Наймана праця і капітал (вступ)

karl-marx-1849Фрідріх Енґельс

Подана далі праця вперше з’явилась як ряд передових статтей у «Новій Рейнській Ґазеті», починаючи з 4 квітня 1849 р. В основі її лежать лекції, читані Марксом в 1847 р. в Брюссельському німецькому робітничому союзі. В друку робота лишилась незакінченою; те «продовження буде», що стоїть в кінці статті в №269, лишилось невиконаним в наслідок подій[1], що випереджали тоді одна одну: вступу росіян в Угорщину, повстань в Дрездені, Ізерлоні, Ельберфельді, Пфальці і Бадені, подій, які привели до заборони самої газети (19 травня 1849 р.). Рукопису цього продовження в спадщині Маркса не знайдено.

«Наймана праця і капітал» декілька разів видавалась як окремий відбиток, у формі брошури, востаннє — в 1884 р. в Ґьоттінґен-Цюріху, в швейцарській кооперативній друкарні[2]. Ці дотеперішні видання зберігали точний текст ориґіналу. Але дане нове видання повинно бути поширене як пропаґандистська брошура не менше як в 10 000 примірниках, і тому передо мною мусило стати питання, чи ухвалив би при таких обставинах сам Маркс передрук тексту без усяких змін.

У сорокових роках Маркс ще не закінчив своєї критики політичної економії. Він це зробив лише на кінець 1850-х років. Тому ті його праці, що з’явились до виходу першого випуску «До критики політичної економії» (1859), в окремих пунктах відрізняються від написаних після 1859 р., містять у собі вирази й цілі речення, які з точки зору пізніших праць виявляються невдалими і навіть неправильними. Само собою зрозуміло, що в звичайних, призначених для всієї публіки виданнях мусить мати своє місце і ця раніша точка зору, яка становить один з ступенів інтелектуального розвитку автора, і що як автор, так і публіка мають безперечне право на незмінений передрук цих раніших, праць. І мені й на думку не спало б змінити в них хоч би одно слово.

Інша справа, коли нове видання призначене, можна сказати, виключно для пропаґанди серед робітників. Тут Маркс безумовно погодив би цей старий, що стосується до 1849 р., виклад з своєю новою точкою зору. І я певний, що дію в його дусі, коли я для цього видання роблю те невелике число змін і додатків, які потрібні для того, щоб досягти цієї мети в усіх істотних пунктах. Отже, я наперед кажу читачеві: ця брошура подається тут не в такому вигляді, як її написав Маркс в 1849 р., а приблизно так, як він написав би її в 1891 році. До того ж незмінений текст розповсюджений в такій кількості примірників, що цього цілком досить доти, поки я матиму можливість знов перевидати його без змін в пізнішому повному зібранні творів.

Всі мої зміни стосуються одного пункту. За ориґіналом робітник за заробітну плату продає капіталістові свою працю; за теперішнім текстом — свою робочу силу. І з приводу цієї зміни я повинен дати пояснення. Пояснення робітникам, щоб вони бачили, що тут перед нами не простий дріб’язковий спір про слова, а, навпаки, один з найважливіших пунктів всієї політичної економії. Пояснення буржуа, щоб вони могли переконатися, наскільки неосвічені робітники, яким легко можна з’ясувати щонайтяжчі економічні питання, стоять незмірно вище наших чванькуватих «освічених людей», для яких такі заплутані питання лишаються нерозв’язними на все життя.

Класична політична економія[3] перейняла з промислової практики ходяче уявлення фабриканта, ніби він купує й оплачує працю своїх робітників. Цього уявлення було цілком досить для ділового вжитку фабриканта, його бухгалтерії і калькуляції цін. Наівно перенесене в політичну економію, воно наробило тут чудних помилок і плутанини.

Політична економія натикається на той факт, що ціни всіх товарів, в тому числі і ціна того товару, який вона називає «працею», постійно міняються; що вони підвищуються і падають в наслідок дуже різноманітних обставин, які часто не стоять ні в якому зв’язку з виготовленням самого товару, так що здається, ніби ціни звичайно визначаються чистою випадковістю. Але як тільки політична економія виступила як наука[4], одним з перших її завдань було знайти закон, який криється за цією ніби пануючою над товарними цінами випадковістю і який в дійсності сам панує над цією випадковістю. У безперервних коливаннях і хитаннях товарних цін то вгору то вниз наука шукала нерухомої центральної точки, навколо якої відбуваються ці коливання й хитання. Одним словом, вона виходила з товарних цін, щоб відшукати як закон, що їх реґулює, вартість товарів, якою можна було б пояснити всі коливання цін, до якої вони всі могли б бути кінець-кінцем зведені.

Класична економія знайшла, що вартість товару визначається вміщеною в ньому потрібною для його виробництва працею. Цим поясненням вона задовольнилась. Ми також можемо покищо на цьому спинитися. І тільки, щоб запобігти непорозумінням, я хочу нагадати, що це пояснення на сьогодні стало цілком недостатнім. Маркс перший ґрунтовно дослідив властивість праці утворювати вартість і знайшов при цьому, що не всяка праця, позірно або навіть дійсно необхідна для виробництва товару, при всіх обставинах додає до цього товару вартість такої величини, яка відповідає спожитій кількості праці. Отже, якщо ми сьогодні разом з такими економістами, як Рікардо, кажемо просто, що вартість товару визначається необхідною для його виробництва працею, то ми при цьому завжди маємо на думці зроблені Марксом застереження. Цього тут досить. Дальший розвиток можна знайти у Маркса в «До критики політичної економії» (1859) і в першому томі «Капіталу»[5].

Але як тільки економісти застосували це визначення вартості працею до товару «праця», вони стали впадати з однієї суперечності в другу. Як визначається вартість «праці»? Вміщеною в ній необхідною працею. Але скільки праці міститься в праці робітника протягом одного дня, одного тижня, одного місяця, одного року? Праця одного дня, одного тижня, одного місяця, одного року. Якщо праця є міра всіх вартостей, то ми «вартість праці» можемо виразити саме тільки в праці. Але ми абсолютно нічого не знаємо про вартість однієї години праці, коли ми знаємо тільки, що вона дорівнює одній годині праці. Отже, цим ми й на волосок не наблизились до цілі. Ми крутимось у зачарованому колі.

Тому класична політична економія спробувала повернути справу інакше; вона сказала: вартість товару дорівнює витратам його виробництва. Але що таке витрати виробництва праці? Щоб відповісти на це питання, економісти мусять зробити деяке насильство над лоґікою. Замість витрат виробництва самої праці, яких, на жаль, не можна визначити, вони досліджують, що таке витрати виробництва робітника. А ці витрати можна визначити. Вони змінюються залежно від часу й обставин, але для даного стану суспільства, для даної місцевості, для даної галузі виробництва вони також є дані, принаймні в досить вузьких межах. Ми нині живемо при пануванні капіталістичного виробництва, при якому великий, дедалі зростаючий клас населення може жити лише при тій умові, коли він за заробітну плату працює на власників засобів виробництва — знарядь, машин, сировинних матеріалів і засобів існування. На основі цього способу виробництва витрати виробництва робітника зводяться до тієї суми засобів існування — або їх грошової ціни, — яка пересічно по¬трібна для того, щоб зробити його працездатним, зберегти його працездатність і при його відході від роботи через старість, хворобу або смерть замінити його новим робітником, тобто, щоб робітничий клас міг розмножуватися в потрібній кількості. Припустім, що грошова ціна цих засобів існування є пересічно 3 марки на день.

Отже, наш робітник одержує від капіталіста, на якого він працює, плату в три марки на день. За це капіталіст примушує його працювати, скажемо, 12 годин на день. При цьому цей капіталіст робить примірно такий розрахунок:

Припустім, що наш робітник — слюсар-механік — має зробити частину машини, яку він виготовляє за один день. Хай сировинний матеріал — залізо та мідь в потрібній, попереду обробленій формі — коштує 20 марок. Хай вугілля, споживане паровою машиною, зношування самої цієї парової машини, токарського верстата й усіх інших знарядь, що ними працює наш робітник, становить, при обрахунку на його частину і за один день, вартість в 1 марку. Заробітна плата за один день за нашим припущенням становить З марки. Разом все це становить для нашої частини машини 24 марки. Але капіталіст вираховує, що він мусить одержати за це від своїх покупців пересічно ціну в 27 марок, отже, на З марки більше зроблених ним витрат.

Звідки беруться ці 3 марки, які капіталіст кладе собі в кишеню? Згідно з твердженням класичної економії товари продаються пересічно по їх вартостях, тобто по цінах, які відповідають вміщеним у цих товарах необхідним кількостям праці. Отже, пересічна ціна нашої частини машини — 27 марок — повинна б дорівнювати її вартості, дорівнювати вміщеній в ній праці. Але з цих 27 марок 21 марка становить вартості, які вже були в наявності раніш, ніж наш слюсар-механік почав працювати. 20 марок містилися в сировинному матеріалі, 1 марка у вугіллі, спаленому під час роботи, або в машинах і знаряддях, які при цьому вживались і здатність яких функціонувати зменшилась на вартість цієї величини. Лишаються 6 марок, які були додані до вартості сировинного матеріалу. Але ці 6 марок, за припущенням самих наших економістів, можуть виникнути лише з праці, доданої нашим робітником до сировинного матеріалу. Отже, його 12-годинна праця створила нову вартість в 6 марок. Вартість його 12-годинної праці дорівнювала б, отже, 6 маркам. І ми таким чином відкрили б, нарешті, що таке «вартість праці».

«Стривай! — заявляє наш слюсар-механік. — Шість марок? Але ж я одержав тільки три марки! Мій капіталіст клянеться всіма святими, що вартість моєї дванадцятигодинної праці становить тільки три марки, і коли я вимагатиму шість, то він мене висміє. Як це погодити?»

Якщо ми раніше з нашою вартістю праці потрапили в безвихідний круг, то тепер ми вже зовсім опинилися в нерозв’язній суперечності. Ми шукали вартість праці, а знайшли більше, ніж нам треба. Для робітника вартість 12-годинної праці є 3 марки, а для капіталіста 6 марок, з яких він 3 платить робітникові як заробітну плату, а 3 кладе собі в кишеню. Отже, праця мала б не одну, а дві вартості, та й до того ж ще дуже різні!

Суперечність стає ще безглуздішою, якщо ми вартості, виражені в грошах, зведемо до робочого часу. Протягом 12 годин праці створюється нова вартість в 6 марок. Отже, протягом 6 годин — в 3 марки, та сума, яку робітник одержує за 12-годинну працю. За 12-годинну працю робітник одержує взамін, як рівну вартість, продукт 6 годин праці. Отже, або праця має дві вартості, з яких одна вдвоє більша за другу, або 12 дорівнює 6! В обох випадках виходить чисте безглуздя.

Як би ми не крутились і не вертілись, ми не вийдемо з цієї суперечності, поки говоритимем про купівлю і продаж праці і про вартість праці. І саме так було з економістами. Остання парость класичної економії, школа Рікардо, зазнала краху головним чином в наслідок нерозв’язності цієї суперечності. Класична економія потрапила в тупик. Людиною, що знайшла вихід з цього тупика, був Карл Маркс.

Те, що економісти розглядали як виграти виробництва «праці», це — витрати виробництва не праці, а самого живого робітника. І те, що робітник продає капіталістові, це — не праця його. «Як тільки його праця дійсно почалася, — каже Маркс, — вона вже перестає належати йому, отже, не може бути продана ним». Отже, він міг би щонайбільше продати свою майбутню працю, тобто взяти на себе зобов’язання виконати певну роботу за певний час. Але цим він продає не працю (яка ще тільки мусить бути виконана), а віддає в розпорядження капіталіста на певний час (при поденній платі) або для певної роботи (при відштучній платі) свою робочу силу за певну плату. Він наймає йому, тобто про¬дає, свою робочу силу. Але ця робоча сила зрощена з особою робітника і від неї невідділима. Тому витрати її виробництва збігаються з витратами його виробництва; те, що економісти називають витратами виробництва праці, — це саме витрати виробництва робітника і тим самим робочої сили. І, таким чином, ми можемо також від витрат виробництва робочої сили перейти до вартості робочої сили і визначити кількість суспільно-необхідної праці, яка потрібна для створення робочої сили певної якості, як це зробив Маркс у відділі про купівлю і продаж робочої сили («Капітал», т. І, розд. 4, §3).

Що ж стається після того, як робітник продав капіталістові свою робочу силу, тобто віддав її в його розпорядження за обумовлену наперед заробітну плату — поденну або відштучну? Капіталіст веде робітника до своєї майстерні або фабрики, де вже є всі потрібні для роботи предмети: сировинні матеріали, допоміжні матеріали (вугілля, фарбу¬вальні речовини і т. д.), знаряддя, машини. Тут робітник починає працювати. Хай його щоденна плата буде, як і вище, З марки, — при чому цілком байдуже, чи заробляє він їх поденно, чи відштучно. Ми й тут знов таки припускаємо, що робітник за 12 годин додає своєю працею до використаних сировинних матеріалів нову вартість в 6 марок, нову вартість, яку капіталіст реалізує при продажу готового продукту. З них він платить робітникові його 3 марки, а другі 3 марки він лишає собі. Але якщо робітник за 12 годин створює вартість в 6 марок, то за 6 годин він створює вартість в 3 марки. Отже, він повністю замістив капіталістові вартість вміщених в заробітній платі трьох марок, попрацювавши на нього шість годин. Після 6 годин праці обидва вони квити, один одному не винен ні копійки.

«Стривай! — кричить тепер капіталіст. — Я найняв робітника на цілий день, на дванадцять годин. А шість годин — це тільки півдня. Живо ж, знов за роботу, поки не кінчиться ще шість годин — аж тоді ми з тобою квити!» І робітник дійсно мусить скоритися своєму «добровільно» складеному контрактові, за яким він зобов’язався за продукт праці, що коштує 6 робочих годин, працювати цілих 12 годин.

Цілком так само стоїть справа при відштучній платі. Припустім, що наш робітник за 12 годин створює 12 штук товару. Кожна з них коштує в частині сировинного матеріалу і зношування машин 2 марки, а продається за 2½ марки. Тоді капіталіст при тих самих припущеннях, що й раніш, даватиме робітникові 25 пфеніґів за штуку. За 12 штук це становить 3 марки; щоб заробити їх, робітникові потрібні 12 годин. Але капіталіст одержує за ці 12 штук 30 марок. Після відрахування 24 марок на сировинний матеріал та зношування лишається 6 марок, з яких він платить 3 марки заробітної плати, а 3 марки кладе собі в кишеню. Цілком так само, як і вище. І тут робітник працює 6 годин на себе, тобто для заміщення своєї плати (в кожну з 12 годин по півгодини), і б годин на капіталіста.

Трудність, якої не могли подолати найкращі економісти, поки вони виходили з вартості «праці», зникає, як тільки ми замість того виходимо з вартості «робочої сили». В нашому нинішньому капіталістичному суспільстві робоча сила є товар, такий товар, як і всякий інший, але все ж цілком особливий товар. А саме — вона має особливу властивість бути вартостетворчою силою, джерелом вартості і до того ж — при належному використанні — джерелом більшої вартості, ніж має вона сама. При нинішньому стані виробництва людська робоча сила протягом одного дня не лише ви¬робляє більшу вартість, ніж та, яку вона сама має і якої коштує: з кожним новим науковим відкриттям, з кожним новим технічним винаходом підвищується цей надлишок щоденного продукту робочої сили понад те, чого вона коштує протягом дня, скорочується, отже, та частина робочого дня, протягом якої робітник виробляє заміщення своєї ден¬ної плати, і здовжується, отже, з другого боку, та частина робочого дня, протягом якої він мусить дарувати капіталістові свою працю, не одержуючи за це плати.

І такий є господарський устрій всього нашого нинішнього суспільства: один тільки робітничий клас виробляє всі вартості. Бо вартість є тільки інший вираз для праці, той вираз, яким в нашому нинішньому капіталістичному суспільстві позначається кількість вміщеної в певному товарі суспільно-необхідної праці. Але ці вироблені робітниками вартості не належать робітникам. Вони належать власникам сировинних матеріалів, машин і знарядь, а також і тих авансовуваних засобів, що дають цим власникам можливість купувати робочу силу робітничого класу. Отже, з усієї маси вироблених ним продуктів робітничий клас одержує для себе тільки частину. І, як ми тількищо бачили, друга частина, яку клас капіталістів задержує для себе і якою йому доводиться поділитися щонайбільше тільки з класом земельних власників, з кожним новим винаходом і відкриттям стає все більшою, тимчасом як та частина, що припадає робітничому класові (з обрахунку на душу), або тільки дуже поволі й незначно збільшується, або й зовсім не збільшується, а при певних обставинах навіть падає.

Але ці винаходи й відкриття, які дедалі швидше витісняють одно одне, ця з дня на день в нечуваній досі мірі зростаюча продуктивність людської праці створює кінець-кінцем конфлікт, в якому мусить загинути нинішнє капіталістичне господарство. На одному боці незмірні багатства й надлишок продуктів, який покупці не спроможні купити. На другому боці величезна маса суспільства, спролетаризована, перетворена в найманих робітників і саме через це позбавлена можливості привласнити собі цей надлишок продуктів. Розщеплення суспільства на малий, надмірно багатий клас і на великий неімущий клас найманих робітників приводить до того, що це суспільство задихається у своїх власних надлишках, тимчасом як величезна більшість його членів ледве тільки або й зовсім не захищена від крайньої нужди. Цей стан з кожним днем стає все більш безглуздим і — все більш непотрібним. Він мусить бути усунений, він може бути усунений. Можливий є новий суспільний лад, при якому зникнуть нинішні класові ріжниці і при якому, — мабуть, після короткого, трохи осудного, але морально в усякому разі дуже корисного, перехідного часу, — завдяки планомірному використанню й дальшому розвитку наявних уже величезних продуктивних сил усіх членів суспільства, при рівному для всіх обов’язку працювати, і засоби до існування, до насолоди, до розвитку і застосування всіх тілесних і духовних здібностей будуть рівномірно і в дедалі більшій повноті в розпорядженні всіх. А що робітники все більше і більше повні рішимості боротьбою добитися цього нового суспільного ладу, це засвідчать — по обидва боки океану — завтрашнє перше травня й неділя третього травня.

Лондон, 30 квітня 1891 р.

[1] Енґельс в статті «Маркс і «Нова Рейнська Ґазета»», надрукованій в 1884 р. в цюріхському «Соціалдемократі», змальовує становище, яке тоді створилося, так: «Повстання в Дрездені і Ельберфельді було при¬душене, в Ізерлоні оточене військами, Рейнська провінція і Вестфаліі наводнені військами, які після насильного придушення пруської Рейнської області повинні були вирушити проти Пфальцу і Бадена. Тоді, нарешті, уряд наважився взятися за нас» («Sozialdemokrat», Цюріх, 1884, №11 від 13 березня). Ґазета була заборонена. Ред.

[2] Під час дії «закону проти соціалістів» в Німеччині соціал-демократична партія змушена була, як нелеґальна партія, друкувати свою партійну літературу за кордоном (в Швейцарії) і нелеґальним шляхом ввозити її до Німеччини. Ред.

[3] «… під класичною політичною економією, — пише Маркс у пер¬шому томі «Капіталу» [розділ І, примітка 32], — я розумію всю політичну економію, починаючи з В. Петті (1623-1687), яка досліджує внутрішній зв’язок буржуазних виробничих відносин у протилежність вульґарній економії». Останнім представником класичної економії в Анґлії був Д. Рікардо (1772-1823). Ред.

[4] «Політична економія у вужчому розумінні слова, хоч і виникла на кінець XVII століття в головах окремих ґеніальних людей, але позитивне формулювання її набуло значення лише в творах фізіократів і Адама Сміта, і, взагалі, по суті вона є дитиною XVIII століття». (Ф. Енґельс: «Анти-Дюрінґ»). Ред.

[5] Загальноприступне роз’яснення цього питання сам Маркс дав в своїй лекції «Заробітна плата, ціна і зиск» в 1865 році. Ред.

Переклад з німецького видання інституту Маркса-Енгельса-Леніна
За редакцією Д. Рабиновича

Наводиться за кн.: Карл Маркс. Вибрані твори. Том 1. — Київ, Партвидав ЦК КП(б)У, 1936.

Advertisements

0 Responses to “Наймана праця і капітал (вступ)”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Серпень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип   Вер »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: