Орудував прикладом

023758Таврувати сталінізм за це злодійство – те саме, що вовка, який побував у кошарі

Анатолій Стріляний

1920 рік. Містечко на Полтавщині. Молодий комуніст Горобенко, який відчуває в собі свербіж українства, направлений учителем української мови в педучилище. До революції там була гімназія, що її він закінчив. На педраді його перебиває один із викладачів: «Мне кажется – ето несколько неудобно, што лектор украинского язика гаварит здєсь по-украински… Ведь ми нє понімаєм…» Горобенко відповідає «з небувалою силою»: «Тут сидить справжня контрреволюція!». І додає «протяжно й урочисто»: «Мені нема чого більше говорити з вами. Тут є тільки робота для чека».

Це з повісті «Смерть» Б. Антонечка-Давидовича (відбув 20 років ГУЛАГу). Закінчується тим, що Горобенко напрошується в команду для розстрілу мужиків-заручників у село, де вбили його однопартійців. Ті вигрібали в селян зерно. «Висадив усю обойму», далі орудував прикладом. Потім міг, як автор, узятися за перо. Звичайна біографія в тому художньому поколінні.

Які, до біса, «жертви сталінського терору»! Перед нами бійці – бійці українського національно-комуністичного руху. Хотілося б, щоби це було не так, але це було так. До початку 1920-х років вони були переможцями в громадянській війні. Від них несло порохом, кров’ю та карболом тифозних бараків. Вони стріляли, й у них стріляли. Вони не знали пощади, та і їх не щадили. Ахметов із Пінчуком заговорили б у них не те що по-українському, а хоч по-китайському після першого ж приводу в ЧК. Тільки навряд чи вони були б потрібні. «Всіх панів – до ‘дної ями». Вирізали, випалили всі паростки демократичного, їхньою мовою – буржуазного життя в Україні.

Вони ненавиділи міщанство – попсу й гламур. Це ріднило їх із людьми відбірної культури. Ті й інші бачили в міщанстві абсолютне зло. Зараз, коли ми тільки починаємо задихатися в його випаровуваннях, можемо уявити собі, як було їм. У одному, щоправда, їм було легше. Вони вірили в просвіту, а ми знаємо, що тут вона безсила так само, як реформи й революції.

Ними володіло спокійне відчуття національної гідності. В них не було нічого від неуцької задерикуватості Тягнибока. Комунізм рятував їх від антисемітизму, русофобії, народопоклонства. Класовий підхід виключав усю цю гидоту. Їм був чужий стан другорядності. Адже комуніст володіє всією істиною. Він не чекає оцінок, а виставляє їх, причому – всьому на світі, й нікому – відмінно. Навіть улюбленому пролетаріатові ставить трійку, оскільки тому не вистачає грамотійки, а «комуністом можна стати тільки тоді, коли оволодієш усіма досягненнями людства» (Лєнін).

Їм було невідоме те підле тремтіння, яке відчув у собі Пушкін при зустрічі з царем. Їх вело слово гордоє «товариш». Я Сталінові товариш, і Сталін – мені товариш. Авторитетами для них були тільки мертві – Маркс, Енгельс, Лєнін. Треба було фізично знищити цей тип комуніста, щоб запанував холоп із червоною книжечкою. Їхні ніздрі ще роздувалися від січі, а вони вже починали – безтрепетно й діловито – створювати свою нову культуру. Думку про те, що треба хоча б щось брати з російської культури, хай і краще, вони вважали позбавленою логіки. Все краще, як і гірше, вона взяла й бере у Заходу – ось і ми братимемо в нього. Навіщо нам передавальна ланка? Поляки без неї обходяться, чехи, серби – обійдемося й ми. Мов не знаємо? Так вивчимо!

Розстріляне Відродження – вираз вдалий, але це успіх у холодній війні з радянщиною. Слід було б говорити про Розстріляне Зародження – зародження української гілки європейської культури ХХ ст.

Таврувати сталінізм за це злодійство – те саме, що вовка, який побував у кошарі. Імперія, котра змінила прапор, подавила антиімперський рух, не давши йому дійти до бунту. Що їй залишалося? Так роблять усі імперії, поки в них є сила. М’ясоїдне не може стати травоїдним.

Розділяти ж у Горобенках національне й комуністичне нікому не заціплено, та не зайвим було би при цьому усвідомлювати, що за таку справу вони поставили б нас у ряд тих заручників. «Перед ним тулуб із розтрощеним черепом, як опудало, гучно гупнув на землю».

Advertisements

6 Responses to “Орудував прикладом”


  1. 1 Mykola 19/08/2009 о 01:06

    В мене такий пафос був в 16 років, коли я в УНСО записувався. Цікаво, скільки років автору?
    “Висадив усю обойму”, далі орудував прикладом по обличчях” … українських селян. Зате пропагував рідну мову! Логіка залізна.

  2. 2 Станіслав Федорчук 26/08/2009 о 11:48

    Чесно кажучи, питання в аксіологічних принципах подібного аналізу. Образ українського комуніста – це скоріше образ міфічний – літературний. Тому наводити приклади з життя персонажів новел Антоненка-Давидовича трохи недоречно. Так, були постаті Дмитра Фальківського та Миколи Хвильового, які з ЧК прийшли в українську літературу. Або Еллана Блакитного, справжнього українського комуніста.

  3. 3 M-a 26/08/2009 о 14:00

    всі в 16 років в УНСО записувалися. Потім мода змінилася, на зміну камуфляжу прийшли мартінси і бомбери. І останній писк – автономний чорноблоковський кежуал. :))

    Відзначений вами момент мені теж не дуже зрозумілий

  4. 4 M-a 26/08/2009 о 14:01

    образ українського комуніста міфічний тому, що за 70 років про нього забули.

  5. 5 Станіслав Федорчук 26/08/2009 о 19:30

    і це теж правда. сучасна ліва ідея в Україні нагадує радше якийсь різновид субкультури. Зусиллями Франкфуртської філософської школи лівацтво вийшло на інтелектуальні обрії Європи, однак, не захопило маси. Про Україну і поготів говорити в цьому плані складно. Для мене і досі залишається загадкою мій рідний прадід, український комуніст, який теж був людиною непростого характеру і вдачі.

  6. 6 m-a 26/08/2009 о 19:40

    сучасна ліва ідея в Україні нагадує радше якийсь різновид субкультури.

    так, але мусить вийти за її межі.

    Зусиллями Франкфуртської філософської школи лівацтво вийшло на інтелектуальні обрії Європи, однак, не захопило маси.

    Не можу погодитися. У них все досить серйозно. Хоча поворот правлячих есдеківських партій в неолібералізму має місце.

    Про Україну і поготів говорити в цьому плані складно. Для мене і досі залишається загадкою мій рідний прадід, український ж комуніст, який теж був людиною непростого характеру і вдачі.

    У мене дід теж був.


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Липень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Сер »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: