Безперервна революція — загальний страйк у світовому маштабі

Роман Тиса

Об’єктивно істнує поділ на багаті та бідні країни. Якщо не втратило своєї чинності твердження, що «з усіх кляс, які нині протистоять буржуазії, один тільки пролєтаріят є дійсно революційною клясою», як про то писали Маркс і Енґельс у «Маніфесті комуністичної партії», тоді де, як не в найбідніших країнах світу, в яких пролєтаріят піддається найбільшій експлуатації та отримує за свою працю мінімум з усіх можливих мінімумів заробітної плати, в яких він становить найнижчу верству суспільства і в яких від вищих його відділяє справжня прірва, иншими словами в яких він є пролєтаріятом в справжньому значенні цього слова — клясою найманих працівників без нічого, очікувати початку пролєтарської революції? Проповідувати революцію в заможних промислово-розвинених країнах Заходу все одно що закликати вийти на страйк керівників підприємств: влаштованим у житті присвоювачам додаткової вартості є що втрачати. Так що безперервна (перманентна) революція «аж доти, доки всі більше або менше маєтні кляси не будуть скинуті з їхнього панування», згадана у відозві Центрального Комітету до Союзу Комуністів від 1850 року, сьогодні може розпочатися тільки як революція на периферії капіталістичного світу, на яку піднімуться всі — назвемо їх так — нації-пролєтарі, з тим, щоби принести її націям-буржуа. Знову є актуальним старе антиімперіялістичне гасло Ернеста Ґевари про багато В’єтнамів. Тільки тепер воно звучить по-новому: «Створити два, три… багато Чіапасів, Венесуел, Непалів!» Безперервна революція, крокуючи від однієї країни до иншої, перетвориться на загальний страйк у світовому маштабі. Як страйкарі в рамках одного підприємства чи галузі примушують керівників і власників підприємств до виконання своїх вимог, відмовившись від роботи і тим самими відмовившись продукувати додаткову вартість, а відповідно і капіталістичний бариш, в умовах міжнародної експлуатації праці та поділу націй на бідні й багаті, експлуатованих і експлуататорів, пролєтарів і буржуа робітничі кляси націй-пролєтарів піднімуться на боротьбу й захоплять політичну владу в своїх країнах, скасують приватну власність і підірвуть клясове панування буржуазії. Пролєтаріят кожної країни мусить, звичайно, насамперед покінчити з своєю власною буржуазією, а далі, подібно до робітників з инших підприємств і галузей, які, залучаючись до страйку, перетворюють його на загальний, нації-пролєтарі проявлятимуть солідарність одна з иншою і допомагатимуть одна одній зробити революцію в кожній країні — долучатимуться до загального світового страйку. Водночас із скасуванням клясового суспільства й експлуатації всередині самих себе повсталі країни мають розірвати господарські зв’язки з багатими націями (найбільшими вигододанабувачами від міжнародної торгівлі) й перестати продукувати для них додаткову вартість — їхній бариш. Замість того вони налагоджуватимуть економічні стосунки між собою на основі справедливого, вільного від зиску й експлуатації обміну. Такий розвиток світової революції — загального страйку може примусити розвинуті країни, без перемоги робітничої революції в яких боротьба на периферії приречена, жити в стані облоги, і тільки облога загострить в них протиріччя між працею і капіталом настільки, що вони шукатимуть своєї остаточної розв’язки в революції, як це було у Франції 1871 року та Німеччини 1918 року.