Як постав марксизм Роздольського

rosdolskyКріс Форд

Наступні спогади були написані українським марксистом Романом Роздольським (1898-1967), автором відомих книжок «Написання «Капіталу» Маркса» та «До національного питання. Фрідріх Енгельс і проблема «неісторичних» народів». Ця сторінка історії соціалістичного руху довгий час була забута. Роздольський – єдиний, хто пережив трагедію, що безжально поглинула першопроходців, про яких він пише. Настав зручний час для нової публікації його спогадів тоді, коли українське питання знов поставлено на порядок денний повсталими масами. Але в той же час ніколи досі обізнаність про українську марксистську традицію не була на такому низькому рівні, і, що прикро, навіть у Галичині, про яку далі йтиме мова.  Відомий інтелектуал Богдан Кравченко якось прокоментував: «нас називали неісторичними народами і ми є такими в тому, що забули нашу історію». Таким чином, публікуючи цю роботу ми робимо невеличкий внесок для відновлення втраченої пам’яті про українську ліву.

Період Першої світової війни, якого стосуються спогади, має велике значення для теперішнього покоління марксистів. Уроки та висновки з дискусій, що точилися тоді всередині міжнародного соціалістичного руху, як до, так і після військового конфлікту, вивчалися впродовж довгого часу в зв’язку з їхньою актуальністю для сучасних проблем. Для соціалістичного руху, який веде свою історію від початку ХІХ ст., – це був час, коли він ледь не зіткнувся зі справжньою катастрофою. Через це ті нечисленні революціонери-інтернаціоналісти, що йшли проти течії і забезпечили виживання соціалізму, заслуговують на унікальне та почесне місце в нашій історії.

Соціалістичний рух на початку ХХ ст.. був об’єднаний у Другий Інтернаціонал, який стояв у опозиції до неминучої війни і збирався використати кризу, що насувалася, для того, щоб допомогти революції «пришвидшити повалення капіталістичного класового панування». Згодом, у серпні 1914 р., з першими гарматними залпами соціалістичні партії майже всіх країн, що вступили в війну, капітулювали перед своїми урядами. Україна, на території якої знаходився один з головних театрів війни, була найбільшою пригнобленою нацією Європи та була поділена між володіннями Російської імперії та Галичиною й Буковиною, де близько 4 мільйонів мешканців жили під управлінням Австро-Угорської імперії. Більш ліберальна політика австрійських Габсбургів на цих територіях контрастувала з політикою русифікації, проваджуваною царською поліцейською державою. Саме це дозволило Галичині відігравати головну роль в розвитку українського руху і стати відомою як «український П’ємонт».

Український соціалістичний рух був розділений організаційно по лініям поділу країни: Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) в російській Україні і Українська соціал-демократична партія (УСДП) – в австрійській. Більшість лідерів УСДРП, зокрема Лев Юркевич, виступили проти війни, за винятком Симона Петлюри, чия газета «Украинская жизнь», що видавалася в Москві, представляла «російську орієнтацію». Так само існувала і симетрична «австрійська орієнтація», яку, однак, у випадку УСДП поділяла більшість керівництва, що сформувала блок з конкуруючими українськими партіями в Головній українській раді. Їх маніфест декларував: «Перемога австро-угорської монархії стане й нашою власною перемогою». Винятком був провідний теоретик УСДП Володимир Левинський, який разом з Юркевичем в Женеві сформував інтернаціоналістський блок і підняв голос автентичного українського марксизму. У важких умовах розрізаної лінією фронту Галичини поза межами офіційної УСДП виникла й інша група молодих соціалістів, що опонувала війні. Залучена в підпільну діяльність Інтернаціональна революційна соціал-демократична молодь (ІРСДМ) була першою виразно «інтернаціоналістською» організацією, що з’явилася в цьому регіоні, створивши ядро, навколо згодом постала Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Важливість цієї групи часто ігнорувалася; мірою того, як її колишніх членів виключали з КПЗУ наприкінці 1920-х років, пам’ять про ІРСДМ поступово стиралася.

ІРСДМ великою мірою виходила з властиво української революційної традиції. Після поразки 1848-го року в політичному житті в Галичині домінували про-російський та про-український інтелектуальні табори, що обидва виключали маси з політики. Ситуація змінилася наприкінці 1870-х років під впливом анархо-соціаліста Михайла Драгоманова [1841-1895], політичного вигнанця з Києва, що надихнув ціле покоління галицької молоді, від якої ІРСДМ спочатку взяли свою назву.

Драгоманов може вважатися піонером українського соціалізму. Виїхавши з Росії в 1876 р. він надрукував у Женеві перший український соціалістичний журнал «Громаду». Його активність стала поворотною точкою в розвитку українського руху. Згідно з словами його племінниці Лесі Українки, його ідеалом була «селянська держава з анархістським виробництвом». Він прагнув спрямувати національний рух від чисто культурної діяльності до політичної боротьби. Він був переконаний, що будь-який революціонер прислухаючись до голосу повсталих низів почує й заклик до самовизначення: «Для кожної країни, для кожної людської раси, для кожної громади і навіть для кожного індивіда повинні бути окремі підходи в досягненні тих самих розв’язків. Це уроки, які ми винесли з зусиль Міжнародного товариства трудящих». Програма Драгоманова значно вплинула на наступний розвиток українських
соціалістичних ідей і навіть на їхніх критиків. Зокрема він доводив неможливість відокремлення національного визволення від соціальної емансипації.

В 1890-му році його послідовники в Галичині сформували Русько-Українську радикальну партію. Після його смерті в 1895 році радикали пережили трансформацію, яка спричинила кристалізацію трьох окремих елементів з яких згодом виникло марксистське соціал-демократичне крило, очолюване Юліаном Бачинським. Саме за цих обставин виникло молоде покоління галичан, які організовувалися в таємні драгоманівські товариства, «драгоманівки», з яких згодом і утворилася ІРСДМ.

Серед цієї молоді були симпатики різноманітних політичних течій: народники, анархісти, есери, марксисти. Мирослав Ірчан, член львівської групи, описував її як «суміш теорій усіх революційних партій. Більш конкретно, «драгоманівка» була нелегальною «відкритою революційною трибуною» для молоді». У період, про який пише Роздольський, ця підпільна мережа мала бути перебудована відповідно до умов військового часу. Важко собі навіть уявити в наскільки жахливих умовах діяли ці молоді соціалісти. Більша частина Галичини та Буковини була окупована Росією з вересня 1914 по червень 1915 р., яка протягом цього часу була піддана порочній кампанії русифікації регіону. Тисячі були ув’язнені, а українські організації розігнані. Австрійці після повернення вдавалися до своїх власних репресій. Організація була перебудована згідно з революційною марксистською лінією після відступу росіян. Левова частина роботи була здійснена Осипом Кріликом (Васильковим), який згодом постав як лідер КПЗУ. Найбільш ерудованими теоретиками групи були Роман Кузьма (Турянський) та Роман Роздольський. Обидва вони обійматимуть важливі посади в КПЗУ. Через шість місяців після реорганізації ІРСДМ мала близько 500 членів в усіх великих галицьких містах. У спогадах Роздольський не згадує всіх своїх власних внесків. Він редагував орган ІРСДМ «Вісник» та розробив два навчальні плани для політичної освіти ІРСДМ. Перший з них, «План Вільної соціалістичної школи» декларував мету «ліквідації релігійних забобон і формування моністично-матерілістичного світогляду». Друга програма передбачала ретельне вивчення соціалістичної класики і була призначена для «партійно-політичного навчання».

ІРСДМ вдалося налагодити зв’язок з підпільним рухом ціммервальдських лівих, що діяв у Східній Україні. ІРСДМ цікавилася діяльністю Лібкнехта і Люксембург і розглядала війну як прелюдію до світової соціалістичної революції. Жовтнева революція в Росії була радо зустінута ІРСДМ: «Вона виштовхнула пролетаріат та його партію», пише «Вістник» «з довгого летаргічного сну воєнних часів. Наразі могутні таємні сили починають виникати».

Ще в грудні 1918 р. дехто в ІРСДМ пропонував сформувати комуністичну партію в Галичині. Всього через два місяці ІРСДМ мала підстави стверджувати про закінчення підготовки до створення комуністичного руху в Галичині. «В умовах найчорнішої реакції і абсолютизму, були першими, хто став на боротьбу з націоналізмом, соціальним опортунізмом та шовінізмом; першими, хто виступив проти війни; і першими, хто поширив революційне пролетарське слово на захист великої пролетарської революції». Вони зробили це під загрозою російських та австрійських репресій і в часи, коли здавалося, соціалістичному рухові нанесено непоправного удару. Публікація спогадів Роздольського, таким чином, прагне надихнути відродження українського марксизму.

http://www.livasprava.in.ua

Advertisements

0 Responses to “Як постав марксизм Роздольського”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Червень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Лип »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: