. Разом з тим ми повинні твердо сказати, що не буде провадитись ніякої примусової українізації щодо російської частини робітничої кляси і взагалі росіян-робітників і селян. Тут стоїть справа аґітації, справа переконання робітників, що їм конче потрібно завоювати знання української мови, справа показу неминучої необхідности українізації. Економіка диктує безумовну неминучість українізації. Економічний розвиток приводить до шерег пролетаріяту все нові маси пролетарізованого селянства. Міста, що були до цього часу російськими, об’єктивним процесом будуть приведені до того, що вони стануть українськими. Кляса робітнича тим і відрізняється від інших кол суспільства, що вона розуміє темп суспільного життя й ті причини, що ведуть до цього, і свідомо ставить своїм завданням керувати тим процесом.

Робітнича кляса України, в тому числі і російська її частина, аби керувати цим економічним неминучим процесом, повинна зрозуміти свої історичні завдання і оволодіти українською мовою. Росіян-робітників ми можемо привести до заволодіння знанням української мови, до українізації, лише шляхом тої пропаґанди, бо адміністративними приказами, адміністративними наказами, примусовими заходами її провадити не можна.

Треба обережно провадити лінію українізації серед робітничої кляси, російської її частини. Одночасно, ми в своїх тезах беремо курс на збільшення, прискорення переведення українізації. Це є головним питанням, що висувається цими тезами. Далі тези знов руба підтверджують ті завдання, що їх було поставлено попереднім, в минулому році, пленумом ЦК.

Це було постановлено попереднім пленумом ЦК, і зараз наші тези дають поглиблену трактовку того, що ми розуміємо під українізацією. Партія не погодилась з тим розумінням українізації, що було в одній з статтів в «Комуністі» — «К вопросу об итогах украинизации», а саме: «для нашей партии украинизация советского аппарата никогда не была и не является самоцелью, а всего лишь средством теснейшей связи с украинскими массами и, в первую голову, с крестьянством». Це неправильно, українізація не лише «средство» зв’язку з масами, але також джерело соціялістичного будівництва. Не лише джерело і засіб для зв’язку, але заход для того, аби рушати з масами вперед і посувати їх по шляху соціялістичного будівництва.

На одному з засідань Політбюра я визначав, що таке є українізація. «Українізація це є більш-менш діяльність партії та радянської влади, що нею керується, щоби до цього часу, до Жовтневої революції пригнічений і поневолений український народ, працюючі маси організувати в робітничо-селянську державність і цим самим виводити з минулого стану, із пригнічення, і розвивати культуру, підносити її і рухатися далі шляхом соціялістичного будівництва».

Тези ПБ є дальшим кроком партії в поглибленні й поширенні розуміння української культури, а це стоїть як завдання перед партією.

Ці тези говорять, що ми беремось на своїх раменах піднести дальший розвиток української культури — що це наше завдання, завдання партії і насамперед завдання робітничої кляси. Яким шляхом повинні ми розвивати цю українську культуру? На це тези відповідають чітко.

Такі завдання, що стоять перед партією в справі піднесення української культури, такий шлях, що по ньому йде наша партія в своїй боротьбі за будування української культури.

Тут товариш Корнюшин під час промови тов. Шумського крикнув з місця, що треба будувати українську культуру, «но только не самобытную». Це велика помилка. У нашого народу, у працюючих, є досить сил для того, щоб взяти цей процес в свої руки і керувати ним.

Резолюція говорить: «партія стоїть за самостійний розвиток української культури, за виявлення всіх творчих сил української культури, за виявлення всіх творчих сил українського народу».

Корнюшин.
Я говорив про необмежену самобутність.

Скрипник.
Зараз тов. Koрнюшин поправляє, що він сказав про «необмежену самобутність». *Це інша річ. Тези говорять: партія стоїть за самостійний розвиток української культури, за виявлення усіх творчих сил України, але ми проти провінціяльної обмеженості. Це не є завдання тої чи іншої культурної школи. Це є завдання партії. Партія ж провадить це, але не шляхом боротьби, не шляхом протиставлення, не шляхом ненависті ; але шляхом спільної братерської праці, шляхом будівництва української національної культури як частини міжнародньої пролетарської культури. От які вказівки повинні ми дати нашим товаришам. Ось який шлях нашого культурного будівництва, і цим шляхом повинні йти і ви, тов. Хвильовий, коли ви хочете йти разом з нами, коли ви хочете бути за нас. Цим шляхом ви повинні піти, а не шляхом протиставлення, не шляхом національного роз’єднання, національної боротьби.

В тезах зазначено ще одне питання, що його поставлено перед нами. Це питання — про керівничі кадри партії, про їх українізацію. Треба твердо і рішуче заявити, що ніяким робом не можна провести завдання українізації без старих керуючих кадрів, більшовицьких кадрів нашої партії, лише разом з ними, їх силами може партія провести ті завдання, що стоять перед нами. Це завдання зараз поставило життя, і коли тов. Гулий виступає раз у раз на кожному Пленумі, борючися проти партійної лінії…

Гулий.
А ви раз у раз виступаєте проти.

Скрипник.
Відносно вас я перший раз говорю, товаришу. Товариш Гулий, ви тепер заявили шо навіть дали Пленуму чесне слово, що ви вивчите українську мову, коли вам дадуть відпуск на 2 місяці спеціяльно для того. А хіба для партії в цілому є день відпуску для виконання українізації, хіба він давався.

Гулий.
Вам давали відпуск лікуватися й за кордоном.

Скрипник.
Тов Гулий, коли ви будете таким хворим, як був я, то й вам дадуть такий відпуск. Не бажаю вам цього, від душі не бажаю.

Так я питаю, чи для партії життя дало відстрочку, коли поставило перед нею боротьбу за українську культуру для того, аби провести соціялістичне будівництво на Україні? Як же ж можна, товаришу, виходити тут, на пленумі, після резолюції XII з’їзду партії, після стількох з’їздів партії і стількох резолюцій про обов’язок всіх відповідальних товаришів вивчити українську мову, виступати тут і заявляти, що ви будете проводити українізацію, ви згоджуєтесь вивчить українську мову, але якщо тільки вам для цього буде дано спеціяльного відпуску. Життя ставить, товариші, перед нами питання у всякому разі, без ніяких застережень, і тому, коли ми знаємо, що українізації (цебто керування цілим життям України, українського народу для відбудови його культури), що соціялістичне будівництво не можна буде провести без участи всіх старих кадрів робітників, які тут є, то, значить, наше політичне життя покладає на нас цей обов’язок. Може, тому, що деякі т.т. зараз до того завдання ставилися недбало, це можна прямо сказати, у нас так справа і стоїть.

Питання «хто українець?» — питання цілком зайве. Тут т.т. запитували — хто є українець? Відповідають різно, одну відповідь дав тов. Тараненко. Він сказав: українець лише той, хто керує дійсним розвитком української культури.

Голос з місця.
Пролетарської культури.

Скрипник.
Відносно пролетарської він не сказав. А хіба, тов. Тараненку, всі мільйони українців, що живуть зараз на Україні, всі десятки й сотні тисяч українських робітників, вони свідомо собі це завдання ставлять? Не змішуйте завдань партії з тим, чи той чи інший член партії належить до тої чи іншої національности. Другий товариш, що його піддержував, тов. Любченко, казав, що українець той, хто в межах партії виконує завдання партії. Це теж, товариші, неправильно. Партія об’єднує в своїх шерегах десятки тисяч свідомих пролетарів, в тому числі і українців. Справа українізації партії зовсім не полягає в тому, щоби всі члени партії відмовились від своєї національности заради української, справа зовсім не в тім — партія ставить і повинна ставити собі завдання — об’єднувати всіх свідомих пролетарів всіх національностей. Справа в тому, щоби забезпечити, щоб всі керівники партії оволоділи українською мовою, як засобом для зв’язку з масами, для переведення соціялістичного будівництва і могла брати участь в цій роботі цілої партії. Ця робота по переведенню українізації, це лише одна невеличка галузь цілої праці партії. Національність не можна визначати ні належністю до партії, ні до лінії партії. Тому мені здається, що це питання про те, хто українець, а хто ні — є цілком зайве. Питання треба поставити так: яку лінію партія повинна провадити в цьому; я гадаю, що нам треба тут цілковито відмежуватися від тих ухилів, що виявляються серед наших українських письменників і серед нашої партії, коли вони питання розвитку української культури ставлять в протиріччя з питанням розвитку пролетарської культури інших радянських республік, в тому числі і Росії. А по-друге: треба прийняти тези і відкинути справу про постанову — відстрочку переведення українізації на будь-який термін. В першу чергу треба поставити це завдання перед нашими старими партійцями, старим більшовицьким кадром.

Звірено за текстами:

Будівництво Радянської України. Збірник. Випуск І: «За ленінську національну політику». Харків, без дати. – С. 31-34.

Тисяча років суспільно-політичної думки. Том VII (20-ті- 40-ві роки ХХ ст.). – Київ, 2001.

Advertisements

0 Responses to “Промова на червневому пленумі ЦК КП(б)У 2-6 червня 1926 р.”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Жовтень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер   Лис »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: