Запитання тов. Леніну

herb1937Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Тов. Леніне! Ми повинні “покаятися” і перед вами … От ся брошура написана головним чином для вас… Зовсім не випадковим є той факт, що ми часто посилалися на ваші статті. І робили ми се не тільки для того, щоб послатися просто на авторитет. І не для того, щоб “прикритися” вашим іменем, що от, мовляв, “сам” Ленін так думає. І не для того, щоб бути просто “чесним з собою” і не видавати за “своє” те, що сказане другими. В окремих випадках були й сі мотиви. Але не в них сила.

А сила ось у чому. Ми не знаємо, хто має більше права сказати про себе: держава – се я!, чи Людовік XIV французький, чи ви в Совітській Росії. У всякому разі в своїй партії більшовиків ви могли б сказати се ще заздалегідь, до революції в жовтні 1917 року. Під час революції ми не раз бачили, з яким хистом ви керували масовим рухом, як влучно ви вживали різні гасла, як правильно ви намацували пульс історичної хвилі. Ми не раз переконувалися в тому, що ви стоїте на своєму місці не дурно. І ми пильно слідкували за кожним вашим кроком, жестом, словомі скрізь знаходили пропорціональність і відповідальність. Для нас майже всі ваші злами й повороти зливаються в одне ціле, одне одного доповнює, пояснює. І ім’я сьому цілому: Ленін, великий політичний тактик і стратег, великий пролетарський ватажок, себто фігура не тільки історично велика, а велика морально-політично.

Такий погляд склався у нас. Але ми також пильно слідкували не тільки за вами, т. Леніне, а ми слідкували і за характером і тенденціями історичної хвилі, історичних подій, історичних осіб і фігур меншого калібру, котрі чи так, чи інакше складають зміст того історичного процесу, про який ви можете сказати: Все се – се я!

І от ось уже майже місяців з вісім ми починаємо спостерігати факти, котрі нам здаються не зовсім такими, як то про них свідчить вивіска. Що за диво? Чи ми не добачаємо чого, чи ми засліплені чим-небудь ” в нас для нас”, чи то нам “кажется”?

Нам довелося брати невелику участь у колах вашої (і нашої) партії на Україні. Досвід революції на Україні, на наш погляд, доводить, що ми понесли поразку не тільки тому, що прийшли німці, не тільки завдяки “окупації і лише окупації”. Навпаки, ми боїмося, що не будь сієї “окупації”, нас яко партію все одно вигнали б з України і не скоро б ми тоді встали. В усякому разі уже в березні-квітні 1918 року в головіодного з нас, котрий був у “центрі”, історичний досвід поставив питання: що нас побило, чи “щось сильніше за нас”, чи те, що було “в нас для нас”? Розуміється, було те й друге. Але можна вважати те, що було “в нас для нас”, лише “маленькою хибою механізму”?

Відповіді нам ніхто не міг дати. Та ми й не зверталися майже ні до кого, бо для одних “шкода і олово тупить”, а другим ніколи, бо у них є важливіші справи. Ми ні на кого й не покладалися. А зібрали який тільки можна було матеріял з історії українського руху, порівняли його з досвідом інших історичних рухів, а також переглянули, а дещо й переклали українською мовою, “од слова до слова, не минаючи ні титла, ніже тії коми”. А тим часом події виникали, факти сипалися, і ми “рахувалися” не тільки з минулими фактами, а й сучасними, “рахувалися” не тільки поодинці, а вставляли їх в спільну раму історичної доби, в загальноісторичний процес соціяльно-економічного, культурно-політичного і духовного розвитку людства. Так дійшли ми до самостійности України.

Ми, розуміється, не могли не помітити, що ми являємося білою вороною в колах нашої партії. Бо довго нас зустрічали в кращому випадкові напівспівчутливим похитуванням голови: сердешний, захворів “хворобливим питанням”! І довго нам доводилося на іронічне запитання: а скільки вас? – відповідати: раз! Тепер наше становище краще: нас уже більше, ніж то стоїть “навіть” на палітурці нашої брошури. І більше стало завдяки “фактам”, що дає нам упевненість, що згодомнас стане й зовсім багато. Такими є “факти” “катеринославців”, дипломатівСовітської Росії і т. д.

Нам довелося бачити, як один щирий прихильник об’єднання і ворог самостійности України, прочитавши ваш декрет про самостійність Латвії й Литви і тут же поруч постанову наркома закордонних справ про невизнання самостійности України й Грузії, ударив об поли й скрикнув: “Мене роблять самостійником!”

Спостерігаючи “катеринославські” і “дипломатичні” факти і порівнюючи іх з “писаніями й усними преданіями отців церкви”, ми не раз здивовано ляпали об поли (хоч ми вже й стали самостійниками): як же се можливе, щоб такі “факти” могла робити Совітська Росія, на чолі якої стоїть т. Ленін, котрого можна назвати Христом самовизначення в Росії (вибачте, що ми перейняли жарґон “катеринославської” семінарії: “С кем поведешься, от того и набереться”!)? Вигородити Леніна, сказати, що він “не знає”, що то робиться помимо його волі, – не можна. Признати “катеринославцем”, “румунським інтернаціоналістом” – душа не лежить і “писанія й ізустні преданія” перешкоджають. Що тут робити? Поїхати до самого Леніна та спитати? – нічого з сього не вийде:

1) йому ніколи,
2) він спитає: скільки вас? – і ми відповімо: раз! – А він скаже, що йому ніколи тягатися з “інтеліґентиками”.

Але хохли народ хитрий. З “інтеліґентиками” не рахуються, а рахуються лише з фактами. Добре! І ми цілих вісім місяців возилися над тим, щоб поставити все таки т. Леніна перед “фактом”, примусити сказати одверто свою думку, щоб уже не було ніякого сумніву.

Нарешті, ми спромоглися. От сією брошурою, т. Леніне, ми вас ставимо перед“фактом”. Тепер ми вас не тільки просимо, а й вимагаємо прямої відповіді. Ви мусите відповісти. Бо тепер питання поставлене не “інтеліґентиками”, а “фактами”. Мало вам ще “фактів”? Вони ще будуть.

Т. Леніне! Ми мусимо “покаятися” іще ось у чому.
Ми не вільні від українських почувань. “В нас для нас” вони є (в одного з нас, може, навіть “підвищені”). Існують сі почуття принаймні настільки, ну, щоб, скажемо, зрозуміти як слід слова Т. Шевченка:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!

Так, ми любимо Україну, любимо яко живу історичну індивідуальність. Ми“каємося”. “В нас для нас” Україна є не лише географічним терміном, “словом”, “назвою”, замість попереднього “Південна Росія”.

Але не дивлячись на се, ми мусимо також “покаятися”, що для нас ваша відповідь буде мати далеко більше значення. “В нас для нас” ваша відповідь з приводу України матиме значення перевірки інтернаціоналізму, проби святих слів міжнародної єдности і солідарности працюючих мас. За часи історичного життя людство так багато чуло дуже гарних слів і бачило так багато діла, котре не відповідає словам, що ми маємо право поставити під підозрілу увагу всяке хороше слово, коли воно веде … до якогось іншого діла.

Т. Леніне! Доведіть не “по-катеринославському” необхідність об’єднання України й Росії, покажіть, у чому ми помиляємося, чим наша аналіза конкретних умов життя і розвитку українського руху є неправильна, покажіть на сьому конкретномуприкладі, як треба прикладати п. 5 резолюції 1913 року, § 9 комуністичної програми взагалі, – і ми гак же одверто і привселюдно зречемося самостійносте України, будемо найщирішими прихильниками об’єднання. Покажіть на прикладі України, Грузії, Латвії, Литви, Білої Русі, Естляндії проведення принципу пролетарської політики: права націй на самовизначення. Бо ми не розуміємо вашої політики, і, дивлячись на неї, ми здатні схопитися за голову і скрикнути :

За що ми голови складали, дурні козачі? Або сісти вкупі з “недобитим запорожцем” Семеном Палієм, схилити голову й зідхати:

Для чого я на світ родився, свою Україну любив?

Т. Леніне! Ми мусимо “покаятися” ще в одному. Якою для нас бажаною й можливою не є ваша відповідь, як би багато ми їй не надавали ваги, від неї не буде залежати світ. І ми не перестанемо вірити хорошим словам про міжнародну солідарність і солідарність працюючих мас. У гіршому випадкові ми лише скажемо те, що ми вже сказали в сій брошурі: багато легше зберегти свою жіночу чесноту п’ятилітній дівчині, ніж двадцятип’ятилітній дівці. А тому пильнуйте і т. д.

Т. Леніне! Ви можете сказати, що ми лицеміримо, коли говоримо, що ваша відповідь має для нас таке велике значення. Бо якби се було так, то ми б “підождали” “розплоджувати” націоналізм”, “шовінізм” і т. д. Ми мусимо і тут “покаятися”. Ми гадаємо, що все має свою логіку. І тоді шлях, на який ступила Совітська Росія, не є випадковим. І впливам “сього” шляху підлягають “і царята і старчата”, бо вони всі “Адамові діти”, в тому числі й ви, т. Леніне. Але ми ж не закриваємо очей і на те, що як хто й здатен ухилитися від впливів того “шляху”, то тільки ви, т. Леніне. І ми говоримо все од щирого серця, що тільки накопичилося “в нас для нас” під час революції.

А, наприклад, пораду українському робітництву і селянству утворити Українську комуністичну партію (більшовиків) ми даємо з двох причин.
По-перше, ми не хочемо опинитися в стані осього дуже хорошого чоловіка, про якого писав Г. Гайне:

Коло моря,
самотнього дикого моря,
стоїть молодий чоловік,
з тугою у грудях, безпорадністю в голові
і скривленими губами запитує хвилі:
О, скажіть мені таємницю життя,
повну страждання давню таємницю,
над якою багацько голів мудрували,
голови в шапочках з гіерогліфами,
голови в тюрбані і в чорній ярмулці,
голови в париках і тисячі інших бідних,
спітнілих людських голів, –
скажіть мені, що означає чоловік?
Відкіля він прийшов?
Куди він іде?
І хто живе там, угорі, на золотих зірках?
– Бурмотять хвилі своїм одвічним бурмотінням,
дме вітер, пливуть хмари,
блимають зорі байдуже і холодно,
а дурень жде відповіді.

По-друге, наша пропозиція українському робітництву і селянству скласти Українську комуністичну партію (більшовиків) є логічним висновком нашої аналізи сучасного стану України. Ми гадаємо, що ми висловимо свою пошану і доУкраїни і до вас, т. Леніне, коли побажаємо щиро Україні свого Леніна.

У своїй промові на зібранні відповідальних робітників комуністів 27 листопада 1918 року про “революцію і дрібнобуржуазну демократію” ви, т. Леніне, між іншим сказали: “Вона (дрібна буржуазія) ішла проти нас зі злостю, що доходила до божевілля, тому що ми повинні були ламати всі її патріотичні почуття. А історія зробила так, що патріотизм зараз повертається у наш бік”. Що доводилося ламати патріотичні почуття буржуазії – се правда. І се свідчить про те, як трудно людська думка пристосовується до нового об’єктивного стану. А об’єктивний стан Росії весь час революції був такий, що партія більшовиків була і вказалася найпатріотичнішою партією в найкращому розумінні сього слова. На початку революції, на об’єднаних засіданнях “Державних Дум”, кадетський лідер П. Мілюков намагався довести, що російська революція є революцією “національною”, що в його устах означало, ніби Росія утворила революцію, щоб вести війну до побідоносного кінця, себто – без кінця. Треба було сказати, що революція в Росії була національною саме тому, що вона виникла з прагнення вийти будь-якою ціною з війни, щоб не бути зруйнованою і сплюндрованою дощенту. Почуття національного самозбереження штовхнуло до революції в лютому, як і до революції в жовтні. Якби не злощасний наступ 18 червня, якби не загрожували німці в серпні-жовтні 1917 року Петроградові, – ще невідомо, чи удалося б більшовикам стати на чолі Росії. Паризький пролетаріят взяв владу в свої руки в 1871 р. лише тоді, коли наочно виявилося зрадництво французької буржуазії. Ради обеззброєння паризького пролетаріяту ген. Трошю вів “оборону” так, аби скоріше Париж дістався прусакам. А хіба є випадковим аналогічне поводження російської буржуазії? Пригадайте поведінку ген. Корнілова на московській нараді, здачу Риги, слова Родзянка: “Петроград у небезпеці. Я думаю, Бог з ним, з Петроградом .. . Коли візьмуть Петроград, фльота все одно згине. . . Там є суда цілком розбещені, котрі не являють собою жодної бойової сили . .. Бояться, що в Петрограді загинуть центральні установи (тобто Совіти і т. д.). На це є відповідь, що дуже радий, коли всі ці установи загинуть, через те, що опріч лиха, Росії вони нічого не дали”.

Тут багато є аналогічного й повчального. І лише нездатністю дрібної буржуазії яко кляси зрозуміти се тоді і можна пояснити її злість. Тепер вона переконалася в тому, що більшовики, творячи інтернаціональне діло, творили одночасно й національне діло.

Але нам цікаве в сьому процесові ось що. Дрібна буржуазія переконалася в патріотизмі більшовиків, і вона посунула в партію і совітські установи. У сьому немає нічого шкідливого. Навпаки, давно пора кинути саботаж. Але дрібна буржуазія лишиться дрібною буржуазією. Вона підлягає впливам пролетаріяту, як і з свого боку впливає на пролетаріят. І пригляньтеся ближче до того, як відгукується навіть у партійній пресі поширення совітської території. Чи не почуєте ви, поруч з радістю поширення “революції”, ще інші нотки: що Росія вертається в свої довоєнні межі? І коли говорять про Росію, якою вона повинна бути, прислухайтесь, – говорять про Росію, як вона була на карті Ільїна до війни. Се “випадок”? Ой, ні! Інтернаціоналізм інтернаціоналізмом, а те, що ми відроджуємо Росію яко Росію -саме собою. Тут ще, розуміється, поганого нічого нема, взагалі кажучи. Та тільки ось що: а як же буде з “самовизначенням”? Чого, наприклад, приєднується Україна: чи тому, що вона висловилася за об’єднання, чи тому, що то є “Південна Росія”? І яка Україна приєднується? Чи буде приєднана Галичина, Україна по той бік Волочиського? І де треба спинитися, щоб сказати: годі, далі “не наше”, далі “самовизначилися” не за нас?

І от коли поглянеш з сього боку на процес поширення Совітської Росії і практику самовизначення, то тут зовсім трудно визначити, чим відрізняється ваше, т. Леніне, самовизначення від самовизначення Вудро Вілсона?

Т. Леніне! Ви на нас не ображайтеся! Їй-богу, ми більше вас поважаємо яко пролетарського борця, ніж багато ваших хвалителів. І не для того, щоб образити, а щоб пояснити нашу думку, ми наведемо анекдоту. Ми, звичайно, “хитрі хохли”, ми, звичайно, вживаємо “хохлацкий юмор”, але зараз нам не до сміху. А скажіть,будь-ласка,
чому й не посміятися нам, коли навіть моторошно у нас на душі? Чому б нам не додержувати поради В. Лібкнехта: “коротке, але веселе життя”?

Отже, послухайте анекдоту, т. Леніне!

Один піп у суботу ввечорі, добре повечерявши і смачно поцілувавши попадю, сів у своєму кабінеті і написав проповідь, яку він мусів сказати завтра після служби Божої у церкві. Як звичайно, дома у себе він ходив у старенькій рясі і в старих штанях (люди іноді дуже довго думають, що попи ходять без штанів, у сьому й ми“каємося”). Написавши проповідь, він положив її в кишеню старих штанів і пішов спати до попаді. Як там він спав, нам до сього нема ніякого діла. А тільки вранці, коли задзвонили в церкві, він одяг нову рясу і нові штани, бо в празник і в церкві в старому бути не годиться. От кінчилася служба, батюшка виходить перед вівтарем і звертається до своєї пастви: “Братнє во Христе!” – а сам шарить по кишенях.“Братнє во Христе!” – сюди-туди лап, хап .. . нема проповіді. “Братие во Христе! Робіть так, як у мене написано у старих штанях, амінь!”Оце і все!

Товаришу, Леніне! Ми гадаємо, що ви з нами погодитеся, коли ми скажемо, що паства того батюшки зосталася цілком “абстрагованою” від того, як же власне треба “робити”. І нічого дивного не буде, як ми на цвинтарі почуємо про ту проповідь: чудний батюшка, говорить якось “зовсім невиразно”, дає “абстрактну формулу”.

Т. Леніне! Ми гадаємо, сам батюшка не міг сказати промови тому, що він був зовсім “абстрагований” від того, що він же написав і положив у старі штани. А написав він так, як то полагається на підставі “писанія й ізусного преденія отців церкви”.

Хай так. Але при чому ся анекдота? Ось при чому. Та паства се не тільки дрібна буржуазія, а й ваші ж найближчі товариші. Почитайте статті офіційного органу “комуністів України” і пригадайте, що ви писали з приводу “хлоп’ят без штанців” у статтях: “Критические заметки по национальному вопросу” і “О праве наций на самоопределение” у суботу увечорі… вибачайте… напередодні війни і резолюції. “Хлоп’ята без штанців” зараз танцюють круг вас і не тільки не соромляться, а ще й з смаком і прицмокуванням роблять безсоромні жести.

Т. Леніне! Ми і тут “каємося”. Ми боїмося, що ви самі опинилися у становищі батюшки і трохи забули, що написано у ваших старих штанях. Та воно й дивного б тут нічого не було. Т. К. Радек у своїх спогадах на роковини революції в жовтні 1918 року розказує, як він уперше приїхав у Росію, і перше, що кинулося йому у вічі у вашому кабінеті, були ваші старі штани. Сі штани К. Радек сам купував вам у Стокгольмі, а тепер глянув і не пізнав: так усе порвалося та побилося, аж сором глянути, так світилося.

Ех, як би ми хотіли помилитися! Як би ми хотіли, щоб ви не забули того, що написане у старих штанях.

Т. Леніне! Ми дуже вас прохаємо пробачити нам сю анекдоту. Не тому, що ви предсідатель Совнаркому, цар і бог Совітської Росії, а тому, що ви Ленін, тому, що ми вважаємо нас за чесного політичного діяча, який може помилятися, а не стане робити поганого діла.

А, їй-богу, страшні не ми, ваші “вороги”, значно страшніші для вас ваші приятелі “катеринославці”, “дипломати” й ін. З нами вам можна коротко поквитатися: бий його, я його знаю! І від нас мокрого місця не залишиться. Ні, ви спробуйте вирватися з того стану, в якому опинилися ви, опинилася Совітська Росія завдяки різним “катеринославцям”, “дипломатам” і т. д.!

І коли ваші “хлопята без штанців” оддирають такого гопака, справляють дикий шабаш на власній програмі, глузують з самовизначення, то що ж тоді муситьробити
дрібна буржуазія?

І що зостанеться від вашої чудесної ноти Вілсону про його самовизначення, крім“клаптя папірця”? І той гострий і в’їдливий сарказм, яким пронизана ся нота, – чи не повернеться він проти вас, проти Совітської Росії? Запорожці, коли писали своє письмо султанові, прямо говорили, що “день у нас такий, як і у вас, поцілуйте за се ось куди нас”. Прямо й одверто. Аджеж у вас, т. Леніне, повинно бути не так, як у Вілсона.

Поясніть нам, чим ваше “самовизначення” відрізняється від “самовизначення”Будро Вілсона?

Т. Леніне! Погляньне круг себе: скільки політичного розбрату! Коли “хлоп’яга без штанців” справляють свій шабаш, коли “дипломати” ведуть переговори з “судейськими чиновниками, в роді Шєлухіна”, – т. Леніне, то се ж наслідки тої політики, яку веде в національному питанні Совітська Росія, ведете ви! А ся політика не мас ні руля, ні вітрил і йде, як Бог на душу положить.

Ми помиляємося? В чому? – покажіть!

Т. Леніне! Ми могли б ще багато дечого сказати. Але ми краще почекаємо вашої відповіді.

І якщо ми будемо мати фізичну і технічну можливість сказати все, що ми думаємо, – скажемо.

А відносно України, т. Леніне, ми скажемо: може бути зараз лише дві відповіді:1) або самостійна Україна – тоді повинен бути і “свій” уряд і “своя” партія;2) або Україна се “Південна Росія” – тоді треба прибрати до рук “хлоп’ят без штанців”, щоб вони не псували справи.

Т. Леніне! Ми просимо вас відповісти ще нам на отсі питання, які мають для нас“особистий” інтерес.

Чи можна лишатися членом РКП і відстоювати самостійність України? Якщо не можна, то чому: чи тому, що відстоювати самостійности України взагалі не можна, не полагасться; чи тому, що не можна відстоювати самостійности України так, як ми відстоюємо?

Якщо не можна відстоювати самостійности України так, як ми відстоюємо, то скажіть: як треба відстоювати самостійність України, аби можна було лишатися членом РКП?

Т. Леніне! Ми ждемо відповіді! З фактами рахуються! І ваша відповідь, як і мовчання, – будуть фактами величезного значення!

Ми сказали, що знали, і сказали, як уміли! Хай хто може, скаже краще! Слово належить т. Ленінові!

1919 р.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.

Advertisements

0 Responses to “Запитання тов. Леніну”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Червень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Лип »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: