Класова боротьба

Salvador Dali - Vision of WarЕрнст Нікіш

Різниця між класами та антагонізм між ними, який походить з матеріальних причин, є тією даністю, яка основується на особливостях людської природи, на передумовах людського суспільства та його стратифікації. В часи «органічного» людського суспільства класовий антагонізм скривався за напруженими відносинами, які ніколи не припинялися між різними станами. Багатий та бідний, високий та низький, могутній та слабкий, роботодавець та робітник, а також аристократ та бюргер не являлися жодним чином тільки полярностями всередині гармонічного цілого, які взаємно доповнювали один одного. Вони визначали деструктивні сили, які суспільна структура повинна була приборкувати й проти котрих вона повинна була безперервно оборонятися.

Коли почуття класового антагонізму загострюється до рівня рішучості його використати, класовий антагонізм перетворюється на класову боротьбу. Класовий антагонізм це наявний факт, який лежить по той бік людської волі. Класова боротьба означає свідому мобілізацію. Класовий антагонізм – це доля, класова боротьба – це повстання проти долі.

Класовий поділ йде за вертикаллю, він йде знизу догори. Внизу несуть гноблення, і утиск цілого базується на цьому. Чим далі підіймаються догори, тим більше стають менш пригнобленими, тим вільніше рухаються, тим вище можуть підняти голову та ширше розпрямити плечі. Погляд знизу догори несе сутність іншого характеру, ніж згори донизу. Внизу нема нічого, чому б позаздрив той, хто стоїть нагорі. Хто зверху, у того нема причин заздрити тому, хто під ним; він насолоджується своєю висотою, кожен раз коли його погляд падає донизу. Висота, навпроти, тим, хто дивиться на неї знизу, здається кращою, більш щасливою долею. Ті, хто знаходиться знизу, цієї долі позбавлені, й тому вони страждають та заздрять.

І тому, зрозуміло, що воля до класової боротьби завжди проявляється знизу. Бо той хто зверху знаходить стан світового порядку цілком правильним. Він знаходиться в рамках класових протиріч зі сторони «світла», тому і не потребує захопити місця «тіньової» сторони.
Класова боротьба полягає в тому аби бути згори, того хто зверху, той непокоїться бути скинутим донизу. Всі, хто зверху мають підстави, визначати класову боротьбу як злочин та мерзоту. Бути зверху добре, але аби відчувати себе впевнено, необхідно, аби ті, хто внизу, вели себе в своїх глибинах з такою ж поміркованістю.

Класова боротьба оголошує поза законом світове зло, відносно якого зверху панує одностайність. І тих, хто внизу манить просунутися догори. Ті, кому нема чого губити, крім своїх цепів, весь час прагнуть захопити все. Тому класова боротьба ніколи не затихає.

Марксизм стверджує, що рушійною силою історії є класова боротьба, історія це «ніщо інше, як історія класової боротьби». Він сам являє собою історично великим заходом загострити класову свідомість нижчих верств в світовому масштабі та пропитати їх фанатизмом волі до класової боротьби. Він пояснює історію так, як він хотів би її робити.

Вже сімдесят років німецький трудящий виховується в дусі класової свідомості, його натаскують на класову боротьбу. Нема в цілому світі трудящого, чия воля до класової боротьби була б більш вимуштрованою. Не дивлячись на це німецький трудящий до сьогодні не відважився на революцію пролетарського класу. В 1918 році був чистий провал: коаліційна політика була не проявленням класової боротьби, а лакейським прислужництвом буржуазному ладу. По сьогоднішній день ідея пролетарської класової боротьби не розвинулася в Німеччині в силу, яка творить історію.

Класовою боротьбою було повстання французької буржуазії проти феодального суспільного устрою в 1789 році. При наступниках Людовика XIV Франція помалу втрачала свою політичну вагу. В Америці вона втратила свої колонії, в Європі її обійшли Прусі та Австрія. Державна заборгованість паралізувала здатність до політичних кроків. Пануюча феодальна верства марнотратила блискучий історичний спадок, вона стояла на шляху того, що Франція невдовзі б цілком перетворилася на руїни. Вони перестали бути виразниками життєвих інтересів нації.

А чи був більш кращий виразник цих життєвих інтересів? Саме буржуазія висловила претензії на цю роль. Емігранти, які по зрадницьки до власної країни натравлювали закордон на Францію, підтвердили в подальшому цю претензію.

Буржуазія видворила знать, діючи за логікою класової боротьби. Але знать заслужила на те, щоб її видворили, внаслідок національно-політичних причин. Переворот був набагато більшим, ніж суспільною подією.

Ідея класової боротьби сплавилася з полум’яним національним підйомом. Французький буржуа рятував свою батьківщину від відсталої Європи, обезголовивши короля та його знать. Загибель суспільного устрою принесло йому велику соціальну вигоду. Але ця загибель виконала в цілому національне завдання. Класова боротьба буржуазії була формою, в якій за даних обставин змогло вдало відбутися відстоювання національної незалежності Франції. Класова боротьба була засобом національно-визвольної боротьби. Національно-визвольна боротьба, а не класова надала тому що відбулося вирішальне значення. Класовий антагонізм загострився до ступеню класової боротьби, аби стати рушійною силою в політиці та зробити те, що було необхідне для нації.

Французька буржуазія стала правлячим класом, так як її класова боротьба відповідала політичному та національному буттю Франції. В класових битвах французької революції не вичерпується її зміст, так як французька буржуазія повернула Франції її могутність. Вона вийшла переможцем з класової боротьби, так як довела до переможного кінця національно-визвольну боротьбу.

Як французький буржуа утримав Францію від падіння в політичне небуття, так і російський трудящий врятував Росію від долі бути розділеною та колонізованою. Російський феодальний та буржуазний правлячі класи вступили в змову з ворогами країни – вони зреклися б національної незалежності, якби їм надали гарантії збереження привілейованого положення. Так існування вищих класів стало просто загрозою для Росії, якщо Росія хотіла б продовжити існування як незалежна країна, з руками, розв’язаними в зовнішній політиці, ті класи повинні були б бути знищені. Вони були агентами та союзниками західних держав. Захист їх власних привілеїв ставало зрадою батьківщини. Таким чином, їм випала доля зрадників. Вічна Росія була з партизанськими загонами, вона була з полками революційних робітників та селян, її покликаним володарем за мить став Ленін. Ідея класової боротьби не мала б запалювальної сили, якби вона не була б навантажена вибухівкою національно-визвольної місії. Ідея класової боротьби до цих пір існувала явно в дійсності. Але вона була інертною та була позбавлена пориву, й тільки в час небезпеки вона отримала розвиток. Вона миттєво перетворилася в вогненний стовп, коли взяла на себе те національне завдання, для якої в годину великої російської небезпеки знайшла готову зброю. Тому російська революція була також революцією національною. Воля до класової боротьби російського трудящого мала свою політичну функцію: вона була солдатською мораллю, котра цього трудящого відразу ж відправила в похід, коли того покликали творити світову історію.

Це було особливістю німецьких класово свідомих трудящих, що вони уперто уникали руху, просякнутого національним пафосом, це стосується соціал-демократів точно також, як і комуністів. Вони вперті в своєму егоїзмі класової боротьби – більш широкі обрії лякають їх. Починаючи з 1918 року вони відчули на собі, що класова свідомість, коли вона в великій ступені обмежена сама собою, повністю нетерпима в політичному плані. В ній самій не має жодної політичної ваги; вона береже себе для того, аби бути важелем, аби виправити національна справи, так як вона не в силах втрутитися в хід подій в якості діючої сили.

Соціал-демократія, як і комуністична партія це нежиттєздатні структури – їм не вистачає впливу, аби охопити політичний простір Німеччини. Класова боротьба, окрашена в соціал-демократичні фарби, стала голою фразою, вона не принесла шкоди німецькій буржуазії,й поки вона прикладала зусилля, аби перетворитися в політику, вона стала елементом пособництва французької зовнішньої політики.

Класова боротьба ж по-комуністичному, навпроти, перетворилася на беззмістовне шумовиння. Вона прагнула стати паростком світової революції, так як не змогла бути інструментом фанатичного завзяття російського націоналізму. Тому вона залишилася цілком пустою, нетворчою справою.

Буржуазний характер версальського порядку вимагає від німецького трудящого з’єднати свою волю до класової боротьби з волею до свободи для німецького народу. Соціал-демократія відговорюється від цієї вимоги в своїй в’ялій німоті. Німецький комунізм відчуває себе роздратованим цією вимогою, саме краще, на що вони наважувалися, це фліртувати з волею до свободи для Німеччини на тактичному рівні. Але це знову проходить, відтепер він заново обособлюється в своєму класовому егоїзмі, такому ж чистому, як і мертвому.

Те, що воля до класової боротьби німецького трудящого виявляється незачепленою національним пафосом, це надійніше, ніж все інше, гарантує провідне становище в суспільстві німецької буржуазії. Німецькі правлячі кола перебувають під одним дахом з іноземними ворогами, вони знаходяться в змові з Версалем, як і російські правлячі кола знаходилися в змові з Францією, Англією, Японією та Америкою. Вони вивозить свій капітал за кордон, вони віддають німецьку економіку сусіднім державам шляхом утворення міжнародних трестів. Їх колабораціоністська політка є політикою постійних уступок з нашого боку. Вони не мають права більше залишатися при владі.

Як покласти край цим підступам? Це можна здійснити тільки через класову боротьбу, ця рушійна сила була б бойовим настроєм жаги німецької свободи. Сама ідея класової боротьби ще не наділяє німецького трудящого жодними повноваженнями, її подиху, як він сам відчуває, не достатньо, аби виконати таке історичне завдання.

Таким чином, це національне завдання лишається невиконаним.

В цьому полягає безнадійність положення Німеччини: що в якості елементарної події не відбулося об’єднання класової боротьби пролетаріату з національним запалом. Воля до класової боротьби, яка спирається на свою чистоту та невизначеність, не звільняє навіть ту соціальну верству, котра її веде. Воля до класової боротьби як політичний інструмент та сховище національної волі до життя звільняє народи.

Переклад: С. Чаплигін

Advertisements

0 Responses to “Класова боротьба”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Липень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Сер »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: