Думки з приводу російсько-турецької війни 1852-53 рр.

image002Карл Маркс

Якщо поглянути на російсько-турецький конфлікт з воєнної точки зору, то він виглядає так. Торгівельне значення Дарданелів і Босфору робить їх також одночасно й першорядними воєнними позиціями, тобто, такими позиціями, які будуть мати вирішальне значення в кожній війні. Аналогічними пунктами є Гібралтар та Гельсінгер на Зунді. Але Дарданели навіть є важливішими за ці пункти в наслідок свого географічного положення. Гармати Гібралтару й Гельсінгера не можуть панувати над всією шириною тих проток, в яких вони лежать, і потребують ще співдії фльоти для того, щоб мати можливість цілком заткнути ті протоки.

Протоки ж Дарданел і Босфору, навпаки, настільки вузькі, що невелика кількість фортів, побудованих в відповідних місцях і добре озброєних, — як це й робить Росія зразу ж після захоплення проток, — може ставити спротив об’єднаним фльотам цілого світу, якщо вони спробують туди проникнути. Чорне море стало б в такому випадку нічим іншим, як російським морем, навіть ще в більшій мірі, ніж Ладозьке озеро, що лежить в серці Росії. Спротив кавказців міг би бути скоро зламаний голодом.

Трапезунд став би російським портом, а Дунай — російською річкою. Втративши Константинопіль, турецька імперія -стала б розрізаною на дві окремі частини: Азійська й Европейська Туреччина не мали б ніякої мож-ливости зв’язуватись між собою чи взаємно підсилювати одна одну, і головні сили турецької армії, відсунуті в Азію, були б приречені на цілковиту бездіяльність. Зайняття Македонії, Фессалії, Албанії не створило б ніяких труднощів завойовнику, так як ці країни були б обійдені і відрізані від головної армії, і їм не залишалося б нічого іншого, як благати про помилування та просити про присилку армії для підтримання порядку в країні.

Але чи є ймовірним, щоб Росія, яка гігантськи виросла й розширилася б після цих завоювань, зупинилася б на пів дороги, досягнувши вже таких успіхів на шляху до перетворення себе в світову імперію? Навіть якби вона цього й забажала, їй не дозволили б цього обставини. Завдяки анексії Греції й Туреччини, вона здобуває чудові морські гавані, і греки дають їй здібних моряків для її фльоти. Здобувши Константинопіль, вона стане на порозі Середземного моря; при допомозі Дураццо й албанського побережжя від Антіварі до Арти вона стане в самому серці Адріатики, на виді в британських Іонічних островів та в 36-ти годинах пароплавної їзди до Мальти. Австрія тоді буде, оточена Росією.з півночі, сходу й півдня, і Габсурги стануть васалами Москви. Але й ще дещо було б можливим, навіть ймовірним. Дуже погнутий західній кордон імперії, не співпадаючий з природніми кордонами, вимагав би виправлення. І при цьому виявилося б, що природні кордони Росії йдуть від Данціга або Штеттіна до Трієста. І, подібно до того, як одно завоювання неминуче тягне за собою інше, а одна анексія — другу, завоювання Туреччини Росією було б тільки прелюдією до анексії Мадьярщини, Прусії, Галичини, і привело б до остаточного здійснення тієї слав’янської імперії, про яку вже мріють деякі фанатичні філософи панславізму.

Росія безумовно є нацією завойовників і вона була нею на протязі цілого століття, аж поки великий рух 1789 .року не породив їй могутнього суперника, повного життєвих сил. Під цим ми розуміємо європейську революцію, вибухову силу демократичних ідей і природжену людську жадобу до свободи. Починаючи з того часу, на європейському континенті фактично існують тільки дві сили: Росія з своїм абсолютизмом і революція з демократією. Тепер революція здається подавленою, але вона живе, і її бояться, як ніколи раніше. На це вказує жах. що охопив реакцію при вістці про останнє повстання в Мілані. Але якщо Росія оволодіє Туреччиною, її сили збільшаться вдвічі, і вона стане сильнішою всієї Европи. Такий зворїт подій був би невимовним нещастям для справи революції. Збереження турецької незалежности чи розбиття загарбницьких плянів Росії, в випадку, коли Оттоманська імперія все ж розпадеться. є фактами величезної політичної важливости. В цьому питанні інтереси революційної демократії й Англії ідуть рука в руку. Ні та, ні друга не можуть дозволяти цареві зробити Константинопіль однією з своїх столиць, і якщо справа дійде до крайності, то обидві вказані сили повинні поставити царю однаковий енергійний спротив…

Вістка, що її приніс телеграф в суботу, говорить: поперше, князь Меншиков погодився продовжити до 14-го травня кінцевий термін для відповіді на свій ультиматум; слідом за цим в складі турецького міністерства зайшли зміни, в наслідок яких міністром закордонних справ був призначений Решід-паша, противник Росії, а Фуад-паша повернувся на свій попередній пост; і, нарешті, російський ультиматум був відкинутий. Якби навіть Росія одержала цілий ряд вирішальних перемог, вона не могла б поставити Туреччині більших вимог, ніж в тому ультиматумі. Це найліпший доказ в користь того, як вперто Росія тримається за свою міцно законспіровану ідею, що кожне запакування контр-революції в Европі дає їй право вимагати уступок з боку Оттоманської імперії. І в дійсності, починаючи з часів першої французької революції, кожен крок назад революції на континенті супроводжувався успіхом Росії на Сході. Але Росія помиляється, коли вона вважає теперішній стан Европи подібним до її стану після конгресів в Ляйбаху й Вероні. Росія зараз боїться набагато більше тієї революції, котра повинна наступити після кожної загальної війни на континенті, ніж султан боїться нападу царя. Якщо решта держав буде добре триматися, то Росія, напевно, відступить, і то в найбільшій мірі скромно. Як би там не було, для елементів, зайнятих дезорганізацією Туреччини зсередини, останній виступ Росії могутнім поштовхом вперед. Тепер єдине питання полягає ось в чому: чи діє Росія по власному волевиявленню, чи може вона є тільки рабом, що несвідомо ставить спротив сучасній долі — революції? Я стою за останню альтернативу. …

Але як дійшов бідний «Таймз» до того, щоб вірити в «добрі наміри» Росії по відношенню Туреччини та в її «антипатію» до будь-якого поширення своєї території? Добрі наміри Росії по відношенню Туреччини! Вже Петро Перший збирався закріпитися на руїнах Туреччини. Катерина зверталася до Франції та вмовляла Австрію прийняти участь в передбачуваному розподілі Туреччини та в заснуванні в Константинополі грецької імперії, якою мав управляти її внук, котрий вже виховувався відповідно до цього завдання й одержав в чеканні цього своє ім’я. Микола, набагато скромніший, бажає тільки виключного протекторату над Туреччиною. Людство не повинно забувати, що Росія була покровителькою Польщі, покровителькою Криму, покровителькою Курляндії, покровителькою Грузії, Мінґрелії, черкеських і кавказьких племен, а тепер вона хоче бути покровителькою Туреччини. Щоб проілюструвати «антипатію» Росії до розширення, я приводжу деякі данні про завоювання, зроблені Росією з часів Петра Великого. Російські кордони просувались до Берліну, Дрездену й Відня на 700 миль, до Константинополя на 500, до Стокгольму на 630, до Тегерану на 1000 миль. Завоювання Росії в Швеції займають більший простір, ніж та частина цього королівства, що залишилася. В Польщі вони майже так великі, як ціла Австрія. В європейській Туреччині більші, ніж вся Прусія, без райнських провінцій. В азійській Туреччині так же великі, як ціла Німеччина. В Персії вони завбільшки з Англією, а в Татарії завойовані області по своїй величині дорівнюють європейській Туреччині, Греції, Італії й Еспанії, разом взятим. Всі завоювання Росії за останні 60 років дорівнюють — по- простору й важливості — всій тій території, якою володіла Росія до того часу в Европі.

(Це є переклад трьох уривків з статтей К. Маркса по питанню російсько-турецької війни, що вперше з’явилися в американській газеті «The New York Tribune», в числах від 12-го квітня, 9-го червня та 14-го червня 1853 року. К.Маркс був постійним європейським кореспондентом тієї газети протягом трьох років. Перекладаємо ці статті з російського тексту, що був надрукований в 1924 році розстріляним пізніше сталінцями редактором Марксових праць Д.Рязановим: «К.Маркс й Ф.Энгельс: Сочинения», Том X, «Восточный вопрос»).

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 7-8 (27-28), 1952. — Стор. 11-12.

Advertisements

0 Responses to “Думки з приводу російсько-турецької війни 1852-53 рр.”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Червень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Лип »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: