“Профспілкова” расистська кампанія проти українських робітників в Польщі

opzz-guzКріс Форд

Лідери глобального капіталізму, зібравшись на саміт «групи двадцяти» в Лондоні, проголосили: «ми зобов’язалися працювати разом без зволікання», завзято продемонструвавши єднання навколо «відкритої світової економіки, побудованої на ринкових принципах» [1]. На противагу цьому глобальний робітничий рух досі не об’єднався у відповідь на кризу, наші профспілки організовані на рівні забюрократизованих Європейської профспілкової конфедерації (European TUC) і Міжнародної федерації профспілок (IFTU), а ці структури скоріше гальмували, ніж об’єднували і просували вперед робітничу боротьбу, що мала місце в окремих країнах. Відсутність ефективної організації на міжнародному рівні мало руйнівний ефект на принцип солідарності робітників усіх національностей для захисту наших спільних інтересів. Замість того, щоб об’єднатися не гірше за глобальний капітал, ми в котрий раз бачимо як профспілкові бюрократи активно підривають глобальну солідарність так необхідну в часи кризи.

Ілюстрацією цієї тенденції може слугувати приклад Дерека Сімпсона, лідера профспілки UNITE у Великій Британії, який нещодавно приєднався до кампанії таблоїда «The Star» під гаслом «Британські робочі місця для британських робітників». Показово, що це збіглося в часі з його зусиллями добитися переобрання на посаду. Але ці шовіністичні витівки британського профспілкового бюрократа не є лише випадковим інцидентом, вони були значно перевершені заявами Яна Ґуза, президента «лівого» Всепольського об’єднання профспілок (OPZZ), федерації 2,5 млн робітників. Ґуз жаліється на особливості економічної кризи, які полягають у тому, що:

Рух робочої сили стає помітним у часи кризи, особливо в країнах колишнього Радянського Союзу, коли скорочуються робочі місця, коли криза вдарила по нашим друзям в Україні. Також спостерігається залучення робітників і компаній з Азії, що спричинює виникнення груп робітників, які хочуть працювати тут. Це вочевидь підриває ринок праці не тільки в Польщі, а й по всій Європі. [2]

Розв’язок, який пропонує Ґуз, полягає в зміцненні «фортеці Європа», у посиленні контролю над імміграцією в ЄС:

Всередині Європи нам слід зберегти можливість вільного пересування в місця, де є кращі умови для праці для громадян, робітників. Але ми маємо бути обережними щодо країн, які не є членами ЄС. Нам слід застосувати заходи безпеки для гарантії працевлаштування працівників з ЄС . [3]

Ґуз цілком відверто дає зрозуміти, яких робітників він має на увазі: «Ми не говоримо про німців або інших громадян ЄС… Ми говоримо про українців, білорусів, китайців. Роботодавці схильні їх наймати, бо вони працюють за копійки» [4]. За деякими підрахунками на даний момент до 300 тисяч українців працює в Польщі переважно в секторі напівлегальної тіньової економіки. Вони перебувають серед найменш оплачуваного, нестабільно зайнятого прошарку робітників в економіці. Спеціальний звіт українського омбудсмена визнає, що напівлегальний статус робить їх уразливими для дискримінації та експлуатації. Але визнаючи дискримінацію цих робітників OPZZ пропонує не організовувати їх в профспілки, а вдається до звинувачення жертв економічної кризи. Раніше Польща запрошувала українських робітників приїжджати та працювати у цій країні, а зараз, коли рівень безробіття досягнув 10,9%, лідер OPZZ дає вихід старим упередженням. Ґуз вимагає: «польському урядові слід розглянути питання обмеження притоку іноземців, оскільки ми не можемо допустити «демпінгу» зарплат і робочих місць» [5].

Ці заяви лідера OPZZ не є лише безвідповідальними витівками, вони продовжують попередню лінію щодо українських робітників. Ще в 2006 році, коли українцям було дозволено працювати в Польщі в якості сезонних працівників без офіційного дозволу на працю, OPZZ виступала проти відкриття польського ринку праці. Однак ця позиція виходила не з того, що їх дискримінують і що їм необхідно підняти заробітну платню, а з вузько-націоналістичних підстав: буцімто ці робочі місця повинні бути збережені для польських робітників.

Важко собі уявити більш лицемірну позицію з боку лідера OPZZ. Тільки 19 лютого 2009 р. він виступав на конференції «Профспілки України: минуле, теперішнє, майбутнє» у Львові. Протягом свого візиту Ґуз обговорював потребу в співробітництві між польськими й українськими профспілками, яке, за його словами, надзвичайно важливе в часи економічної кризи. Як виявилося, це було не більш, ніж порожньою риторикою! Як протилежна духові профспілкової солідарності ця позиція лідера OPZZ отримала широке висвітлення в медіа і схвалення з боку крайньо правих політичних сил. Фашистська Британська національна партія (BNP) в несамовитому захваті від його заяв, отримавши можливість атакувати організацію робітників-імігрантів, якою займаються профспілки:

За іронією долі більш ніж мільйон поляків переїхали до Британії та Ірландії «працювати за копійки» та витіснили з робочих місць багатьох британців та ірландців. Британська профспілка Unite навіть організувала «ініціативу для польських робітників», щоб гостинно прийняти їх у цій країні, «надати допомогу з житлом, лікуванням, фінансовими послугами, працевлаштуванням та здійсненням інших прав». OPZZ і Unite нещодавно уклали угоду про співпрацю, але вже неясно, які її перспективи тепер. На відміну від Unite, польська профспілка зрозуміла, що не в інтересах її членів сприяти переміщенню населення, що веде до скорочення робочих місць. Британська національна партія підтримує те, що польські робочі місця мають надаватися насамперед полякам, як і те, що британські робочі місця мають надаватися насамперед британцям.

Як же пояснити цю антиукраїнську кампанію з боку «лівої» профспілки, яка отримує таке заохочення від реакціонерів найгіршого ґатунку? Пояснення лежить частково в історичній спадщині і частково в нещодавніх подіях, в тому числі й у Сполученому Королівстві.

Коли президент OPZZ виступав з доповіддю у Львові, він говорив багато про організацію польських профспілок у тому, що було, як нам нагадує журнал «Tygodnik Popularny», «третім польським містом після Варшави та Лодзі», але показово, що ми не знаходимо нічого про історію пригноблення українських робітників і селян польським правлячим класом протягом століть в Україні [6]. Це симптом проблеми, яку, схоже, успадкувала й OPZZ.

OPZZ була заснована в 1984 році при режимі генерала Ярузельського, що збіглося в часі з державною антиукраїнською кампанією. Фокусом цієї кампанії була боротьба Української повстанської армії в 1943-51 роках проти Гітлера і Сталіна. Цей рух істерично зображувався «дикунськими катами» й «фашистськими головорізами з дрімучих лісів». Преса всіх фракцій державно-соціалістичної бюрократії брала участь в нагнітанні істерії: «Polityka», контрольована заступником прем’єра Раковським, «Rzeczywistość» твердолобих сталіністів і «Slowo Powszechne», журнал «соціально-прогресивних католиків». Преса «Народної Польщі» схвалювала заяви Національної партії, найбільш шовіністичного крила польської буржуазії та великих землевласників, від 1943 р.: «Українське суспільство, демонструючи свою чи-то незрілість, чи-то виродження через масову злочинність, засудило себе. Слабкість та примітивізм українського суспільства перешкоджає його власному розвитку» [7].

Щоб зрозуміти ці рецидиви антиукраїнських кампаній, необхідно звернутися до історичних подій, що використовувались служками післявоєнного режиму та підтримують упередження його спадкоємців і сьогодні.

Історичні корені антиукраїнського шовінізму

Добре відомо, що до революції 1648-го року половина України була поневолена Польщею тільки для того, аби бути повторно розділеною між Росією і Австрією. Не дивлячись на те, що польська верхівка утримувала давнішні позиції на правобережній Україні навіть після поразки Речі Посполитої, це стало доволі важливим фактором у свідомості польського націоналізму – адже це була територія повторного захоплення та усталення Польської держави. Така позиція постійно спотворювала польську боротьбу проти соціального та національного пригноблення.

Коли була проголошена Західноукраїнська народна республіка в 1918 році зі столицею у Львові, то її визнав коаліційний соціалістичний уряд Угорщини, незалежна Литва та Українська Радянська Соціалістична Республіка. Але новопроголошена незалежна Польща на чолі з «польським соціалістом» Пілсудським відповіла на проголошення ЗУНР війною з метою завоювання Західної України. У «вільній Польщі» тисячі українців померли в таборах для інтернованих від голоду та побоїв – всі ці факти було повно висвітлено навіть в польській соціалістичний газеті «Robotnik» того часу. Після польського вторгнення в Україну та подальшої поразки Червоної Армії в Польщі в 1920-му, Західна Україна повністю увійшла до складу Польської держави. Новоутворена таким чином Польща продовжила традиційну політику польських правлячих класів щодо українського населення: національне пригноблення, культурна дискримінація, економічна експлуатація та силова асиміляція.

В 1930 році у відповідь на партизанську війну українських комуністів і націоналістів, маршал Пілсудський, що стояв на чолі держави, наказав «пацифікувати» українські селища. В книжці, котра була видана в польському підпіллі в 1984 році, історик Кажімєж Подляський писав: «це було саме те, що фундаментально вплинуло на оформлення досвіду всіх поляків» і, підсумовуючи, «це був злочин, за який довелося заплатити» [8]. На жаль, рух на заході України різко звернув праворуч у відповідь на політику сталінізму в радянській Україні. Організація українських націоналістів з їх схильністю до фашизму здобула гегемонію, але вона в свою чергу теж змінилась, реагуючи на наслідки нацистської окупації та дискусії з населенням радянської України. І досі ці події залишаються складними й заплутаними для аналізу.

Українська повстанська армія з’явилась в 1943 році та воювала «проти Гітлера і Сталіна» на позиціях революційної демократичної програми [9]. Це збігалося в часі з кривавими націоналістичними конфліктами з-поміж українських селян та польських поселенців, і звірства коїлись з обох боків. Німецька влада разом з польськими та українськими колаборантами підливала масла у вогонь. Піднімаючи зброю проти німців, українські партизани так само намагались уникнути повторного встановлення польської влади, фактично, мстилися за роки колишніх пригноблень. Проблема загострювалася ставленням польського «підпільного уряду» та Армії Крайової, що вели братовбивчу війну для утримання територіальних здобутків міжвоєнної Польщі. Саме тому вони відкинули пропозицію УПА щодо кооперації, яка передбачала визнання українських прав на незалежність.

Ці події були використані післявоєнним «комуністичним» режимом в Польщі. Весь визвольний рух 1940-х років зображувався фашистами у союзі з Гітлером, УПА прирівнювалась до Дивізії СС «Галичина» та допоміжної поліції, мовляв, всі вони були течіями одного й того ж руху. Польський історик Єжи Томашевський був зганьблений режимом за твердження, що дії польського опору проти українських селян не слід оцінювати як самозахист. Згодом такі ідеї в пресі було інтерпретовано як «чисті сіоністські винаходи» на кодовій мові офіційного антисемітизму [10].

Істерія середини 1980-х років була сумісна з народженням післявоєнної Польської Народної Республіки, яка із самого початку сповідувала шовіністичну політику щодо національних меншин, особливо щодо українців та євреїв. У 1945-му «ідеалом» було проголошено «національно-однорідну державу», і, відповідно до цього ідеалу декілька сотень тисяч українців було насильницьким чином вислано до Радянської України. Загони УПА піднялися на збройну боротьбу з такими висилками, погромами та звірствами збройних сил. Після цієї кривавої боротьби Польська держава стверджувала, що українське питання остаточно «розв’язане». Останнім оплотом українського опору стали карпатські лемки. Протягом операції «Вісла», під час якої Ярузельський став офіцером, 150 000 українців були вислані до північної і західної Польщі, щоб «досягти вищої міри польськості» шляхом примусової асиміляції.

У роки «Польської Народної Республіки» було заборонено обговорювати долю цих українців, лише листівки «Po Prostu», опозиційного органу “лівої жовтневої” опозиції в 1956 р., і «Tygodnik Solidarność», об’єднання вільних робітників порушували мовчання і нагадували про цю трагедію. Скрізь в «Народній Польщі» українська меншість систематично дискримінувалась, відхилялось її право розвивати свою культуру і мову. Протягом цих років усі організації системи державного соціалізму, починаючи з правлячої Партії (PZPR) і до OPZZ включно, були просякнуті націонал-шовіністичними упередженнями.

Демократична й інтернаціоналістична традиція

Є й інша традиція в Польщі стосовно України, інтернаціоналістична і демократична, опозиційна націонал-шовінізмові і дискримінації. Ми можемо знайти такі приклади у ставленні декотрих польських соціалістів на кшталт Станіслава Бжозовського та Кажімєжа Келлес-Крауза, які вийшли з Армії Крайової, розірвавши з її попередньою політикою, прагнули допомогти переслідуваним українцям і займали демократичну позицію. Необхідно також згадати і приклад «Солідарності» 1981-го, яка відстоювала ідею «республіки націй».

Після військового придушення самоврядної профспілки «Солідарність» в 1981-му та арешту 10 000 активістів все її майно було передано державній спілці OPZZ. Але в мережах польського підпілля було створено низку нових підходів до українського питання всупереч шовінізму правлячої верхівки. У Польщі поширювалися журнали української еміграції «Мета» і «Сучасність»; польський марксистський журнал «Inprekor» і шанований ліберальний журнал «Kultura» виступали проти вузького націоналізму. Активісти в Польщі надавали пряму допомогу українським дисидентам, в 1989-му Польська соціалістична партія (DR) проводила демонстрацію разом з українськими радикалами в Варшаві в річницю пакту Молотова-Ріббентропа (автор брав безпосередню участь у цих подіях).

Це все представляє різкий розрив зі старими стереотипами й упередженнями проти українців. OPZZ значно змінилося з того періоду, коли воно було органом режиму. Проте недавні дії OPZZ демонструють регрес. Поки не звертаючись явно до традиційних історичних питань, Ян Ґуз запливає в знайомий басейн шовінізму. Але антиукраїнські настрої мають не лише історичний контекст, є й сучасний, пов’язаний з теперішньою економічною кризою.

«Kyiv Post» та інша брехня

У низці повідомлень у ЗМІ заяви OPZZ пов’язувалися з нещодавньою хвилею страйків у Сполученому Королівстві; симптоматичним є приклад консервативної англомовної газети «Kyiv Post»: «Такі ж проблеми постали перед профспілками й у інших країнах. У Великій Британії протестуючі, які вимагають «британські робочі місця для британських робітників», скаржаться на іноземців, зокрема й поляків, які збивають ціни, погоджуючись на нижчу зарплатню» [11].

Такі твердження ґрунтуються на викривленні стану справ у британському робітничому русі і нещодавньої хвилі страйків. Без сумніву, з глобалізацією зросла важливість проблеми експлуатації трудових мігрантів. Низка профспілок у Сполученому Королівстві прагне залучити цих робітників до своїх організацій. Профспілка UNITE і профспілка залізничників RMT намагаються організувати прибиральників переважно африканського і південноамериканського походження, тоді як профспілка GMB організувала польських робітників, заснувавши польське відділення. Крім того, Конгрес профспілок заснував проект допомоги вразливим робітникам, спрямований на трудових мігрантів, а в 2008 році підписав протокол з двома польськими профспілковими конфедераціями з метою підтримати польських робітників у Сполученому Королівстві. Це позитивні ініціативи, хоча вони й страждають від проблем, властивих британській профспілковій бюрократії.

Для виправдання позиції OPZZ посилаються на націоналістичне гасло «британські робочі місця для британських робітників», що виникло під час хвилі нелегальних страйків будівельників і промисловців у січні-лютому. Та це було зовсім інше питання.

Конфлікт, що почався на нафтопереробному заводі в Ліндсі, розгорнувся навколо діяльності італійської компанії IREM, яка використовує виключно італійських і португальських робітників і не допускає до роботи будь-яких інших робітників, британських чи ні. Це не був страйк проти використання іноземних робітників. Страйкарі не закликали до вигнання або звільнення «іноземних» робітників. Більше того, це був страйк на захист встановленої Національної угоди, яка стосується всіх робітників. Спочатку страйкарі висунули гасло «британські робочі місця для британських робітників», щоб нагадати прем’єр-міністру Гордону Брауну про цю обіцянку, зроблену ним у 2007 році. Та коли страйк поширився, до нього приєднались до 6500 робітників, ситуація швидко змінилася. Побачивши, що це гасло експлуатують ЗМІ і фашисти, страйкарі висунули нові гасла. Більше того, сотні польських робітників на електростанції в Ленгейдж також брали участь у цій хвилі страйків, вказуючи на те, що цей страйк захищав право на працю всіх робітників, що проживають у Сполученому Королівстві. Невдовзі робітники висунули такі вимоги:

– припинити віктимізацію робітників, що беруть участь у акціях солідарності;

– всі робітники в Британії мають бути покриті дією загальнонаціональної галузевої угоди NAECI;

– уможливити реєстрацію безробітних і місцевих (locally skilled) профспілчан, як перших кандидатів на нові робочі місця;

– уряд і роботодавець мають інвестувати в належне навчання й підготовку нового покоління будівельників – треба боротися за майбутнє для молоді;

– всі трудові мігранти мають вступити в профспілки;

– профспілки мають надавати допомогу (включно з перекладачами) робітникам-іммігрантам і пропагувати активне залучення до профспілкового життя;

– налагодити зв’язки з профспілками будівельників у континентальній Європі.

Не можна сказати, що серед робітників зовсім не було расизму або ксенофобії, адже вони є зрізом усіх робітників (і взагалі британців) як таких, які, в свою чергу, сповідують деякі домінуючі в суспільстві погляди. Та намагання ультраправих і расистських ЗМІ, а також одного з профспілкових лідерів, повернути в цей бік конфлікт не увінчались успіхом. Всупереч тому, що пише «Kyiv Post», такого роду протестів у Британії не було. Під час страйків ішлося про вільний доступ до роботи і недопущення того, щоб глобальні капіталісти зруйнували здобутки профспілок.

Висновки

В умовах світової економічної кризи позиція, яку зайняла OPZZ щодо українських робітників, є небезпечною і являє собою пряму протилежність того, що потребує європейський робітничий рух в цілому і українські та польські робітники зокрема.

Проблеми в Європейському Союзі, на які вказує Ян Ґуз, вимагають зміни політики, законодавства і судових рішень в ЄС на користь усіх робітників. Щоб цього досягти, потрібен об’єднаний робітничий фронт проти неолібералізму ЄС. Звинувачення на адресу українських робітників ведуть у протилежний бік – вони реакційні та егоїстичні. OPZZ варто було би згадати активістів «Солідарності» в Верхній Сілезії в 1986 році, які повторювали старе польське гасло: «Робітники всього світу, об’єднуйтеся заради вашої і нашої свободи!» [12].

Примітки

1. G20 Communiqué, London Summit – Leaders’ Statement, 2 April 2009.

2. Poland frets over foreign workers as economy slows, Reuters, Warsaw, 16.03.2009.

3. Reuters, Warsaw, 16.03.2009.

4. Reuters, Warsaw, 16.03.2009.

5. Reuters, Warsaw, 16.03.2009.

6. Nowy Tygodnik Popularny, Wizyta Jana Guza we Lwowie, 16.3.2009.

7. Jedrzej Seret, Tragedia Kresow, Rzeczywistosc, no.32, 1984.

8. Kazimierz Podlaski, Bialorussini, Litwini, Ukraincy: nasi wrogowie czy bracie, Slowo, Warsaw, 1984, p.75.

9. Як зазначив Петро Полтава: “Демократична система майбутньої української держави, в якій уряд буде обиратися народом та під його контролем, унеможливить формування експлуатуючих класів на основі політичних привілеїв».

10. Przeglad Tygoniowy, no.26, 1984.

11. Kyiv Post, (Ukraine) 17 March 2009.

12. Це гасло було висунуте членами Zwiazek Rad Pracownieczych Polskiego Ruchu Oporu в Верхній Силезії, які також підтримували «національну незалежність України від тоталітарної бюрократії».

Переклад: liva_dumka

Джерело: http://users.livejournal.com/_jerzy

Advertisements

0 Responses to ““Профспілкова” расистська кампанія проти українських робітників в Польщі”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Квітень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Тра »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: