Теоретик націонал-комунізму – Василь Шахрай

su-ua19А. Б-ко (Іван Майстренко)

Поняття «націонал-комунізм» скомпромітоване й засуджене сталіністами як буржуазне переродження в комунізмі. І треба сказати, що в сьогоднішній дійсності це слово не зовсім вдале, бо найбільшими «націонал-комуністами», в розумінні апології власного націоналізму, є російські сталіністи, які безкарно нав’язують усім народам СССР російське старшобратство, возводячи в ранг попередників комунізму царя Петра Першого, Суворова і всіх носіїв російської імперіялістичної експансії, так суворо засудженої Марксом і Енгельсом. І от найбільші оборонці власного націоналізму російські сталіністи є сьогодні суддями над поняттям «націонал-комунізм». Проте по відношенню до старого українського большевика Шахрая ми залишаємо цю назву націонал-комуніста тому, що Шахрай сам першим ужив це слово і сам назвав свою політичну течію «націонал-комунізмом».

Це було сорок років тому. Шахрай був тоді членом першого робітниче-селянського уряду України, народнім секретарем по військовим справам, членом трійки від цього уряду на Берестейських мирних переговорах, а пізніше емігрантом в РСФСР, де він в Саратові, разом з іншим українським большевиком Сергієм Мазлахом (єврей по національності), випустив книжку «До хвилі (Що діється на Україні й з Україною)», де підсумував досвід боротьби за радянську владу на Україні і висунув ідею незалежної від Москви «Української Комуністичної Партії (большевиків)», поклавши в її основу ідею націонал-комунізму. Сам Шахрай був перед тим молодим гімназіяльним учителем на Полтавщині, закінчив, здається, Московський університет, володів німецькою, французькою й англійською мовами і був людиною добре освіченою, розумною і надзвичайно динамічною. Це був тип справжнього революційного вождя, яким йому одначе не довелося стати через свій єретичний ухил в комунізмі і через передчасну загибіль: він був розстріляний денікінцями на Кубані в Краснодарі в 1919 році. Його колеґа Сергій Мазлах був людиною значно слабшою інтелектуально і персонально: Книжка «До хвилі», як говорили тоді в Україні була написана одним Шахраєм і Мазлах підписав її тільки як однодумець, Шахрая, – пізніше Мазлах нічим не проявив себе по лінії націонал-комунізму. В роки непу він був керівником Центрального Статистичного Управління УССР, а в 30-их роках ліквідований мабуть за співпрацю з Шахраєм.

Не можна в короткій журнальній статті вичерпно схарактеризувати ідею шахраєвого націонал-комунізму. В загальних рисах можна сказати тільки ось що. Шахрай стоїть на засаді, що Ленінова концепція розв’язки національного питання і большевицькі резолюції по цьому питанню до Жовтня 1917 року були вірними. Але партія і особисто Ленін після Жовтневого перевороту відступились, на думку Шахрая, від партійних принципів у національному питанні і стали на шлях кон’юнктурности, або, як ще він каже, «політиканства», тобто пристосування кожного разу до конкретних політичних обставин, але спираючись увесь час в основному тільки на російську націю. Шахрай бичує це як ухил в російський націоналізм і обстоює чистоту й незаплямованість большевицьких і ленінських принципів в національному питанні. Таким чином Шахрай хотів бути більшим ленінцем, ніж сам Ленін і саме тут треба шукати слабих сторін йото концепції.

Але варто процитувати деякі думки самого Шахрая.

Аналізуючи українське відродження 1917-18 рр., Шахрай приходить до висновку, що «тенденція українського руху — самостійна Україна» (стор. 41 машинового рукопису, що є в п’яти американських університетах і в Інституті по вивченню СССР у Мюнхені). «Відродження нації до державного життя, — пише далі Шахрай, — набрало такої несподіваної для самих керівників цього руху сили, що вони ледве поспівали дати йому відповідний політичний вираз. Цей рух мав великий вплив і в Галичині, збудивши бажання знищити межу, що відділяла дві частини української нації. І можна сказати напевно, що які б ще нещастя не спіткали Україну, вмерти, миритись з національною неволею, вона не буде. Це треба пам’ятати всякому політичному діячеві і всякій партії, що має працювати на Україні. Воля до організації України яко державно-політичної одиниці в етнографічних межах — невідмінний факт» (стор. 86). «Український народ, українська нація вже визначилася, висловила волю. І тепер треба сказати про своє відношення не так собі взагалі про право всіх націй на самовизначення, а про своє відношення от до цього визначення, от до цього бажання створити самостійну державу.

«Так чи ні?» — запитують не тільки українські соціял-патріоти (негативна характеристика правих соціялістів того часу. — А. Б.), а запитують факти. Ні! — кричать російські чи зросійщені та спольщені «неукраїнські» поміщики й капіталісти. Ні! — кричать російські, неукраїнські меншовики й есери. Ні! — кричать російські комуністи, «комуністи України» в тому числі. Ні! — лунає в Лондоні, Парижі. Нью-Йорку і інших містах. Настав час показати свій інтернаціоналізм на ділі. Настав час, коли пролетаріят, найбільш передова й революційна частина російського й світового пролетаріяту мусить показати на ділі, чим відрізняється її «самовизначення» від «самовизначення» імперіялістів, чим відрізняється «самовизначення» Вудро Вілсона від «самовизначення» тов. Леніна. Досі ми спостерігаємо факти, які свідчать про відсутність всякої різниці в цьому питанні. І якщо ми не наважуємося поставити крапку над «і» — то тільки тому, що в нас є маленька надія, нам ще хочеться вірити, що можуть виникнути інші факти. Ми ще не згубили віри, що т. Ленін писав свої статті по національному питанню не так собі, щоб, скажемо, вилаяти меншовиків та поглузувати над «лівими» (стор. 110. Усюди підкреслено в оригіналі.
А.-Б.).

Песимізм Шахрая що до непослідовно інтернаціоналістського ставлення партії до українського питання навіяний цілим рядом наведених фактів, зокрема повідомленням в газеті «Ізвєстія» ч. 282 за 24. 12. 1918 р. такого змісту: в зв’язку з «аннулированием Брестського мирного договора, Украйна не признается более Советским правительством Российской республики самостоятельным государством». Шахрая обурює, що не гетьманський уряд, чи уряд Директорії не визнається, а Україна як держава, навіть і совєтська. Між тим як (пише Шахрай далі) «Україна є така сама країна, як Росія, як Германія, як Франція, як Італія, як Норвегія, як Англія ітд. Подібно до них вона має не тільки «право», а й бути на ділі такою ж самостійною, такою ж незалежною, як і вони» (стор. 129).

І далі Шахрай наводить цілий ряд фактів інтернаціоналістського ставлення з боку большевиків до українського питання. Він вірив, що відродження спілки народів колишньої Росії відбудеться «не на історичних традиціях, а на живому єднанні робітників» (стор. 108). Він цитує Енґельса, що «переможний пролетаріят не може ніякому чужому народові накидати ніякого ощасливлювання, «не перешкоджаючи своїй власній перемозі» (стор. 137). Цитує Леніна: «Ми повинні виховувати робітників у «байдужості» до національних різниць». І відповідає: «Це без спору. Але не в байдужості до анексіоністів» (стор. 137). Далі Шахрай наводить приклади росту російського шовінізму навіть серед комуністів: «Чи не почуєте ви поруч з радістю поширення «революції» ще інші нотки: що Росія вертається в свої довоєнні межі? І коли говорять про Росію, якою вона повинна бути, прислухайтесь, говорять про Росію як вона була на карті Ілліна до війни. Це «випадок»? Ой, ні! Інтернаціоналізм інтернаціоналізмом, а те, що ми відроджуємо Росію, як Росію, — само собою. Тут ще, розуміється, поганого нічого немає, взагалі кажучи. Та тільки ось що: а як же буде з «самовизначенням»? Чому наприклад приєднується Україна; чи тому, що вона висловившося за об’єднання (факти свідчать противне), чи тому, що то є «південна Росія»? І яка Україна приєднується? Чи буде приєднана Галичина, Україна по той бік Волочиська? І де треба спинитися, щоб сказати: годі, далі «не наше», далі «самовизначилися» не за вас? І от коли поглянеш з цього боку на процес поширення Совєтської Росії і практику самовизначення, то тут зовсім важко встановити: чим відрізняється ваше, т. Ленін, самовизначення від самовизначення Вудро Вілсона» (стор. 172–173).

«До останнього часу ми гадали, — пише Шахрай, — що пролетаріят легше зречеться всяких «історичних» прав. Цей процес значно важчий і складніший, ніж ми гадали… Сподіватися, що «комуністи України» самі стануть лицем наперед, нема чого» (стор. 148). «Російський пролетаріят підняв соціяльну революцію. Слава йому і пошана від щирого серця. Але це ще не значить, що в спадщину від царської Росії він ні краплини не захопив ні «імперіялізму», ні «історичних», ні «етнографічних» прав. Навпаки!». ( стор. 162).

«Ми не вільні від українських почувань», — каже Шахрай. І цитуючи Шевченка — «Я так люблю мою Україну убогу», — додає: «Так, ми любимо Україну, любимо як живу історичну індивідуальність» (стор. 169). А на евентуальний закид, що автори книги «До хвилі» «шовіністи», Шахрай відповідає: «Ми не злякаємося і справжнього шовінізму, якщо іншого шляху не буде. «Клин клином вишибай!» Наш «націоналізм» і наш «шовінізм» цілком і повністю визначається нашим «інтернаціоналізмом»: як ви, так і ми. Тільки ви ховаєтеся за «слова», а ми ховатися не хочемо» (стор. 162).

І далі автори «До хвилі» звертаються до Леніна: «Тов. Ленін!… От ця брошура написана головним чином для вас… Ми не знаємо,хто більше має права сказати про себе «держава — це я», чи Людовик XIV французький, чи ви в Совітській Росії. В усякому разі в своїй партії більшовиків ви могли б сказати це ще до революції… Під час революції ми не раз бачили,- з яким хистом ви керували рухом, як влучно ви вживали різні гасла, як правильно ви намацували пульс історичної хвилі. Ми не раз переконувалися в тому, що ви стоїте на свойому місці не дурно. І ми пильно слідкували за кожним вашим кроком, рухом, словом, і скрізь знаходили пропорційність і відповідність (в рукописі сказано «відповідальність». — А. Б.). Для нас майже всі ваші переломи і повороти зливаються в одно ціле, одне одного доповнює. І ім’я цьому цілому: Ленін, великий політичний тактик і стратег, великий пролетарський вождь, цебто фіґура не тільки історично велика, а велика морально політичне… І отось уже майже місяців з вісім ми починаємо спостерігати факти, котрі нам здаються не зовсім такими, як то про них свідчить вивіска. Що за диво? Нам довелося брати невелику участь в колах вашої (і нашої) партії на Україні. Досвід революції на Україні на наш погляд доказує, що ми понесли поразку не тільки через те, що прийшли німці, не тільки завдяки «окупації і лише окупації» (неділимці з КП(б)У факт існування української держави пояснювали німецькою окупацією. —А. Б.). Навпаки, ми боїмося, що не будь цієї «окупації і лише окупації», нас, як партію, все одно вигнали б з України і не швидко б ми тоді встали… Тов. Ленін! Докажіть не по «катеринославському» (так називає Шахрай неділимську течію в КП(б)У. — А. Б.) конечність об’єднання України з Росією, покажіть, в чому ми помиляємося, чи наш аналіз життя й розвитку українського руху є неправильним, покажіть на цьому конкретному прикладі, як треба прикладати пункт резолюції 1913 року («Серпнева» («літня») 1913 р. нарада ЦК РСДРП з партійними працівниками. Пороніно (коло Кракова) — А. Б.), параґраф 9 комуністичної програми, — і ми так же одверто й привселюдно зречемося самостійности України, будемо самими щирими прихильниками об’єднання. Покажіть на прикладі України, Грузії, Латвії, Литви, Білої Русі, Естляндії переведення принципу пролетарської політики: права націй «на самовизначення. Бо ми не розуміємо вашої політики і, дивлячись на неї, ми здатні схопитися за голову й скрикнути: За що ми голови складали, дурні козачі?!.. Наша пропозиція українському робітництву й селянству створити Українську Комуністичну Партію (більшовиків) с логічним висновком нашого аналізу сучасного стану України. Ми гадаємо, що висловимо свою пошану і до України і до вас, тов. Ленін, коли побажаємо щиро Україні свого Леніна. Тов. Ленін! Ми просимо вас відповісти ще нам на от ці питання, які мають для нас «особистий» інтерес. Чи можна лишатися членом РКП і відстоювати самостійність України? Якщо не можна, то чому: чи тому, що відстоювати самостійність України взагалі не можна, не полагається, чи тому, що не можна відстоювати самостійности України так, як ми відстоюємо? Якщо не можна відстоювати самостійности України так, як ми відстоюємо, то скажіть: як треба відстоювати самостійність України, щоб можна було залишатись членом РКП? Тов. Ленін!. Ми чекаємо відповіді!»

Книга «До хвилі» вийшла десь у першій половині 1919 р., а відповідь Леніна надійшла у грудні 1919 р. То була не пряма відповідь авторам «До хвилі» (Шахрай тоді вже не жив), а побіжна. В «Листі до робітників ї селян України з приводу перемоги над Денікіном» Ленін писав: «Серед большевиків є прихильники цілковитої самостійности України, є прихильники більш або менш тісното федеративного зв’язку, є прихильники цілкови-того злиття України з Росією. За цих питань розходження неприпустимі. Ці питання будуть вирішені Всеукраїнським з’їздом Рад … Ми, великоруські комуністи, повинні бути поступливі при розходженнях з українськими комуністами-большевиками й боротьбистами, якщо розходження торкаються державної незалежности України, форми її зв’язку з Росією, взагалі національного питання. Непоступливими й непримеренними ми всі, і великоруські, і українські, і якої хочете іншої нації комуністи повинні бути по відношенню до корінних, однакових для всіх націй питань пролетарської боротьби, питань пролетарської диктатури, недопущення угодовства з буржуазією, недопущення роздроблення сил, які обороняють нас від Денікіна» (В.Ленин. Статьи й речи об Украине. Партиздат ЦК КП(б)У, 1936, стор. 341-344).

У цій відповіді Леніна є тільки один позитивний для авторів «До хвилі» момент: Ленін допускав можливість сполучення членства в РКП з обороною самостійности України. Але він зарані прирікав цих людей на меншість (поки що принаймні) у партії, бо віддавав питання про самостійність на вирішення З’їзду Рад, тобто на вирішення ЦК КП(б)У, добраного ним же, Леніном, переважно з «катеринославців» (неділимців). Чому, запитаємо ми, Ленін у ті часи був прихильником суворої централізації (після громадянської війни, в мирних умовах, він змінив свої позиції)? Тому, що пролетаріят України був тоді переважно російський чи зрусифікований і Ленін не вірив, що в таких умовах може утриматися самостійна пролетарська диктатура в Україні. Але це означало таки окупацію України російською червоною армією з усіма висновками, включаючи й пізнішим голодом 1933 року та культом тепер царя Петра Першого …

Якби Україна явочним порядком, як того хотів Шахрай, створила власну комуністичну партію і поставила Москву перед фактом своєї незалежности, як скажімо тепер поставила Польща, напевне існувала б самостійна Українська Радянська Республіка. Але таких передумов в Україні в часи. Шахрая не було. Тепер же сталіністська бюрократія намагається взагалі унеможливити появу таких передумов: вона хоче відстояти російський характер українських міст, щоб знову унезалежнення України загрожувало «пролетарській революції». Якщо за Леніна вина лежала на царському режимі, то тепер вона падає цілковито на сталінізм: він є ворог самовизначення неросійських націй СССР!

Концепція Шахрая є перейдений етап революційної боротьби на Україні. Бо сьогодні стоїть питання не про самостійну «диктатуру пролетаріяту» в Україні, а про самостійну «безклясову демократію» і в Україні, і в інших республіках СССР. Але концепція Шахрая має й до сьогодні велике не тільки історичне, а й актуально політичне значення ось у якому сенсі. З усіх українських визвольних концепцій концепція Шахрая була найбільш послідовно самостійницька. Бо якщо усі до єдинші концепції, відштовхуючись від комунізму, орієнтуються на «самовизначення» Вудро Вілсона (кажучи мовою Шахрая), на «вільний світ», а ми знаємо вже що означав і означає для України Вудро Вілсон і «вільний світ», то Шахрай відштовхується не тільки від Вудро Вілсона, але й від Леніна, там, де, на його думку, Ленін відступається від інтернаціоналістичних позицій. Шахрай самостійник до кінця, без жодного компромісу. Тому його концепцію треба вважати останнім словом українського самостійництва і не випадково для всіх течій українського комунізму праця Шахрая «До хвилі» була теоретичним підложжям. А ідеї Шахрая через Скрипника і інших большевиків-самостійників не могли не запліднити тітоїзм, ґомулкізм і інші течії в комунізмі.

Джерело:  український робітничий часопис «Вперед», Мюнхен. — 1958.

Advertisements

0 Responses to “Теоретик націонал-комунізму – Василь Шахрай”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Червень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Лип »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: