Росія, Польща й Україна

Фрідріх Енґельс

Польща, як майже й всі інші європейські країни, населена людьми різних національностей. Основна маса населення, ядро його міці, без сумніву, складається з властивих поляків, які говорять польською мовою. Але з 1390 року властива Польща була об’єднана в Великим Князівством Литовським, котре, аж до останнього розподілу 1794 року, творило собою складову частину Польської Республіки. Північні провінції на Балтійському морі посідалися властивими литовцями, народом, що говорив мовою ясно відрізненою від його слов’янських сусідів. Ці литовці були в великій мірі покорені німецькими еміґрантами, котрі, знову ж в свою чергу, не могли утриматись проти литовських Великих Князів. Далі на південь і схід від теперішнього королівства Польщі знаходились білоруси, які говорять мовою поміж польською й російською, хоч більш зближеною до останньої. І нарешті південні провінції були заселені так званими малоросіянами, мова яких нині розглядається найліпшими авторитетами як цілком відмінна від великоросійської (яку ми по звичці звемо російською). Тому, якщо люди говорять, — щоб вимагати реставрації Польщі, треба покликатись на принцип національностей, то вони тільки доказують, що вони нічого не знають про те, про що говорять, бо реставрація Польщі означає відбудову держави складеної щонайменше з чотирьох різних національностей!

Коли стара польська держава була зформована з союзу з Литвою, де тоді була Росія? Під п’ятою монгольських завойовників, котрих поляки й німці разом, .сто п’ятдесят років перед тим, відбили геть на східній берег Дніпра. (Тут розуміється, очевидно, друга інвазія монголів проти Европи в 1237-41 роках, коли нащадки Чінгіс-хана Угедей і Батий пройшли через Галичину й Мадьярщину і були розбиті аж під Віднем. — Прим. перекладача). Потрібною була довга боротьба поки Великий Князь Московський нарешті скинув монгольське ярмо та почав об’єднувати різні кількісні князівства Великоросії в одну державу. Але тут успіх, здасться, тільки збільшив його амбіції. Як тільки Константинопіль впав під ударом турків, зразу ж Московський Великий Князь взяв на своє озброєння двохголового орла візантійських імператорів, тим самим виставляючи свою претензію на спадкоємство (Візантійської Імперії) й виступаючи як її месник. І з того часу, як це добре відомо, росіяни намагаються загарбати Царгород, місто царя, як вони звуть Константинопіль на своїй мові. Тоді багаті рівнини Малоросії запалили їхню жадобу до загарбання. Але поляки були тоді міцним і завжди хоробрим народом і знали не тільки як битися за своє, але й як відплачуватись. На початку сімнадцятого століття вони навіть спромоглися стримувати Росію протягом кількох років.

Поступова деморалізація правлячої аристократії, небажання влади допомагати розвиткові середньої кляси та постійні війни, що руйнували країну, зламали зрештою силу Польщі. Країна, яка намагалася утримати неушкодженою февдальну систему в суспільстві, в той час, як її сусіди прогресували, формували середню клясу, розвивали торгівлю й промисловість та будували великі міста, — така країна була приречена на загибіль. Нема сумніву, що саме шляхта зруйнувала Польщу, і зруйнувала її до тла. А після зруйнування її, шляхтичі почали дорікати один одному за зроблене діло, і продали себе й країну чужинцям. Польська історія від 1700 до 1772 років є ніщо інше, як свідоцтво російської узурпації влади в Польщі, що було уможливлене корупцією польської аристократії. Російські солдати майже постійно окупували країну, а королі Польщі, хоч може й не були своєвільними зрадниками, проте все більше й більше потрапляли ‘під чобіт російського посла. Так добре вдалася ця гра і так довго вона тривала, що, коли Польща була остаточно знищена, в Европі не було ніякого протесту, а люди були .тільки здивовані, що Росія була такою щедрою, що дала ще й великий шматок території Австрії та Прусії.

Спосіб, яким був переведений розподіл Польщі, є особливо цікавим, В ті часи в Европі вже існувала просвічена «публічна опінія». Хоч такі газети як «Таймз» ще й не почали виробляти цей товар, проте вже існувала тоді така публічна опінія, яка була створена могутньою силою Дідро, Вольтера, Руссо та інших французьких письменників вісімнадцятого століття. Росія завжди знала, що дуже важливим є, по можливості, мати публічну опінію по своєму боці. Вона також вживала й заходів, щоб мати її. Двір Катерини II став головною квартирою просвічених людей того часу, зокрема — французів. Імператриця й її двір відверто визнавали найбільш просвічені принципи і так добре зуміли обдурити всіх, що Вольтер і багато інших почали оспівувати «Земіраміду Півночі» і проголосили Росію найпрогресивнішою країною в світі, батьківщиною ліберальних принципів, передовиком релігійної толеранції.

Релігійна толеранція — це було те слово, що повалило Польщу. Більшість населення східніх провінцій (Польщі) належала до грецької віри, в той час як властиві поляки були римо-католиками. Велика частина православних була примушена протягом 16-го століття визнати зверхність Папи і була названа уніятами, але більшість населення таки залишилася вірною своїй старій грецькій релігії. В основному це були кріпаки, а їхні вельможні пани були майже всі римо-католиками. Кріпаки були по національності малоросіянами. Тепер, цей російський уряд, який не толерував в себе вдома ніякої іншої релігії, крім грецької, і карав відступництво, як злочин; який загарбував чужі нації та приєднував чужі території направо й наліво; і який в цей час займався заковуванням ще міцніше ланцюгів на російському кріпакові, — цей самий російський уряд виступив проти Польщі в ім’я релігійної толеранції, бо Польща, мовляв поневолювала греко-католиків; в ім’я принципу національностей, бо мешканці цих східних провінцій були малоросіянами і, тому, мусіли бути прилученими до Великої Росії, та в ім’я права революції, озброюючи кріпаків проти їх панів. Росія зовсім є невибагливою в виборі своїх засобів! Говорите про війну кляси проти кляси, як щось крайньо революційне? Чому? Росія ж почала таку війну в Польщі біля сто років тому і гарним зразком була ця клясова війна, коли російські солдати і малоросійські кріпаки йшли разом, щоб палити замки польських панів тільки для того, щоб приготувати загарбання території Росією, а коли це було зроблено, то ті ж російські солдати заганяли тих же малоросійських кріпаків назад в ярмо до їх панів!

Все це робилося в ім’я релігійної толеранції, бо принцип національностей не був ще тоді модним в Західній Европі. Але цей принцип Росія тримала перед очима малоросійських селян в той час і він зіграв важливу ролю в польському питанні починаючи з тих часів. Першою й головною амбіцією Росії є об’єднання всіх російських племен під царем, який зве себе «самодержцем всіх росіян», а між цих Росія включає й Білу та Малу Русь. А щоб доказати, що її посягання не йдуть нікуди далі, вона уважно протягом трьох розподілів анексувала тільки білоруські та малоросійські провінції, залишаючи територію, заселену поляками і навіть частину Малоросії (Східню Галичину), своїм союзникам по злочину. Але як справи стоять сьогодні? Більша частина провінцій анексованих в 1793 й 1794 роках Австрією та Прусією є сьогодні вже під російським пануванням, під назвою Царства Польщі, і час від часу між; поляками підноситься надія, що, коли вони покоряться російській зверхності й відмовляться від своїх претензій на старі литовські провінції, то вони можуть надіятись на об’єднання всих польських провінцій і реставрацію Польщі з російським імператором, як королем її. Оце стільки можна сказати про принцип національностей в польській сучасній афері.

(Ця стаття Ф.Енґельса є однією з серії статтей по польському питанню, що вперше з’явилися в американській робітничій газеті «The Commonwealth» в березні — квітні 1866 року. Перекладаємо її тут з німецької публікації «K.Marx und F.Engels über die Polenfrage», Leipzig, 1915).

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 7-8 (27-28), 1953. — Стор. 12-13.